Тема 3. Оборотні фонди транспортного підприємства

Питання

3.1 Визначення і класифікація оборотних засобів.

3.2 Нормування оборотних коштів.

3.3 Показники ефективності використання оборотних коштів.

3.1 Визначення і класифікація оборотних засобів

Кожна організація, що здійснює господарську діяльність, повинна мати обо­ротні кошти (оборотний капітал), що забезпечують безперебійний процес вироб­ництва й реалізації продукції. Оборотні кошти суб'єктів господарювання, беручи участь у колообігу засобів ринкової економіки, становлять органічно єдиний комплекс. Оборотні кошти — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди й фонди обертання. Поняття оборотних коштів визначається їхньою економічною сутністю, необхідністю забезпечення відтворювального процесу, що включає як виробництво, так і обіг.

Оборотні кошти організації, беручи участь у процесі виробництва й реалізації продукції, безупинно обертаються. При цьому вони переходять зі сфери обігу в сферу виробництва і назад, набуваючи послідовно форми фондів обертання й оборотних виробничих фондів. Таким чином, проходячи послідовно три фази, оборотні кошти змінюють свою натурально-речовинну форму.

У першій фазі (Г-Т) оборотні кошти, що мають спочатку форму грошей, перетворюються на виробничі запаси, тобто переходять зі сфери обертання у сферу виробництва. У другій фазі (Т...В...Т1) оборотні кошти беруть участь безпосередньо у процесі виробництва і набувають форми незавершеного виробництва, напівфабрикатів і готових виробів. Третя фаза колообігу оборотних коштів (Т1-Д1) відбувається знову в сфері обертання. Унаслідок реалізації готової продукції оборотні кошти набувають знову форми грошей.

Різниця між грошовим виторгом, що надійшов, і витраченими на початку коштами (Д1-Д) визначає розмір грошових нагромаджень підприємств. Таким чином, роблячи повний колообіг (Д-Т...В...Т1-Д1), оборотні кошти функціонують на всіх стадіях паралельно в часі, що забезпечує безперервність процесу вироб­ництва й обертання. Колообіг оборотних коштів становить органічну єдність трьох фаз.

На відміну від основних засобів, що неодноразово беруть участь у процесі виробництва, оборотні кошти функціонують тільки в одному виробничому циклі й цілковито переносять свою вартість на виготовлений продукт.

Класифікація оборотних коштів. Оборотні кошти організації за джерела­ми їхнього формування поділяються на власні й позикові (притягнуті). Власні засоби організацій із розвитком підприємницької діяльності й акціонування відіграють визначальну роль, тому що забезпечують фінансову стійкість і опе­ративну самостійність суб'єкта господарювання. Власні оборотні кошти прива­тизованих підприємств перебувають у їхньому цілковитому розпорядженні.

Підприємства мають право їх продавати, передавати іншим суб'єктам господа-рюван-я, громадянам, здавати в оренду тощо.

Позикові засоби, залучені переважно у вигляді банківських кредитів, по­кривають додаткову потребу організації в коштах. При цьому головними крите­ріями умов кредитування банком служать надійність фінансового стану органі­зації й оцінка її фінансової стійкості.

Розміщення оборотних коштів у відтворювальному процесі поділяє їх на оборотні виробничі фонди і фонди обертання. Оборотні виробничі фонди функціонують у процесі виробництва, а фонди обертання — у процесі обігу, тобто реалізації готової продукції та придбання товарно-матеріальних цін­ностей. Оптимальне співвідношення цих фондів залежить від найбільшої частки оборотних виробничих фондів, що беруть участь у створенні вартості. Обсяг фондів обертання має бути достатнім і не більшим за той, що потрібен для забезпечення чіткого й ритмічного процесу обігу.

Виходячи з принципів організації й регулювання, оборотні кошти по­діляються на нормовані й ненормовані. Нормовані оборотні кошти корес­пондуються з власними оборотними коштами, тому що дають можливість розрахувати економічно обґрунтовані нормативи з відповідних видів обо­ротних коштів. Ненормовані оборотні кошти є елементом фондів обертання. Управління цією групою оборотних коштів спрямоване на запобігання необґрунтованому їхньому збільшенню, що служить важливим фактором прискорення оборотності оборотних коштів у сфері обертання.

Управління оборотними коштами тісно пов'язане зі складом і розміщен­ням останніх. У різних суб'єктів господарювання склад і структура оборотних коштів неоднакові, тому що залежать від форми власності, специфіки організа­ції виробничого процесу, взаємин із постачальниками й покупцями, структури витрат на виробництво, фінансового стану й інших факторів. Стан, склад і структура виробничих запасів, незавершеного виробництва та готової продукції є важливими індикаторами комерційної діяльності підприємства. Визначення структури й виявлення тенденцій зміни елементів оборотних коштів дають змогу прогнозувати параметри розвитку підприємництва.

3.2 Нормування оборотних коштів

Найважливішим елементом управління оборотними коштами є науково обґрунтоване нормування. За допомогою нормування оборотних коштів ви­значається загальна потреба суб'єктів господарювання у власних оборотних коштах. Правильне обчислення цієї потреби має велике економічне значення, тому що встановлюється постійно необхідна мінімальна сума коштів, яка забезпечує стійкий фінансовий стан підприємства.

Основні принципи нормування оборотних коштів коректуються залежно від змін умов господарювання, розвитку акціонування, а отже, само-фінансування й самооплатності. Нормування оборотних коштів здійснюється в кожній організації відповідно до кошторисів витрат на виробництво та невиробничі потреби, бізнес-плану, що відбиває всі боки комерційної діяльності. Таким чином забезпечуєтьсявзаємозв'язок виробничих і фінансових показників, обов'язкових для успішної підприємницької діяльності.

