Тема 7. Ціноутворення на транспорті

Питання

7.1 Сутність і визначення цін.

7.2 Види і структура цін.

7.3 Формування транспортних тарифів.

7.1 Сутність і визначення цін

Ціна - це грошове вираження вартості, кількість грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послугу. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність товару), купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції, держаного контролю, економічну поведінку ринкових суб'єктів та інші суб'єктивні моменти.

Ціна виконує низку функцій:

- обліково-аналітична;

- стимулююча;

- розподільча;

- регулююча.

Ціноутворення - це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їхнього рівня співвідношення та структури.

Цілі діяльності підприємства з оптимізації ціни можуть бути наступними:

- виживання на ринку за мету обирають тоді, коли ринок досяг майже граничної ємності, а для збереження життєздатності підприємства встановлюють низькі ціни, сподіваючись, що ринок буде чутливим до них;

- максимізація прибутку - у цьому випадку зіставляють попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами й обирають ті з них, які забезпечать максимальний прибуток;

- лідерство на ринку досягається шляхом зниження витрат і одержання високого і тривалого прибутку. У цьому випадку встановлюють низькі ціни з метою збільшення частини підприємства на ринку;

- лідерство в якості товарів передбачає встановлення відносно високих цін, які мають компенсувати високі витрати на науково-дослідницькі роботи та забезпечення якості.

7.2 Види і структура цін

Усі ціни поділяються на дві великі групи:

- ціни світового рину;

- ціни внутрішнього ринку.

Ціни світового ринку спираються на інтернаціональну вартість, яка визна­чається за середніми показниками. Основні види світових цін:

- довідкова ціна (сировина, паливо) має інфляційний характер, публікується виробником;

- контрактна ціна - реальна світова ціна, має конфіденційний характер;

- біржові ціни (котування);

- внутрішні ціни країн із ємним ринком.

Ціни внутрішнього ринку спираються на національну вартість товару, яка залежить від рівня продуктивності праці, структури національного виробництва, курсу національної грошової одиниці та рівня інфляції.

Класифікація цін внутрішнього ринку:

1. За способом установлення ціни внутрішнього ринку поділяються на:

- державні (установлюються державою на продукцію державних підприємств, певні ресурси, соціально значущі товари). Поділяються на фіксовані ціни, які встановлюються на продукцію базових галузей промисловості, а також наваж-ливіші товари (послуги) першої необхідності, і регульовані - регулюються державою.

Регулювання цін може здійснюватися наступними способами:

а) шляхом установлення граничного рівня ціни,

б) шляхом установлення коефіцієнта до цін, які застосовувались у попередньому періоді,

в) шляхом установлення граничного рівня рентабельності до собівартості;

- договірні (установлюються за домовленістю між продавцем і покупцем товару й можуть змінюватися за взаємною згодою сторін);

- вільні (установлюються підприємством самостійно або на договірній основі з урахуванням попиту та пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічно зацікавлених виробників у розширенні асортименту товарів і запобігання ажіотажного попиту та спекуляції);

- увізні (установлюються на імпортні товари й підлягають обкладенню ввізним митом; основою розрахунків таких цін є митна вартість, виражена в національній валюті).

2. За галузевою формою продукції ціни внутрішнього ринку можуть бути:

- гуртовими - для промисловості;

- закупівельними - для сільського господарства;

- кошторисними - для будівництва;

- тарифами - для транспорту;

- роздрібними - для торгівлі.

Важливу роль у вирішені завдань НТП відіграють лімітні (установлюються на стадії розробки нової продукції й відображають гранично допустимий рівень її ціни) і ступеневі ціни - гуртова ціна, яка поступово знижується на певних етапах серійного випуску продукції.

Ціни "ФРАНКО" - гуртові ціни, які встановлюються з урахуванням передбаченого контрактом порядку відшкодування транспортних витрат на доставку товарів покупцеві.

Найбільш поширеними є наступні ціни.

