ТЕМА 1.4. ПРОЦЕС ВИРОБНИЦТВА, ЙОГО ФАКТОРИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ

1. Процес суспільного виробництва, його фази.

2. Фактори виробництва, їх взаємодія.

3. Економічна ефективність суспільного виробництва, її показники.

1. Процес суспільного виробництва, його фази

Суспільне виробництво є вихідною базою й вирішальною сферою життє­діяльності людей, основою життя й джерелом розвитку суспільства.

Суспільне виробництво - це сукупна організована діяльність людей, що пов'язана з перетворенням сировини й сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, які необхідні для існування й розвитку суспільства.

Характеризуючи суспільне виробництво важливо розуміти й відрізняти поняття „виробництво" і „праця".

Виробництво - широка система дій , яка створює: матеріальні й духовні блага, які необхідні для існування людини; інші умови відтворення життя людей, зокрема виробничі відносини. Отже, виробництво - це процес праці, що має завершений результативний характер.

Праця - це цілеспрямована діяльність людей щодо створення необхідних благ за допомогою інших чинників. Але особливий вплив на виготовлення блага має природа, що найбільш помітно у сільському господарстві, наприклад, вегетація рослин.

Зміст праці обумовлюється безпосереднім впливом продуктивних сил. Ключовими категоріями, які описують зміст праці, є такі:

- продуктивність   (продуктивна   сила)   як  результативність діяльності конкретного працівника з точки зору виробництва продукту;

- інтенсивність праці як характеристика напруги, зусиль при діяльності;

- якість праці як рівень професійної майстерності робітника;

- складність праці як риса рівня кваліфікації на підставі досвіду, освіти, навичок;

- важкість праці як рівень впливу роботи на стан здоров'я людини;

- озброєність праці як рівень її оснащеності.

Характер праці відображає особливості впливу виробничих відносин на трудову діяльність. Наприклад, історичний аспект дозволяє визначити такі основні етапи розвитку трудової кооперації:

- проста кооперація на підставі ручної праці без її поділу;

- мануфактура , для якої додатково характерний поділ праці;

- фабрична кооперація з поєднанням поділу праці й використання машин і ме ханізмів.

Таким чином, спільна взаємодія людської праці й природних чинників створюють безпосередній виробничій процес. На цей випадок доречна цитатаанглійського економіста XVII століття Уїльяма Петті: "Праця є батьком багатства, а земля його мати ".

Характеризуючи суспільне виробництво доцільно відзначити його двоїстий характер:

- по-перше, йдеться про створення благ для подальшого споживання;

- по-друге, мається на увазі створення вартості для можливого подальшого обміну.

Виробництво як безперервний процес, що постійно повторюється, має назву відтворення.

У економічний теорії відрізняють виробництво у вузькому і широкому значенні;

- вузьке значення ставиться для безпосереднього створення благ;

- широке значення складається з 4-х основних фаз:

- безпосередньо виробництво (вузьке значення терміну);

- розподіл;

- обмін;

- с поживання.

Розрізняють дві сфери суспільного виробництва: матеріальне й немате­ріальне . Матеріальне - це сукупність галузей й сфер, які виробляють матеріально-речові блага й послуги. Нематеріальне - це сукупність галузей й сфер, що виробляють нематеріальні блага й послуги, які задовольняють духовні і соціальні потреби

Між матеріальною й нематеріальною сферами виробництва існує тісний взаєзв'язок. Так, матеріальне виробництво створює матеріально-технічну базу для функціонування й відтворення як самого себе, так і нематеріального вироб­ництва. Нематеріальне виробництво задовольняє потреби людей в освіті, медичному обслуговуванні, спорті, туризмі, культурі тощо, забезпечуючи тим самим умови для нормального відтворення усіх робітників, у тому числі й в сфері матеріального виробництва. У сучасних умовах значення сфери нематеріального виробництва й послуг зростає, проявляючись як соціально­економічна закономірність і свідчить про високий ріве нь життя та зміну пріоритетів у задоволенні потреб. Так, у розвинених країнах у сфері нема­теріального виробництва зайнято понад 50% працездатного населення й виробляється від 60 до 75% ВВП. В Україні ці показники нижчі, тому стратегіч -ною задачею є прискорення розвитку галузей, що задовольняють соціальні й духовні потреби, розвиток соціальної інфраструктури.

Розвиток суспільного виробництва ґрунтується на прогресі науки й те хніки.

Наука - специфічний вид людської діяльності, який виробляє нові знання. Техніка - сукупність засобів виробництва, що використовуються у вироб ництві.

Технологія - особливий процес поєднання всіх факторів з метою досягнення конкретного кінцевого результату.

Науково-технічний прогрес - безперервний процес розвитку науки, техніки й технологій.

Науково-технічна революція (НТР) - якісний стрибок у розвитку знань і технологій Останній етап НТР пов'язують з початком комп'ютерної ери Новий етап НТР обумовив революційні зрушення в змісті й характері праці.

Виробництво є складним процесом поєднання чинників (факторів):

- особистий чинник у вигляді людини, яка працює;

- речовий чинник у вигляді засобів виробництва.

Саме процес поєднання слід розглядати з допомогою категорій характер і спосіб поєднання. Характер поєднання пов'язаний зі соціально-економічним аспектом виробничих відносин, насамперед, з відносинами власності. Спосіб поєднання описує організаційно-економічні особливості відносин, наприклад, комбінацію взаємодій особистого і речового чинників.

2.Фактори виробництва, їх взаємодія

Ресурси виробництва - сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Факторивиробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ; це вже реально використані в процесі виробництва ресурси, це «працюючі ресурси».

Марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи:

- особистий фактор виробництва - робоча сила як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці.