У процесі нормування оборотних коштів розробляються норми і нормативи. Норма оборотних коштів — це відносна величина, що відповідає мінімальному, економічно обґрунтованому обсягу запасів товарно-матеріальних цінностей. Норми оборотних коштів залежать від норм витрат матеріалів у виробництві, норм зносостійкості запасних частин та інструментів, тривалості виробничого циклу, умов постачання і збуту, часу надавання окремим матеріалам певних властивостей, необхідних для виробничого споживання, і ще від низки інших факторів.

Норми оборотних коштів за відносно незмінних економічних умов характеризуються довгостроковістю дії. Потреба в їхньому уточненні обумовлена істотними змінами технології й організації виробництва, номенклатури виробів, змісту бізнес-плану, зміною цін, тарифів та інших показників.

Норматив оборотних коштів — це необхідна мінімальна сума коштів, що за­безпечує підприємницьку діяльність підприємства. Нормативи оборотних коштів визначаються з урахуванням потреби в коштах як для основної діяльності, так і для капітального ремонту (здійснюваного власними силами) житлово-комунального господарства, підсобних та інших господарств, що не відносяться на самостійний баланс.

Якщо норми оборотних коштів можуть бути встановлені на відносно тривалий період, то нормативи розраховуються на кожен конкретний період (рік, квартал). Нормативи оборотних коштів визначаються як добуток суми одноденної витрати чи випуску й норми за відповідними видами оборотних коштів.

Одноденна витрата чи випуск на підприємствах із рівномірно наростаючим упродовж року обсягом виробництва обчислюється за даними кошторису витрат iv кв. наступного року. Це зумовлюється тим, що обчислений норматив оборотних коштів діє на кінець планованого періоду (року, кварталу) і має забезпечити по­треби виробництва на початок наступного періоду. Лише в умовах сезонного характеру виробництва одноденна витрата обчислюється за кошторисом витрат кварталу з мінімальним обсягом виробництва, позаяк понадмінімальні потреби покриваються за рахунок позикових коштів.

Нормування оборотних коштів має забезпечити оптимальну величину всіх складників нормованих оборотних коштів.

Виробничі запаси — це комплексна група, що включає сировину, основні матеріали, куповані напівфабрикати, паливо, тару, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети. Через неоднорідний характер їхнього функціонування у процесі виробництва методи нормування окремих елементів виробничих запасів неоднакові.

Нормування оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і ку­пованих напівфабрикатів. Норматив оборотних коштів за цією групою обчис­люється на підставі їхньої середньоденної витрати (Р) і середньої норми запасу в днях. Середня норма оборотних коштів, у свою чергу, визначається як середньо­зважена величина (виходячи з норм оборотних коштів на окремі види чи груписировини, основних матеріалів і купованих напівфабрикатів і їхніх одноденних витрат).

У нормі оборотних коштів кожного виду чи однорідної групи матеріалів враховується час перебування в поточному (Т), страховому (С), транспортному (М), технологічному (А) запасах, а також час, необхідних для вивантаження, доставки, прийому і складування матеріалів (Д). Таким чином, норматив оборотних коштів запасів сировини, основних матеріалів і купованих напівфабрикатів (Н) визначається за наступноюформулою:

Н = Р х (Т + С + М + А + Д). (3.1)

Поточний запас — основний вид запасу, тому норма оборотних коштів у поточному запасі є основною визначальною величиною всієї норми запасу в днях. На розмір поточного запасу впливає періодичність постачань матеріалів за договором з постачальниками (цикл постачання), а також обсяг їхнього споживання у виробництві.

Якщо в договорах не зазначені конкретні терміни постачань, середній цикл постачання визначається на підставі фактичних даних про надходження матеріалів за попередній рік. У цьому випадку середній інтервал між постачаннями може бути визначений як середньоарифметична чи середньозважена величина, що залежить від відсутності чи наявності різких коливань у термінах і обсягах постачань.

Норма оборотних коштів у поточному запасі приймається переважно у роз­мірі 50% від середнього циклу постачання, що обумовлено постачанням матеріалів кількома постачальниками й у різні терміни.

Страховий запас — другий за обсягом вид запасу, що визначає загальну норму. Страховий, або гарантійний — запас, необхідний на кожному підприємстві для гарантії безперервності процесу виробництва у випадках порушень умов і термінів постачань матеріалів постачальниками чи транспортом, відвантаження ними некомплектних партій.

Страховий запас приймається зазвичай у розмірі 50 % від поточного запасу, але може бути й менше — залежно від місця розташування постачальників і зменшення ймовірності перебоїв у постачаннях.

Транспортний запас створюється на період розриву між строком вантажообігу й документообігу. При постачанні матеріалів на далекі відстані термін оплати розрахункових документів випереджає строк прибуття матеріальних цінностей. На час перебування матеріалів у дорозі після сплати розрахункових документів у покупця виникає потреба в коштах.

Транспортний запас не створюється в тих випадках, коли термін одержання матеріалів збігається зі строком оплати розрахункових документів чи випереджає його.

Технологічний запас створюється на період підготовки матеріалів до виробництва, включаючи час на аналіз і лабораторні випробування. Враховується технологічний запас у загальній нормі в тому випадку, якщо він не є складником процесу виробництва. Приміром, при підготовці до виробництва деяких видів сировини й матеріалів потрібен час на підсушування, розігрів, розмел, відстій, доведення до визначених концентрацій тощо.

Час, потрібний на вивантаження, доставку, прийом і складування матеріалів, береться до уваги також при розрахунку норми запасу сировини, основних матеріалів і купованих напівфабрикатів. Норми цього часу встановлюються за кожною операцією відповідно до середнього обсягу постачання виходячи з технологічних розрахунків чи шляхом проведення хронометражу.

