1.2. Формування регіональної економіки як науки

Десятиріччя, що ознаменувало початок 21 ст., відзначається глибокими змінами у змісті й формах світового, локального і регіонального розвитку. Всі ці явища б ільшістю дослідників розглядаються як принципово новий етап розвитку, формування економіки нового типу, розробки концепції " нового капіталізму", " інноваційної економіки", " управлінської, інформаційної революції", але найбільш широко всі ці процеси подані в термінології переходу від " індустріального" до " постіндустріального" і " інформаційного" товариства. Поняття регіону в останні роки стало одним з тих, що найбільш широко застосовуються у контексті понять " регіональні події", " регіональні процеси", " регіональні проблеми", тобто "регіональна термінологія".

Слід зазначити, що моментом формування регіональної економіки як галузі навчання можна вважати грудень 1954 року, тоді була заснована Асоціаціярегіональних наук. Поштовхом для створення Асоціації майже півсторіччя тому стало розуміння того факту, що місцеві особливості суттєво впливають як на розвиток конкретної території, так і країни в цілому. Таким чином, спочатку ця Асоціація об'єднувала спеціалістів у різних галузях, які, однак, мали спільне розуміння того, що багатогранні характеристики території треба розглядати не відокремлено одна від одної, а як цілісний функціональний комплекс.

Характерною рисою цієї науки і до цього часу залишається її " інтердисциплінарність", тобто застосовуючи підходи, засоби й методи інших наук (географія, планування, соціологія, політика, економіка, статистика та ін., а останнім часом і високі технології), вона є окремою " наукою про регіон", яка взяла на озброєння розумово-діяльний апарат багатьох галузей знання. Наприклад, з погляду відомого вченого-економіста М. Некрасова, "регіональна економіка вивчає соціально-економічні процеси на рівні адміністративно-територіального утворення". При цьому ототожнюються поняття "району" і " регіону", спираючись на етимологічні корені латинського regia - " країна", " край".

