ТЕМА 2.4. ТЕОРІЯ РИНКОВИХ СТРУКТУР ТА РИНОК ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА

1.    Кількісні методи оцінки ринкових структур. Загальна характеристика основних типів ринкових структур.

2. Конкуренція: зміст, види і форми.

3. Монополія, особливості функціонування.

4. Ринок факторів виробництва і розподіл доходів.   Домогосподарства як пос тачальники ресурсів виробництва.

1. Кількісні методи оцінки ринкових структур. Загальна характеристика основних типів ринкових структур

Ринкова структура - це основні характерні риси ринку, до яких відносяться кількість і розміри фірми, кількість покупців, характер продукції (однорідність), легкість входу до ринку і виходу з нього, доступність інформації, тобто сукупність властивостей ринку.

Уточнимо, що ми розуміємо під "значною часткою ринку", однорідністю продукції, "легкістю входу" і "легкістю виходу" і, нарешті, під "рівним доступом до інформації".

Під однорідністю продукції розуміємо ситуацію, при якій різні фірми випускають в основному схожу продукцію.

Під "легкістю входу" розуміємо той факт, що фірми, які тільки-но приступають до виробництва продукції, можуть це робити на рівних умовах з уже існуючими фірмами, з точки зору цін, які вони сплачують за ресурси, доступу до державних ліцензій і т. п..

Під "легкістю виходу" розуміємо, що фірми не натрапляють на будь-які юридичні бар'єри, залишаючи ринок, завжди можуть знайти покупця на свої вкладе ння.

Під "рівним доступом до інформації" розуміємо те, що всі покупці і продавці мають повну інформацію про ціни і товари і про ціни на всі види витрат, необхідних для їх виробництва. Виробники мають у своєму розпорядженні рівну інформацію про виробничу технологію.

Під "значною часткою ринку" розуміємо таку частку, яка достатньо велика, щоб дії окремої фірми мали помітний вплив на ринкову ціну.

Терміном "ринкова структура" економісти позначають умови, в яких протікає ринкова конкуренція. Ринкова структура відбиває сполучення елементів конкуре нції і монополії, природу монополістичних елементів і ступінь їх впливу на тому чи іншому ринку.

При аналізі структури ринку використовують й кількісні методи її оцінки. Розглянемо деякі з них (ті, що застосовуються частіше).

1. Порогова доля ринку. Найпростіший кількісний критерій, який використовує держава - це законодавчо встановлена частка підприємства (фірми) на певному ринку, перевищення якої дозволя є віднести підприємство (фірму) до Державного реєстру підприємств - монополістів. Так, в Україні вона становить 35 %.

2. Індекс концентрації. Цей показник характеризує частку декількох, скажімо, 3,4,8,12, великих фірм у загальному обсязі ринку у відсотках. Вважається, що коли індекс концентрації наближається до 100, то ринок має високий ступінь концентрації, якщо він трохи вище нуля, то ринок можна розглядати як конкурентний.

Індекс концентрації для т найкрупніших із загальної кількості (п) фірм, що випускають даний товар, розглядається як сума т ринкових часток (кі) цих компа ній й визначається за формулою:

m п

Іс = ЕК ; к >... > кт >...> к„; £ к, = 100і.

3. Індекс Херфіндаля - Хіршмана. Недоліки індексу концентрації, критика щодо його використання при здійсненні антимонопольної політики привели до впровадження індексу Херфіндаля - Хіршмана (Н-індекс).

Н-індекс можна також розглядати як показник концентрації, але він характеризує не частку ринку, що його контролюють декілька найкрупніших компаній, а розподіл "ринкової влади" між усіма суб'єктами ринку.

Н-індекс розраховується як сума квадратів ринкових часток (у процентах) усіх суб' єктів ринку у загальному його обсязі та визначається за формулою:

і=1

Максимальне значення, яке може прийняти Н-індекс відповідає ситуації, коли ринок повністю монополізований однією фірмою. У даному випадку він дорівнює Ін = 1002 =10000.

Для більш точного розрахунку індексу Хефіндаля-Хіршмана необхідно знати ринкові частки усіх виробників даного товару, що стає неможливим при великій кількості виробників.

4. Індекс Лінда. У країнах ЄЕС при аналізі ринкових структур широко використовується індекс, запропонований співробітником Комісії ЄЕС в Брюсселі Ремо Лінда. Цей індекс, як й індекс концентрації розраховується лише для кількох (т) найкрупніших фірм і, зрозуміло, також не враховує ситуації на „околиці" ринку. Однак на відміну від індексу концентрації він орієнтований на з'ясування відмінностей у „центр і"(„ядрі") ринку.

Якщо позначити долі окремих фірм за принципом спадання, то індекс Лінда для двох найкрупніших фірм дорівнює процентному відношенню їхніх ринкових часток й визначається за формулою:

к1

І1 = — ■ 100%.

к2

Для трьох фірм індекс Лінда розраховується за формулою:

~ (кі + к2) ~

І, = - -г-кі—- +-2-       х 100%.

1   2 (к2 + к3) к3

_     2 _ 4.     Індекс Лернера є індикатором монопольної влади, визначається за формулою:

ЇЬвг = ( Рт - МС) / Рт = 1 / ЕБ,

де Рт - монопольна ціна, БО - цінова еластичність попиту, МС - граничні витрати. Якщо чисельник і знаменник даної формули помножити на обсяг виробництва (0), то у чисельнику отримуємо прибуток, а у знаменнику валовий дохід.:

ІЕгт = (Рт - МС) • ()/Рт • () = П / ГК Якщо Р > МС, індекс отримує позитивне значення й заходиться у межах від 0 до 1. Вважається, що чим ближче до одиниці, тим більшу монопольну владу має фірма. Доцільно зауважити, що даний індекс характеризує факт, а не можливість монопольної поведінки фірми.