Норматив у цілому за сировиною, основними матеріалами й купованими напівфабрикатами, що відбиває загальну потребу в оборотних коштах за цимі складниками виробничих запасів, обчислюється шляхом підсумовування норм оборотних коштів у поточному, страховому, транспортному, технологічному запасах, а також норма на вивантаження, доставку, прийом, складування і множення отриманої загальної норми на одноденну витрату за кожним видом чи групою матеріалів.

Нормування оборотних коштів у запасах допоміжних матеріалів. Номенклатура допоміжних матеріалів на підприємствах здєбільшого велика, але не всі їхні види використовуються у великих кількостях. У зв'язку з цим допоміжні матеріали поділяються на дві групи. До першої з них, що включає основні види (не менше 50 % від загальної суми річних витрат) допоміжних матеріалів, норми оборотних коштів визначаються методом прямого рахунку, так само, як і за сировиною, основними матеріалами і купованими напівфабрикатами.

Норми оборотних коштів другої групи допоміжних матеріалів, що витрачаються в незначних кількостях, розраховуються спрощено. Середній фактичний залишок цих матеріалів у звітному році (за винятком непотрібних, зайвих) варто поділити на одноденну суму їхніх витрат у попередньому році.

Норматив оборотних коштів у цілому за групою допоміжних матеріалів визначається як добуток їхніж одноденних витрат у виробництві на загальну норму запасу в днях.

Нормування оборотних коштів у запасах палива. Норматив встановлюється аналогічно нормативу сировини, основних матеріалів і купованих напівфабрикатів, тобто виходячи з норми запасу в днях і одноденних витрат як на виробничі, так і на невиробничі потреби. Норматив обчислюється з усіх видів палива (технологічного, енергетичного й невиробничого), за винятком газу. Якщо підприємство переведене на газ, то створюються страхові запаси твердого чи рідкого палива.

Нормування оборотних коштів у запасах тари. Норматив оборотних коштів визначається залежно від джерел надходження і способу використання тари. Розрізняють тару куповану і власного виробництва, ту, що повертається й не повертається. За купованою тарою, призначеною для пакування готової продукції, норма оборотних коштів установлюється так само, як і за сировиною, основними матеріалами й купованими напівфабрикатами, виходячи з інтервалів постачань. За тарою власного виробництва, вартість якої врахована в ціні готової продукції, норма запасу визначається часом від виготовлення тари до запакування в неї продукції, призначеної до відвантаження. За тарою, що надходить із матеріалами й не повертається постачальникам, норма оборотних коштів залежить від часу перебування під цими матеріалами. Якщо ця тара підлягає подальшому використанню, то враховується також час, потрібний на ремонт, сортування й добірпартій тари. За тарою що повертається, норма оборотних коштів складається з часу одного обороту тари, що включає період з моменту оплати тари з матеріалами до подачі документів у банк на відвантажену назад постачальнику тару. Норматив оборотних коштів за тарою в цілому дорівнює сумі добутків одноденного обороту (витрат) тари за видами на норму запасу в днях.

Нормування оборотних коштів на запасні частини для ремонту. Нормування проводиться залежно від груп устаткування. До першої групи належить устаткування, на яке розроблені типові норми оборотних коштів за запасними частинами. До другої — велике, унікальне, у тому числі імпортне, устаткування, на яке не розроблені типові норми. До третьої — дрібне одиничне устаткування, на яке також не встановлені типові норми.

Норматив оборотних коштів за запасними частинами для першої групи устаткування визначається як добуток типових норм і кількості цього устаткування

3 урахуванням коефіцієнтів зниження, що уточнюють потребу в оборотних коштах за наявності однотипного устаткування і взаємозамінних деталей.

Норматив оборотних коштів (Н) за запасними частинами для другої групи устаткування визначається методом прямого рахунку за наступною формулою:

Н-^Ш. (3.2)

де С — норма запасу змінної деталі за умовами постачання, днів;

4 — кількість однотипних деталей в одному апараті, механізмі; М — кількість апаратів, механізмів одного типу;

К — коефіцієнт зниження запасу деталей залежно від кількості машин одного типу;

Ц — ціна однієї деталі, грн;

В — термін служби деталі, днів.

Норматив на запасні частини для ремонту третьої групи устаткування встановлюється методом укрупненого розрахунку, виходячи зі співвідношення середніх фактичних залишків запасних частин за звітний рік і середньорічної вартості устаткування, що працювало, і транспортних засобів. Таке відношення екстраполюється на наступний рік з урахуванням зміни вартості устаткування і транспортних засобів і зміни міжремонтних періодів.

Норматив оборотних коштів на запасні частини в цілому по підприємству дорівнює сумі нормативів за трьома групах устаткування.

Нормування оборотних коштів у запасах малоцінних і швидко зношуваних предметах. Ці предмети мають обмеження за вартістю чи терміну служби до одного року. До малоцінних і швидкозношуваних предметів належать наступні види: інструменти і пристосування загального призначення; господарський інвентар і виробнича тара; спеціальний одяг і взуття; спеціальні інструменти і пристосування. За кожною з цих груп розрахунок нормативу провадиться за складськими й експлуатаційними запасами.

За запасом на складі норматив визначається так само, як і за сировиною, основними матеріалами і купованими напівфабрикатами.

За експлуатаційним запасом норматив установлюється зазвичай у розмірі 50 % від вартості предметів оскільки половина їхньої вартості, що залишилася, при передачі в експлуатацію списується на собівартість продукції.

Загальна потреба в оборотних коштах на малоцінні та швидкозношувані предмети визначається як сума нормативів на ці предмети на складі й в експлуатації.

Кошти в незавершеному виробництві та витрати майбутніх періодів. До витрат у незавершеному виробництві належать усі витрати на продукцію, що виготовляється. Це вартість сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива (переданих зі складу в цех і задіяних у технологічному процесі), заробітна плата, електроенергія, вода, пара тощо. До незавершеного виробництва належать також залишки окремих продуктів в апаратурі, не передані у продукційні ємності, добуті й не підняті на-гора корисні копалини (у гірничодобувній промисловості).

