ТЕМА 1.3. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА: СУТНІСТЬ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ ОСНОВНИХ ТИПІВ

1. Економічна система: поняття, основні її типи.

2. Особливості переходу від директивно-планової до ринкової економіки. Формування економічної системи України.

1. Економічна система: поняття, основні її типи

Економічна система - історична сукупність виробничих відносин, що відповідає продуктивним силам і взаємодіє з ними, ґрунтується на основі об'єктивних законів і суб 'єктивних чинників. Як складний організм економічна система має типові характеристики:

- ціліс ність;

- органічність;

- мобіль ність;

- ієрархічність.

Важливою характеристикою економічної системи є її структурні елементи:

Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини — це відносини між людьми з приводу вироб-ництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ. Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин, основою яких є відносини власності, як і займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системоутворюючу функцію. Техніко-економічні й організаційно-економічні відносини відображають систему відносин людина - виробництво". Соціально-економічні відносини відображають систему відносин ,людина - людина".

Господарський механізм складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень. Його функція полягає у забезпеченні динамічної рівноваги у суспільному виробництві, перш за все між виробництв-вом і споживанням, попитом й пропозицією.

Треба підкреслити багаторівневість системи з такими основними суб'єктами:

- мікрорівень з діяльністю індивідів, сім'ї, підприємств і установ;

- метарівень з інститутами окремих регіонів, галузей, виробничих комплексів;

- макрорівень з функціонуванням державних і загальнонаціональних організацій (профспілок, об' єднань підприємців та ін);

- мегарівень з взаємодіями міжнародних і міждержавних учасників.

Розвиток   економічних   систем   оцінюється   за   такими основними критеріями:

- форми й типи власності як стрижень соціально-економічних відносин;

- технологічні способи виробництва як єдність конкретно-історичних

- продуктивних сил і організаційно-економічних відносин;

- спосіб управління і координації економічної діяльності.

Визначають такі основні типи економічних систем:

- традиційна (патріархальна), характеризується: багатоукладністю економіки; збереженням натурально-общинних форм господарювання; відс талою те хнікою й технологією; використанням ручної праці; нерозвиненою інфраструктурою; потерпає від засилля іноземного капіталу та не в міру активного перерозподілу національного доходу державою тощо;

- командно-адміністративна, характеризується пануванням державної власності; відсутністю конкуренції; директивним плануванням; неринко-вими господарськими зв'язками; управлінським характером розподілу; ігноруванням законів товарно-грошових відносин; жорсткою підпоряд­кованістю суб' єктів господарювання; нерозвиненістю або відсутністю ринк ового менталітету тощо;

- ринкова економіка, характеризується різноманітністю форм власності при домінуванні приватної; пануванням товарно-грошових відносин, конкуренцією; вільним ціноутворюванням, що ґрунтується на взаємодії попиту й пропозиції; свободою підприємництва; пріоритетом особистого інтересу тощо.

- змішана, характеризується високим рівнем розвитку продуктивних сил; розвиненою інфраструктурою; різноманіттям форм власності й рівно­правним функціонуванням різних господарських суб' єктів; поєднанням ринк ового механізму з державним регулюванням, їх органічне перетинан­ня; орієнтована на посилення соціальної направленості економіки; є адек­ватною формою функціонування сучасних розвинених країн;

- перехідна, характерна для країн, які вивільнилися від адміністративно-командної економіки й здійснюють трансформації до ринку, трансформа­ційний процес здійснюється суперечливо, бурхливо з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.

2. Особливості переходу від директивно-планової до ринкової економіки. Формування економічної системи України

Перехід до ринкової економіки є досить суперечливим процесом системної трансформації усього суспільства, який породжує різні погляди на хід трансформації. У економічній теорії й практиці виділяють наступні підходи:

- критичний з пріоритетом на негативні наслідки пов'язані з корупцією, тіньовою економікою тощо;

- ліберальний з пропозицією більш послідовних й глибоких перетворень;

- компромісний з ціллю пошуку менш руйнівних шляхів розвитку.

З точки зору швидкості перетворень розрізняють дві основні стратегії дій: перша, шокова терапія, передбачає шляхи швидкої лібералізації цін, широку приватизацію на концептуальній основі монетаризму; друга, градуалізм, як компроміс засобів повільних й поетапних перетворень.

У економічній теорії й практиці виділяють наступні шляхи трансформації економіки:

- стратегія двох секторної економічної трансформації з паралельним розвитком крупних підприємств під егідою державного сектору, малих й середніх структур як бази ринкового сектору;

- інституціональні теорії постіндустріального й інформаційного суспільства підкреслюють факт глобальної еволюції з всезагальними змінами для усіх попередніх систем;

- теорії соціально - ринкового господарства з регулюючою роллю держави, що створює умови для ринкового господарства й підтримки високих соціальних стандартів життя;

- теорії змішаної економіки підкреслюють поєднання ринкових й адміністративних механізмів при економічній трансформації;

- моделі ринкового соціалізму з поєднанням планових і ринкових механізмів, домінуванням власності трудових колективів тощо;

- теорії трансформаційного циклу, згідно з якими трансформація має дві фази: руйнівну у межах командної системи та конструктивну з початком перехідного періоду; одночасно можливі регресивні рухи впритул до катастрофічних дій у вигляді громадянських війн, тероризму та інших негативних наслідків.

Головною ознакою української економіки є її трансформаційний характер, рух від одного якісного стану до іншого як результат глибоких системних змін в економічній й політичній сферах. У ході трансформації пов инні бути вирішені такі основні завдання:

- перебудова відносин власності шляхом роздержавлення і розвитку підприємництва;

- формування ринкової інфраструктури;

- становлення переважно ринкового ціноутворення;

- фінансова стабіліза ція;

- формування середнього класу як соціальної бази ринкової економіки;

- створення реальної системи адресної соціальної підтримки населення.

Умовами успіху ринкової трансформації економіки України є системність, радикальність й послідовність змін, які включають: структурну перебудову економіки, реформування фінансово-кредитної сфери, грошовуреформу, створення системи соціального захисту й адоптації населення до умов ринку, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Окреслені трансформаційні процеси при становленні нової економічної системи мають різне функціональне значення. У зв'язку з чим розрізняють:

- Системоформуючі процеси, які створюють необхідні умови для функціонування ринкової системи.

- Системостверджуючи процеси, які формують умови незворотності трансформаційного процесу та власну матеріальну основу функціонування ринк ової системи.

- Системовідтворюючі процеси, які забезпечують необхідні й достатні умови для саморозвитку ринкової системи, становлення національної економіки у світовому економічному просторі.

Реальні економічні процеси, що відбуваються в Україні здебільшого мають системоформуючі й частково системострерджуючі направлення, що визначає початок процесу трансформації.