ТЕМА 3.2. МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ: ЗАЙНЯТІСТЬ, БЕЗРОБІТТЯ, ІНФЛЯЦІЯ

1. Циклічний характер розвитку економіки. Економічний цикл та його фази.

2. Зайнятість, її форми Безробіття: види, показники та соціально-економічні наслідки.

3. Інфляція: сутність, причини, види, вимір та соціально-економічні наслідки.

1. Циклічний характер розвитку економіки. Економічний цикл

та його фази

Метою економічної діяльності є досягнення рівноваги (збіг попиту і пропозиції). У макроекономіці рівновагу - це збіг величин сукупного попиту (АБ) та сукупної пропозиції (А8).

Відхилення від рівноваги описується двома основними ситуаціями:

- Дефіцит при перевищенні попиту над пропозицією з тенденцією до зростання цін;

- Надвиробництво при перевищенні пропозиції над попитом з тенденцією до зниження рівня цін

Рівновага у часі є нестійкою. Факторами нестабільності є:

- цінові показники економічної діяльності;

- натуральні показники економічної діяльності.

Цінова нестабільність проявляється:

- в інфля ції, тобто підвищення цін;

- в дефляції, тобто зниженні цін.

Натуральними показниками нестабільності є зростання або зниження ВВП та інших похідних показників. Нестійкість обсягу ВВП породжує нестійкість на ринку праці, тобто підвищення або зниження показників зайнятості та безробіття.

Отже, макроекономічна нестабільність має три основні форми існування:

- динаміка ВВП;

- динаміка безробіття;

- динаміка цін.

В економічній теорії відрізняють дві групи причин макроекономічної нестабільності:

- зовнішні (екзогенні), пов'язані з впливом неекономічних чинників (військових, політичних, природних та інших подій);

- внутрішні (ендогенні), зумовлені чисто економічними причинами, перш за все циклічністю розвитку економіки.

За часовим критерієм виділяють три основних види циклів:

- Малі (короткі) цикли - до одного року, пов'язані з сезонністю робіт, коливаннями ринкової кон'юнктури та нестабільністю грошового ринку. Дв і стадії даного циклу: підйом і спад.

- Середньострокові - до 7-10 років з чотирма основними фазами: криза (спад); депресія (застій, стагнація); підйом (експансія); пік (бум). В основі розвитку середньострокових циклів лежить рух основного капіталу.

- Довгострокові цикли (довгі хвилі Кондратьєва) до 40 - 60 років мають дві фази: підйом; спад.

Основою розвитку зазначених циклів є революційні, тектонічні зміни у вироб ництві та засобах інфраструктури (транспорту, зв'язку, фінансово-кредитного обслуговування).

Розмах коливань верхньої та нижньої меж обсягів при максимумі і мінімумі виробництва називається піком економічної кон'юнктури А проста динаміка обсягів носить назву поточної макроекономічної кон'юнктури

Макроекономічні показники реагують на економічну нестабільність трьома основними способами:

1. безпосередня реакція, або так звані проциклічні показники (обсяг випуску, обсяг продажів, кількість зайнятих);

2. незалежні (ациклічних) показники, тобто виплати внутрішнього і зовнішнього боргу, експорт та імпорт у відповідності з договорами;

3. антіциклічні показники, згладжує перепади обсягів (запаси, використання товарів-замінників, кредитування).

Період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збереження загальної тенденції до зростання, називається економічним циклом (діловим циклом, циклом ділової активності, бізнес-циклом).

Окремі економічні цикли істотно відрізняються між собою. Проте незважаючи на ці відмінності, всі вони мають однакову структуру і складаютьсяіз чотирьох фаз: 1) пік (максимум); 2) спад (рецесія); 3) дно (мінімум); 4) піднесення.

Як видно з рисунку 3.2.1., економічні цикли проявляють через коливання ділової активності. В процесі циклічних коливань економіка послідовно про ходить чотири фази.

У точці піку обсяг виробництва сягає максимального рівня. У цій фазі циклу в економіці досягається повне використання наявних ресурсів і тому виробництво працює на повну або майже повну потужність, а ціни, як правило, зр остають.