Таким чином, витрати в незавершеному виробництві складаються з вартості незакінченої продукції, напівфабрикатів власного виробництва, а також із готових виробів, ще не прийнятих відділом технічного контролю.

Обсяг нормативу оборотних коштів, що виділені для запасів незавершеного виробництва, залежить від чотирьох наступних факторів: обсягу і складу виробленої продукції; собівартості; тривалості виробничого циклу; характеру наростання витрат у процесі виробництва.

Обсяг виробленої продукції прямопропорційно впливає на обсяг незавершеного виробництва: чим більше виробляється продукції за інших однакових умов, тим більший розмір незавершеного виробництва.

Зміна складу виробленої продукції може по-різному впливати на величину незавершеного виробництва. Так при підвищенні питомої ваги продукції з корот­шим циклом виробництва обсяг незавершеного виробництва скорочується, і навпаки.

Собівартість продукції прямо впливає на обсяг незавершеного виробництва. Чим нижчими є витрати на виробництво, тим менший обсяг незавершеного вироб­ництва у грошовому вираженні. Збільшення собі вартості виробленої продукції супроводжується збільшенням незавершеного виробництва.

Тривалість виробничого циклу впливає на обсяг незавершеного виробництва також прямопропорційно і визначається наступними факторами: часом виробни­чого процесу, часом впливу на напівфабрикати фізико-хімічних, термічних і електрохімічних процесів (технологічний запас), часом транспортування напів­фабрикатів усередині цехів, а також готової продукції на склад (транспортний запас), часом нагромадження напівфабрикатів перед початком наступної операції (оборотний запас), часом аналізу напівфабрикатів і готової продукції, часом пере­бування напівфабрикатів у запасі для гарантії безперервності процесу виробництва (страховий запас).

Максимально можливе скорочення зазначених видів запасів у незаверше­ному виробництві сприяє поліпшенню використання оборотних коштів за рахунок скорочення тривалості виробничого циклу.

При безупинному процесі виробництва тривалість виробничого циклу обчислюється з моменту запуску сировини й матеріалів у виробництво до виходу готової продукції. Загалом, по підприємству (цеху) визначається середня тривалість виробничого циклу методом середньозваженого показника, тобто шляхом множення тривалості виробничих циклів за окремими продуктами чи більшості з них на їхню собівартість.

За характером наростання витрат у процесі виробництва всі витрати по­діляються на одноразові й наростаючі. До одноразових належать витрати, що виробляються на самому початку виробничого циклу. Це сировина, основні матеріали, куповані напівфабрикати. Інші витрати вважаються наростаючими. Наростання витрат у процесі виробництва може відбуватися рівномірно й нерівномірно. При рівномірному наростанні витрат середня вартість незавершеного виробництва обчислюється як сума всіх одноразових витрат і половини наростаю­чих витрат.

Коефіцієнт наростання витрат (К) визначається при рівномірному й нерівномірному наростанні витрат.

При рівномірному наростанні витрат коефіцієнт наростання витрат обчислюється за наступноюформулою

к = ВО+0,5Вн (3.3)

де Во — одноразові витрати; Вн — наростаючі витрати.

При нерівномірному наростанні витрат за днями виробничого циклу коефіцієнт наростання витрат визначається за наступною формулою:

К = П-, (3.4) Пс

де С — середня вартість виробу в незав ер ш ен о му в ир о б ництв і ; Пвс — виробнича собівартість виробу.

Середня вартість виробу в незавершеному виробництві обчислюється як середньозважена величини витрат, що припадають на кожен день виробничого циклу, і кількості днів перебування їх у процесі виробництва.

При поєднанні рівномірних і нерівномірних витрат розрахунок середньої вар­тості виробу в незавершеному виробництві провадиться за наступною формулою:

С = В'Т + ВТ+   + В'Т, (3.5)

де В', В2, ... — витрати за днями виробничого циклу ;

Вр — витрати, вироблені рівномірно упродовж виробничого циклу;

Т — середня тривалість виробничого циклу, днів;

Ті, Т2— час від моменту разових витрат до закінчення виробничого циклу.

Норматив оборотних коштів (Н) у незавершеному виробництві обчислюється за наступною формулою:

Н = — • Т • К, (3.6) Дде В — обсяг виробленої валової продукції за кошторисом витрат у IV кв.

планованого року, грн;

Д — кількість днів у періоді, Д = 90.

Добуток середньої тривалості виробничого циклу й коефіцієнта наростання витрат утворить норму оборотних коштів у незавершеному виробництві у днях. Отже, норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві становитиме результат добутку норми оборотних коштів і одноденного випуску продукції.

До витрат майбутніх періодів належать витрати на освоєння нових видів продукції, удосконалення технології виробництва, гірничопідготовчі й розкривні роботи. До цих витрат відносять і такі нетипові статті витрат, як передплата на періодичні видання, орендна плата, внесені авансом податки і збори й ін.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (Н) визначається за формулою:

Н = Со + Рп - Рв, (3.7) де Со - сума коштів, вкладених у ці витрати на початок запланованого періоду, за вирахуванням отриманих банківських кредитів;

Рп - витрати, що проводяться у плановому році, передбачені відповідними кошторисами;

Рв - витрати, які включаються в собівартість продукції запланованого року та передбачені кошторисом виробництва.

Якщо у процесі підготовки, освоєння та виготовлення нових видів продукції підприємство скористається цільовим банківським кредитом, то при розрахунку нормативу оборотних коштів у витратах майбутніх періодів суми банківських кредитів виключаються.

