ТЕМА 3.1. МАКРО ЕКОНОМІЧНИЙ РІВЕНЬ ГОСПОДАРЮВАННЯ. НАЦІОНАЛЬНЕ РАХІВНИЦТВО

1. Макроекономічний кругообіг, його форми.

2. Система   національних   рахунків.    Методика   розрахунку основних макроекономічних показників.

1. Макроекономічний кругообіг, його форми

Макроекономічний рівень господарювання охоплю є віднос ини суб'єктів у масштабах національного економіки. Об'єктом досліджень макроекономіки виступають загальнонаціональні (сукупні, агреговані) показники й явища, наприклад, сукупні попит і сукупна пропозиція, валовий внутрішній продукт, суспільне відтворення.

Суспільне відтворення - це постійно відновлювальній та повторювальній процес виробництва, розподілу, обміну і с поживання, тобто виробництво у широкому значенні.

Головні складові суспільного відтворення:

- Відтворення людини, зокрема її робочої сили;

- Відтворення навколишнього середовища існування людей, деяких природних ресурсів;

- Відтворення засобів виробництва;

- Відтворення виробничих відносин у цілому.

Відтворювальні процеси складні, тому актуальною є проблема пропорційності, тобто оптимального сполучення усіх економічних ресурсів суспільства. Слід зазначити історичний внесок у моделювання відтворювальних схем Ф. Кене ( "Економічна таблиця"), К. Маркса (схеми простого і розширеного відтворення), Нобелевських лауреатів з економіки: В. Леонтьєва (теорія "витрати-випуск"), Л. Канторовіча (теорія оптимального функціонування виробництва), уродженцем Харківської губернії, студента Харківського університету, а потім відомого американського вченого С. Кузнєца (принципи обчислення національного доходу, кінцевого і проміжного споживання).

Визначають три види суспільного відтворення:

- Звужене, тобто при зменшенні обсягів суспільного виробництва порівняльно з попереднім періодом;

- Просте, тобто при незмінності масштабів виробництва протягом попереднього і поточного періодів; принциповим є повне використання додаткового продукту на особисте споживання;

- Розширене, тобто з розширенням розміру суспільного продукту порівняльно з попереднім часом при використанні частини додаткового продукту на виробниче споживання.

Макроекономічний кругообіг - процес безперервного руху факторів і результатів виробництва, продуктів і доходів, натуральних одиниць і грошей, які обслуговують взаємодію всіх ринкових суб'єктів.

Один і той же суб'єкт на різних стадіях оперує ресурсами, кінцевими товарами і послугами, а також грошовими активами, що приводить до висновку: макроекономічна рівновага можлива при рівності всіх витратних доданків з однієї сторони та доходних доданків з іншої. Іншими словами, рівновага можливо при збігу величин сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Три основні моделі макроекономічного кругообігу:

1. проста, або двосекторная, з урахуванням взаємодії домогосподарств, що постачають ресурси, і підприємницького сектора, що виробляє кінцеві товари;

2. закрита, або трисекторная, в якій до двох попередніх суб' єктів додається держава з податковими, грошово-кредитними та іншими важелями впливу;

3. відкрита, або повна, чотирисекторная, коли до трьох зазначених суб'єктів приєднуються закордонні учасники.

Макроекономічна рівновага об'єднує рівновагу на трьох укрупнених ринках:

- ринку ресурсів (факторів);

- ринк у кінцевих товарів і послуг;

- грошовому ринку.

2. Система національних рахунків. Методика розрахунку основних макроекономічних показників

Макроекономіка вивчає процеси в їх безперервній динаміці, тобто розглядає кругообіг ресурсів (факторів), кінцевих товарів і доходів.

Макроекономіка визначає систему оціночних показників, які історично об'єднувалися в дві основні системи:

- система балансу народного господарства (СБНХ);

- система національних рахунків (СНС).

СБНХ домінувала в економіці СРСР до кінця 80-х років ХХст., її основні

рис и:

- Сукупність показників, що згруповані балансовим методом по матеріальному, фінансовому і трудовому критеріями;

- Головний показник СБНХ - сукупний суспільний продукт (ССП) як сума вироблених за рік матеріальних благ і послуг, тобто не враховувалися пос луги нематеріального характеру;

- ССП містив так званий повторний рахунок, тобто неодноразово враховані сировина, матеріали та інші проміжні продукти;

- Не б ули виділені, так звані, консолідовані рахунки, що описують динаміку приходів і витрат.