Термін «регіон» (region - область, район) вживається часто в різних значеннях. Під ним розуміється крупна територія країни з більш-менш однорідними природними умовами і характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил, з відповідною матеріально-технічною, продуктивною і соціальною інфраструктурою, що склалася, а також своєрідністю соціально-політичних умов. Регіон - це певна територія, що відрізняється від інших територій за рядом ознак і володіє деякою цілісністю, взаємозв'язаністю складових її елементів. Конкретизація і змістовна інтерпретація терміну здійснюється при виділенні певних типів регіонів. Найбільш використовуване визначення: регіон - це частина території, що володіє спільністю природних, соціально-економічних, національно-культурних та інших умов. У даний час регіон розглядають як певну єдність території, обумовлену його структурою, внутрішніми зв'язками. З позицій соціальних зв'язків, як істотна сполучна ланка між людьми і регіоном розглядається відчуття місця. На основі поєднання фізичних і соціальних характеристик регіону,  його  історії формуютьсяпсихологічні риси, що визначають ідентичність населення конкретної території. Концепція відчуття місця припускає, що люди, які населяють регіон, пережили певний колективний досвід, на основі якого формуються загальні спрямування, інтереси, цілі й цінності. З часом такий досвід трансформується в суспільне єднання людей, які живуть в межах даної одиниці простору. Крім того, в економічній літературі найчастіше фігурують два поняття регіону, причому досить часто між поняттями "регіон" і "район" ставиться знак рівності. Так, ряд авторів під регіоном має на увазі певну частину народногосподарського комплексу країни, що відрізняється географічними умовами і природно-ресурсною спеціалізацією. Ці райони є відносно замкненими як у виробничо-технічному, так і в економічному відношенні. Інші автори під регіоном розуміють одиницю адміністративного поділу країни: край, область, район, місто. Зарубіжні вчені трактують поняття "регіон" по-своєму. Визнаючи існуючу плутанину у визначенні понять "регіон" і "район", американські професори П. Джеймс і Дж. Мартін у дослідженні "Всі можливі світи" пишуть: "Звичайно під словом "регіон" розуміється цілісна ділянка території, що відрізняється деякою однорідністю у своїй основі, але не володіє чіткими межами. Більше того, це слово часто вживають для позначення досить великих територій, що утворюють головні підрозділи континентів. Але на професійній мові географів слово "регіон", або "район", застосовують по відношенню до територій самої різної площі, які характеризуються певною однорідністю, що і служить підставою для того, щоб виділити ці території. Регіональна самосвідомість населення - це не тільки ототожнення громадян з певною територією, районом, містом, але і протиставлення себе мешканцям інших регіонів, у яких інші звички і традиції, інша вимова, інші економічні й соціальні, а нерідко й політико-національні інтереси». З роками за кордоном змінювалися погляди на регіональний процес. На думку Е. Куклінських, регіональний розвиток, регіональні проблеми довгий час розглядалися з погляду «матеріального підходу». Будівництво нових фізичних об'єктів, таких як фабрики і дороги, визнавалося найважливішим внеском в розвиток даного регіону. В даний час найбільш значущим є нематеріальнийпідхід. Концепція регіонального розвитку, орієнтована на знання і інновації, домінує не тільки в науковій, але і в практичній сфері у все зростаючому числі країн. Автор зазначає: " Регіони, завдяки своїй вищій конкурентоспроможності, можуть привернути значну частку вітчизняного і зарубіжного ринку. Таким чином, регіони можна, в принципі, розглядати як острови інновацій і духу підприємництва в ширшому контексті просторової мережі". Поняттю " регіон" приділяється багато уваги і в сучасній економічній, географічній і містобудівній літературі. Найчастіше критеріями, що часто вживаються, для формування поняття "регіон" є: географічні (розташування, величина території і кількість населення); виробничо-функціональні (специфіка переважаючих видів діяльності); містобудівні і інженерно-облаштувальні території (характер забудови об'єктів виробничої діяльності, житла і обслуговування); соціологічні (норми спілкування, поведінки). Така різноманітність критеріїв ускладнює повне розкриття суті регіону в одному визначенні. Адже регіон повинен розглядатися одночасно і як елемент територіальної організації національного господарства, і як елемент системи розселення, і як елемент соціальної організації суспільства - місця всіх сфер життєзабезпечення і життєдіяльності людини. Регіон - цілісна система зі своїми структурою, функціями, зв'язками із зовнішнім середовищем, історією, культурою, умовами життя населення. Ця система характеризується високою розмірністю; великою кількістю взаємозв'язаних підсистем різних типів з локальними цілями; ієрархічністю структури; значним запізнюванням координуючих дій при високій динамічності елементів; неповною визначеністю станів елементів. У функціонуванні регіону визначальну роль відіграє населення, трудові колективи. Ефективне управління регіоном, містом принципово неможливе без урахування соціального чинника. Залежності між елементами цієї складної системи не можуть бути описані лінійними функціями, оскільки життя суспільства зазвичай характеризується нелінійними процесами. Вивчення суспільного життя в регіоні можливо тільки на основі структуризації, тобто виділення підсистем, сумісне функціонування яких визначає динаміку розвитку регіону.

В європейському розумінні регіон - це територіальне об'єднання, створене в законодавчому порядку на рівні, який є безпосередньо нижчим після загальнодержавного і наділений самоуправлінськими повноваженнями. Регіон є виразом певної політичної самобутності, яка може набувати різних форм, що виражають демократичну волю кожного регіону, таку форму політичної організації, якій він віддає перевагу.

С.І. Дорогунцов виділяє поняття „економічний регіон" і відзначає, що в науковій літературі під ним розуміють територіальну систему країни, яка виділилася у процесі суспільного розподілу праці і розвивається на основі раціональної спеціалізації, удосконалення пропорцій регіонального відтворення матеріальних і культурних благ, вирішення індивідуальних і автономних проблем, обумовлених міжрайонними і внутрішньорайонними відмінностями в складі, зв'язках, розміщенні елементів суспільного виробництва.

Категорію «регіон» визначають також як відособлену частину господарства країни з повним, закінченим циклом суспільного відтворення за фазами (виробництво, розподіл, обмін, споживання), головних чинниках (робоча сила, капітал) і результатами (відтворення національного багатства, суспільного продукту, національного доходу, основних і оборотних фондів, робочої сили виробничих стосунків).

В.Л. Симоненко визначає «регіон» як великий економічний район, складну економічну систему.

Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів» регіон визначений як територія Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.

