ТЕМА 2.3. ТЕОРІЯ ФІРМИ ТА РИНКОВА ПРОПОЗИЦІЯ

1. Виробнича функція, її ізокванта та ізокоста.

2. Витрати виробництва: сутність, класифікація та графічний аналіз.

3. Прибуток, норма прибутку та фактори, що впливають на їх величини

4. Сутність, види і функції цін

1. Виробнича функція, її ізокванта та ізокоста

Виробництво - це процес використання праці й капіталу разом з природними ресурсами і матеріалами задля створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу та підприємницької діяльності називають факторами виробництва.

Сучасна теорія виробництва склалася наприкінці XIX - початку XX ст. У явному вигляді виробнича функція була представлена в 1890р. англійським математиком А.Беррі, який допомагав А.Маршаллу при підготовці математичного додатку до "Принципів економікс ".

Процес виробництва нав'язаний із споживанням різних ресурсів (факторів вироб ництва), які згідно з тією чи іншою технологією перетворюються напродукцію, яку випускають. Уособлені економічні одиниці, що здійснюють трансформацію факторів виробництва на продукти, називаються фірмами

Для того щоб описати поведінку фірми, треба знати, яку кількість продукту вона може виробити, використовуючи ресурси у тих чи інших обсягах.

При аналізі будемо виходити з припущення, що фірма виробляє однорідний продукт, кількість якого вимірюється в натуральних одиницях (тоннах, штуках, метрах і т. ін.). Залежність кількості продукту, яку може виробити фірма від обсягів витрат ресурсів, дістала назву виробничої функції.

Виробнича функція враховує тільки технічно ефективні варіанти Технічно ефективними називають варіанти виробництва, які не можна покращити ні збільшенням виробництва продукту без зростання витрат ресурсів, ні скороченням витрат якого-небудь ресурсу без зниження випуску і збільшення витрат інших ресурсів.

Значення виробничої функції - це найбільша кількість продукту, яку може вироб ити фірма при даних обсягах споживання ресурсів.

Розглянемо найпростіший випадок: підприємство виробляє єдиний вид продукту і витрачає єдиний вид ресурсу, тоді виробнича функція має вигляд: q = /(х), де я - величина випуску (результат виробництва); х - витрати фактора вироб ництва.

Більш реальною є виробнича функція виду:  Я = г"(хьх2),де я - величина випуску,   хх і х2 - витрати факторів виробництва, її неможливо зобразити на

Ізокванта (крива рівного продукту) показує різні комбінації витрат двох факторів, що забезпечують різні ефективні способи виробництва заданого обсягу випуску (рис. 2.2.6). Якщо зафіксувати обсяги випуску на кожному із можливих рівней виробництва отримаємо ряд ізоквант, тобто карту ізоквант.

Ізокватни мають наступні властивості:

- ізокванти ніколи не перетинаються, виробнича функція є зростаючою функцією кожного із своїх аргументів і через кожну точку площини ресурсів з координатами хь х2 проходить єдина ізокванта;

- усі ізокванти є випуклими в напрямку початку координат, що означає, що зменшення витрат капіталу потребує збільшення затрат праці за для збереження обсягу випуску;

- усі ізокванти мають негативний нахил, угол нахилу ізокванти виміряється граничною нормою технологічного заміщення. , яка визначається за формулою: ИЯТБКЬ = - АК/АЬ, або ИЯТБЬк = - АЬ/ АК.

- кожна із ізоквант, що розташована далі від початку координат відповідає більшому обсягу випуску. Ізокванта, що відповідає більшому виходу продукту розташована праворуч і вище ізокванти для меншого виходу.

Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливостей заміщення одного фактора виробництва іншим у процесі їх використання. Спадна гранична норма технологічного заміщення властива для абсолютної більшості виробничих ресурсів, однак мають місце ряд виключень, де ця залежність інша, наприклад якщо MRTS = 0, то фактори виробництва можуть використовуватися лише у певній пропорції, а ізокванта матимете вигляд прямого кута; якщо = 1, то ізокванта є прямою з постійним нахилом і

це означає, повне заміщення факторів виробництва.

Безліч комбінацій ресурсів, витрати на купівлю яких однакові, графічно зображуються прямою, яка в теорії виробництва називається ізокостоювиробничої функції (рис. 2.2.7.). їх нахил встановлюється співвідношенням цін:

Ізокоста графічно відображує безліч усіх комбінацій ресурсів, які може придбати фірма за певну кількість грошей.