Кошти у готовій продукції. Готова продукція — це вироби, закінчені виробництвом і прийняті відділом технічного контролю. Норматив оборотних коштів на залишки готової продукції визначається у гривнях як добуток норми оборотних коштів у днях і одноденного випуску товарної продукції в майбутньому році за виробничою собівартістю за наступною формулою:

Н = — ■ Т, (3.8) Д

де В — випуск товарної продукції у IV кв. майбутнього року (при рівномірно наростаючому виробництві) за виробничою собівартістю, грн; Д — кількість днів у періоді (90);

Т — норма оборотних коштів на готову продукцію, днів.

Норма оборотних коштів на готову продукцію розраховується окремо за готовою продукцією на складі і відвантажених товарах, на які розрахункові документи не здані в банк на інкасо.

Норма оборотних коштів на запас готової продукції на складі визначається на період, необхідний на комплектування й нагромадження продукції до необхідних розмірів, на обов'язкове збереження продукції на складі до відвантаження (у низці виробництв — для так званого визрівання готової продукції), на запакування й маркування продукції, на доставку її до станції відправлення та завантажування. При великій номенклатурі продукції, що випускається, виділяються основні видивиробів, що становлять 70 - 80 % усього випуску. За цими провідними видами продукції розраховується середньозважена норма оборотних коштів, яка потім поширюється на всю готову продукцію, що зберігається на складі.

Норма оборотних коштів на відвантажені товари установлюється на період виписки рахунків і платіжних документів і їхньої подачі у банк. Ці операції мають бути зроблені зазвичай у дво,- триденний термін після відвантаження готової продукції. Лише в тому випадку, якщо постачальник і банк розміщуються в різних населених пунктах, цей термін може подовжуватися.

Норма оборотних коштів у цілому на готову продукцію на складі й від­вантажені товари визначається шляхом розподілу загальної суми нормативу оборотних коштів за готовою продукцією на одноденний випуск товарної продукції за виробничої собівартістю в iv кварталі майбутнього року.

Сукупний норматив оборотних коштів. Цей норматив по підприємству дорівнює сумі нормативів за всіма елементами оборотних коштів і визначає в підсумку загальну потребу суб'єкта господарювання в оборотних коштах. Загальна норма всіх оборотних коштів у днях установлюється шляхом розподілу сукупного нормативу оборотних коштів на одноденний випуск готової продукції за виробничою собівартістю за планом iv кв. того року, за даними якого розраховується норма. Річний приріст чи зменшення нормативу оборотних коштів визначається шляхом зіставлення нормативів на початок і кінець майбутнього року.

Із розвитком ринкових відносин і зміцненням розрахунково-платіжних взаємин посилюється роль і значення нормування оборотних коштів. Наявність достатніх оборотних коштів забезпечує підприємствам у нових економічних умовах розширене відтворення, модернізацію і структурну перебудову. У зв'язку з цим виникає необхідність підвищення якості планових розрахунків і ширшого використання в цьому процесі електронно-обчислювальної техніки. Тим самим забезпечуються сприятливі умови для встановлення прогресивних, економічно обґрунтованих норм і нормативів оборотних коштів.

Ненормовані оборотні кошти. Принципи організації оборотних коштів визначають наявність ненормованих оборотних коштів, що функціонують у сфері обертання. До ненормованих оборотних коштів належать кошти у відвантажених товарах, грошові кошти, кошти в дебіторській заборгованості й інших розрахунках. Через специфіку форм, швидкості руху, закономірності виникнення ці оборотні кошти не можуть заздалегідь ураховуватися подібно до нормованих оборотних коштів. Управління ненормованими оборотними коштами здійснюється іншими способами і методами. Суб'єкти господарювання (а в державному секторі — держава) мають можливість управляти цими коштами і впливати на їх величину за допомогою діючої системи кредитування й розрахунків.

Організації, що працюють на комерційному розрахунку, зацікавлені у скоро­ченні розміру ненормованих оборотних коштів, тому що це спричиняє прискорення оборотності оборотних коштів у сфері обертання, а отже, ефективніше використан­ня оборотних коштів у цілому. Зменшення, приміром, розмірів дебіторської заборгованості за товарними операціями поліпшує показник виконання плану постачань за договорами, планів із прибутку і рентабельності. Скорочення оборот­них коштів в інших розрахунках означає їхнє повніше використання за призна­ченням, тому що вони при цьому не вибувають із сфери виробництва. Таким чином, завданням кожної організації є використання всіх резервів максимально можливого скорочення обсягу ненормованих оборотних коштів. До цих резервів варто віднести зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни, розвиток прямих господарських зв'язків між підприємствами, зміцнення договірної дисципліни й відповідне виконання договірних зобов'язань, розширення практики застосування прогресивних форм розрахунків.

Важливим фактором, що стимулює скорочення коштів у сфері обертання, є банківський кредит на поповнення оборотних коштів, що сприяє раціональному використанню не тільки нормованих, але й ненормованих оборотних коштів.

Кошти у відвантажених товарах становлять значну частку всіх не нормова­них оборотних коштів на підприємствах, що виробляють продукцію. Ці кошти утворяться неминуче, тому що готова продукція, що зберігається на складі, у вста­новлені договірні терміни відвантажується споживачам. Однак, за значенням ці кошти неоднакові: частина з них припадає на частку товарів відвантажених, строк оплати яких не настали. Це позитивне явище дуже швидкоплинне. За перебігом цих термінів і наявністю як і раніше неплатежів кошти підприємства набувають форми товарів відвантажених, не оплачених у зазначений термін покупцем, чи форми товарів відвантажених, переданих під відповідальність на збереження покупцеві. Останні дві групи свідчать про відсутність коштів у покупця чи про відмову останнього оплатити розрахункові документи, що неминуче зумовлює поза­плановий перерозподіл оборотних коштів у постачальників і порушення платіжно-розрахункової дисципліни.