У загальному вигляді ідея регіону полягає в тому, що це є визначений простір, в якому співорганізуються процеси відтворення і розвитку. Регіон - це відтворювальна структура на світових шляхах розвитку. Більше того, регіон -арена діяльності й взаємодії різноманітних груп інтересів, що знаходяться між собою у відносинах "політики", тобто мають свій проект розвитку (цілі, уявлення про майбутнє регіонального виробництва і напрямки використання його ресурсів),між цими суб'єктами немає ієрархічної взаємозалежності й адміністративного взаємопідпорядкування (рис. 1). При цьому регіон включається у глобальний, нерегіональний контекст і є присутнім в ньому у формі двох різноспрямованих блоків інтересів: вектор регіоналізації, вектор глобалізації.

Вектор регіоналізації задає блок процесів, у яких освоюється і реалізується в регіональному просторі якийсь соціально-економічний і культурний проект.

Вектор глобалізації задається блоком процесів протилежного напрямку: економічні й соціокультурні проекти іншого типу вводяться регіонами в "трансрегіональний контур". Тобто те, що мало "регіональний" рівень, перефункціоналізується, одержує статус універсального, освоюється і реалізується в інших регіонах. За рахунок постійної взаємодії цих векторів здійснюється регіональний розвиток.

Для того, щоб бути регіональною, а не безликою заселеною територією, необхідно будувати організаційні, економічні, соціокультурні проекти, що формують регіональну політику й економіку.

Уже в середині 20 ст. сформувався чіткий розподіл на аналіз "макроекономіки" (macroeconomy) - дослідження економічних процесів, чинників і закономірностей розвитку народного господарства в цілому і "мікроекономіки" (microeconomy) - аналіз проблем функціонування, розвитку окремих підприємств різноманітних типів, груп. При цьому " місцева економіка" (local economy), або міська і регіональна економіка (city and regional economy) виділилися в особливий напрямок, що досліджує проблему функціонування

Зміст регіональної економіки, її процесів, структур будується на взаємодії і перетині чотирьох базових груп принципів (макро-, мікро-, суспільна економіка (державне регулювання), ринкова економіка). На основі вищесказаного можна зафіксувати "регіон" з економічної точки зору як простір існування, результат унікальної конфігурації головних для сучасного етапу розвитку чинників та інструментів господарсько-економічної діяльності.

Сьогодні перед регіональною економікою як науковим предметом ставляться завдання проведення досліджень з нових предметних напрямків: формування регіональних ринків; утворення економічного середовища, необхідного для розвитку товарно-грошових відносин; формування ринкової інфраструктури; дослідження процесів соціально-економічної стратифікації і розшарування населення та ін.

Регіональна економіка повинна виробляти концепції економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць і вирішувати завдання ефективного входження у світове ринкове господарство.

У світовій практиці управління економічним розвитком регіональний підхід і регіональна політика вже мають свою історію. У США розділи з регіонального економічного розвитку і регіональної політики були частиною "нового курсу" уряду Т.Рузвельта (1929-1933 рр.) У ті роки адміністрація Рузвельта різко розширила масштаби центрального державного втручання в економічну і соціальну сферу на регіональному рівні, в рамках федерального уряду були сконцентровані важливі ресурси. Відтоді регіональна економіка і регіональна політика стали невід'ємним елементом державного регіонального господарства практично у всіх розвинутих країнах світу. Регіоналізація розглядається сьогодні як найважливіший інструмент і умова економічного розвитку. При цьому його головними суб'єктами й учасниками виступають вжене тільки органи місцевого самоврядування і центральні державні структури, але й місцеві ділові кола, транснаціональні компанії та організації.

Програма регіонального економічного розвитку як цілий комплекс різних регіональних, міжнародних, управлінських заходів стала домінуючою формою впливу на господарство і головні стратегії економічного розвитку.

Як ключові можна виділити теоретичні концепції американського географа Р. Хортшторна, французького економіста-географа Ф. Перру, французьких економістів Р. Кантильйона, Ж.Б. Сєя, американського економіста Й. Шумпетера, Ф. А. фон Хайека, теоретичні праці засновника чікагської економічної школи Ф.М. Найта, роботи нобелевського лауреата К. Ерроу, німецького методолога й економіста М. Вебера.

Економічну регіоналістику доцільно розглядати як комплексну аналітику доступних керуванню і регіоналізації чинників господарської діяльності.

Для вивчення регіональної економіки треба опанувати методами аналізу територіальної організації господарства, оцінки земельних ресурсів, визначитися з поняттями сутність, склад і функції місцевих фінансів, розглянути особливості керування інвестиційним процесом на регіональному рівні та ін.