Однак слід зауважити, що найскладнішим в аналізі ринкових структур є не вибір індексу, а визначення кордонів ринку в просторі товарів. При цьому виникає ряд запитань: чи є потреба обмежувати ринок лише певною маркою товару? Чи включати в нього й інші марки? Розширювати межі ринку за рахунок товарів-замінників? Їх необхідно вирішувати антимонопольним службам країн.

Розрізняють такі основні типи ринкових структур: чиста (досконала) конкуренція, чиста монополія, монополістична конкуренція, олігополія тощо.

Чиста (досконала) конкуренція. Ринкова структура, що характеризується великою кількістю дрібних фірм, однорідною продукцією, вільним входом і виходом , рівним доступом інформації.

Таблиця 2.4.1. - Ринкові структури

 

Кількість і Характер розміри фірм продукції'

Умови входу і виходу

Доступність інформації

Чиста (досконала) конкуренція

Безліч дрібних Однорідна фірм Продукція

Ніяких утруднень

Рівний доступ до всіх видів інформації

Чиста (досконала) монополія

Одна ф ір ма        Унікал ьн а продукція

Практично непереборні бар'єри на вході

Деякі обмеження

Моно -полістична конкуренція

Безліч дрібних Різноманітна фірм продукція

Ніяких ус кладнень,

крім диференціації продукту

Деякі обмеження

Олігополія

Кіл ькість фірм Різноманітна невелика, є і      продукція або великі фірми однорідна продукція

Можливі окремі перешкоди при вході

Деякі обмеження

Чиста монополія. Ринкова структура, в якій одна фірма є єдиним продавцем 100% якогось продукту, що не має субститутів. Елементи конкуренції в ідсутні.

Монополістична конкуренція. Ринкова структура, до якої входить безліч дріб них фірм, що випускають різноманітну продукцію. Характерним є вільний вхід і вихід. Монополістична влада дозволяє збільшувати ціну товару без ризику скорочення обсягів виробництва.

Олігополія. Ринок декількох фірм, причому деякі з них контролюють значну долю ринку. Продукція може бути як однорідною, так і різноманітною. Цілком імовірна як наявність, так відсутність бар'єрів входу-виходу. Існують деякі обмеження щодо доступності інформації.

Характерні риси основних типів ринкових структур узагальнені в таблиці 2.1.4.

2. Конкуренція: зміст, види і форми

Важливою складовою ринкової економіки є конкуренція. Конкуренція означає економічне суперництво між уособленими виробниками продукції, відносно задоволення інтересів, пов'язаних з продажу продукції, виконанням робіт, надання послуг одним і тим самим споживачам. Основними задачами конкуренції є завойовування ринку у боротьбі за споживача, перемога своїх конкурентів, забезпечення стабільного прибутку.

Умовами виникнення конкуренції є:

- наявність на ринку більшої кількості виробників конкурентного продукту або ресурсу;

- свобода виробників відносно вибору господарської діяльності;

- відповідність між попитом й пропозицією;

- ная вніс ть ринку засобів виробництва.

Конкуренція проявляється у різноманітних формах, які по мірі розвитку ринкового господарства стають ще більш різноманітними.

У сучасній економічній думці існує декілька підходів до аналізу видів конкуренції:

- перший    відрізняє    внутрігалузеву,    міжгалузеву    та міжнародну конкуренцію;

- другий розрізняє добросовісну (цінову - означає, що основним методом боротьби з конкурентами є ціна, тобто боротьба за зниження витрат, підвищення продуктивності праці, впровадження досягнень НТП та нецінову, що зв'язана із стратегією боротьби за створення зовнішніх умов, що покращують реалізацію продукції - якість, реклама, сервіс тощо) та недобросовісну конкуренцію, що направлена на отримання комерційної вигоди й заб езпечення домінуючого становища на ринку й не виключає обман споживачів, партнерів, інших господарських суб'єктів, державних органів);

- третій передбачає аналіз конкуренції у залежності від кількості конкурентів, обсягу продукції, методів конкурентної боротьби, потенційних споживачів й відповідно розрізняє досконалу та недосконалу конкуренцію.

В економічній теорії прийнято вважати ,що досконала конкуренція характеризується такими ознаками:

1) 1.  Велика кількість виробників  і покупців.   „Велика кількість", скільки це?4----[ Формат: Список ]

Про це говорить друга ознака

2) 2. Стільки, що фірма не в змозі впливати на ринкову ціну. Фірма може тільки

пристосовуватися   до   ринкової   ціни,   визначеної  ринком   (фірма є ціноотримувачем)

3) 3. Однорідність однойменних товарів, які не відрізняються від товарів інших

фірм.

4) 4. Виключаються всі форми дискримінації споживачів.

5) 5. Відсутні економічні і юридичні бар'єри для вступу в галузь.

6) 6. Абсолютна мобільність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів між

галузями і фірмами.

7) 7. Виключаються будь-які угоди між фірмами з контролю ринку.

8) 8. Продавці і покупці мають інформацію про події на ринку.

Термін „чиста конкуренція" означає такий випадок, коли для всіх учасників конкуренції вихідні умови рівні (крім величини капіталів, але й вони сумірні). Цьому терміну близькі поняття „вільна конкуренція", „вільний ринок".

Далі слід нагадати, що попит окремої чисто конкурентної фірми цілком еластичний, тобто фірма не може видобути більш високої ціни, обмежуючи обсяг випуску, не потребує вона і більш низької ціни, щоб збільшити свій обсяг продажу. Графічно ця ситуація виглядає так (рис. 2.4.1.).

