8.11.        КОНЦЕПЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

Під міжнародною безпекою розуміється система багатосторонніх заходів, ]яка гарантує державам усіх континентів міжнародний мир на основі поваги суверенітету, непорушності кордонів, територіальної цілісності, відмови від

застосування сили або погрози силою, мирного розв’язання міжнародних спо­рів, невтручання у внутрішні справи. Концепція міжнародної безпеки - сис­тема поглядів, установок, ідей на способи досягнення, збереження миру, ста­більності та співробітництва між державами у світовому вимірі. Вона невід­дільна від визнання права кожного народу самостійно вирішувати питання свого соціально-економічного устрою. ООН, її структури і численні міжнарод­ні (урядові й неурядові) установи і організації покликані забезпечувати мир, співробітництво між державами певних регіонів, континентів і всього світу. Справі міжнародної безпеки служать міжнародні договори, укладені між дво­ма або більше державами чи ін. суб’єктами міжнародного права, що поклика­ні врегулювати існуючі проблеми й питання шляхом встановлення взаємних прав і обов’язків, сприяти створенню міжнародної безпеки.

Концепція виходить з визнання важливим компонентом міжнародної безпеки системи колективної безпеки, створення якої гарантує мир народам окремих регіонів (регіональна безпека) і континентів. Усунення загрози воєн­них конфліктів, налагодження взаємовигідних відносин між країнами - таке основне спрямування Концепції. Реалізація цієї концепції відбувається під егідою ООН шляхом створення загальноконтинентальних, регіональних і су- брегіональних організацій, об’єднань держав, які ставлять за мету забезпе­чення миру, стабільності, співробітництва. Мережа таких зон безпеки утво­рює систему міжнародної безпеки.

Міжнародний контроль поваги до прав людини - система нормативно- правових заходів, інформаційно-аналітичних центрів, спеціалізованих орга­нів та структур ООН, інші міжнародні організації (МОП, УВКБ ООН, МОМ, ЮНЕСКО), перед якими ставиться завдання вивчати дотримання державами та суспільствами прав і свобод людини.

Цей контроль здійснюється ООН, насамперед її Генеральною Асамблеєю, Економічною та Соціальною Радою (діють на підставі ст. 68 Статуту ООН), а також такими спеціалізованими органами, як Комісія з прав людини, Комісія з прав жінок та Підкомісія запобігання дискримінації і захисту меншин. Ко­місія з прав людини обирається Економічною і Соціальною Радою з 43 пред­ставників держав - членів ООН терміном на 3 роки.

На основі п. З ст. 1 Статуту ООН було проголошено, що одним із завдань ООН є здійснення спільної діяльності держав, спрямованої на те, щоб права людини неухильно поважалися і дотримувалися всіма, незалежно від раси, статі, мови та релігії. Тому відповідно до ст. 13 Статуту ООН Генеральна Асамблея здійснює дослідження і дає рекомендації щодо поважання та дотри­мання прав людини.

Проте лише у 1993 р. Генеральна Асамблея затвердила пост Верховного Комісара у правах людини, який щорічно подає до ООН обсягові доповіді про стан прав і свобод людини в окремо взятих країнах та всьому світі. Значну увагу правам і свободам людини приділяють спеціалізовані установи ООН, наприклад, ЮНЕСКО. Найбільш успішно діє контрольний механізм МОП.

Так, Комісією з прав людини розглядалися брутальні та масові порушен­ня під час апартеїду у Південно-Африканській Республіці, Сальвадорі, Чилі, на Кубі, в КНР.

Згідно з положеннями Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21 грудня 1965 р., при ООН створений та діє такий конвенційний орган, як Комітет із ліквідації расової дискримінації. Інші Ко­мітети ООН захищають права жінок, економічні та культурні права людини, дітей тощо.

Міжнародний мир та безпека - поняття, що характеризують відносини між народами та державами, а також військово-політичними угрупованнями, фун­даментом яких є мирні ненасильницькі методи розв’язання спірних питань, повага до національного суверенітету та територіальної цілісності одне одного.

Загалом - міжнародний мир та безпека - запорука виживання людства. У сучасних умовах тенденція до міжнародного миру та безпеки стійка і в прин­ципі незворотна, хоча говорити про це в глобальному масштабі дещо передчас­но, особливо з урахуванням нерозв’язаності таких його складових, як еколо­гічний, демографічний тощо. Власне, розв’язання всього комплексу глобаль­них проблем, що стоять перед людством, і може бути запорукою стабільності й незворотності міжнародного миру та безпеки.

Дійовим, надзвичайно позитивним для забезпечення миру та безпеки є антивоєнна спрямованість світової громадської думки, яка засуджує міліта­ризм - політику нестримного нарощування військової могутності, активізації військових приготувань, з притаманними йому гонкою озброєнь, надмірним військовим бюджетом, зростанням податків, інфляцією, скороченням соці­альних програм тощо.

Миробудівництво постконфліктне має за основу мету - усунути відновлен­ня конфлікту, який поставлено під контроль. Воно спрямовано нате, щоб усу­нути корінні причини - чи то політичні, економічні, соціальні чи гуманітар­ні - спору, що призвів до збройного конфлікту, а значить, на те, щоб зміцни­ти мир. Миробудівництво - довгостроковий вид діяльності, який передбачає створення умов, забезпечуючих відсутність будь-яких підстав для того, щоб відновити конфлікт. ООН відіграє чотири ролі у процесі миробудівництва:

1) у загальному контексті раннього попередження полягає у з’ясуванні ситуацій, коли ООН цілком змогла б допомогти сторонам, які колись перебували у конфлікті - вжити заходів по зменшенню вірогідності його відновлення;

2) проробка ідей щодо того, в якій формі могли бути застосовані заходи та у обговоренні її з відповідними урядами;

3) при згоді - привести в дію програми, фонди, управління та установи ООН та вияснити, що ці акції є дійовими та входять у сферу їх компетенції;

4) слідкувати, як заходи по миру сприяють досягненню політичної мети, тобто зменшенню ризику відновлення конфлікту.

Миротворчість - застосування дипломатичних засобів з метою перекона­ти сторони у конфлікті припинити військові дії та у процесі переговорів мир­ним шляхом врегулювати свій спір. Миротворчість виключає використання сил проти однієї з сторін для примушення до припинення військових дій, а цей вид діяльності, мовою ООН іменується «примушенням до миру».