Зауважимо, що виробнича функція схожа на функцію корисності в теорії споживання, ізокванта - на криву байдужості, ізокоста - на бюджетну лінію. І справа тут не в простій схожості, бо за відношенням до ресурсів фірма поводить себе як споживач, і виробнича функція характеризую саме цей бік виробництва (виробництво як споживання).

Теоретичний аналіз вимагає кожний вид ресурсу вважати абсолютно однорідним. Але сировина має різні сорти, машини різні марки, праця розрізняється професійно і за кваліфікацією. Тому більш реальною є виробнича функція значного числа аргументів, вона має вигляд:

Я =/(х1> х2, •••Х„).

Усе, що було сказано про виробничу функцію двох аргументів, можна перенести і на функцію значного числа аргументів, але із застереженням: ізокванти цієї функції - не плоскі криві, а п-мірні поверхні. Проте ми і в подальшому аналізі будемо користуватися  "плоскими ізоквантами" - вілюстративних цілях, і як зручним засобом аналізу у випадках, коли витрати двох ресурсів є змінними, а інші - постійними

2. Витрати виробництва: сутність, класифікація та графічний аналіз

Для аналізу рівня виробництва важливе значення має фактор часу. Виділяють періоди: короткостроковий (коли обсяг одних факторів є сталим, а інших - перемінним); довгостроковий (обсяг усіх факторів може змінюватись).

Задача мікроаналізу - виявити як зміни фактору виробництва впливают на обсяг продукції.

Закон спадної віддачі називають також законом спадної продуктивності, спадної ефективності. Дія цього закону може виявлятися тільки в короткостроковому періоді часу. У короткостроковому періоді часу деякі фактори виробництва залишаються незмінними (наприклад, виробничі потужності), хоч решта може змінюватися для того, щоб збільшити випуск продукції. Яким чином буде змінюватися обсяг виробництва в міру того, як все більша і більша кількість змінних ресурсів буде приєднуватися до фіксованих ресурсів фірми? У найзагальнішій формі відповідь на це запитання дає закон спадної віддачі. Цей закон стверджує, що починаючи з певного моменту, пос лідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незм інюваного фіксованого (наприклад, капіталу) дає зменшуваний додатковий (граничний) продукт з розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу на обсяг продукції. Розглянемо дію цього закону в геометричних термінах. Для цього введемо ряд понять: "загальний продукт", "середній продукт", "граничний продукт".

Загальний продукт (ТР - Total product) - це загальна кількість виробле ного продукту у натуральному вираженні, що зростає із збільшенням використання зм інного фактора.

Середній продукт (АР - average product). Якщо загальний продукт поділити на використовуваний у його виробництві змінний ресурс F, отримаємо показник середнього продукту: АР = ТР / F.

Граничний продукт (МР - marginal product) - це додатковий випуск продукції, що утворюється при додаванні одиниці змінного ресурсу. Визначається за формулою. МР = АТР / AF.

Граничний продукт характеризує граничну продуктивність ресурсу. На І стадії крива МР зростає швидше за АР, що пояснюється методикою розрахунку цих показників. На II стадії граничний продукт (МР) убуває, а середній продукт (АР) зростає до точки свого максимуму, а потім убуває, але повільніше, ніж граничний продукт (МР). На III стадії граничний продукт (МР) набуває негативного значення.

 

Коли виходити з припущення, що головною метою фірми є максималізація прибутку, то основною перешкодою для досягнення цієї мети будуть, по-перше, витрати виробництва, по-друге, попит на вироблену продукцію. Тому далі розглянемо витрати і їх відношення до прибутку.

У найзагальнішому вигляді витрати виробництва можна визначити як сукупність видатків, які несе виробник для забезпечення встановленого обсягу вироб ництва продукції.

Виробництво без витрат взагалі неможливе. Внаслідок обмеженості ресурсів для задоволення усіх наявних потреб їх ніколи не буває достатньо. Тому будь-яке рішення про виробництво чого-небудь викликає необхідність відмови від використання тих же ресурсів для виробництва якихось іншихтоварів. Вибір певних ресурсів для виробництва даного товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару. З цього виходить, що існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна отримати від виробництва альтернативного товару, використання альтернативних ресурсів. Отже, всі витрати являють собою альтернативні (вмінені) витрати.