За піком настає фаза спаду, протягом якого обсяг виробництва зменшується. Спад (рецесія) фіксується за умов, якщо обсяг виробництва скорочується протягом не менше двох кварталів. Якщо рецесія в економці приймає глибокий і тривалий характер, то ця фаза називається депресією. Спад є ключовою фазою економічного циклу, оскільки він порушує довгостроковий тренд економічного зростання. Всі наступні фази відновлюють його.

Найбільш важливими рисами, які характеризують виникнення спаду в економіці є такі:

- попит на споживчі товари та послуги, і особливо товари тривалого користування різко зменшується. Коли його зменшення починає приймати сталий і зростаючий характер, тоді економічні агенти сприймають це явище як рецесію. Фірми реагують на таку ситуацію скороченням виробництва, тобто зменшенням реального ВВП, що викликає падіння попиту на інвестиції;

- звужується попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого тижня, а далі — відбувається звільнення з роботи і зростання безробіття;

- внаслідок зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари зростають товарно-матеріальні запаси, падають зарплата і ціни на кінцеву продукцію. Одночасно зменшується попит на сировину та матеріалу, що викликає зниження цін на проміжну продукцію;

- зменшується прибутковість підприємств і, як наслідок, падають курси акцій. Скорочується попит на кредитні ресурси і, як наслідок, падають процентні ставки.

Дно — наступна фаза економічного циклу. Вона відображає найнижчу точку спаду (або депресії). Ця фаза може бути короткостроковою, або тривати дос ить довго. Все залежить від характеру причин, які викликали спад вироб ництва.

Піднесення — це така фаза економічного циклу, протягом якої обсяг вироб ництва спочатку відновлюється до рівня, що передував фазі спаду, а потім продовжує збільш уватися поки не досягне нового максимального значення, тобто поки не перевищить фазу пік попереднього циклу. В міру економічного піднесення зростає рівень використання наявних виробничих потужностей і вводяться нові потужності, оптимізується рівень безробіття, а зростання цін досягає помірних темпів.

Під час фази піднесення економічні процеси, що притаманні спаду, розгортаються у протилежному напряму. Підприємства, які втратили прибутки в результаті рецесії та зниження цін намагаються нейтралізувати ці втрати за рахунок використання інтенсивних факторів: впровадження нових технологій, перебудови виробництва на більш якісні товари або товари, що користуються високим попитом, пошуку нових ринків збуту продукції тощо.

Перебудова виробництва відповідно до нових умов відновлює попит на інвестиції, що дає поштовх для розвитку галузей, які виробляють інвестиційнітовари. Останні починають розширювати попит на сировину, матеріали та робочу силу. У підсумку зростають доходи найманих працівників, що збільшує попит на споживчі товари і спричиняє розвиток галузей споживчого сектора економіки (сільське господарство, харчова та легка промисловість тощо). У підсумку це сприяє збільшенню загального попиту в економіці, внаслідок чого зростають ціни і прибуток. В економічних агентів виникає впевненість і бажання нарощувати виробництво, що виштовхує економіку у фазу пік.

Отже головними ознаками, якими відрізняються економічні цикли, є їх тривалість та рушійні сили (причини). Аналіз розвитку світової економіки за два останні століття дав підстави науковцям виявити найбільш важливі економічні цикли:

- короткострокові (носять назву циклів Китчина). Тривалість таких циклів складає 3—5 років, а причини їх виникнення пов'язують із збуреннями на фінансових ринках;

- середньострокові (до них відносять цикли Джаглера і Кузнеца). Тривалість зазначених циклів коливається в межах 10—20 років. Їх пов'язують із структурними зрушеннями в економіці та суттєвими міжгалузевими переливами капіталу;

- довгострокові або довгохвильов і (вони отримали назву цикли Кондратьєва). Їх тривалість складає близько 50 років, а головною рушійною силою є радикальні зміни в технологічній базі як національної так і світової економіки.

