9.5.  МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

На самих ранніх етапах свого розвитку первісні громади і племена були об’єднані неписаними родовими законами. Ці «правові норми» регулювали досить широке коло відносин, що включало захист від загального ворога, розподіл добутих трофеїв, а так само відносини між чоловіками і жінками, і далеко не в останню чергу відносини між, власне, племенами. З виникнен­ням держав міжплемінні відносини переросли на міждержавні (міжнародні). Очевидно, завжди ці відносини супроводжувалися порушеннями встановле­них правил. При цьому злочини, що вчинювались усередині однієї держави, нерідко виходили за її межі, уявляючи собою вже міжнародну злочинність.

Сам же розвиток співробітництва держав у сфері боротьби з міжнарод­ною злочинністю пройшов неабиякий шлях. Спочатку використовувалися прості форми, наприклад, досягнення домовленості про видачу особи, що вчинила злочин, або про які-небудь інші дії, пов’язані з тим або іншим кон­кретним злочином.

Інформаційний же напрямок міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю бере свій початок наприкінці XIX століття.

У той час ряд учених виступили ініціаторами обговорення проблем бо­ротьби зі злочинністю на міжнародному рівні. Вони підкреслювали необхід­ність, насамперед, обміну інформацією про національні норми кримінально­го, кримінально-процесуального й адміністративного права та інших галу­зей права, а також обміну досвідом підготовки міжнародно-правових норм.

Великого значення у наш час набуває такий напрямок міжнародного співробітництва, як договірно-правова координація боротьби зі злочинами, що торкаються інтересів кількох держав. Перш за все укладаються угоди про боротьбу з наступними злочинами: работоргівлею, торгівлею жінками і дітьми; поширенням порнографічної продукції; незаконною торгівлею і вживанням наркотиків. Поряд з цим створюються міжнародні органи й ор­ганізації, що спеціально займаються проблемами боротьби зі злочинністю.

У даний час міжнародним співтовариством однозначно засуджені й пе­реслідуються такі дії, як рабство, работоргівля, торгівля людьми й експлуа­тація проституції третіми особами. Це закріплено у низці міжнародно-пра­вових актів: Конвенції про заборону рабства (1926), Конвенції про торгівлю людьми й експлуатацію проституції третіми особами (1950), Конвенції про права дитини (1989), Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок (1979).

Такі злочини, як рабство, работоргівля подібні до таких, що, пов’язані з торгівлею людьми, експлуатацією проституції, примусовою працею. Боротьба з ними почалася ще на початку XIX століття. Так, у 1926 році була прийнята Конвенція про рабство, але вона фактично ігнорувалася багатьма державами. Після Другої світової війни почався бурхливий процес звільнення народів від колоніальної залежності й рабства. Були прийняті документи, що зафіксува­ли це положення. Ст. 4 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 19- 48 р. наголошує: «Ніхто не повинен утримуватися в рабстві або підневільному стані, рабство і работоргівля забороняються у всіх їхніх проявах».

Незважаючи на всі ці заборони, Міжнародна конференція по правах лю­дини кілька років тому назад констатувала, що у світі нараховується більш 9 млн рабів.

Датою початку співробітництва держав у боротьбі з незаконним вивозом і сексуальною експлуатацією за кордон жінок і дітей можна вважати 1899 р., коли в Лондоні відбувся Міжнародний Конгрес з питань торгівлі жінками з метою роз­пусти. Зазначимо, що конгрес, що хоча й мав приватний характер, але у подаль­шому став досить впливовим щодо розвитку співробітництва в даній сфері.

Лондонський конгрес виник у 1885 році з метою боротьби з протиправ­ними явищами, ця організація зіткнулася з випадками міжнародної торгів­лі молодими жінками шляхом обману, насильства та інших способів. Таким чином, широкий розвиток торгівлі жінками, що набула в різних країнах розміри організованого промислу у зв’язку з відсутністю в чинних законо­давствах заходів успішного переслідування винних, став приводом для згур­тування держав в інтересах боротьби з даним видом злочинності, що й вили­лось у необхідність скликання такого Конгресу. Активний діяч асоціації г-н А. Куть відвідав Париж, Брюссель, Берлін, Копенгаген, Стокгольм, Санкт- Петербург, усюди пропагуючи ідею про скликання такого Конгресу. Поїзд­ка мала успіх: у столицях були утворені комітети, завданням яких були збір і аналіз інформації щодо ситуації, пов’язаної з торгівлею жінками з метою розпусти, підготовка інформації за програмою, виробленою для Конгресу.