Сказане означає, що графік ринкового попиту на даний товар буде еластичний. Його крива має звичайний вигляд, оскільки всі фірми можуть вплинути на ринкову ціну, не окрема фірма (рис. 2.4.2.). При цьому графік попиту на продукцію окремої фірми одночасно є і графіком виручки від одиниці продукції, або середньої виручки (AR - average revenue). Середня виручка в умовах чистої конкуренції дорівнює ціні: AR = P.

Рис.2.4.1.-Графік попиту конкурентної   Рис.2.4.2. - Графік ринкового попиту фірми за чистої конкуренції

Усякий раз, коли фірма обмірковує, на скільки змінити обсяг виробництва, вона буде стурбована тим, як зміниться її виручка в результаті цього зрушення у випуску.

Додаткова виручка, що є результатом продажу ще однієї одиниці продукції, називається граничною виручкою (MR-marginal revenue). В умовах чистої конкуренції гранична виручка дорівнює ціні товару (MR = P). Гранична

Qвиручка постійна в умовах чистої конкуренції тому, що додаткові одиниці товару можуть бути продані за постійною ціною.

Поняття „чиста конкуренція" в економічній теорії має унікальне значення. Справа тут у тому, що чиста конкуренція (своєрідна „фізика без тертя"), дозволяє побудувати деяку ідеальну модель функціонування економіки, порівняно з якою можна вивчати реальні ринкові структури.

У короткостроковому періоді конкурентна фірма має у своєму розпорядженні незмінне обладнання і намагається максимізувати прибуток, змінюючи витрати праці, матеріалів.

Існують два підходи (принципи) до визначення рівня виробництва, при яких конкурентна фірма отримуватиме максимальний прибуток. Зауважимо, що вони діють в умовах будь-якої ринкової структури

1) Принцип співвідношення загальної (валової) виручки ТЯ і загальних(валових) витрат ТС.

Економічний прибуток, до якого фірма прагне - це різниця між загальною виручкою і загальними витратами П = ТЯ — ТС = Р-() — ТС.

2) Принцип співвідношення граничної виручки (МЯ) і граничних витрат

(МС).

Із зростанням випуску продукції збільшуються як загальні витрати, так і загальна виручка. Якщо збільшення виручки перевищує збільшення витрат (тобто ТЯ > ТС), то збільшення випуску на одну одиницю збільшує сукупний прибуток. Якщо ж збільшення витрат перевищує збільшення виручки (тобто ТС > ТЯ), то збільшення випуску на одну одиницю зменшує сукупний прибуток. Отже, для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги вироб ництва доти, доки гранична виручка перевищує граничні витрати, і скорочувати випуск, як тільки граничні витрати почнуть перевищувати граничну виручку.

Максимізація прибутку фірми досягається тоді, коли настає рівність між граничною виручкою і граничними витратами МЯ = МС.

Це правило є точним орієнтиром максимізації прибутку для будь-якої ринкової структури.

Для чисто конкурентної фірми це правило можна сформулювати у вигляді МС = Р, бо гранична виручка дорівнює ціні.

Таким чином, на чисто конкурентному ринку фірма розширює виробництво до точки, в якій МС = Р, тобто граничні витрати зрівнюються з ціною. У цій точці фірма досягає оптимального рівня виробництва і знаходиться у стані рівноваги, з якого не вийде, доки не зміниться ціна або витрати.

Умови довгострокової рівноваги можна узагальнено сформулювати у вигляді такого рівняння:

P = MC = ATC = LAC (ціна = граничні = короткострокові = довгострокові середні) витрати      середні повні      витрати витрати

Здатність фірми до виживання на ринку характеризує показник -коефіцієнт конкурентоспроможності (ККф), який визначається як співвідношення між ринковою вартістю і витратами виробництва:

ККф = Р / FC = VC.

До ринку недосконалої конкуренції відносять монополістичну конкуренцію та олігополію.

Монополістична конкуренція - одна з форм недосконалої конкуренції. На такому ринку діє безліч фірм, причому серед них або взагалі немає великих, або вони не мають вирішальних переваг над дрібними і сусідять з ними Бар' єри на шляху входу до цього ринку порівняно невеликі.

Не важкий, звичайно, і вихід з нього - завжди знаходяться покупці, готові купити невелику справу.

Саме такий тип ринку характерний для харчової промисловості, вироб ництва одягу і взуття, книговидання, роздрібної торгівлі, багатьох видів послуг та ряду інших галузей.

Кожна з фірм, що діє в умовах монополістичної конкуренції, контролює лише невелику частку всього ринку відповідного продукту. Однак диференціація товару призводить до того, що єдиний ринок розпадається на окремі, відносно самостійні частини (які називають сегментами ринку), де частка навіть маленької фірми може стати дуже великою.

Диференціація продуктів виникає через існування між ними відмінностей в якості, сервісі, рекламі.

Перша група факторів диференціації продуктів_пов'язана з їх якістю. Якість не є одномірною характеристикою, тобто не зводиться тільки до того, гарний цей товар чи поганий. Навіть основні споживчі властивості найпростіших продуктів різноманітні.

Так, зубна паста повинна: а) очищувати зуби; б) дезінфікувати порожнину рота; в) зміцнювати емаль зубів; г) зміцнювати ясна; д) бути приємною на смак та ін.

Тому вже вибір пріоритетів в основних споживчих якостях відкриває можливості для широкої різноманітності продуктів.

І всі вони стають по-своєму унікальні: одна паста краще за інші зміцнює ясна, друга - найсмачніша, третя...

Основою для диференціації можуть служити також додаткові споживчі властивості, тобто особливості товару, які впливають на легкість або зручність його використання (наприклад, різні розміри розфасування, відмінність упаковок тощо).

При цьому, як свідчить практика, на зрілому насиченому ринку саме додаткові властивості визначають долю товару. Так, один із значніших успіхів в історії компанії „Пепсі - кола" пов'язаний із введенням півтора літрових пластмасових пляшок (проект „Великий смак пепсі").