Система національних рахунків (СНР) вперше була розроблена статичної комісією при ООН в 1953р. Її основні риси:

- В основі розрахунків лежить економічний кругообіг ресурсів, товарів, доходів;

- - В залік йдуть всі економічні операції з виробництва всіх товарів та послуг, що приносять дохід;

- Виключається повторний рахунок, і складаються нові, або додані, вартості;

- Використовується система консолідованих рахунків;

- Застосовується принцип подвійного запису: одна й та сама операція враховується двічі - за видатковою і доходною складовими

Суб'єктами СНР є інституційні одиниці, тобто економічні агенти, що володіють активами, товарами, які мають економічні зобов'язання (за договорами) і від свого імені здійснюють операції з іншими одиницями.

Виділяють п'ять основних груп інституційних одиниць:

- домогосподарства;

- нефінансові підприємницькі суб'єкти;

- фінансові установи;

- державні установи;

- неприбуткові інститути, засновані на добровільній участі фізичних осіб;

У СНР виділяють такі групи рахунків:

- Поточні;

- Накопичувальні;

- Балансові, тобто такі, що є на початок і кінець періоду.

Поточні рахунки:

1. рахунок виробництва (ВВП, ВНП);

2. рахунок створення та розміщення доходів (податки, відсотки, дивіденди, рента, зарплата);

3. рахунок розподілу доходів (податки на доходи і майно);

4. рахунок   використання   доходів,   тобто   споживання, заощадження, накопичення і т. д.

Накопичувальні рахунки:

1. рахунок операцій з капіталом;

2. рахунок фінансових операцій;

3. рахунок інших змін в активах;

4. переоціночний рахунок.

Балансові рахунки: 1.    початковий (вихідний);

2. проміжний;

3. кінцевий.

Інституційні одиниці поділяються на резидентів і нерезидентів.

Резиденти - це суб'єкти, які постійно діють на території країни, або такі, що діють за кордоном на базі національного законодавства.

Нерезиденти - це суб'єкти, які діють за межами країни чи на її території, на основі законодавства інших держав.

Головний показник СНР - валовий внутрішній продукт (ВВП (СЮР)), тобто сукупність кінцевих товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території країни її резидентами.

ВВП може бути розрахований трьома способами:

1) виробничий, шляхом додавання всіх доданих вартостей, створених резидентами у країні:

ВВПвироб. = ВВ - МВ + КН - С,

де ВВ - валовий випуск;

МВ - матеріальні витрати (повторний рахунок); КН - непрямі (продуктові) податки; С - с убс идії.

2) витратний, шляхом додавання чотирьох величин:

ВВПвитр. = С + % + Є + Хп, де С - споживчі витрати домогосподарств; І^-валові внутрішні приватні інвестиції;

І£ = Іп + А, де   Іп - чисті внутрішні приватні інвестиції; А - амортизація; О - державні витрати; Хп - чистий експорт. Співвідношення   між   валовими   інвестиціями   та амортизаційними відрахуваннями (між І£ і А) є індикатором стану економіки, в тому числі:

- якщо І£> А, то в економіці підйом, що забезпечує залучення нових інве стицій;

- якщо = А, то в економіці застій (стагнація), при якому інвестиції направляються тільки на відшкодування зносу чинного основного капіталу;

- якщо І£ <А, то в економіці спад, причому інвестицій недостатньо навіть для підтримання стану існуючих фондів.

Хп (чистий експорт) = Е - І,де Е - національний експорт; I - імпорт на територію країни. 3) дохідний, шляхом додавання всіх доход них доданків: ВВПдох. = А + № + \¥ + Я + Р + г, де А - амортизаційні відрахування на оновлення основного капіталу; Мэ - непрямі податки на бізнес; \У - винагорода за працю Я - рента; Р - відс отки;

г - валовий прибуток, г = (г1 + г2), де г1 - доходи корпоративного сектору економіки, що включають податок на прибуток, дивіденди і чистий прибуток;

г2 - доходи некорпоративного сектору економіки.

Розглянемо похідні показники, що визначаються на базі ВВП.

Чистий внутрішній продукт ЧВП (ИОР) = ВВП - А

Валовий національний дохід ВНД (ЄШ) = ВВП + N1, де  N1 - чистий факторний доход країни, тобто різниця доходів резидентів, які використовують економічні фактори за кордоном, і доходів нерезидентів, що використовують національні фактори даної країни.

Валовий національний наявний дохід ВНРД ^N01) = GNI + N7, де МТ -чисті трансферти, тобто різниця між трансфертами, переданими нерезидентами даної країни її резидентам, і трансфертами, переданими резидентами нерезидентам.