У Конгресі взяли участь 11 країн. Обговорювалися наступні питання:

0 стан торгівлі жінками та ступінь розвитку цього явища;

0 законодавство, спрямоване на боротьбу з даним видом злочину;

0 утворення асоціацій, метою яких був би захист жінок від злочинних зазіхань.

У більшості доповідей була висловлена думками, що неможливість судово­го переслідування винних відбувається внаслідок відсутності в законодавствах відповідних норм, спрямованих на протидію торгівлі «живим товаром».

Наприклад, у доповіді баронеси фон-Лангенау, що надала відомості про вивіз молодих дівчат з Австро-Угорщини за кордон, були наведені факти, що тільки у Відні відомо більш 180 осіб, що займаються торгівлею жінками, і щорічно ними вивозиться за кордон до 1,5 тис. дівчат. їх беруть як гувер­нанток або прислугу і в основному переправляють у Каїр, Ріо-де-Жанейро або Буенос-Айрес. «Поводяться з ними як з рабинями, що є предметом ку- півлі-продажу, їм забороняється виходити з будинку, одержувати листи, ...а весь заробіток забирає хазяїн... Вони швидко опускаються до ступеня машин, ... за допомогою яких хазяїн нагромаджує колосальні багатства... Потім, коли вони стають непридатними, ... їх викидають на вулицю, де вони й гинуть.... У них немає ні друзів, ні знайомих, вони навіть не знають мови країни, в якій живуть».

Практичним результатом Лондонського Конгресу було утворення у всіх країнах, що брали участь у ньому, національних комітетів (агентств), що займалися втіленням у життя досягнутих Конгресом домовленостей, з тим щоб між усіма урядами були досягнені угоди:

0 про закладення у всіх кримінальних кодексах покарання, можливос­ті однакового ступеня, за примушування жінок або дівчат займатися проституцією;

0 про одночасне розслідування злочину, коли він учинений у різних країнах;

0 про попередження усяких розходжень про підсудність точним визна­ченням місця суду над обвинувачуваним;

0 про встановлення за допомогою міжнародних угод екстрадиції осіб, обвинувачуваних у цьому злочині.

Але кримінальне переслідування осіб, що займаються секс-торгівлею, було утруднено відсутністю в законодавствах різних країн норм, що визна­вали б їх дії злочинами. Необхідно було розробити міжнародні законодавчі заходи протидії цим злочинам.

У цією метою, після тривалої підготовки, у 1902 році в Парижі відбулася перша Міжнародна Конференція з питань запобіжних заходів торгівлі жін­ками з метою розпусти. Підсумком її було прийняття проекту міжнародної Конвенції і проекту відповідної Угоди.

Головним завданням проекту Конвенції було встановлення злочинного діяння, що підлягає покаранню:

«Ст. 1. Підлягає покаранню кожен, хто для задоволення або похоті схи­лив, утягнув або спокусив у розпусту неповнолітню жінку або дівчину, хоча б і за згодою її, і хоча б окремі дії, що входять до складу злочину, були вчи­нені в різних країнах.

Ст. 2. Підлягає покаранню всякий, хто для задоволення або похоті шля­хом обману, насильства, погроз, зловживання владою або будь-яким іншим способом примусу схилив, утягнув або спокусив у розпусту повнолітню жін­ку або дівчину, хоча окремі дії, що входять до складу злочину, вчинені були в різних країнах ».

Далі країнам дається вказівка привести внутрішнє законодавство у від­повідність до прийнятих норм. Регулюється питання видачі; питання вза­ємодії судових органів держав, які б спростили і прискорили розслідування. Установлюється зобов’язання держав повідомляти один одному відомос­ті про судові вироки по справах про злочини, якщо дії, що входять у їхній склад вчинені в різних державах, а так само обумовлюється порядок і термі­ни вступу Конвенції в силу, порядок її ратифікації.

У 1910 році була підписана міжнародна Конвенція про припинення тор­гівлі жінками. Щоправда, у ній не було норм про відповідальність за насиль­ницьке тримання жінки в будинку розпусти і за сам факт продажу жінок.

Багато неузгодженостей усунула Женевська конвенція про заборону тор­гівлі жінками і дітьми, прийнята в 1921 році. Вона рекомендувала державам притягати до кримінальної відповідальності суб’єктів, що втягують жінок у заняття проституцією або жінок, що займаються купівлею-продажем дітей. У той же час при Лізі Націй був створений спеціальний Дорадчий комітет по боротьбі з торгівлею жінками та дітьми.

Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами воєдино звела усі раніше прийняті документи. Ця Конвенція була схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 2 грудня 1949 року і набула чиннос­ті 25 липня 1951 року. Вона передбачає проведення заборонної політики як осно­ви для будь-якої програми дій по боротьбі з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами. Ця політика включає заборону будь-якого виду ре­гулювання проституції, боротьбу з третіми особами, що отримують із цього при­буток, попередження проституції і реабілітацію її жертв. Зокрема, в Конвенції називаються злочини і прописуються зобов’язання держав карати осіб, які вчи­нили зазначені злочини. До цих злочинів у Ст. 1 і 2 Конвенції віднесені:

0 схилення або спокушання з метою проституції іншої особи, навіть за згодою цієї особи;

0 експлуатація проституції іншої особи, навіть за згодою цієї особи;

0 утримання будинку розпусти, або керування ним, або свідоме фінан­сування, або взяття участі у фінансуванні будинку терпимості;

0 здавання в оренду або зняття будинку, або іншого місця, чи частини такого, знаючи, що вони будуть використані з метою проституції тре­тіми особами.

Оскільки це сумісно з вимогами внутрішнього законодавства, злочинни­ми визнаються також замах або співучасть у вищевказаних діях (ст. З - 4). Іноземні вироки за злочини, передбачені Конвенцією, беруться до уваги для установлення факту рецидиву (ст. 7).

У Конвенції також обмовляються питання видачі злочинців (ст. 8 - 10), передачі і виконання судових доручень, що відносяться до передбаченого в

Конвенції злочину (ст. 13), питання взаємодії органів, яким доручається ко­ординація, централізація результатів розслідування злочинів, а також збір інформації з даних видів злочинів і підтримка тісного контакту з аналогіч­ними органами інших країн (ст. 14-15).

Передбачаються також кроки держав-учасників з захисту іммігрантів і емі­грантів, особливо жінок і дітей, від даного виду злочинів, наданню допомоги й підтримки постраждалим особам, проведенню запобіжних заходів (ст. 17-19).

Слід зазначити, що історичні події відсунули актуальність проблеми секс-торгівлі для нашої країни. Тоталітарно-авторитарний режим, «залізна завіса» породили безліч інших важливих правових проблем, звівши нані­вець проблему незаконного вивозу і сексуальної експлуатації за кордоном жінок і дітей. Але СРСР продовжував брати участь у міжнародному житті світового співтовариства - країна стала учасником Конвенції про заборону рабства 1926 р., Всесвітньої Декларації Прав Людини 1948 р., у 1954 р. при­єдналася до Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами; у 1980 р. - до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок.

І з новою силою проблема постала перед нами і світовою громадськістю в останнє десятиліття. Це загострення пов’язане у першу чергу, як уже було сказано вище, з незаконним вивозом жінок і дітей з України та країн СНД, що набув катастрофічних масштабів. До падіння комуністичного режиму в Східній Європі основними постачальниками «живого товару» традиційно вважалися країни Азії, Латинської Америки й Африки. Зараз же, за інфор­мацією комісара ЄС з питань імміграції і юридичних проблем, щорічно як сексуальних рабинь у світі продається більш як 500 тис. жінок, і дві третини з них складають громадяни Східної Європи.

На початку 90-х років у Європі з’явилися тенденції до визнання загро­зи звідництва. У липні 1991 року в Амстердамі була проведена Європейська конференція з питань торгівлі жінками, організована Фондом проти тор­гівлі жінками Нідерландів разом із групою Зелених Європейського парла­менту. На цій конференції Голландія (країна, що не підписала Конвенцію про торгівлю людьми й експлуатацією проституції третіми особами), разом з Німеччиною висунула ініціативу розробки проекту визнання як злочину не тільки проституції, але й звідництва. Протягом багатьох років розробля­лися засоби проведення такої політики: фінансувалися дослідницькі групи, проводилася робота з жіночими організаціями, зокрема організаціями по­вій, налагоджувалися міжнародні зв’язки у даній сфері тощо.

На конференції у доповідях голландських представників основною при­чиною розробки даного проекту виступив саме економічний бік питання. Навмисно вживалися терміни «керування, керівництво індустрією сексу»: проект укладався для того, щоб розглядати тіло як об’єкт торговельного об­міну, розглядати проституцію як просто один із видів економічної діяльнос­ті, що у свою чергу узаконить дохід, що отримується сутенерами.

Але представники інших держав активно виступили проти даного проек­ту: визнання сутенерства, на нашу думку, суперечить основним принципам захисту прав людини, тому цей проект повинен бути досконалий, як засно­ваний на принципі визнання законності торгівлі людським тілом. Політи­ка даного проекту давала більше захисту повіям, об’єднаним в організації, а повії-іноземки знову залишалися в нерівності та без прав. Для чоловіків буде гарантоване їхнє право купувати жінок, а жінки будуть замкнуті в ста­тусі предмета продажу.

