9.2.  «БІЛЕ РАБСТВО» У КОНТЕКСТІ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

Насильницька торгівля жінками та дітьми та нестерпимі умови їх праці пов’язуються з таким ганебним явищем як рабство, передусім з новим для XX ст. поняттям як «біле рабство», яке охоплює зараз торгівлю дітьми, дитячу проституцію, дитячу порнографію, експлуатацію дитини, нанесення статевого каліцтва дівчатам, використання дітей у збройних конфліктах, боргове ярмо, торгівля людьми та людськими органами, експлуатація проституції тощо.

Досить сказати, що зараз експлуатується понад 100 млн дітей.

Разом з тим, нелегальна міграція та торгівля людьми розглядають­ся на рівні кримінального злочину, міжнародно-правової ваги, причому у контексті нелегального переправлення та перебування за кордоном людей, що є проявом досить-таки прибуткового міжнародного бізнесу, незаконної злочинної діяльності. Незаконний спосіб міграції пов’язаний з незаконним (безвізовим) прибуттям та проживанням, призводить до серйозних пору­шень прав людини, моральних та правових збочень, розвиткові паралельної економіки та сама «годується» нею, підживлює злочинність, секс-бізнес, стає складовим суттєвим елементом організованої злочинності.

З цього погляду варто наголосити, що нелегальна міграція та її різно­вид - торгівля людьми (жінками) перетворилися на достатньо організовану міжнародну мережу, у вид широкого кримінального підприємництва, сво­єрідної кримінальної «індустрії» (плата за нелегальне переправлення з Ки­таю до Австралії, Європи та Північної Америки складає ЗО тис. доларів, з України - 5 тис. дол.). Тобто і нелегальна міграція, і торгівля людьми дедалі більше пов’язуються з організованою злочинністю та мають розв’язуватися і в контексті кримінального законодавства та кримінальної судової системи.

Нелегальність, пов’язана з трудовою міграцією створює безліч політико- правових, соціально-економічних, мовно-культурних проблем, призводить до посилення ксенофобії, антиіммігрантських настроїв, введення обмежень щодо прийняття іммігрантів («Фортеця Європи»), що, в свою чергу, стиму­лює нелегальні способи розв’язання міграційних проблем.

Адже зменшення можливостей для легальної міграції, збільшує потреби у робітниках - іноземцях, що й призводить до підвищення рівня нелегаль­ної міграції.

Мігранти дедалі більше стають своєрідним «товаром», жертвами кримі­нального світу, подекуди виступаючи, щоправда, і суб’єктами злочинної ді­яльності.

Значний наплив осіб, що намагаються проникнути в ту чи іншу країну нелегально, або ж залишитися там на нелегальних засадах, розширює ри­нок таких «послуг» як забезпечення підробними документами, нелегальне перевезення і перетинання кордону, проживання та посередництво у пра­цевлаштуванні, наживання на скрутному становищі нелегалів, тобто людей без документів без прав на захист, підтримку, на елементарні умови життя. Йдеться про насильство, втягнення мігрантів у торгівлю наркотиками, пе­ревезення зброї, проституцію, як складової маргіналізації та зловживання.

Саме тому, нелегальна міграція та торгівля людьми, зокрема мігранта­ми, повинна розглядатися як виклик міжнародному співтовариству, що по­требує адекватної відповіді з боку як науковців, так і відповідних держав­них структур, які причетні до цієї суспільної сфери.

Щодо причин цього суспільного зла. Вони, у принципі, відомі: злидні, бідність, безробіття, дезінтеграція того чи іншого суспільства, нерівні еко­номічні умови, зокрема, так звана фемінізація бідності, протиставлення прав чоловіка жіночим правам.

Йдеться, отже, про злочинний бізнес, секс-бізнес як вираз корпоратив­них інтересів кримінальних, подекуди мафіозних структур. Зрештою, тор­гівля людьми «вийшла» на третє місце після торгівлі зброєю та наркотика­ми. Досить сказати, що ВНП у Західній Європі складає на душу населення від 15 до 20 тисяч доларів, тобто у три рази вищий, ніж у Центральній Євро­пі, у чотири рази, ніж у країнах Балтії та в шість разів, ніж у країнах СНД, які, до речі, включені у таку категорію ЕЄК як «невільні», в кращому ви­падку «частково вільні». Ще однією з причин є значне обмеження політич­них та громадянських прав у певних країнах, демографічний «вибух», що призведе до збільшення населення у світі до 10 - 11 млрд. чол. у XXI ст.

На кінець 1993 р. близько 23 млн чол. були «зачеплені» збройними кон­фліктами та акціями пригноблення та переслідування (у Югославії - 4,2 млн).

Зараз Міжнародна організація міграції (МОМ) та Управління Верховного ко­місара ООН у справах біженців (УВКБ) заопікуються долею майже 50 млн чо­ловіків - жертв етнічних чисток, громадянських війн, масового насильства та брутальності (з Афганістану - 2 млн. 350 тис. чол., з Руанди - 1 млн 700 тис., Боснії - 1 млн 330 тис., 750 тис. з Ліберії, 630 тис. з Іраку, 446 тис. із Сомалі, 324 тис. з Анголи, 320 тис. ізС’єра-Леоне). До цього слід додати 3,2 млнпалес- тинців, що підпадають під Близькосхідне агентство ООН.

З’ясовано, що зниження життєвого рівня населення, яке по-різному від­бивається на добробуті та прибутках її громадян, майже автоматично при­зводить до масштабного зростання в тій чи іншій країні еміграційних настро­їв, які стимулюються, по-перше, погіршенням стану і умов облаштування, працевлаштування, охорони здоров’я і просвітництва, та, по-друге, вищими і кращими за національні стандарти соціально-економічними ситуаціями, що складаються, поліпшуючись в іноземних, зокрема суміжних, державах. Встановлено, що є критичний поріг, за яким міграційні настрої перестають бути просто «емоційними мотивами», а чітко трансформуються у виїзні на­міри, стимульовані зарубіжними перевагами, подекуди уявними:

0 неконтрольовані кордони та/чи жорстокий митний прикордонний контроль;

0 культурна іноземна експансія;

0 несправедлива конкуренція за робочі місця;

0 перевантаження спеціальних служб.