- франко - вагон - станція відправки (включає витрати на доставку продукції з підприємства до станції відправки, а також вантажні роботи);франко - вагон - станція призначення (включає всі витрати, пов' язані з доставкою продукції до місця знаходження споживача);

франко - кордон (використовується у зовнішньоекономічних угодах і, крім транспортних витрат у доставці товару до відповідного кордону, включає витрати на його страхування й митні витрати). 3. Залежность цін внутрішнього ринку від структури руху товару:

Структура ціни показує співвідношення між окремими її елементами:

- собівартість;

- податок на додану вартість, який є частиною новоствореної вартості, що сплачується в держаний бюджет на кожному етапі виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг;

- акцизний збір - непрямий податок, що включається до ціни товару.

На рівень ціни впливають наступні фактори:

- державне регулювання цін;

- конкуренція виробництва;

- співвідношення попиту та пропозиції;

- купівельна спроможність грошей;

- якість товару і ін.

Розрізняють наступні методи ціноутворення:

1) метод "витрати + прибуток".

Прибуток визначається у відсотках до собівартості, величина яких установ­люється виходячи з міркувань прибутковості та конкурентоспроможності продукції;

2) отримання цільової норми прибутку. Метод орієнтований на витрати й цільову норму прибутку;

3) оцінка споживчої вартості - метод, що ґрунтується на оцінці споживчого ефекту, який має споживач від використання товару;

4) пропорційне ціноутворення - метод, при якому фірми виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживчої вартості чи попиту, скільки з цін конкурентів.

При цьому методі ціна встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів.

У = ЩЦ1,Ц2,...Цп), грн. (7.1)

5) метод "очікуваного прибутку" найчастіше застосовують тоді, коли фірма планує підписати контракт і, пропонуючи більш низькі ціни, ніж інші фірми, має шанс виграти боротьбу за контракт;

6) метод швидкого повернення витрат використовується підприємством із метою активного продажу великих обсягів продукції та швидкого повернення затрачених коштів.

У середині системи цін можна виділити наступні модифікації цін:

- територіальні ціни;

- ціни зі знижками;

- ціни стимулювання покупок;

- пільгові ціни;

- ціни на нові товари:

- "зняття вершків";

- "проникнення на ринок".

Перевезення вантажів — одна з важливих ланок національної економіки держави. На відміну від виробничих галузей, транспорт не створює продукту, але продовжує процес виробництва у сфері послуг, тому що без нього неможливе кін­цеве доведення продукції до споживачів. Транспорт забезпечує зв'язки між галузя­ми та підприємствами національної економіки, регіонами держави, виробниками та споживачами.

Для визначення транспортних тарифів базу становить собівартість перевезен­ня вантажів, до складу якої входить вартість засобів виробництва, які використо­вуються у процесі перевезення, заробітна плата працівників та інші витрати. Собівартість перевезення залежить від розмірів вантажного потоку, його складу, напрямку руху, відстані перевезення, виду транспорту й ін. Процес перевезення вантажів складається з трьох етапів.

Ціноутворення на транспорті - складний процес, що пов' язано з різноманіт­ністю продукції, яка транспортується. Для перевезення вантажів і розрахунку за послуги транспортні підприємства встановлюють вантажні тарифи.

7.3 Формування транспортних тарифів

Формування транспортних тарифів має певні особливості, пов'язані з особи-востями транспорту як сфери діяльності. Розглянемо основні з них.

1. Транспорт не створює нового товару, однак є сферою матеріального вироб­ництва, що виконує функції доведення товарів до споживачів і надання послуг.

2. Унаслідок діяльності працівники транспорту не змінюють виробу, однак вартість останнього збільшується, оскільки витрачаються матеріальні, фінансові та трудові ресурси, що утворюють собівартість послуги, пов'язаної з транспортуванням вантажів.

3. Тариф залежить також від умов транспортування, витрат на транспортування на різних ділянках шляхів, оптимальної пропускної здатності транспортної мережі.