Гроші — значна частина ненормованих оборотних коштів. У процесі колообі-гу оборотні кошти неминуче змінюють свою функціональну форму, унаслідок чого реалізована готова продукція перетворюється у гроші. Гроші переважно зберігають­ся в банку на розрахунковому (поточному) рахунку підприємства, тому що переваж­на частина розрахунків між суб'єктами господарювання здійснюється за без готівко­вими розрахунками.

У невеликих сумах, за винятком днів виплати заробітної плати, гроші зберігаються в касі підприємства. Крім того, гроші покупців можуть бути в акредитивах та інших формах розрахунків до моменту їхнього закінчення. Гроші у визначеному розмірі постійно мають бути у складі ненормованих оборотних коштів, інакше підприємство буде визнане неплатоспроможним.

Засоби в дебіторській заборгованості свідчать про тимчасове відволікання коштів з обігу підприємства, що викликає додаткову потребу в ресурсах і може призвести до напруженого фінансового стану.

Дебіторська заборгованість може бути припустимою, тобто обумовленою діючою системою розрахунків, і неприпустимою, що свідчить про недоліки у фінансово-господарській діяльності. Із метою запобігання втрат і визнання підприємства неплатоспроможним кожен суб'єкт господарювання повинен прагнути до скорочення дебіторської заборгованості.

Існують різні види дебіторської заборгованості: заборгованість підзвітних осіб при одержанні грошей під звіт на відрядження й інші цілі; заборгованість постачальників покупцям, що утворилася при взаємних чи однобічних розрахунках; дебітори за претензіями чи спірними боргами при порушенні договірних зобов'язань і виникненні судової справи; заборгованість податкових органів підприємствам при переплатах у бюджет податків і платежів тощо.

Кошти в інших розрахунках — четверта група ненормованих оборотних коштів — виникають із причин, не пов'язаних безпосередньо з виробничою діяль­ністю організації, й означають відволікання оборотних коштів від їхнього основ­ного призначення. Приміром, перевитрати за преміальними фондами й іншими цільовими фондами й резервами, нестача від втрати і псування майна, а також інші витрати, що підприємство змушене перекривати за рахунок своїх оборотних коштів.

Джерела формування оборотних коштів здебільшого визначають ефектив­ність їхнього використання. Установлення оптимального співвідношення власних і притягнутих джерел, обумовленого специфічними особливостями колообігу фондів у тому чи іншому суб'єкті господарювання є важливим завданням системи управління.

У процесі управління формуванням оборотних коштів мають забезпечувати­ся права підприємств і організацій у поєднанні з підвищенням їхньої відповідаль­ності за ефективне й раціональне використання оборотних коштів. Достатній мінімум власних і позикових коштів гарантує без перервність руху оборотних коштів на всіх стадіях колообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні й повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками й іншими передавальними ланками.

Провідна роль у складі джерел формування належить власним оборотним коштам, тому що вони створюють умови для майнової й оперативної самостійності організації, такої необхідної для рентабельної підприємницької діяльності. Власні оборотні кошти свідчать про ступінь фінансової стійкості підприємства, його становище на фінансовому ринку.

Власні оборотні кошти служать джерелом покриття нормованих оборотних коштів. Їхнє первісне формування відбувається в момент створення організації й утворення її статутного капіталу. Джерелом власних оборотних коштів на цій стадії є інвестиційні засоби засновників організації. Надалі, із розвитком підприємницької діяльності власні оборотні кошти поповнюються за рахунок одержуваного прибутку (прирівняного до власних засобів, що називаються стійкими пасивами), випуску цінних паперів і операцій на фінансовому ринку.

Прибуток скеровується на покриття приросту нормативу оборотних коштів у процесі його розподілу. Із розвитком акціонування організації мають право ви­користовувати отриманий прибуток на власний (свій) розсуд, крім тієї його частини, що підлягає обов'язковим відрахуванням, оподатковуванню й іншим спря­муванням відповідно до законодавства. Економічно обґрунтована система розпо­ділу прибутку, у першу чергу, має гарантувати виконання фінансових зобов'язаньперед державою й максимально забезпечити виробничі, матеріальні та соціальні потреби підприємств.

Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрямки вико­ристання чистого прибутку, тобто прибутку, що залишається в роз порядженні організації. Розвиток конкуренції викликає необхідність скеровувати чистий прибуток, насамперед, на розширення виробництва, його модернізацію й удосконалення. У плані цих заходів частина чистого прибутку спрямовується на приріст нормативу власних оборотних коштів.

Конкретний розмір цього прибутку визначається у процесі фінансового планування на підприємстві й залежить від низки наступних факторів: розмір при­росту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку в майбутньому періоді, приріст стійких пасивів, можливість залучення позикових засобів, необхідність першочергового напрямку прибутку на інвестиційні процеси й ін.

Стійкі пасиви прирівнюються до власних коштів. Власне кажучи, ці кошти не належать підприємству, тому їх не можна віднести до власних. Однак, вони постійно перебувають в обігу підприємства й у сумі мінімального залишку використовуються як джерело формування власних оборотних коштів.

До стійких пасивів належать наступні види коштів: мінімальна перехідна заборгованість із оплати праці робітникам підприємства; резерв майбутніх плате­жів; мінімальна перехідна заборгованість бюджету й позабюджетним фондам; мінімальна заборгованість покупцям по заставах за тару що повертаються; засоби кредиторів, що надходять у вигляді передоплати за продукцію (товари, послуги); перехідні залишки фонду споживання тощо.

Стійкі пасиви є джерелом покриття власних оборотних коштів тільки в сумі приросту, тобто різниці між їхнім розміром на кінець і початок майбутнього року.

Мінімальна перехідна заборгованість з оплати праці (Мз) працівникам визначається за період між кінцем розрахункового періоду, за який проводиться оплата праці, і конкретною датою виплати коштів за наступною формулою:

90 '

де Ф — фонд оплати праці в IV кв. майбутнь ог о р о ку ;

Д — кількість днів з початку місяця до дня виплати коштів.

