7.4 Формування інформації для прийняття рішень у процесі виробництва

Завдання управлінського обліку:

1. Надання інформації для рішення «виробляти чи купувати»;

2. Оптимізація розміру партії випуску та технології виробництва;

3. Необхідність виробництва нового виду продукції;

4. Продавати (у вигляді напівфабрикату) чи направити на подальшу переробку;

5. Управління витратами на якість продукції. Аналіз «виробляти чи купувати» передбачає:

- диференціальний аналіз релевантних затрат;

- врахування якісних факторів.

Приклад. Компанія виробляє напівфабрикат А, річна потреба в якому -1000 одиниць. Постачальник пропонує напівфабрикат за ціною 30 грн. Чи варто

прийняти пропозицію?

Таблиця 7.4. Розрахунок диференційних витрат

 

 

Показники

Затрати

на одиницю

Релевантні затрати на одиницю, грн.

Загальні релевантні затрати, грн.

Виробля­ти

Купу­вати

Виробля­ти

Купу­вати

Прямі матеріальні затрати

10

10

-

10000

-

Прямі трудові затрати

12

12

-

12000

-

Змінні загальновиробничі затрати

6

6

-

6000

-

Постійні загально-виробничі затрати

4

-

-

-

-

Вартість придбання напівфабрикату

30

-

30

-

30000

Разом

 

28

зо

28000

30000

Диференціальні затрати

 

2

2000

Менеджери у короткий термін не мають впливу на розмір постійних витрат Висновок. Компанії вигідніше виробляти напівфабрикат, ніж купувати. Остаточне рішення слід приймати з огляду як на кількісні (ф інансові) показники, так і на якісні (не фінансові) фактори.

 

• надійність постачальників;

• контроль якості постачальника;

•стабільність ціни постачальника; •термін укладання угод; •тощо

• наявність виробничих потужностей;

• ноу - хау;

• завантаження персоналу;

• технологічві зміни;

• взаємовідносини робітників й адміністрації;

• час, потрібний для поновлення виробництва деталей, якщо поста­чальник не виконує зобов'язання;

• тошо

Розв'язання завдання оптимізації розміру партії випуску та технології виробництва передбачає надання інформації щодо оптимального випуску продукції. Метою оптимізації розміру партії є мінімізація складських витрат, затрат на переналагодження та оплату відсотків за капітал при одночасному максимальному задоволенні попиту на продукцію.

Оптимальний розмір партії визначається за формулою

де qo - оптимальний розмір партії продукції;

- витрати на переналагодження обладнання на одну партію (серію)

продукції;

К - кількість випуску продукції протягом року; 2с - складські витрати на одну партію. Планування оптимальної виробничої програми може здійснюватись за

- відсутності вузьких місць;

- наявності одного вузького місця;

- наявності декількох вузьких місць.

За умови відсутності вузьких місць до виробничої програми можуть бути включені будь-які види продукції, що приносять прибуток і мають попит. Основним критерієм для формування асортименту продукції повинна стати

відносна сума маржинального доходу, тобто максимальна сума маржинального

доходу на одиницю обмежуючого чинника.

Розв'язання питання: Необхідність виробництва нового виду продукції передбачає формування інформації для прийняття рішення щодо виробництва нового виду продукції. Новим називають продукт, який має нові властивості і додатково виробляється разом з існуючим уже асортиментом. Вироби можуть бути абсолютно новими або комбінацією нових пристосувань і механізмів без зміни самого продукту. Прийняття рішень щодо виробництва нової продукції пов'язане зі здійсненням інвестицій і тому вирішуються на вищому рівні управління підприємством.

Прийняття рішень відносно виробництва нового виду продукції (упровадження інновацій) залежить від низки різноманітних чинників: виду діяльності (операційна чи інвестиційна), системи фінансування (власні кошти, коротко- чи довгострокові кредити, бюджетні кошти, цільові внески інших фізичних чи юридичних осіб) тощо.

З урахуванням зазначених чинників будуються моделі, які забезпечують найбільш оптимальну комбінацію перелічених вище чинників.

Як найважливіший критерій ухвалення рішення використовують оцінку впливу впровадження нового продукту на обсяг реалізації в цілому по підприємству й обсяг реалізації інших виробів, а також оцінку часу окупності витрат на розробку, виробництво, збут, рекламу (зазвичай вважається не більше

 

умови:п'яти років, включаючи трирічний період від початку масового виробництва до моменту беззбитковості).

Четверте завдання - надання інформації для прийняття рішення «продавати чи направити на подальшу обробку» вирішується з урахуванням різних варіантів рішень:

- додаткова обробка може забезпечити кращі якісні характеристики або функції продукції та реалізацію її відповідно за більшою ціною;

- продати дефектну продукцію зі знижкою або усунути дефекти й реалізувати цю продукцію за звичайною ціною.

Приклад. Підприємство випустило вироби з дефектом, які має можливість реалізувати за півціни — по 10 грн. за одиницю. Витрати на додаткову обробку одиниці продукції становлять 4,0 грн. Порядок формування релевантних витрат наведено у табл. 7.5.

Таблиця 7.5. Релевантні доходи та затрати, грн..

Вид виробу

Собівартість виробництва

Додаткова обробка (затрати)

Доход

Різниця (фінансовий результат)

Вироби з дефектом

5,0

 

10,0

5,0

Вироби без дефекту

5,0

4

20

11

Диференціальний фінансовий результат

 

 

 

6,0

Висновок. Отже, підприємству вигідніше виправити дефект і реалізувати продукцію за повною ціною.

Управління витратами на якість продукції передбачає проведення аналізу на основі функції втрати якості Тагучі. Традиційне визначення нульового відбракування продукції припускає приховані витрати на якість тільки для тих одиниць продукції, які виходять за верхнє та нижнє граничне значення технічних вимог:

Цу)-к(у — Т)г,

де Ь - втрати якості;

к - константа пропорційності, що залежить від структури витрат, спричинених зовні виявленою неякісністю;

у - фактичне значення параметра якості; Т - цільове значення параметра якості.