Усі теорії економічних циклів можна об' єднати за двома напрямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми факторами, інші -внутріш німи факторами. Теорії, що віддають перевагу зовнішнім факторам, вбачають причини циклічних коливань в імпульсах, які породжуються за межами економічної системи. До таких імпульсів відносять війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття нових родовищ корисних копалин, крупні науково-технічні нововведення тощо. Прихильними теорій, які спираються на внутрішні фактори, виходять з того, що причини економічнихциклів випливають із середини самої економічної системи. До основних внутріш ніх факторів вони відносять нераціональну монетарну політику, нестабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання в продуктивності праці тощо.

Серед всієї палітри теорій економічних коливань можна виділити найважливіші:

Інноваційні теорії пов'язують економічні цикли з великими технічними нововведеннями, які з'являються нерегулярно і зумовлюють коливання ділової активності.

Монетаристська теорія, прихильники якої вважають, що головним чинником циклічних коливань в економіці є нестабільні темпи грошової емісії. На їх думку, надлишок грошової маси може викликати інфляційне зростання, а дефіцит — спровокувати спад виробництва.

Теорія рівноважного ділового циклу пояснює циклічні коливання помилковим сприйняттям економічними суб'єктами динаміки цін і заробітної плати, що спонукає найманих робітників до прийняття помилкових рішень щодо пропозиції робочої сили, а підприємців — щодо зміни обсягів вироб ництва.

Теорія реального економічного циклу. Вона передбачає, що номінальні фактори, такі як пропозиція грошей та ціни, не впливають на реальні зміни в економіці, тобто на обсяг виробництва і зайнятість. Згідно з цією теорією циклічні коливання в економіці спричиняються переважно технологічними шоками. Так технологічний прогрес, з одного боку, збільшує продуктивність пра ці і виробничі потужності економіки; з іншого — створює передумови для підвищення реальної заробітної плати, яка спонукає найманих робітників до зб ільшення пропозиції праці. Внаслідок перелічених змін зростає обсяг вироб ництва і зайнятість. Технологічний прогрес викликає протилежні наслідки — зменшення обсягів виробництва і рівня зайнятості.

Згідно з моделлю мультиплікатора-акселератора економічні коливання виникають за умов певного співвідношення між мультиплікатор інвестицій таакселератором. Основне ріння цієї моделі має такий вигляд:

У = І + (с + а)-У, -і - а - У,-і де І - автономні інвестиції; с - гранична схильність до споживання; а - коефіцієнт акселерації; У - дохід, тобто ВВП.

2. Зайнятість, її форми. Безробіття: види, показники та соціально-економічні наслідки

Зайнятість це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями й їх діяльністю з метою отримання доходу.

В економічний теорії та практиці розрізняють ефективну й фактичну зайнятість. Ефективна зайнятість є результатом ефективного розподілу трудових ресурсів, який задовольняє потреби суспільства за кількістю та якістю робочої сили й забезпечує найбільший його обсяг. Фактична - фіксує результат розподілу ресурсів праці. Слід зауважити, що і умовах ринку зайнятість характеризується одночасно як ефективним так і неефективним розподілом робочої сили. Суперечлива природа зайнятості обумовлює необхідність уточнення змісту поняття „суб 'єкт зайнятості", яке уособлюється „економічно активним населенням". Економічно активне населення - це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для участі в процесі виробництва. Рівень економічної активності відображує частину економічно активного населення у загальній його чисельності, й визначається за формулою:

Рівень економічної активності = Н ек.ак. /Н • 100%, де Н ек.ак. - чисельність економічно активного населення;

Н - усе населення. Форми за йнятості:

- стандартна повна зайнятість;

- часткова зайнятість;

- тимчасова зайнятість;

- само зайнятість

- випадкова зайнятість.

Ринок праці як економічна категорія відображає сукупність економічних відносин з приводу купівлі - продажу робочої сили. Суб' єктами ринку праці виступають наймані робітники й роботодавці. Об'єктом ринку праці є специфічний товар - робоча сили. Механізм функціонування ринку праці відображує взаємодію попиту й пропозиції на робочу силу, що урівноважується ціною робочої сили - заробітною платою. У реальній дійсності, зазвичай, співвідношення попиту й пропозиції робочої сили кожний раз показує їх кількісну та якісну невідповідність, що й породжує безробіття.

Безробіття - це соціально-економічне явище, що пов'язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї.