Альтернативними (вміненими) витратами називають ту кількість інших продуктів, від яких слід відмовитися для отримання будь-якої кількості даного продукту. Альтернативні (вмінені) витрати є головною перешкодою, на яку натрапляє фірма у процесі реалізації своїх можливостей максималізації прибутку.

Зазначимо, окрім надто загального твердження, що виробництво "завжди чого- небудь коштує", було б корисним знати, скільки саме коштує виробництво того чи іншого товару. Запитання "скільки?" має декілька відповідей, бо саме поняття витрат має кілька значень. Розглянемо деякі з них.

Виділяють бухгалтерські й економічні витрати виробництва. Бухгалтерські - це прямі виплати на заробітну плату, сировину, орендну плату тощо - це фактичні грошові видатки на придбання раніше неіснуючих ресурсів. Економічні витрати - це витрати упущених можливостей, знайомі нам як альтернативні витрати. Витрати упущених можливостей - це та сума грошей, яку можна отримати при найвигіднішому з усіх можливих альтернативних способів використання наявних ресурсів.

Якщо бухгалтерські витрати використовують для оцінки ефективності діяльності фірми в минулому, то економіч ні необхідно враховувати при прийнятті рішень про вибір майбутньої економічної діяльності.

Вмінені витрати з позиції окремої фірми поділяються на зовнішні й внутрішні.

Зовнішні (або явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ресурсів (тобто це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих же витратах використати альтернативний ресурс.

Внутрішні (або неявні) витрати пов'язані з використанням факторів вироб ництва, що знаходяться у власності самої фірми (грошовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здібності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо).

При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яка може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів. Використовуючи власні ресурси, фірма зіставляє ці витрати з альтернативними можливими: грошовий капітал - з процентом на нього в банку, використання обладнання - з доходом від здачі його в оренду, особисте управління фірмою підприємцем - з наймом до іншої фірми тощо.

Бухгалтерський і економічний підхід до визначення витрат приводить до різного визначення прибутку. Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це загальна виручка за відрахуванням явних витрат. Економічний прибуток - це загальна виручка за відрахуванням усіх витрат (явних і неявних, включаючи в останні й нормальний прибуток).

В умовах короткострокового періоду часу деякі ресурси залишаються незмінними, а деякі змінюються. З цього випливає, що в короткостроковому періоді часу різні витрати можуть бути віднесені або до постійних (незмінних), або до змінних.

Постійними (БС - fixed cost) називають витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу виробництва, наприклад, орендна плата, частина відрахувань на амортизацію будівель і обладнання, страхові внески, заробітна плата вищому керівному персоналу і майбутнім спеціалістам фірми

Змінними (УС - variable cost) називають витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва.  До них, наприклад,належать: виграти на сировину і матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги, заробітна плата найманих робітників

Загальні витрати (ТС - total cost) - це сума постійних і змінних витрат при кожному обсязі виробництва. У мікроекономіці розрізняють також загальні постійні (TFC) і загальні змінні (TVC) витрати Звернімося до графіка витрат (рис.2.2.9.)

Середні (або питомі) витрати (АС -average cost) - це витрати в розрахунку на одиницю продукції. Середні повні витрати визначають за формулою

TC

ATC = — або АТС = AFC + AVC

Q

де ТС - загальні витрати; Q - обсяг випуску;

AFC - середні постійні витрати. Визначаються як відношення постійних

FC

витрат до обсягу випуску: AFC =-.

AVС - середні змінні витрати Визначаються як відношення змінних

VC

витрат до обсягу випуску : AVC = —.

Оскільки ТГС - постійна величина, то із зростанням обсягів випуску (Q) середні витрати, зменшуючись, залишаються більше нуля.

Граничні витрати (МС - marginal cost) - це додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї одиниці продукції і визначаються за формулою:

mc = dTC.

Граничні витрати характеризують швидкість змін загальних витрат. Вони бувають тільки змінними

У довгостроковому періоді часу фірма може змінити обсяг усіх факторів виробництва. Фірма прагне вибрати найкращу комбінацію факторів вироб ництва, що мінімізує витрати на заданий обсяг випуску продукції.

Витрати довгострокового періоду - це витрати виробництва за умови, що всі фактори використовуються у такій комбінації один до одного, яка мінімізує загальні витрати виробництва заданого обсягу продукції.

