2.2. Формування економіки регіонів

У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд критеріїв і принципів економічного районування. До основних з них належать такі:

-загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути великою економічно цільною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації і забезпечення сучасного і перспективного розвитку;

-розміри територій великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів в межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх одномасштабності, а величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між собою (економічний потенціал району може визначатися чисельністю населення, розмірами валового внутрішнього продукту, валової продукції промисловості і сільського господарства, вартістю основних виробничих фондів, показниками на душу населення, на тисячу чоловік та ін.)

-економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка створюється розвиненими внутрішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни;

-на території інтегрального економічного району повинен бути сформований достатньо потужний народногосподарський комплекс, основу якого становлять територіальні виробничі комплекси з такою галузевою структурою:

• профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до свого складу кілька галузей промисловості і сільського господарства;

• галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації району (добування і збагачення сировини, виробництва напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних матеріалів тощо);

• галузі, які забезпечують потреби населення району промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами;

при виділенні економічного району повинно враховуватися економіко-географічне положення території і його вплив на спеціалізацію та особливості розміщення продуктивних сил;

врахування при виділенні економічного району принципу економічного тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або і всієї зони, формуючого впливу його головного регіонального центру;

до складу великих економічних районів повинні повністю включатися території адміністративних областей, країв, автономних республік без порушення їх меж.

Наукова і практична необхідність диференційованого підходу до вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни обумовлює також потребу систематизації різних економічних районів.

Науково обгрунтованим є об'єктивне існування двох типів економічних районів — галузевих і загальних або багатогалузевих (інтегральних).

Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов'язаних з ними обслуговуючих виробництв, їх територіальна локалізація залежить в основному від наявності на певній території необхідних природних передумов (грунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), крупного споживача продукції, сприятливих транспортних зв'язків тощо.

Так, наприклад, у сільському господарстві виділяються райони виробництва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва, а в промисловості — райони вугільної, металургійної, хімічної, легкої та інших галузей індустрії.

Галузеві економічні райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обгрунтованість визначення території загальних економічних районів.

Загальне (інтегральне) економічне районування базується на регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких знаходяться територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини.

В Україні здійснюється генеральне економічне районування території для цілей прогнозування, розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, проектів районного планування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення. Територіальні схеми розміщення і розвитку продуктивних сил певних районів являють собою прогнозні, науково обґрунтовані розробки прикладного характеру, які містять як ретро­спективний аналіз розвитку усіх структурних складових господарського комплексу території, так І визначення напрямів перспективного розвитку. При цьому обґрунтовуються основні завдання і показники соціально-економічного розвитку регіонів та шляхи вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем.

Таким чином, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і водночас одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку.

Територіальні пропорції в розвитку господарства можна класифікувати за такими групами:

- пропорції в регіональному розподілі природних ресурсів;

- соціально-економічні регіональні;

- територіальні пропорції промисловості;

- АПК;

- транспортного комплексу.

Аналіз елементів територіальних пропорцій господарства розкриває сучасний напрямок регіонального розвитку економіки України, визначає тенденцію на перспективу, що надає можливість науково й обґрунтовано підійти до формування територіальних пропорцій.

Для виявлення економічної суті територіальних пропорцій у системі народного господарства необхідно зробити аналіз синтетичних економічних показників,що відображають значення кожного регіону в економіці країни, а саме: частки регіонів у виробництві валового суспільного продукту, національного доходу, капітальних витрат, у підвищенні продуктивності суспільної праці. Порівняння регіонального чистого прибутку з витратами праці й засобів виробництва дозволяє визначити й ефективність господарського розвитку кожного регіону.

Закономірність комплексного розміщення виробничих сил випливає з економічного закону суспільного поділу праці, що у просторовому аспекті модифікується в закон територіального поділу праці й проявляється у формуванні економічних районів і спеціалізації їхнього господарства. Комплексний розвиток і раціональна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі ведення господарства досягненню в інтересах суспільства найбільших результатів при найменших витратах. Правильне сполучення й взаємозалежний розвиток галузей на певній території дасть народногосподарську економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини й готової продукції.

Основними рисами комплексного розвитку економічних районів є:

- відповідність районного господарства раціональній пропорційності господарства країни;

- найбільш повне, економічно й екологічно виправдане використання всіх районних ресурсів;

- раціональна галузева й територіальна структура господарства, що відповідає природним і господарським умовам;

- провідна роль декількох більших і найбільш ефективних у масштабі України галузей;

- тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок господарства. Актуальність  проблеми  комплексного  розміщення  виробничих сил

зростає. Магістральним напрямом її вирішення є формування територіально-виробничих комплексів (ТВК), що є взаємообумовленим сполученням органічно зв'язаних між собою підприємств на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази й транспортно-географічним положенням, які забезпечують максимум продукції при мінімумі витрат.