Організацією Об’єднаних Націй регулярно проводяться конференції щодо становища жінок, де, зокрема, обговорюються питання викорінюван­ня дискримінації, насильства стосовно жінки. Термін «насильство у від­ношенні жінок» дуже широкий: «будь-який вчинений на підставі статевої ознаки акт насильства, що заподіює або може заподіяти шкоду фізичному, статевому або психологічному здоров’ю жінки або страждання, а так само погрози здійснення таких актів, примус або довільне позбавлення волі, будь то в суспільному або особистому житті». Відповідно насильство стосовно жінок охоплює і торгівлю жінками, і примус до проституції, так що питан­ня боротьби з цими видами злочинів знаходять своє відображення на даних конференціях.

На Четвертій Всесвітній Конференції щодо положення жінок, що прово­дилася в Пекіні у вересні 1995 р. особливо було відзначено, що торгівля жін­ками та дівчатами з метою проституції є проблемою, що викликає серйозну міжнародну стурбованість. Зазначалася необхідність підвищення ефектив­ності здійснення Конвенції 1949 р. та інших відповідних документів про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатації проституції третіми особами. Говорилося також про те, що використання жінок у міжнародних мережах торгівлі як живого товару і проституції стало однією з основних сфер докла­дання зусиль міжнародної організованої злочинності. У стратегічних цілях, прийнятих Конференцією, урядам країн пропонується:

0 ужити належних заходів з усунення основних факторів, що спричи­няють торгівлю жінками й дівчинками з метою проституції;

0 активізувати діяльність правоохоронних органів з метою ліквідації національних, регіональних і міжнародних мереж торгівлі жінками;

0 виділити ресурси на реабілітацію жертв за допомогою медичної допо­моги, професійної підготовки і т.п.;

0 розробити програми й політику з питань освіти та професійної підго­товки, прийняття відповідного законодавства.

В Організації Об’єднаних Націй плідно працюють постійно діючі комі­сії і комітети: Комісія з прав людини, Комісія з положення жінок, Відділ з поліпшення положення жінок, Комітет з ліквідації дискримінації у від­ношенні жінок, Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй, в обов’язок яких входить збір, аналіз інформації по існуючих проблемних галузях,

вироблення пропозицій по їх вирішенню, розробка міжнародних право­вих норм, контроль їхнього виконання, а так само організація міжнарод­них заходів.

Більш широко проблема торгівлі жінками й дітьми з метою проституції була охарактеризована в доповіді Генерального секретаря ООН на 51 сесії Ге­неральної Асамблеї у вересні 1996 року. В ній зазначено: «...Стурбованість у зв’язку з проблемою торгівлі людьми зросла через ряд факторів. По-перше, зросла свобода міжнародних поїздок і масштаби стають все більш широкі; явище тимчасової міграції з метою одержання роботи означали розширення можливостей для торгівлі людьми. По-друге, збільшення розриву між ба­гатими й бідними як усередині країн, так і між регіонами призвело до того, що багато жінок стали частіше виступати об’єктом торгівлі, прагнучи поліп­шити своє матеріальне становище і сподіваючись збільшити доходи для себе і своїх родин. По-третє, зріст транснаціональної злочинності, пов’язаної з різними видами контрабанди, у тому числі наркотиків, призвів до того, що ці злочинні мережі розширилися і почали займатися торгівлею людьми для цілей проституції й інших форм експлуатації».

У даній доповіді особливо підкреслювалася стурбованість міжнародного співтовариства проблемою торгівлі дітьми, особливо дівчинками. Торгівля дітьми для будь-яких цілей безумовно заборонена ст. 34 (про захист дітей від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуального спокушання) і ст. 35 (про запобігання викрадення дітей, торгівлі дітьми або їхньою контрабандою) Конвенції про права дитини. Передбачувані масштаби проблеми спонукали держави-члени почати роботу над проектом факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, присвяченого конкретно торгівлі дітьми, ди­тячої проституції і дитячої порнографії. Також йде робота над розробкою міжнародної конвенції про незаконну торгівлю дітьми, проводяться дослі­дження з метою установити, наскільки діти захищені від можливості стати жертвами незаконної міжнародної торгівлі, для представлення Комісії з по­передження злочинності і карному правосуддю.

Більш докладно висвітлювалося питання про тимчасові підходи й захо­ди боротьби з торгівлею людьми, що на національному рівні зводилися, як і колись, до з’ясування і вивчення причин даного виду злочинності, законо­давчому регулюванню питання, проведенню превентивних заходів, активі­зації діяльності правоохоронних органів, захистові і реабілітації жертв.