Основою диференціації продуктів можуть стати навіть уявні якісні відмінності між ними. Так, давно відомий той факт, що значний процент тих людей, які палять, на тестових випробуваннях виявляються неспроможними відрізнити „свою" марку сигарет від інших, хоч у звичайному житті купують тільки її. З точки зору ринкової поведінки, не має значення, чи дійсно відрізняються товари Головне - щоб споживачеві так здавалося.

Важливою якісною характеристикою продукту є його місцеве положення. Для роздрібної торгівлі та багатьох інших видів послуг саме географічне розміщення має вирішальне значення. Наприклад, якщо мережа заправнихстанцій невелика, то найближча бензоколонка автоматично стає майже монополістом для всієї округи

Друга група факторів диференціації продукту - відмінності в сервісі. Повний цикл сервісу вміщує: передпродажне обслуговування (допомога у виборі необхідного продукту); сервіс на момент покупки (перевірка, доставка, налагодження); після продажне обслуговування (гарантійний та післягарантійний ремонт, внесення поточних поліпшень, консультації з оптимальної експлуатації).

Кожна з цих операцій може виконуватися в різному обсягу (або взагалі не виконуватися). У результаті один і той же продукт являє собою цілий спектр різновидів, що відрізняються за своїми сервісними характеристиками і перетворюються нібито в цілком різні товари.

Третя група факторів диференціації продукту пов'язана з рекламою. По-

перше, реклама виявляє скриті в товарі відмінності від аналогічних товарів. Наприклад, реклама точно адресує споживача до того сорту зубної пасти, з багатьох сотень існуючих на ринку, який йому необхідний за своїми властивостями. По-друге, реклама сприяє формуванню нових потреб. Пригадаймо популярний на нашому телеекрані ролик. Чи багато хто відчував потребу мати „шампунь і кондиціонер в одному флаконі", а не у двох, поки зручність цього не пояснила реклама („Я просто мию волосся і йду")? По-третє, реклама створює диференціацію продуктів там, де дійсної різниці між ними немає.

Наприклад, як ми вже говорили, на ринку сигарет багато які якісні відмінності мають уявний характер. За уявними відмінностями якості часто приховуються цілком реальні відмінності в рекламі, хоч споживач про це може і не підозрювати

Таким чином, диференціація продукту забезпечує фірмі відомі монополістичні переваги Саме тут виникає ще одна цікава річ.

Раніше ми говорили, що доступ у галузь за умов монополістичної конкуренції досить вільний. Тепер можемо уточнити це формулювання: вхід на такий ринок не блокований ніякими іншими бар'єрами, за винятком перепон,пов'язаних з диференціацією продукту. Диференціація продукту не тільки створює для фірми переваги, але й допомагає їй захистити себе від конкурентів. Тому фірми цілком свідомо створюють і підтримують диференціацію, при цьому для себе вони домагаються додаткових прибутків, а на ринок приносять різноманіття товарів.

Зазначимо, що ізоляція сегментів ринку одного й того ж продукту не абс олютна.

Фірмам постійно доводиться рахуватися з конкуренцією чужих товарів, що схожі на власній, бо попит на кожний з них високо еластичний: як тільки ціни на продукцію однієї фірми зросли, попит переключається на продукцію інших фірм. Це не дозволяє цим товарам знаходитися у прямій конкуренції

Поєднання монополії та конкуренції визначає основні риси поведінки фірми на ринку, для позначення якого економісти невипадково вживають назву монополістичної конкуренції, що включає обидва ці терміни

На закінчення розглянемо чисту конкуренцію та економічну ефективність.

Більшість економістів підтримують думку, що чисто конкурентна економіка веде до найбільш ефективного використання обмежених ресурсів суспільства, тобто економіка конкурентних цін прагне розподілити обмежену кількість ресурсів так, щоб максимізувати задоволення потреб.

Виробнича ефективність чистої (досконалої) конкуренції виходить з умови довгострокової рівноваги: Р = АТС, ціна дорівнює мінімальним середнім пов ним витратам.

Ефективність розподілу ресурсів за умов чистої конкуренції виходить з правила: Р = МС, графічно це точка перетину лінії ціни (тобто графіка попиту і графіка граничних витрат, він є графіком пропозиції). У рівноважній ситуації ринок досконалої конкуренції виробляє таку кількість продукції, що відповідає точці перетину графіків попиту і пропозиції. В економіці, де всі ринки чисто конкурентні і відсутній зовнішній вплив, питання про те, що виробляти, вирішується автоматично.

Разом з тим економісти виділяють ряд факторів, що перешкоджають досягненню ефективності в конкурентній економіці:

1) Немає причини, за якої конкурентна ринкова система приведе до оптимального розподілу доходів; нерівномірний розподіл доходів;

2) Розподіляючи ресурси, конкурентна модель не враховує зовнішні ефекти, тобто не враховує форми економічної діяльності, що можуть завдати шкоди оточуючим, не враховує також виробництво суспільних благ;

3) Ринки чистої (досконалої) конкуренції не завжди забезпечують швидкі темпи науково-технічного прогресу;

4) Економіка чистої конкуренції не завжди забезпечує розробку нових товарів і

достатній діапазон споживчого вибору, бо передбачає випуск однорідної продукції більшістю фірм.

Використовуючи загальні критерії для класифікації моделей ринку залежно від панів ного типу конкуренції, охарактеризуємо основ ні ознаки олігополістичного ринку.

1. Олігополія у перекладі з грецької означає „панування небагатьох'", тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування на ньому кількох фірм(їх може бути від трьох до двадцяти). Олігополія займає весь діапазон між чистою монополією та монополістичною конкуренцією. Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації вироб ництва.

2. Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так і диференційованим.

Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі, автомобілів, металів, цементу. Однак від характеру продукції (стандартна чи диференційована) суттєво не залежить функціонування даного ринку, тому при подальшому аналізі поведінці фірми - олігополіста не приділятимемо йому уваги.

3. Оскільки частка будь-якої фірми - виробника на даному ринку досить значна, кожен з них може проводити самостійну цінову політику. Однак слідвраховувати, що результати цієї політики багато в чому залежать від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників. Тому кожна з фірм-олігополістів чітко розуміє свою залежність від інших фірм.

Розуміння цієї залежності та можливість явної і неявної координації спільних дій є ключовими в олігопольній поведінці.

4. Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Він не настільки заблокований, як на ринку чистої монополії, але деякі бар'єри мають місце (певні законодавчі норми, масштаби виробництва та ін.).

Таким чином, олігополія - це ринкова структура, яка належить до недосконалої конкуренції та має принципову відмінність від інших, а саме: незначна кількість виробників дає можлив ість кожному проводити самостійну цінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення, що жодна фірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати вірогідну відповідну реакцію своїх конкурентів.

Залежність поведінки фірми-олігополіста від реакції конкурентів (а не тільки від попиту і витрат ) називається олігопольною залежністю. Будь-яка модель олігополії повинна містити схему відповідних дій фірми на реакцію конкурентів, викликану зміною положення на ринку. Розрізняють такі моделі олігопольної поведінки:

1. Теорія „ламаної кривої попиту".

2. Олігополія, заснована на таємній змов

3. Лідерство в цінах.

4. Модель цінової поведінки олігополії за принципом „ витрати плюс "

5. Теорія ігор у поведінці олігополії

При аналізі економічної ефективності олігополістичного ринку не виклика є сумніву той факт, що у формі картелю олігополія вкрай неефективна. З точки зору деяких економістів, олігополія більш небажана модель ринку ніж монополія, бо вона може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін, обходити антимонополь не законодавство і проводити при цьому принципи чистої монополії. Тому рекомендується удосконалювати законодавство, в проваджувати дієві способи обмеження олігополії.

Існує й інша точка зору на роль олігополії в економічній системі, яку свого часу обґрунтували Й.Шумпетер та ДжГелбрейт. Визначивши певні витрати суспільства від панування олігополістичної конкуренції в окремихгалузях виробництва, вони вважали, що ці витрати у багато разів перевищуються виграшем від впливу олігополії на науково-технічний прогрес.

3. Монополія, особливості функціонування

Монополія є економічним результатом концентрації та централізації вироб ництва й капіталу.

Основними характерними рисами чистої монополії, згідно із загальною класифікацією ринкових структур є такі:

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Справедливим буде твердження: фірма - монополіст - це і є певна галузь вироб ництва.

2. Товар, який виробляє монополіст, не має близького замінника. Характеризуючи товар фірми - монополіста, справедливо припустити, що у споживача існує лише два варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у монополіста.

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокований Монополізація ринку може досягтися:

- Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою певного панування у галузі.

- Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворення такого об'єднання на панівного виробника. Форми монопольних об'єднань можуть бути різними (картель, синдикат, трест).

Будь -який монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише тоді, коли вступ до цієї галузі буде надійно заблокований. Бар'єри для вступу в галузь можуть набувати різних форм: масштаби виробництва, легальні бар'єри, власність на найважливіші види ресурсів, недобросовісна конкуренція.

Названі риси монопольного ринку справляють вирішальний вплив на ціни та обсяг виробництва монополістом.

Таким чином, чиста монополія - це така ринкова структура, де одна фірма є єдиним продавцем всього обсягу продукту. Вхід конкурентів на цей ринок блокований (природною обмеженістю ресурсів, масштабами вироб ництва, патентами і ліцензіями, що закріплюють виняткове право фірми на виробництво і продаж продукту).

Чиста монополія - це ідеальний тип ринкової структури, що є альтернативою досконалої конкуренції, у чистому вигляді існує в економічній моделі. У реальній дійсності можуть виникати форми, що наближаються до цієї ринкової структури, які знаходяться десь між чистою конкуренцією і чистою монополією.

Монополіст має змогу, знижуючи ціни, збільшувати свою виручку за рахунок розширення обсягу продаж.

Фірма -монополіст має можливість маніпулювати і цінами, і обсягами продажу, вибираючи варіант, що дозволяє отримати прибуток, близький до максимального. Максимальний прибуток принесе ціна такого обсягу випуску, продаж останньої одиниці якого веде до перевищення граничної виручки над граничними витратами (МК>МС). Однак можливий варіант, коли при несприятливій ринковій ситуації монополіст не зможе отримати прибуток у короткостроковому періоді. Тоді монополіст буде прагнути мінімізувати свої збитки.

Згідно з правилом MC=MR випуск продукції встановиться на рівні перетину кривих граничних витрат (МС) і граничної виручки (MR)(на рис. 2.4.5. - це точка Б - обсяг 0„). На кривій попиту (ОО) цей рівень відповідає ціні Рі. Але загальні середні витрати при обсязі 0„ дорівнюють Р2.

 

Таким чином, при ціні Рі монополіст втрачає (Р2 - Рі) на кожній одиниці продукції. Загальні збитки показані заштрихованим прямокутником Р1Р2ВК. Хоч монополіст і несе збитки, але будь -який інший рівень випуску може збільшити їх. Даної ціни достатньо, щоб покрити змінні витрати АУС, доти, доки ціна перевищуватиме АУС, має сенс продовжувати виробництво. Однак, якщо крива попиту ОО зсунеться ліворуч так, що буде нижче середніх змінних витрат, монополіст мінімізує свої збитки, тільки скоротивши виробництво.

Отже, фірма-монополіст може в короткому періоді як насолоджуватися чистим економічним прибутком, так і терпіти збитки залежно від умов попиту і витрат).