Безробітний - це особа з наступними обов'язковими атрибутами: працездатний вік; наявність працездатності; обов' язкова реєстрація у державному фонді зайнятості; активний пошук роботи, обмежений у часі державною службою зайнятості.

Виділяють дві основні теорії існування безробіття:

Класична теорія пояснює скорочення зайнятих збільшенням рівня зарплати, тобто зростанням ціни праці. Вимоги працівників підвищити зарплату завищують витрати підприємця, які для недопущення збитковості або зниже ння рентабельності, роботодавці компенсують зростання зарплати скороченням числа зайнятих.

Кейнсіанская теорія спирається на тезу про відставання сукупного попиту спочатку на кінцеві товари, а потім на фактори виробництва, у тому числі і на робочу силу.

У залежності від причин, що викликали безробіття розрізняють наступні її види:

- Фрикційне, пов'язане з механічною міграцією, є результатом добровольної зміни місця роботи, є нетривалим в часі;

- Структурне, пов'язане з нерівномірністю розвитку галузей і територій, є результатом неспівподання між попиту та пропозицією на робочу силу запрофесійними,   кваліфікаційними,   географічними  ознаками,   а також передбачає перекваліфікацію працівників, тому є тривалою в часі. Єдність фрикційного і структурного безробіття називається природним безробіттям.

- Циклічне (кон'юнктурне), що пов'язане з його динамікою на різних фазах економічного циклу, проявляється у спаді економічної активності за циклічних коливань, є результатом загального скорочення виробництва і сукупного попиту, що обумовлює скорочення попиту на ринку праці.

Крім того, в економічній теорії й практиці виділяють й інші форми: Інституціональне безробіття, що пов' язане з недосконалістю діяльності державних служб зайнятості або браком інформації у людей;

- Приховане безробіття при формальної зайнятості на непрацюючих об'єктах;

- Сезонне безробіття;

- Застійне безробіття протягом тривалого і не зареєстрованого періоду часу.

Основні показники безробіття і зайнятості: Рівень безробіття (Рівень Б), який визначається за формулою: Рівень Б = Кб/ВРХ * 100 = (КСБ + Кфб + Кцб) / (Кн - Кнетр - Кв) • 100, де Кб - кількість офіційно зареєстрованих безробітних, у тому числі: Кфб - кількість фрикційна безробітних; Кцб - кількість циклічно безробітних; КСБ - кількість структурно безробітних; Кн - кількість населення; Кне тр - непрацездатні;

Кв - кількість вибулих зі складу робочої сили;

ВРХ - кількість офіційно зареєстрованої робочої сили (безробітних і зайнятих), тобто ВРХ = Кб + Кз. Рівень зайнятості (Рівень З), який визначається за формулою: Рівень З = 100 - Рівень Б = Кз /ВРХ • 100

Природний рівень безробіття ,який визначається за формулою: Природний рівень Б = (Кфб + КСБ) /ВРХ • 100, або Природний рівень Б = (Кб - Кцб) /ВРХ • 100. Рівень повної зайнятості , що визначається за формулою:

Рівень повної зайнятості = 100 - Природний рівень Б, або Рівень повної зайнятості = (Кз + Кцб) / ВРХ • 100. Безробіття має соціальні та економічні наслідки. Соціальні наслідки проявляються у зниженні рівня життя, еміграції, криміналізації, зростання самогубств та погіршення інших демографічних показників. Економічно безробіття призводить до зниження обсягів ВВП і відставання реального ВВП від потенційного. Потенційний ВВП - це реальний обсяг виробництва при природному рівні безробіття. Відставання реального ВВП від потенційного описується законом Оукена, який дозволяє визначити абсолютні втрати продукції, що пов'язані з будь -яким рівнем безробіття. Закон Оукена наголошує: якщо фактичний рівень безробіття перевищує його природний рівень на один відсоток, то відставання реального ВВП від потенційного становить два з половиною проценти.

3. Інфляція: сутність, причини, види, вимір та соціально -економічні

наслідки

Індикатором економічної стабільності являється інфляція. Інфляція -знецінення грошей, викликане диспропорціями у суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, що проявляються у стійкому зростанні цін на товари та послуги.

Основні форми інфляції: класифікують за різними ознаками.