Особливо важливими є внутрішні зв'язки виробничого характеру, а саме:

- зв'язки, обумовлені використанням різними підприємствами загальної інфраструктури;

- матеріально-технічні зв'язки щодо сировини, палива, допоміжних матеріалів, споживання готової продукції;

- кооперативні зв'язки між підприємствами, які є спільником у виробництві тієї або іншої продукції;

- зв'язки комбінування, що ґрунтуються на послідовній переробці сировини, комплексному її використанні й утилізації виробничих відходів.

За розрахунками проектувальників формування ТВК порівняно з ізольованим розміщенням підприємств дає змогу заощадити 10% території, довжину комунікацій - на 20, капіталовкладень - на 15 - 20%.

Тепер особливо важливим є гармонічне сполучення в ТВК інтересів суспільства щодо охорони навколишнього середовища й раціонального використання природних ресурсів. Не менш важливим є розвиток у ТВК соціальної інфраструктури - необхідної передумови стабілізації трудових колективів, забезпечення роботою молоді, виробничих об'єктів робочою силою. Державний підхід до формувань територіально-виробничих комплексів може бути запорукою їхнього ефективного функціонування.

Закономірності й принципи реалізуються на підставі врахування конкретних умов факторів розміщення, що впливають на вибір розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів.

Фактори розміщення можна згрупувати в чотирьох напрямках: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні й соціально-економічні. Докладний облік, аналіз і оцінка їх є найбільш важливою частиною економічного обґрунтування розміщення підприємств.

Природно-географічні фактори включають якісну й кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичні й природно-транспортні умови. Особливо важливий вплив цих факторів на розміщення галузей добувноїпромисловості, галузей промисловості, які переробляють сільськогосподарську продукцію. Кількісна і якісна характеристики корисних копалин, їх фізико-технічні властивості, характер залягання визначають розмір підприємств, методи видобутку й рівень техніко-економічних показників (собівартість, продуктивність праці, фонду й капіталоємність, рентабельність тощо).

Демографічні фактори: чисельність населення і його розміщення, кількісна і якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів. Нерівномірність розселення населення визначає потребу розміщення промисловості щодо споживача готової продукції, а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів. Ефективне використання трудових ресурсів має потребу в розміщенні виробництва в невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва - у великих. Демографічні фактори найбільше впливають на розміщення трудо- і наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальних, радіотехнічних, електронних, електротехнічної галузей тощо). Розміщення підприємств цих галузей по більшій частині залежить від наявності кваліфікованих кадрів.

Техніко-економічні фактори: науково-технічний прогрес, транспортні умови, форми громадської організації виробництва. Вирішальне значення має науково-технічний прогрес. Його прискорення послабляє вплив природно-географічних і демографічних факторів. Впровадження результатів науково-технічного прогресу, особливо нових передових трудо- і ресурсозберігаючих технологій знижує трудо-, матеріало-, фондо- і капиталоємність, а це, в свою чергу, створює відносно однакові умови для прискореного розвитку виробничих сил економічних районів, сприяє їх рівномірному розміщенню. Особливо велика роль у розміщенні виробництва належить хімії, що значно розширює можливості задоволення потреб підприємств у сировині й основних матеріалах, дає можливість заощаджувати натуральні види сировини, утилізувати відходи, а, отже, поліпшити охорону навколишнього середовища.

Істотний вплив на характер розміщення промислового виробництва мають форми його громадської організації - концентрація, спеціалізація,кооперування і комбінування. Удосконалення цих форм визначає зростанню потужності підприємств, розмірів сировинних і паливно-енергетичних баз в економічному районі. При вирішенні питань раціонального розміщення виробництва враховується й транспортний фактор: розвинена транспортна мережа в районі, відстані перевезень, нераціональні зустрічні транспортні потоки.

Соціально-економічні фактори мають винятково велике значення у розміщенні виробництва. Вони повинні забезпечити подолання соціально-економічних відмінностей між селом і містом, промисловістю й сільським господарством, раціональну зайнятість населення, охорону природи, поліпшення умов праці й життя людей, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, сфери послуг.

З розвитком науки й техніки дія окремих факторів розміщення послабляється. Одночасно підсилюється дія інших факторів, тобто їхня актуальність зростає. Так, впровадження трудозберігаючих технологій може послабляти залежність окремих галузей промисловості від наявності деяких видів сировини. У сучасних умовах росте роль фактора часу, оскільки суспільству не байдуже, протягом якого часу буде побудований певний виробничий об'єкт.

Запитання для самоконтролю

1. Сформулюйте основні закономірності РПС?

2. Перелічте згідно яких принципів відбувається формування РПС.

3. У чому міститься суть РПС?

4. Розкрийте відмінності між закономірностями, принципами і факторами розміщення продуктивних сил.

5. Проаналізуйте сучасні тенденції щодо факторів розміщення продуктивних сил.