Трансферти - це суми, одержувані від перерозподілу результатів виробничої діяльності (пенсії, допомоги, соціальні платежі).

Особистий дохід ОД (РІ) = ВНРД - Тг-гп + Тп, де  Тг - податок на прибуток; гп - чистий прибуток; Тп - внутрішні трансферти Доход кінцевого використання ДКВ = ОД - індивідуальні податки та зб ори.

До 1993 року основним показником СНС був валовий національний продукт - ВНП, тобто сума кінцевих товарів, вироблених за певний період національними економічними суб'єктами, незалежно від місця діяльності.

Розглянемо похідні показники на базі ВНП.

Чистий національний продукт ЧНП (NNP) = GNP - А.

Національний дохід НД (N1) = ЧНП - КН = \У+Я + і + г. Особистий дохід ОД (РІ) = НД - Ті^г + Тп.

Особистий дохід після сплати податків ОДПУН (ОІ) = ОД -індивідуальні податки та збори.

Фактор часу дозволяє розрахувати величини абсолютного приросту і темпів росту і приросту ВВП.

Абсолютний приріст А ВВП = ВВП - ВВП де ВВПХ - продукція, поточного періоду X; ВВПХ-1 - продукція, попереднього періоду

Темп зростання ВВП Тр = ВВП /ВВП ї-1 • 100.

Тр> 100 - збільшення ВВП.

Тр <100 - зменшення ВВП.

Темп приросту ТПР = Тр - 100 = А ВВП / ВВП ї-1 * 100.

Ціновий чинник дозволяє ввести наступні категорії:

- ном інальний ВВП;

- реальний ВВП.

Номінальний ВВП - обсяг продукції у поточних (діючих) ціни.

Реальний ВВП - обсяг продукції у базисних, тобто незмінних (фіксованих)

цінах.

Відношення номінального ВВП до реального називають дефлятором ВВП, або сукупним індексом національних цін.

І = О(ВВП) = ВВПн / ВВПр Серед сукупних національних індексів виділяють:

- ІСЦ (індекс споживчих цін, включаючи тарифи на послуги населенню);

- ІЦТВП (індекс цін товарів виробничого призначення).

Приклад:

У 2008 р. середня ціна становила 105 гри, в 2009 р. - 115 гри

Визначити сукупний індекс цін (дефлятор):

I = Р X / Р 1-1 = 115 / 105 = 1,09, тобто 109%, або зростання цін на 9%.

Дефлювання - процедура використання індексу цін при їх збільшенні (при інфляції), тобто при І> 1.

Інфлювання - процедура використання дефлятор при зниженні цін (при дефляції), тобто при І <1.

ВВП є сукупним показником і має такі недоліки:

- Не враховує перепадів у виробництві різних галузей та територій (середня величина);

- Не враховує екологічні втрати у виробничій діяльності;

- Не враховує якіс ні характеристики окремих товарів;

- Не враховує зміни вільного часу;

- Не враховує обсяг тіньового виробництва (бізнесу);

У зв'язку з вказаними недоліками з початку 70 - х років XX століття використовується умовний розрахунковий показник ЧЕБ (чистий економічний добробут), запропонований американськими вченими Вільямом Нордхаузом і Джеймсом T/обіном.

ЧЕБ (NEW) = ВВП - Е + СВ + ТБ + КХ,

де Е - грошовий еквівалент екологічних втрат;

СВ - грошовий еквівалент зростання вільного часу; іЬ - доходи від тіньового бізнесу;

KX - грошовий еквівалент зростання якісних характеристик товару.

Для порівняння рівнів розвитку країн використовують як абсолютні обсяги ВВП, так і ВВП на душу населення.

Добробут суспільства пов'язаний з процесом створення, розподілу та перерозподілу доходів. Усі доходи поділяються на три групи:

1. Факторні (зарплата, процент, рента, прибуток);

2. Фактичні, тобто факторні плюс трансферти (пенсії, допомоги);

3. Доходи кінцевого використання, тобто фактичні мінус індивідуальні податки.

доходів  було узагальнено  в моделі „витрати - випуск", що розроблена лауреатом Нобелівської премії В. Леонтьєвим.

У економічній теорії існує три критерії оцінки доходів:

1. Функціональний, з виділенням доходів за  суспільною функцією людей у виробництві (найманий працівник отримує зарплату, пенсіонер - пенсію і

т.д.);

2. За ступенем кінцевого використання:

- факторні (валові) доходи;

- проміжні доходи;

- кінцеві доходи.

3. Щодо участі в громадських інститутах:

- сімейні;

- групов і;

- національні;

- конфесійні (релігія).