У  довгостроковому періоді  фірма  здатна виробити заданий обсяг

продукції з найменшими витратами, ніж в короткому періоді, коли вонаобмежена заданими виробничими потужностями Найголовнішою проблемою у достроковому періоді є проблема оптимізації розмірів фірми

3. Прибуток, норма прибутку та фактори, що впливають на їх величини

Категорія « доход» на рівні фірми означає загальну виручку від усіх видів господарської діяльності та господарських операцій від виплати податкових платежів, які входять у ціну продукції, акцизів та мита.

Загальний (валовий) доход (ТК) - це загальна грошова сума від реалізації продукції, залежить від рівня цін та ринкової кон'юнктури, визначається за формулою: ТЯ = Р • О.

Середній доход (ЛЯ)характеризує дохідність проданої одиниці продукції й дорівнює ціні: АЯ = ТЯ/ О = Р.

Граничний прибуток - це приріст загального доходу у результаті продажу ще однієї одиниці продукції, є вартісним орієнтиром щодо розширення масштабів фірми, завдяки чому йому віддається перевага у ринковій економіці, визначається за формулою:

МЯ = ТЯ / О = ТЯ — ТЯ-1

Прибуток — надлишок над витратами виробництва, або різниця між виторгом від реалізації та собівартістю продукції, визначається за формулою:

П = ТЯ — ТС

Прибуток є формою існування чистого доходу як різниці між вартістю і витратами виробництва, або грошового виразу додаткового продукту. Зауважимо, що якщо валовий прибуток є простою різницею між виторгом і витратами, то чистий залишається після відрахування від валового показника податків, дивідендів та інших обов'язкових сплат. До того ж слід підкреслити, що в торгівлі й суспільному харчуванні визначають показник валового доходу як різниці між виторгом від продажу і витрат при закупівлі.

Важливим показником є норма прибутку, яка визначається за формулою:

П' = П: Ка 100,де П - маса прибутку від реалізації, Ка - сума авансованого капіталу.

В мовах ринкового господарювання прибуток є головною метою і одночасно показником стану діяльності, а норма прибутку - головним узагальненим показником ефективності.

Прибуток є доходом підприємця і методологічно розглядається або як перетворена форма додаткової вартості по Марксу, або як ціна підприємницької діяльності на підставі граничної продуктивності в немарксистських концепціях.

Визначимо ключові форми прибутку:

- розрахунковий, або бухгалтерський як підсумок порівняння виторгу від реалізації та бухгалтерських витрат, визначається за формулою:

П бух. = ТЯ - ТС бух.

- нормальний як сума неявних витрат чи витрати втрачених можливостей; нормальний прибуток трактується як винагорода підприємця за виконання його функцій;

- економічний як різниця між бухгалтерським і нормальним прибутком та визначається за формулою:

П ек. = ТЯ - (ТС ек.. -- ТС бух.), або П ек. = П бух.- ТС внутр.

- валовий як фактична різниця між виторгом і витратами;

- чистий як підсумок вирахування з валового прибутку податків і зборів, інших обов'язкових сплат, дивідендів тощо.

Прибуток виконує наступні функції: розподільчу, стимулюючу, оціночну. Рівень прибутковості підприємства відображує показник рентабельність. Рентабельність виробництва показує, наскільки результативно використо­вуються у процесі виробництва авансований основний та оборотний капітал. Рентабельність продукції відображає результативність поточних витрат і визначається як відношення ( процентах) прибутку від реалізації продукції до собівартості реалізованої продукції.

4. Сутність, види і функції цін

Ціна - це грошове вираження вартості товару. Масштаб цін - це певна маса певного дорогоцінного металу, насамперед, золота, яка приймається за грошову одиницю.

Так, англійський фунт стерлінгів отримав назву, спираючись на фунт срібла. Під час золотого стандарту масштаб цін встановлювався рішенням державних органів. За сучасних умов першу функцію грошей виконує споживчий кошик, який має реальну вартість.

Визначають такі основні види ринкових цін:

- базові;

- ном інальні (довідкові, біржові котирування);

- фактурні;

- вироб ничі;

- пропозиції;

- попиту;

- оптові;

- роздріб ні;

- вільні ринкові;

- монопольні;

- світові.

Треба зазначити специфічні назви цін: курси валют і цінних паперів, тарифи на послуги, ціни чинників виробництва (зарплата, процент, рента). Ціни виконують наступні функції:

- регулююча;

- розподільча;

- стимулююча та інші.