4. Транспортний тариф залежить ще й від виду продукції, що транспортується, відстані, швидкості перевезення, виду відправлення. У розрахунку транспорт­ного тарифу враховуються тип рухомого складу, ступінь завантаженості транспортного засобу тощо.

5. Транспортні тарифи відбиваються в усіх елементах роздрібної ціни, оскільки послугами транспортних підприємств користуються як підприємства-виробники, так і підприємства-посередники (зокрема, роздрібні торговельні підприємства).

6. Транспортні підприємства використовують різні ресурси (залізо, вугілля, нафту, газ, електроенергію, будівельні матеріали й ін.), вартість яких входить у собівартість перевезень. Тому ціни на ці ресурси істотно впливають на витрати транспортних підприємств і вартість тарифу взагалі.

Вищезазначені особливості зумовлюють складність процесу ціноутворення у сфері транспортних перевезень порівняно з іншими галузями національної економіки.

Процес перевезення вантажів складається з трьох етапів: початкового, рухо­мого та кінцевого. Із урахуванням типовості початкового та кінцевого етапів виокремлюють витрати на здійснення початково-кінцевих і рухомих операцій. До початково-кінцевих належать витрати на утримування рухомого складу на стоянках, на його підготовку та завантаження, на різні маневрові роботи, тобто на всі роботи, не пов'язані з рухом і відстанню перевезень. Рухомі операції перед­бачають витрати на утримування рухомого складу на шляху пересування вантажу.

Зі збільшенням відстані перевезення вантажів собівартість перевезення 1 т-км зменшується, тому що зменшуються відносні витрати на початково-кінцеві операції з переміщення вантажів на 1 км.

Розподіл операцій на початково-кінцеві та рухомі має велике економічне значення. Це дає змогу встановлювати двоставковий тариф, тобто ставки на нерухомі та рухомі операції, повніше враховувати витрати транспортних підприємств, здійснювати техніко-економічні розрахунки і застосовувати їх у загальних розрахунках як транспортних, так і інших підприємств, а отже, ефективніше визначати ціну виробу.

Будь-яке підприємство, у тому числі й транспортне, для розширення обсягів діяльності, оновлення обладнання, удосконалення технологічних процесів, стиму­лювання праці має отримувати прибуток. Тому до транспортних тарифів включається також прибуток. Рівень прибутковості залежить від виду транспорту, типу перевезення вантажів, виду вантажів тощо. Оскільки транспорт є фондо-місткою галуззю, прибутковість планується до собівартості в розмірах, що дають змогу розширювати обсяги діяльності й створювати заохочувальні фонди.

Найбільший обсяг перевезень завдяки мобільності здійснює автомобільний транспорт. Для нього характерні висока маневреність і швидкість перевезень вантажів.

Порівняно з залізничним та іншими видами транспорту собівартість перевезення вантажів автомобільним транспортом найвища. Це пояснюється тим, що він має невелику вантажопідйомність і значні експлуатаційні витрати, особливо пов'язані з заробітною платою.

Принципи визначення тарифів автомобільного транспорту ті ж, що й для інших видів. Вони встановлюються на рівні, що забезпечує відшкодування собівартості перевезень і отримання прибутку, який можна буде використати для розвитку автотранспортного підприємства і стимулювання праці. На собівартість перевезення вантажів автомобільним транспортом впливає багато чинників:

- кліматичні умови;

- вид вантажу;

- характер вантажопотоку;

- тип рухомого складу;

- стан шляхів;

- ціни на пальне та мастила;

- норми витрат пального різними видами автомобілів;

- витрати на ремонт автомобілів і запасних частин;

- заробітна плата водіїв і обслуговуючого персоналу;

- розвантажувальні й експлуатаційні витрати.

Діючі тарифи автомобільного транспорту умовно поділяються на відрядні та погодинні.

Відрядні тарифи. Установлюються на послуги перевезення залежно від обсягів вантажів на відповідну відстань. Це найпоширеніший вид тарифів, який застосовується тоді, коли можна чітко визначити масу вантажу та відстань перевезення.