I. За темпами інфляційного процесу розрізняють:

- природну, повзучу інфляцію (до 10%);

- галопуючої (до 100%);

- гіперінфля ція (понад 100%) на рік.

II. За ступенем прогнозування:

- очікувана;

- нес подівана.

III. За характером прояву :

- відкрита інфляція об'єднує інфляцію попиту та пропозиції і виражається в публічному підвищення цін;

- прихована (придушення) інфляція викликається державним додержанням (фіксацією) цін і виявляється у зростанні тіньових продажів, дефіциті;

IV. За ступенем збалансованості:

- збалансована, тобто супроводжується зростанням якісних характеристик товару;

- незбалансована.

V. В залежності від кінцевих результатів виникнення:

- інфляція попиту пов'язана зі зростанням грошових доходів, випереджаючим зростання товарної маси, що пояснюється трьома причинами:

• збільшення реальних споживчих доходів;

• збільшення індивідуального попиту в умовах економічного буму;

• так зване пусте друкування грошей - сеньораж.

- інфляція пропозиції, або інфляція витрат виробництва, коли збільшення витрат змушує підвищувати ціни на товари з метою недопущення збитковості або не зниження рентабельності;

Цінова нестабільність проявляється в інфляції та дефляції. Основні показники цінової динаміки: Дефлятор (Б):

Б = ВВПн / ВВПр.

Індекс споживчих цін:

ІСЦ = а РІ1 *      /а РІ0 * (Н1, де Рі1, РІ0 - ціна і-того продукту відповідно в поточному і базисного періодах; С)і1 - фізичний обсяг продукту і в поточному періоді.

Темп інфляції ТІ:

77 = (П - П -1) / П -1 • 100, де Рт. , Рт -1 - дефлятор відповідно попереднього і поточного періодів.

Кількість років, необхідна для подвоєння цін (КІ):

К7 = 70 / Т7.

Використовується правило «величини сімдесят»: при інших рівних умовах подвоєння цін розраховується шляхом ділення константи 70 на темп інфляції.

Індекс Ласпейреса:

71 = £ П і • 0°і/£ Пі • 0° і, де Р°і - рівень цін і-го блага у базисному році; РЧ - рівень цін і- го блага у поточному році; 0°і - кількість і-го блага у базисному році.

Недоліком індексу Ласпейреса є те, що він використовує споживчий кошик базисного року, не враховує змін у структурі споживання в поточному

році.

Індекс Пааше:

7Р = = £ П і • 0і і/£ Пі • 0°і ,

де Р°і - рівень цін і-го блага у базисному році; РЧ - рівень цін і-го блага у поточному році; 0°і - кількість і-го блага у базисному році. С)1 і - кількість і-го блага у поточному році.

Недоліком індексу Пааше є те, що  він фіксує обсяг набору благ, що створені у поточному році й не відображує тих змін, що мали місце у порівнянні з базисним роком. Індекс Фішера:

7¥ = ^ІЬ-ІР ,

де ІЬ—значення індексу Ласпейреса ІР - значення індексу Пааше. Основні наслідки інфляції:

1. Знецінення грошових доходів.

2. Перерозподіл доходів й багатства, тобто програш кредиторів та виграш. дебіторів.

3. Матеріалізація грошових коштів, тобто ІХ вкладення в нерухомість, дорогоцінні метали і каміння, і т.д.

4. Падіння інтересу до довгострокових проектів.

5. Прихована конфіскація коштів через податки і падіння реального відсотка (ефект Танзі-Олівера).

Так званий інфляційний податок визначається за формулою:

ІТ = (Р1 - Р0) / Р1 * М1 / Р1, де Р1, Р0 - ціна відповідно до поточного і базисного періоду; М1 - грошова маса поточного періоду

6. Погіршення керованості народним господарством

7. Стагфляції, тобто одночасне існування стагнації (застою) та інфляції.

Виграш від інфляції отримують:

- галузі з швидким оборотом капіталу, в тому числі через спекулятивні опе рації;

- галузі з продукцією, не реалізованої, що знаходиться на складах;

- зростання грошових доходів (попиту) може в короткостроковому періоді стимулювати виробництво та збут продукції, яка не продавалося із-за низьких цін.