Резерв майбутніх платежів формується для резервування коштів на оплату відпусток працівникам підприємства й інші схожі витрати. Резерв для оплати відпусток обчислюється на основі його мінімального залишку за звітний рік і зміни фонду оплати праці у планованому періоді.

Якщо на підприємстві резервуються кошти для виплати винагород за вислугу років, резерв утвориться шляхом включення в собівартість щомісяця 1/12 частини загальної суми винагороди, що сплачуються один раз на рік. Таким чином, на кінець року резерв досягне максимальної величини, що дорівнюватиме річній сумі сплачуваних за вислугу років винагород.

Мінімальна перехідна заборгованість перед бюджетом і позабюджетними фондами визначається виходячи з кінця розрахункового періоду, за який про­водяться платежі, і конкретними термінами сплати. Платежі до бюджету проводять­ся в порядку сплати визначених податків і зборів на підставі чинного законо­давства. Мінімальна сума заборгованості бюджету постійно переходить із місяця у місяць, тому враховується у складі стійких пасивів.

Внески в позабюджетні фонди (Фонд державного соціального страхування, Пенсійний фонд, Державний фонд зайнятості населення) провадяться у встановлених відсотках від фонду оплати праці (відповідно 1,6%; 33,2%; 1,4%).

Розрахувавши мінімальну перехідну заборгованість зі оплати праці робітникам підприємства й застосувавши зазначені відсотки відрахувань, установлюється мінімальна перехідна заборгованість позабюджетним фондам, кошти яких постійно перебувають в обігу підприємства.

Мінімальна заборгованість покупцям за заставами за тару, що повертається виникає при відвантаженні готової продукції в тарі, що повертається. Підприємства — постачальники такої продукції — одержують від покупця заставу в рахунок повернення тари. При регулярному відвантаженні готової продукції в тарі, що повертається підприємства постійно мають залишок застави за тару.

З огляду на зустрічний процес повернення застави покупцям при одержанні від них тари, що повертається постачальники обчислюють мінімальну суму застави, що включається у стійкі пасиви.

Недолік власних оборотних коштів виникає в тому випадку, якщо величина діючого нормативу перевищує суму власних і прирівняних до них засобів. Недолік власних оборотних коштів здебільшого становить результат недоодержання запла­нованого прибутку чи неправомірного, нераціонального його використання, "проїдання" оборотних коштів (використання їх не за призначенням) й інших негативних факторів, що виникли у процесі комерційної діяльності організації. Нестача власних оборотних коштів покривається винятково за рахунок коштів самої організації, яка таке допустила. Насамперед, на покриття нестачі скеровується частина чистого прибутку, що залишається в розпорядженні організації.

Крім того, у суб'єкта господарювання у процесі розподілу валового прибутку можуть утворюватися резервні фонди, частина з яких використовується на покриття нестачі власних оборотних коштів.

Позикові кошти у джерелах формування оборотних коштів за сучасних умов набувають неабиякого значення й перспектив. Основну форму позикових засобів становлять короткострокові кредити банку. Вони покривають тимчасову додаткову потребу організації в коштах. Залучення позикових коштів обумовлене характером виробництва, складними розрахунково-платіжними відносинами, що виникли при переході до ринкової економіки, необхідністю заповнення нестачі власних оборотних коштів і з інших об'єктивних причин. Позикові кошти у вигляді кредитів використовуються ефективніше, ніж власні оборотні кошти, позаяк пришвидшують колообіг, мають тільки цільове призначення, видаються на суворо обумовлений термін, супроводжуються стягуванням банківського відсотка. Це змушує організацію постійно стежити за рухом позикових коштів і результативністю їхнього використання.

Залучаються позикові кошти не тільки у формі короткострокового кредиту банку, але й у вигляді кредиторської заборгованості, а також інших позиковихкоштів, тобто залишків фондів і резервів самої організації, що тимчасово не використовуються за цільовим призначенням.

Кредиторська заборгованість відноситься переважно належить до позапланового залучення в господарський обіг підприємства коштів інших підприємств, організацій чи окремих осіб. Використання цих коштів у межах діючих термінів оплати рахунків і зобов'язань має закономірний характер. Однак, у більшості випадків кредиторська заборгованість виникає внаслідок порушення розрахунково-платіжної дисципліни. У зв'язку з цим у підприємств виникає креди­торська заборгованість постачальникам за отримані, але не оплачені товарно-матеріальні цінності. При порушенні термінів сплати податкових платежів виникає прострочена заборгованість перед податковими органами. Несвоєчасні внески до позабюджетних фондів та інші неплатежі також призводять до виникнення незаконної кредиторської заборгованості. Кредиторська заборгованість, поєднана з утворенням дебіторської заборгованості, є основним джерелом покриття останньої.

В обігу підприємства, крім банківських кредитів і кредиторської за боргова-ності, можуть бути й інші залучені кошти.

Це залишки фондів, резервів і цільових коштів самої організації, що тимчасово не використовуються за прямим призначеням. Цільові фонди та резерви організації утворяться за рахунок собівартості, прибутку й інших цільових надходжень. До цієї групи кошів належать амортизаційний фонд, ремонтний фонд, резерв майбутніх платежів, фінансовий резерв, преміальний і благодійний фонди тощо. Усі ці фонди та резерви організації в установлений термін використовуються за цільовим призначенням. Втягуватися в обіг як джерела покриття оборотних коштів можуть лише залишки цих фондів на період, що передує їхньому цільовому використанню.

