1 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВИБУХОВИХ РЕЧОВИН

Найстаршим з відомих вибухових речовин є димний порох, що складається з калієвої селітри, сірки й вугілля. Запальні склади, що наближаються до пороху, що містять селітру, вперше з'явилися в Ки­таї, по одним зведенням на початку нашої ери, по іншим у 8—9 ст. н.е. Перше більш-менш достовірне згадування про застосування димного пороху китайцями для військових цілей відносяться до 1232 р.

Перші літописні зведення про порох у Європі відносяться до 14 в. У цьому ж сторіччі почалося застосування пороху в Росії, вказівки про застосування пороху і вогнепальних гармат є в Новгородській і Александрівській літописах 1382р., а також у Голіцинському літопису (1389р.) спочатку як метальний засіб у вогнепальній зброї, а пізніше й у якості розривного заряду в снарядах; для руйнування фортечних споруджень, для підривних робіт і т.п. Протягом довгого часу чорний порох був єдиною вживаною вибуховою речовиною, причому склад його за останні 500 років практично не змінився. У теперішній час чо­рний порох знаходить дуже обмежене застосування (при деяких видах підривних робіт у промисловості, у мисливській зброї, для виготов­лення вогнепроводячого шнура і т. п.). Багато з'єднань і сумішей, що володіють вибуховими властивостями, були відомі порівняно давно, але лише в другій половині 19 в., у зв'язку з розвитком артилерії та інших галузей військової справи, а також гірської промисловості і бу­дівельних робіт, почалося широке застосування нових вибухових ре­човин, що замінили поступово чорний порох.

Перші представники найважливішого класу вибухових хімічних з'єднань — ефіри азотної кислоти — були відкриті майже одночасно: піроксилін у 1846р. (X. Шенбейн) і нітрогліцерин (Глицеринтринит-рат) у 1847р. (А. Собреро). Практичне застосування вони знайшли, однак, значно пізніше. У 1854р. руський хімік Н. Н. Зінін запропону­вав застосувати нітрогліцерин для спорядження артилерійських сна­рядів, а потім і підводних мін і разом з В. Ф. Петрушевским почав від­повідні досліди. Під керівництвом В. Ф. Петрушевского в 1863р. впе­рше було здійснене виробництво нітрогліцерину у великому масштабі (більш 3 т.) і почате застосування цієї вибухової речовини для підрив­них робіт у гірській, він же запропонував у 1864р. перший зразок ди­наміту.

Піроксилін з 70-х р. 19 ст. набув застосування в підривних робо­тах, а також для спорядження мін, бомб і т.п.; у 80-х р. було почато виготовлення на основі піроксиліну бездимних порохів, швидко замі­нивши в артилерії чорний порох. У 1892р. Д. І. Менделєєв відкрив но­вий вид азотнокислих ефірів клітковини — піроколодій — і розробив на його основі порох для різних гармат. Декілька раніше у1879р. русь­кий хімік Н. В. Соколов розробив спосіб одержання ще одного азо­тнокислого ефіру — нітроманита, і запропонував застосовувати його для спорядження капсулів. В останні десятиліття набув застосування пента-еритри-тетра-нитрат або тен.

Трохи пізніше ефіри азотної кислоти знайшли застосування в якості вибухової речовини нітроз' єднання.

У 1866 р. французький хімік Тюрнен запропонував застосовува­ти в снарядах пікринову кислоту, відкриту ще в 1783р. і протягом майже 100 років відому в техніці тільки як барвник. Методи виробни­цтва цієї вибухової речовин і спорядження нею боєприпасів досліджу­вав російський артилерист С. В. Паниушко (1890—94рр.). Пізніше знайшли застосування й інші нітросполуки, з числа яких найбільше значення у даний час мають тринітротолуол , або тротил, три-нітро-фенил-метил-нітроамін, або тетрил , цикло-триметилен-тринітроамін, або гексоген, три-нітро-ксилол, або ксиліл. Способи виробництва кси­лілу були розроблені у 1914р. російськими вченими Л. А. Солониною та О. Г. Філіпповим.. Теоретичні основи методів виробництва літ з'єд­нань і нітроефірів були розроблені російським вченим А. В. Сапожни-

ковим (1903—09рр.)

Першим з ініціюючих вибухових речовин у 30-х р. 19 ст. почали застосовувати гримучу ртуть, властивості та склад якої досліджував руський вчений Л. Н. Шишков. Способи виробництва цих вибухових речовин розробила А. А. Солонина (1900-1909 рр.). Значно пізніше у 1910 р. набув застосування азид свинцю .

Починаючи з першої світової війни 1914—1918рр. почалося широке застосування аміачно-селітряних вибухових речовин, або ам-монитів. Одне з перших вибухових речовин цього класу було запро­поновано російським хіміком И. М. Чельцовим у 1886р. який мав на­зву громобой.

Теорія виникнення і розвитку процесів вибухового розкладання вибухової речовини, що протікають дуже швидко й в умовах колоса­льних тисків і високих температур, була розвита лише в недавній час.

Видатну роль у розвитку теорії вибуху зіграли праці наших вчених В. А. Михельсона, Н, Н. Семенова, Ю. Б. Харитона, Я. Б. Зельдовича, Л. Д. Ландау, К. К. Андрєєва, А. Ф. Бєляєва й ін.