У доповіді відзначалося, що «багато хто з країн, що надають інформа­цію, повідомили про те, що вони активізували свої зусилля по зміцненню діючого національного законодавства і підготовці співробітників поліції й інших правоохоронних органів в галузі виявлення міжнародної торгівлі людьми, що здобуває усе більш широкі масштаби, і боротьби з нею. У той час як деякі країни повідомили про те, що вони створили цільові групи для рішення проблем, пов’язаних з торгівлею людьми, багато країн заявили про свою готовність підтримувати погоджені на міжнародному рівні заходи, а кілька інших країн вивчають це питання в плані розробки національних за­ходів для боротьби з торгівлею людьми з метою проституції».

У відповідності до ст. 21 Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами, ст. 18 Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок, країни-учасники зобов’язу­ються представляти в спеціальні комітети ООН щорічні (раз на чотири роки по Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок) доповіді про законодавчі й організаційні заходи, що вживаються країнами на виконання відповідних положень. Це у свою чергу є важливими важе­лями спонукання держав до дотримання міжнародних норм і забезпечен­ня контролю за їхнім дотриманням. Але в доповіді Генерального секретаря ООН відзначається, що існуючі процедури представлення доповідей не до­зволяють належним чином контролювати ні масштаби даної проблеми, ні дотримання державами міжнародних норм.

Конвенція про заборону рабства 1926 р. дає визначення рабству (ст. 1) як «стан або положення людини, у відношенні якого здійснюються яке-небудь або усі права володіння». Отже, торгівля людьми є однією з форм рабства, а рабство засуджене як одне із самих яскравих порушень прав людини. Стаття 4 Всесвітньої Декларації Прав Людини говорить, що «Ніхто не може утри­муватися в рабстві або поневоленні: рабство і работоргівля забороняються у всіх формах». У Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації віднос­но жінок у ст. 6 сказано, що держави-учасники повинні вживати усіх від­повідних заходів, включаючи законодавчі, для припинення усіляких видів торгівлі жінками й експлуатації проституції жінок. Але рабство, торгівля людьми, експлуатація проституції, сексуальна експлуатація дітей донині існує в світі і щоб зрозуміти, які ще міжнародні заходи варто вжити для бо­ротьби з даними злочинами, необхідно комплексно вивчити соціально-еко­номічні і морально-психологічні фактори їхнього виникнення, а також міс­це в міжнародній організованій злочинності.

Міжнародне співтовариство рішуче засудило торгівлю людьми, зокре­ма, торгівлю жінками і дітьми, розглядаючи її як врай серйозне порушен­ня прав людини, як ознаку сучасного рабства та особливу форму насильства над жінками.

Маючи на увазі реакції держав, у посібнику наголошується на потребі прийняття необхідних заходів, спрямованих на захист від вищевказаних посягань, що мають за мету покарати контрабандистів, а потім забезпечити дійові методи реабілітації жертв.

У 1998 році на Нараді ОБСЄ з людського виміру та Додатковій нараді з тендерних питань контрабанда людьми визнана однією з ключових проблем прав жінок, що потребує негайних та рішучих дій, зокрема з боку ОБСЄ та країн учасників.

Посібник зорієнтований на тендерні підходи до проблеми, тобто враховує глибинний зв’язок між торгівлею жінками та нерівноправним становищем жінок у суспільстві, що вимагає попередження дискримінації та упередже­ного ставлення до жінок (зокрема жінок-мігранток та жінок, які працюють у секс-індустрії).

Зрештою, торгівля жінками з метою сексуальної експлуатації стала світо­вим, тіньовим ринком з багатомільйонним доларовим зворотом. Обіг світової торгівлі жінками як товаром для секс-індустрії оцінюється від семи до два­надцяти мільярдів доларів на рік (до речі, обсяг прибутків злочинних угру­повань від нелегальної міграції досягає п’ять мільярдів доларів щорічно).

Що ж до України, вона стала тепер другою за величиною країною в Євро­пі і після Росії - основним постачальником жінок для проституції. За оцін­ками міжнародної організації по міграції (МОМ) з 1991 по 1998 рік на За­хід виїхало 500 тисяч українських жінок. Українські жінки є найбільшою групою іноземних жінок, які займаються проституцією у Туреччині, і дру­гою за величиною групою іноземних жінок, які займаються проституцією за межами американських військових баз у Кореї.

Як підкреслює газета «Нью-Йорк Тайме» на ринку секс- індустрії сьо­годні найбільш популярними і цінними є жінки саме з України і Росії.