Управління процесом формування оборотних коштів багато в чому визначає ефективність використання оборотних коштів. Поліпшення використання оборот­них коштів із розвитком підприємництва набуває усе актуального значення, тому що вивільнені при цьому матеріальні та грошові ресурси є додатковим внутрішнім джерелом подальших інвестицій. Раціональне й ефективне використання оборотних коштів сприяє підвищенню фінансової стійкості організації та її платоспромож­ності. У цих умовах організація вчасно й повністю виконує свої розрахунково-платіжні зобов'язання, що дозволяє успішно здійснювати комерційну діяльність. 3.3 Показники ефективності використання оборотних коштів

Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою економічних показників, одним із яких є співвідношення розміщення їхнього у сферах виробництва й обертання. Чим більше оборотних коштів обслуговує сферу виробництва, а всередині останньої — цикл виробництва (зрозуміло, за відсутності наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей), тим раціональніше вони використовуються.

Про ступінь використання оборотних коштів можна судити за показником віддачі оборотних коштів, що визначається як відношення прибутку від реалізації до залишків оборотних коштів.

Найважливішим показником інтенсивності використання оборотних коштів є швидкість їхнього обігу.

Оборотність оборотних коштів — це тривалість одного повного колообігу коштів, починаючи з першої і завершуючи третьою фазою. Чим швидше оборотні кошти проходять ці фази, тим більше продукції підприємство може зробити з однією і тією ж сумою оборотних коштів. У різних суб'єктів господарювання оборотність оборотних коштів різна, тому що залежить від специфіки виробництва й умов збуту продукції, від особливостей у структурі оборотних коштів, платоспроможності підприємства й інших факторів.

Швидкість оборотності оборотних коштів обчислюється за допомогою трьох взаємозалежних показників: тривалості одного обертання у днях, кількості оборотів за рік (півріччя, квартал), а також розміру оборотних коштів, що припадають на одиницю реалізованої продукції.

Обчислення оборотності оборотних коштів може проводитися як за планом, так і фактично. Планова оборотність може бути розрахована тільки за нормованими оборотними коштами, фактична — за всіма оборотними коштами, уключаючи ненормовані. Зіставлення планової й фактичної оборотності відбиває прискорення чи уповільнення оборотності нормованих оборотних коштів. При прискоренні оборотності відбувається вивільнення оборотних коштів із обігу, при уповільненні виникає необхідність у додатковому залученні коштів в обіг.

Оборотність може визначається як загальна, так і часткова.

Тривалість одного обігу в днях визначається на підставі наступної формули:

О = ^ (3.10)

де З — залишки оборотних коштів (середньорічні чи на кінець майбутнього

(звітного) періоду), грн;

Д — кількість днів у звітному періоді;

Т — обсяг товарної продукції (за собівартістю чи в цінах), грн.

Коефіцієнт оборотності (Ко) показує кількість обертів, здійснених оборотними коштами (за півріччя, квартал), і визначається за формулою:

Ка = Т. (3.11)

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів (Кз) — це показник, зворотний коефіцієнту оборотності. Він характеризує величину оборотних коштів, що припадає на одиницю (1 грн, 1 тис. грн, 1 млн. грн) реалізованої продукції. Обчислюється цей показник за наступною формулою:

К = Т. (3.12)

Цей показник свідчить про раціональне , ефективне чи , навпаки, неефективне використання оборотних коштів (лише за умов зіставлення даних за кілька років і виходячи з динаміки коефіцієнта).

Загальна оборотність характеризує інтенсивність використання оборотних коштів у цілому за усіма фазми колообігу, не відбиваючи особливостей кругообігу окремих елементів чи груп оборотних коштів. У показнику загальної оборотностініби нівелюється процес поліпшення чи уповільнення оборотності засобів в окремих фазах.

Розглянуті вище взаємозалежні показники обертальності відбивають загальну оборотність оборотних коштів. Для виявлення конкретних причин зміни загальної оборотності обчислюється показник часткової оборотності оборотних коштів.

Часткова оборотність відбиває ступінь використання оборотних коштів у кожній окремій фазі колообігу, у кожній групі, а також за окремими елементами оборотних коштів. Оборотність оборотних коштів за окремими видами (сировина, матеріали, паливо тощо), що обчислюється при розрахунку нормативів власних оборотних коштів, визначається за тими ж формулами, виходячи з залишків цих видів товарно-матеріальних цінностей (Со) і обоігу за їхніми витратами за відповідний період. Так, за обіг (Т) для визначених видів виробничих запасів приймається не обсяг товарної продукції, а витрата конкретного виду оборотних коштів у процесі виробництва за відповідний період.

Унаслідок прискорення оборотності визначена сума оборотних коштів вивільняється.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів відбувається тоді, коли фактичні залишки оборотних коштів менші за норматив чи залишки оборотних коштів за попередній (базовий) період при збереженні чи збільшенні обсягу реалізації за цей період. При централізованій системі управління кошти, що вивільнилися з обігу, передавалися керівній організації. Із проведенням приватизації й акціонування, повністю вивільнившись, оборотні кошти можуть спрямовуватися самою організа­цією на подальше розширення виробництва, освоєння нових видів виробів, по­ліпшення системи постачання і збуту й на інші заходи удосконалення підприємницької діяльності.

Відносне вивільнення оборотних коштів відбувається у тих випадках, коли прискорення оборотності оборотних коштів відбувається одночасно з зростанням обсягу виробництва. Вивільнені при цьому кошти не можуть бути вилучені з обігу, оскільки розміщені в запасах товарно-матеріальних цінностей, що забезпечують зростання виробництва. Відносне вивільнення оборотних коштів, як і абсолютне, має єдину економічну основу і значення, оскільки надає суб'єктові господарювання додаткову економію коштів.

Прискорення оборотності й вивільнення внаслідок цього оборотних коштів у будь-якій формі дозволяє організації спрямовувати їх на свій розсуд на розвиток підприємницької діяльності й обійтися без залучення додаткових фінансових ресурсів.