Вантажі, що підлягають перевезенню, поділяються на чотири класи залежно від завантаженості транспортного засобу. До 1-го класу належать вантажі, що дають змогу завантажити автомобіль на 100 % (зернові, баштанні, цукор, сіль, картопля, тканини тощо), до 2-го — на 71 - 99 % (молоко та молочні вироби, м'ясо в тушах тощо), до 3-го — на 51 - 70 % (кондитерські вироби, тютюн, одяг, іграшки тощо), до 4-го класу — на 50 %. За основу беруться вантажі 1-го класу, а для інших застосовуються надбавки. Крім класу вантажів, ураховуються ступінь завантаженості транспортного засобу та відстань перевезення.

Тарифи автомобільного транспорту складені так, що зі збільшенням відстані перевезення (при цьому підвищуються вантажопідйомність автомобіля й коефіцієнт використання пробігу) тарифна ставка в розрахунку на 1 км зменшується. Ці тарифи спрямовані на стимулювання перевезень вантажів на великі відстані.

Тарифи на перевезення вантажів масою до 5 т і на відстань до 50 км установ­люються залежно від завантаженості автомобіля, розміру партії відправлення, класу вантажу, відстані перевезення. Ці тарифи застосовуються також при перевезенні дрібних партій вантажів.

Надбавки до тарифів установлюються залежно від виду перевезення (потяго-вий склад, міжнародні перевезення тощо). Тариф на міжнародні перевезеннявключає вартість дозволу на пересування територією інших держав, а також зеленої картки, мита тощо.

В окремих випадках застосовуються так звані виняткові тарифи, тобто пільгові, знижені. Зокрема, вони встановлюються для масових перевезень навалом (наприклад, товари промислові, будівельні, а також ті, що під час розвантаження легко відокремлюються від кузова: пісок, гравій, щебінь, каміння, руда). Підставою для застосування цих тарифів є зниження норм витрат часу для розвантажування.

Погодинні тарифи. Застосовуються тоді, коли неможливо точно визначити відстань перевезення вантажу або вантаж перевозиться на відстань до 5 км; вантаж потрібно завезти щонайменше у п'ять пунктів і його маса невелика; вантажопідйом­ність автомобілів не перевищує 1 т. Найчастіше ці тарифи застосовуються на підприємствах роздрібної торгівлі, масового харчування, побутового обслуговуван­ня, де вантажі перевозяться до великої кількості пунктів продажу товарів невелики­ми партіями, а також при внутрішньозаводських, внутрішньосховищних пере­везеннях без виїзду за межі підприємства (заводу).

Погодинний тариф установлюється за кожну годину роботи автотранспорт­ного засобу й залежно від його вантажопідйомності. Однак, ці тарифи мають недолік: замовник не зацікавлений збільшувати відстань перевезення вантажів, автомобіль використовується не завжди ефективно, багато простоїв; водії авто­транспортного підприємства також не зацікавлені в роботі автомобіля, що також призводить до простоїв.

Відрядні та погодинні тарифи є базовими для розрахунку витрат на пере­везення вантажів. Залежно від різних умов перевезення встановлюються надбавки або знижки. Надбавки до тарифів додаються при перевезенні вантажів у спеціалізм-ваному рухомому складі (автофургони, лісовози, рефрижератори, самоскиди тощо). У цьому разі збільшуються витрати на перевезення, а отже, тариф. Знижки застосо­вуються тоді, коли завантажується автомобіль, що рухається у зворотному напрям­ку порожнім, або коли зниження тарифів стимулюється державою (доплата з боку державних органів при перевезенні окремих видів товарів) чи регулюється державними органами (наприклад, знижені тарифи при перевезенні врожаю).

У розрахунку загальних витрат на перевезення вантажів необхідно враховувати додаткову оплату немеханізованих вантажних робіт і оплату експедиційного обслуговування (прийом та здавання вантажу, оформлення транспортних документів, супровід вантажів тощо). Зазвичай ці роботи виконують водії, які водночас є експедиторами.