- уречовлений фактор виробництва - сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.

Особистий та уречевлений фактори у сукупності складають продуктивні сили й відображують систему відносин „людина- природа".

Сучасна економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, що спрямована на виробництво економічних благ і надання послуг.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг:

- натурально-речова форма капіталу - машини, станки, обладнання, споруди, транспортні засоби, с ировина, матеріали, які задіяні у процесі виробництва.

- грошова форма певна сума грошей, необхідна для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили.

Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.

Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва,  який можна визначити як  систему  збирання,  обробки тасистематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Екологічний фактор виробництва - система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.

Підприємницькі здібності — особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяль ність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

Жоден з факторів сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції.

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:

Є =/ (ь,к,є,...,хп).

Певний спосіб організації господарської діяльності представляє собою форму суспільного виробництва. В історії людства виділяють такі основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну.

Натуральне господарство — тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб. Продукти пра ці не набувають товарної форми і призначені для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Риси натурального господарства:

- Замкнутість економічної діяльності. Кожна господарська одиниця відокремлена від інших, спирається на власні виробничі та природні ресурси, забезпечує себе всім необхідним для життя, тобто є самодостатньою.

- Ґрунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найп ростішій організації праці. Законом його розвитку, як правило, є просте відтворення.

- Відсутність обміну. Продукція розподіляється між учасниками господарства і безпосередньо надходить до їхнього особистого й виробничого споживання без зворотних зв'язків.

- Панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях.

Товарне господарство — це така форма організації суспільного господар­ства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Риси товарного виробництва:

- товарне виробництво є відкритою економічною формою господарства.

- між виробниками існують опосередковані господарські зв'язки, через обмін продуктами їхньої праці як товарами.

- розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості (це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійсню­ватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів), закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших.

Основоположною категорією товарного виробництва є "товар". Однак історично та логічно цій категорії передувала категорія "благо". Благо — все те, що здатне задовольняти людські потреби, наприклад, плоди природи, продукти пра ці, послуги, будь-які явища, що задовольняють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям та прагненням. Блага поділяються на: неекономічні блага надаються людині природою, тобто без прикладання її пра ці, у необмеженій кількості (наприклад, повітря, морська вода, сонячнетепло та ін.) та економічні блага — це блага економічної (трудової) діяльності людини, які існують в обмеженій кількості.

Економічне благо в умовах товарного виробництва набуває форми товару. Товар — це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну.

Найважливішими характеристиками товару є його споживча вартість і вартість. Споживча вартість — це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини. Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживчу вартість, а суспільну споживчу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших. Вартість товару — це уречевлена в товарі суспільна праця виробника. Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття — мінової вартості. Мінова вартість є певним кількісним співвідноше нням (пропорцією), в якому товар одного роду обмінюється на товар іншого роду.

Наведена вище концепція товару і його властивостей в економічній науці відома як теорія трудової вартості. Ця теорія була започаткована ще класиками політичної економії — Адамом Смітом і Давідом Рікардо. Згодом вона розроблялась Карлом Марксом і його прихильниками.

Крім трудової теорії вартості є інші теорії, що розглядають проблему вартості. Теорія факторів (витрат) виробництва - визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво. Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну. Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача

3. Економічна ефективність суспільного виробництва, її показники

Будь -яка виробнича діяльність є націленою на кінцевий результат. Тому підсумком виробничої діяльності є співставлення витрат виробництва та його підсумків.

Ефективність виробництва - це співвідношення результатів і витрат. Як правило, ефективність є відносним показником з чисельником у вигляді кінцевої цифри і зі знаменником у вигляді даної, початкової величини.

Наприклад, продуктивність (ефективність) праці є підсумок відношення обсягу продукції до середньоспискової чисельності робітників або витрат робочого часу:

Пр = П / Кс; Пр = П : Ч,

де Пр - продуктивність праці, П - обсяг продукції, Кс - середньоспискова кількість робітників, Ч - час роботи, що відпрацьований.

Ефективність основних фондів вимірюється з допомогою показників фондовіддачі (ФВ) та фондоозброєності (ФО):

ФВ = П : Ф; ФО = Ф : Кс, де П - обсяг продукції, Ф - вартість основних фондів, Кс - середньоспискова кількість робітників. Ефективність     використання  сировини  й матеріалів  вимірюють за допомогою показника матеріалоємності (МЄ):

МЄ = М: П,

де М - вартість матеріалів, П - обсяг продукції.

Існують інші часткові показники економічної ефективності, наприклад, використання інвестицій, власних активів та ін.

Узагальнений показник продуктивності можливо надати за формулою:

Ен = НД: Вн,

де Ен - ефективність національної економіки, НД - національний доход країни, Вн - загальнонаціональні витрати.

Показник екологоефективності характеризує ефективність природокористування і визначається за формулою:

Е = Ео - (А+ В + С),де Ео - загальноекономічна ефективність господарюючого суб 'єкту, А - вартість природоохоронних заходів,

В - вартість витрат від забруднення навколишнього середовища, С - вартість природних ресурсів.

Рентабельним вважається виробництво для якого екологоекономічний ефект є додатною величиною.

У практиці міждержавних зіставлень використовують показники валового внутрішнього продукту або валового національного доходу на душу населення.

На відміну від ефективності економічний ефект є абсолютною величиною і являє собою грошову користь від використання більш продуктивних чинників виробництва.

Соціальний ефект полягає у підвищенні соціальних стандартів життя, наприклад, зростанні тривалості життя, доходів на душу населення, рівня освіченості. Зазначені три величини використовує ООН для розрахунку індексу людського розвитку.