4.1. Територіальний поділ праці як напрямок формування регіону

Основою визначення спеціалізації регіону є ступінь його участі в територіаль­ному поділі праці. Територіальний поділ праці - це одна з форм суспільного поділу праці, нерозривно пов'язана з галузевою її формою. Саме поділ праці диференціює процес виробництва, зумовлює глибину його спеціалізації, формує галузеву структуру, забезпечуючи тим самим високу ефективність індустріального розвитку. При цьому галузі розташовують свої підприємства на території, найбільш сприятливій для їхнього розвитку. До спеціалізованих відносяться ті галузі господарства, які зосереджують свою діяльність на обмеженій території, можуть ефективно обслуговувати потреби не тільки свого, але й інших регіонів.

Проблема територіального поділу праці для будь-якого регіону є визначальною, бо вона лежить в основі господарського управління територією. Кожний регіон, перш ніж розробити концепцію розвитку в довколишньому просторі, оцінює власні економічні, демографічні, природні, територіальні можливості, шукає нішу в територіальному й міжнародному поділі праці, визначає галузі спеціалізації як між внутрішніми територіями, так і щодо обміну товарами на світовому ринку.

Територіальний поділ праці, що закріплює певні галузі виробництва за регіонами, виявляється не тільки у їхньому розташуванні, формуванні зон виробництва й збуту, але й у спеціалізації економічних регіонів, та поєднанні їхніх галузей, у між - і внутрішньорегіональних зв'язках.

Територіальний поділ праці (ТПП) - процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

Це просторове виявлення поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці.

Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці в даному регіоні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил.

Власне, в основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, які там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій -більших. Тому доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який нижчі, відмовившись від виробництва продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.

У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорегіональний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного регіону) і міжрегіональний поділ праці (спеціалізацію регіонів та обмін товарами між ними).

Природні умови є об' єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП. Ю. Саушкін виділив шість різновидів ТПП:

1) генеральний - між країнами й великими економічними регіонами;

2) внутрішньорегіональний - між промисловими вузлами й містами (часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому - його філії, або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби);

3) довкола економічного центру (міста, комбінату), приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП, крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й поставки його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію;

4) постадійний, при якому стадії виробничого процесу територіально роз' єднані (вилов риби - переробка - консервування, копчення, соління);

5) фазовий - одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року;

6) епізодичний - регіони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.