В умовах монополізованого ринку сама фірма і є галуззю, вхід до якої інших фірм закритий за допомогою тих чи інших вхідних бар'єрів. Зрозуміло, це не означає, що монополія не може вводити в дію нові підприємства. Але ці підприємства є, по суті, просто підрозділами фірми-монополіста, а не самостійні суб'єкти ринку, що прагнуть одержати максимальний для себе прибуток.

Фірма - монополіст може (і обов'язково буде) змінювати масштаб свого вироб ництва в довгостроковому періоді з тим, щоб добитися максимально можливої величини прибутку. При цьому ніщо, очевидно, не заважає монополісту встановити такий обсяг випуску, щоб в довгостроковому періоді отримати позитивний економічний прибуток, якщо тільки характер попиту і витрат такий, що отримання цього прибутку в принципі можливе.

Однією з форм поведінки монополіста ( як метод збільшення прибутку на монополістичному ринку) є цінової дискримінації. Термін „дискримінація" утворений від латинського ,,аІ8СгішіпагІо", що означає різницю, розрізнення.

Під ціновою дискримінацією розуміють практику встановлення різних цін на один і той же товар за умови, що різниці в цінах не пов'язані з витратами Сама постанова питання про цінову дискримінацію передбачає достатньо високий ступінь розвитку ринкових відносин Усе те, що спроможне підірвати засади конкурентних відносин, створює передумови для цінової дискримінації. Цінова дискримінація виникає на ґрунті реальних суперечностей ринкового механізму.

Умови, необхідн і для прове ден ня ц інової дискримінації:

1. У продавця повинна бути можливість контролювати ціни Монополісту це зробити легко.

2. У покупців не повинно бути можливості купувати там, де продають дешевше.

3. Витрати проведення в життя дискримінаційної політики не повинні перевищувати вигоду від такої діяльності.

4. Початковий покупець не може перепродавати товар або послугу.

5. Продавець повинен бути здатний сегментувати ринок покупців через різницю еластичності попиту.

Залежно від того, наскільки повно реалізується кожна з цих умов і наскільки вони поєднуються між собою, можна говорити про різні можливості проведення дискримінаційної політики як постійної лінії поведінки фірми. Прийнято розрізняти такі основні типи цінової дискримінації: досконала цінова дискримінація, цінова дискримінація за обсягом покупки, цінова дискримінація на сегментованих ринках.

Основні види цінової дискримінації подано у таблиці 2.4.2.

Монополістичний диктат суперечить інтересам споживачів. Він веде до суспільних втрат, пов'язаних, зокрема, із скороченням обсягу продаж

Однак цінова дискримінація дає змогу збільшити обсяг виробництва, наблизити його до конкурентного рівня, а значить, збільшити споживання, зробити доступними деякі товари для менш забезпечених верств населення.

Логічним завершення дослідження монопольного ринку має стати оцінка впливу монополізму на економічні процеси взагалі. Найсуттєвіші економічні наслідки чистої монополії такі:

1) Монополіст вважає за доцільне продавати менший обсяг продукції та призначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентний виробник.

2) Середні витрати монополіста, як правило, не збігаються з середніми витратами конкурентної фірми.

3) Монополія суперечливо впливає на НТП (науково-технічний прогрес). З одного боку, масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій.

З іншого - у чистого монополіста немає постійних стимулів до НТП, тому він може дозволити собі бути неефективним.

4) Чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Таким чином, монополізм має суперечливі економічні наслідки. Однак

незаперечним  є те, що він підриває конкуренцію як основу ринкового

саморегулювання.   Тому однією  з  функцій держави в  сучасних умовах

вважається обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

Таблиці 2.4.2.

Назва__Критерії диференціації цін__Приклади

 

 

 

Просторова

Територіальна диференціація покупців

- демпінгові ціни;

- цінові пояси та зони;

- ціни офшорних зон;

- с іль ські та міські ціни і тарифи

Часова

Час     придбання товарів (послуг)

- денні та нічні ціни;

- сезонні знижки

Товарна

Мета     придбання товарів (послуг)

Обсяг придбання

- тарифи на виробниче використання енергії;

- тарифи на споживче використання енергії.

- оптові ціни;

- роздрібні ціни;

- тарифи.

Якість товарів

- надбавки та знижки за якість;

- - надбавки та знижки за сортність.

Торгівельна марка

- ціна на товари відомих фірм-виробників;

- ціни на товари невідомих фірм

Персональна

Рівень доходів покупців Статус покупця

- магазини для багатої верстви населення;

- магазини для бідної верстви населення;

- лікарняні послуги

- знижки для постійних покупців;

- знижки для першого покупця;

- ціни для співробітників фірми

Соціальний статус покупця

- ціни на квитки для дітей;

- ціни на проїзні квитки для студентів;

- ціни для пенсіонерів тощо.

4. Ринок факторів виробництва і розподіл доходів. Домогосподарства як постачальники ресурсів виробництва

Ринок факторів виробництва являє собою ту галузь ринкових відносин, де продаються й купуються ресурси, необхідні для здійснення виробничої діяльності.

Рес урси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробнику немає ніякого сенсу купувати працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використані ним продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від попиту та ціни на товар виробника на ринку кінцевих продуктів та від продуктивності ресурсу при створенні продукту.

Таким чином, попит на ресурси є похідним попитом, тобто таким, який за лежить від попиту на товари, що виробляються за їх допомогою.

Найбільш поширеним методом визначення попиту на ресурси є метод, що передбачає використання граничної корисності.

Зміни у попиті на ресурси обумовлюються наступними факторами:

1. Зміни у попиті на продукт. За інших рівних умов зміни у попиті на продукт фірми, який вона виробляє за допомогою певних ресурсів, приведуть до зміщення кривої попиту на ці ресурси в тому самому напрямку.

2. Зміни у продуктивності ресурсу. Підвищення продуктивності ресурсу пересуває криву попиту на нього праворуч, зменшення продуктивності -ліворуч.

3. Зміни цін на інші ресурси Як відомо, ресурсам властиві субституц ійність та компліментарність. Зміни цін на ресурси — субститути та ресурси -комплементи по-різному впливають на попит.

Чутливість попиту на ресурси на зміну його цінових та нецінових факторів визначається показниками еластичності. Цінова еластичність попиту на ресурси залежить від таких факторів: темпи спадання граничного продукту, легкість ресурсозаміщення, еластичність попиту на продукт виробника, частка витрат на ресурс у загальних витратах.

Ринок ресурсів виступає в двох основних видах:

- Ринок ресурсів в умовах досконалої конкуренції -   ані покупець, ані продавець не в змозі впливати на ціни ресурсів;

- Ринок ресурсів в умовах недосконалої конкуренції - ані покупець, ані продавець не в змозі впливати на ціни ресурсів.

Для аналізу ринків факторів виробництва необхідно згадати теорію виробництва, де розглядається попит на ресурси В якості головного правила попиту на виробничі ресурси збоку окремої конкурентної фірми в иступає попит граничної доход ності і граничних витрат.

Крива попиту фірми на ресурси в умовах досконалої конкуренції співпадає з кривою граничної доходності виробничого ресурсу.

Гранична доходність праці дорівнює граничному доходу фірми, помноженому на граничний продукт праці: МИРЬ = МИ • МР,

В умовах досконалої конкуренції МЯ = Р. Якщо фірма максимізує прибуток, то вона буде наймати робітників, доки гранична доходність труда не буде дорівнювати заробітній платні: МКРь = тобто дока граничний доход від використання труда зрівняється з витратам на його придбання (заробітній платні). Підставимо замість заробітну МКРЬ плату \¥ та замість МЯ - ціну Р, отримаємо: Ж= МЯ х МРЬ - що є умовою максимізації прибутку на ринку за роб ітної плати.

МРЬ = Ж/Р,

\¥ - номінальна заробітна плата,

Р - ціна випуску,

\у/Р - реальна заробітна плата.

Для капіталу: гк = МЯ хМРК, де гк - рентна оцінка капіталу.

Для землі: г( = МЯ х МР{ , де г( - рентна оцінка землі.

В умовах максимізації витрат граничний доход від усіх факторів вироб ництва повинен бути однаковим:

МИ = МС = \VMPL = гк / МРк = Ті/ МР,

Розподіл доходів займає проміжне місце між виробництвом у вузькому значенні й кінцевим споживанням. Треба підкреслити два основних методологічних підходи до дослідження доходів:

- ма ркс истський;

- неокласичний, або функціональний.

За першим поглядом, форми доходів похідні від поділення нової вартості на  необхідну  і  додаткову.   Необхідна   вартість  (необхідний  продукт) єеквівалентом майбутньої зарплати Додатковий продукт, який також створюється робітником, розподіляється між власниками підприємницьких здібностей, капіталу і землі у вигляді відповідно прибутку, проценту і ренти

За другим підходом, величина кожного факторного доходу дорівнює граничному вкладу в підсумковий дохід підприємства після реалізації продукції. Зазначена оцінка спирається на теорію граничної продуктивності, згідно з якою розмір первинного (факторного) доходу є ціною ресурсів. Ціна являє собою підсумок певної комбінації попиту і пропозиції даного товару. Але попит на ресурси є похідною величиною від попиту на кінцевий товар. Одночасно, з точки зору пропозиції, існують різні технології, тобто різні комбінації ресурсів, що дозволяють досягти виробничої мети Таким чином, доходи в мікроекономіці як ціни на відповідні фактори пов'язані економічно і технологічно. Власники факторів доповнюють один одного, тому їх злагода обумовлює стійкість економічного процесу.

Усі доходи підрозділяють за деякими критеріями

За факторним критерієм визначають дві основні групи:

- первинні, тобто факторні - зарплата, прибуток, рента, відсоток;

- вторинні як підсумок перерозподілу, тобто соціальні трансферти, або пенсії, стипендії, допомога, пільги; з радянських часів для них залишився термін - суспільні фонди споживання.

За функціональним критерієм визначають такі форми:

- трудові, як за рахунок власної праці з власними активами (особисте підсобне господарство, вільна творча діяльність з отриманням гонорарів та ін), так і за рахунок найманої праці у вигляді зарплати;

- доходи від підприємництва у вигляді прибутку або відсотків за позички безпосереднім підприємцям;

- доходи від власності за рахунок ренти або відсотків від операцій з цінними паперами, вкладами (депозитами) у кредитні установи чи внесками в статутний фонд колективних підприємств;

- сімейні доходи, зокрема, спадщина і дарування.

Зарплата як дохід найманого робітника досліджується з різних методологічних позицій:

- як ціна робочої сили в марксизмі;

- як ціна праці на підставі граничної продуктивності в неокласичних теоріях;

- як плата за договірну (контрактну) послугу праці в інституціональному погляді.

Якщо зарплата є ціною робочої сили, то її величина менше за цифру нової вартості, яка створена робітником, на показник додаткової вартості, що безоплатно привласнюється підприємцем і за рахунок якої отримуються прибуток, рента і відсоток. Висновок: розподіл доходів не є справедливим, він віддзеркалює процес експлуатації найманих працівників.

Якщо зарплата є ціною праці та віддзеркалює граничну продуктивність труда, то це має вираз у пропорційній участі робітника в розподілі сумарного доходу, що відповідає принципу рівності й справедливості.

Якщо зарплата є оплатою послуги праці на підставі попереднього контракту (договору), то, крім економічних підсумків, важливу роль грають інституціональні моменти відносин роботодавця і робітника, тобто умови контракту, роль профспілок, держави і об'єднань підприємців.

Ключовими термінами, що використовуються при дослідженні заробітної плати є:

- Номінальна зарплата - сума грошей, яку одержує робітник.

- Реальна зарплата - обсяг життєвих засобів, який придбає людина за ном інальну плату в залежності від рівня споживчих цін, тобто

Ірз = Інз : Іц,

де Ірз - індекс реальної зарплати, Інз - індекс номінальної зарплати, Іц - індекс цін

- Нарахована зарплата - сума нарахувань за підсумками праці.

- Сплачена зарплата - сума грошей, яку фактично, "на руки", отримує робітник після обов' язкових відрахувань у вигляді, наприклад, прибуткового податку, внеску в Пенсійний фонд, фонди соціального страхування і страхування від безробіття.

- Мінімальна зарплата - її рівень, опускатися нижче якого за основним місцям роботи заборонено державою.

- Середня зарплата - її величина, яка розраховується шляхом ділення фонду зарплати на кількість робітників.

- Фонд заробітної плати - це сума платежів у вигляді основної, додаткової зарплати, платежів на відпустку та інших величин

- Тарифна система - система наступних документів, які описують вимоги, встановлюють і диференціюють рівні оплати: тарифні сітки; тарифні ставки; тарифно-кваліфікаційні довідники. Головними вимогами до тарифної системи є: підпорядкування завданню інтенсифікації економіки; залежність від кінцевих результатів; подолання зрівнялівки.

Відрізняють дві основні форми зарплати: відрядна; погодинна з відповідними системами.

Відрядна форма - плата за певний обсяг виробленої продукції (одиниць продукту, кількість клієнтів, що обслуговані, та ін) з прямою відрядною, відрядно-преміальною, відрядно-прогресивною та іншими системами.

Погодинна форма - плата за певну кількість часу, що відпрацьований, з простою погодинною, погодинно-преміальною, погодинно-прогресивною та іншими системами.

Прибуток є доходом підприємця і методологічно розглядається або як перетворена форма додаткової вартості по Марксу, або як ціна підприємницької діяльності на підставі граничної продуктивності в немарксистських концепціях.

Ключовими формами прибутку є : розрахунковий, або бухгалтерський як підс умок порівняння виторгу від реалізації та бухгалтерських витрат; нормальний як сума неявних витрат чи витрати втрачених можливостей; нормальний прибуток трактується як винагорода підприємця за виконання йогофункцій; економічний як різниця між бухгалтерським і нормальним прибутком; валовий як фактична різниця між виторгом і витратами; чистий як підсумок вирахування з валового прибутку податків і зборів, інших обов'язкових сплат, дивідендів тощо.

На ринку факторів виробництва формується і ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів — рента. Рента є доходом від

володіння землею і природними ресурсами, насамперед, корисними копалинами.

Особливістю цього типу факторів є їх не відтворюваність. Саме жорстка обмеженість ресурсів відрізняє ренту від усіх інших видів доходу. Її рівень встановлюється у точці перетину кривої пропозиції обмежених ресурсів і кривої попиту, що відбиває їх продуктивність, тобто граничний доход від даного фактора. Розглянемо графік, який відображає механізм формування ренти (рис. 2.4.6).

 

Оскільки зміна розміру ренти ніяк не впливає на кількість землі, що пропонується для використання, то рента не виконує спонукальної функції (як то має місце на ринку інших ресурсів). Тому економісти вважають ренту надлишком, тобто платою, яка не є обов' язковою для забезпечення наявності зе млі.

Як відомо, земля має різну родючість. Тому одна й та сама праця чи капітал у поєднанні з різними за родючістю землями приносить різні результати Додатковий прибуток, який отримують користувачі родючої землі за інших рівних умов, називається диференційною рентою.

Економічну ренту можуть отримувати й власники інших природних ресурсів, яким властива абсолютна обмеженість.

З величиною ренти зв'язана й ціна тієї ділянки землі, з якої вона отримується. Це сума, яка при даній нормі процента даватиме доход, який дорівнюватиме річній ренті з даної ділянки:

п

Р = — ■ 100, г

де Р — ціна землі; Я — рента; г — позичковий процент.

Далі звернемося до ринку капіталу, де фактором виробництва виступає капітал — це кошти, застосування яких дозволяє збільшити ефективність людської праці.

Для з' яс ування процесу формування альтернативної вартості капіталу, необхідно з'ясувати механізм формування ціни кредиту. Ціною кредиту є позичковий процент — це ціна, що сплачується за використання грошей. Ставку позичкового проценту, як правило, дають у перерахуванні на річну. Відсоток є сплатою за використання позичкових капіталів за певною ставкою. Ставка відсотку можливо розрахувати шляхом ділення доходу від позички капіталу на розмір останнього у процентному виразі.

Оскільки надання кредиту та повернення грошей розірвані у часі, то виникає проблема втрати грошима їх купівельної спроможності через інфляцію. Розрізняють номінальну та реальну ставки позичкового проценту. Номінальна ставка (гм) - це процентна ставка, виражена у грошових одиницях за поточним грошовим курсом. Реальна (гЯ) — це процентна ставка, виражена у незмінних грошах або скоригована з урахуванням інфляції. Взаємозв'язок між номінальною та реальною ставками показує формула:

гк =(100 + гм )• Ір.

Ставка позичкового проценту формується залежно від співвідношення попиту на гроші та їх пропозиції. Але на розмір процентної ставки впливають й інші фактори.

Одним з факторів, який зумовлює конкретний рівень проценту, є ступінь ризику (імовірність втрати грошей кредитором), чим більша імовірність неповернення грошей, тим більший процент.

Певний вплив на процентну ставку спричиняють розмір кредиту, термін надання кредиту, державна політика оподаткування.