8.6.  МІГРАЦІЙНІ СТЕРЕОТИПИ ЯК ДЖЕРЕЛА КОНФЛІКТОГЕННОСТІ

«Асиметрична» міграція - науково-прикладний термін, який застосову­ється для визначення обсягів та форм міграційних потоків, моделей і структур розселення, транзитного переміщення громадян, оцінки або порівняння кіль­кості в’їздів-виїздів, характеристики складу і напрямів переселенських хвиль.

Асиметрична міграція - це таке переселення, що зазнає дезорганізації, дисгармонії, розбалансованості, нерівномірності, невпорядкованості, хао­тичних впливів та спонтанних переміщень. За такої міграції порушуються пропорції і співвідношення у кількісних та якісних структурних зрушеннях у міграційному процесі або ж явищі, системні зв’язки й заплановані транс­формації, відцентрові та цетробіжні взаємовпливи.

Якщо симетрія в природі та соціумі означає сукупність уявлень про гар­монію, збалансованість і рівноправність, то асиметрія в міграції - це погля­ди на способи, шляхи та форми переселення, які не знають організованого порядку і контрольованого процесу.

На каналі в’їзду-виїзду під асиметричною міграцією розуміється дис­пропорція між еміграцією та імміграцією, відбуттям і прибуттям, позитив­ним та негативним сальдо міграції, втратою і набуттям людських та мате­ріальних ресурсів, міграційними квотами для різних категорій громадян, напрямами та місцями розселення.

Подоланню асиметричної міграції сприяють державне управління мі­граційними процесами та їх соціальне регулювання як на рівні національної політики, так і в межах автономної та самоврядної організації.

Алелопатія міграційного середовища - це взаємовпливи між спільно проживаючими на певній території переселенцями з інших місць, шляхом їх соціокультурної діяльності, створення духовних і матеріальних благ, розвитку інфраструктури, відтворення звичаїв, обрядів, традицій, а також письмової та усної творчості.

Такого роду взаємовпливи бувають або взаємодоповнюючими, тобто гар­монуючими, або дестабілізуючими, і здатними спричинити розбалансованість у певній еко- чи соціосистемі. Тому цей термін означає на практиці звичайну соціальну конкуренцію, своєрідну «боротьбу за виживання» між національ­ними меншинами, групами мігрантів, релігійними осередками і т. ін.

Алелопатія - це гальмування етнокультурного розвитку представників одних народів і водночас стимулювання відтворення національних особли­востей інших етносів, сильніших за інших в адаптаційному відношенні на певній території.

Як у природі життєдіяльність біологічних істот неминуче призводить до їх згрупування або ж роз’єднання, так і в соціумі скупчення мігрантів стає пе­редумовою до соціальної конкуренції. Це спричиняє різноманітні взаємовп­ливи - від агресії до мирного співіснування, взаємодопомоги чи співчуття.

Звеличення нації - це шлях до пригнічення саморозвитку етнічних груп, мігрантських чи релігійних осередків, а державна політика багатокультур- ності є запорукою цивілізованого розвитку на консенсуальних і плюраліс­тичних засадах.

Аменсалізм у міграційному процесі - дискримінація, геноцид або при­гнічення представників одного етносу представниками іншого, передусім агресивного і націонал-шовіністично вихованого народу, причому здебіль­

шого без зворотних для себе негативних наслідків з боку тих етнічних груп чи національних меншин, що зазнають культурної і соціальної кривди.

Аменсалізм означає на практиці різновиди дискримінації: етнічної; куль­турної; релігійної; професійної; статевої тощо. Цей вид соціального співісну­вання представників різних етносів був характерним для гітлерівського ре­жиму (1933-1945 рр.), під час якого винищувалася єврейська нація, цигани.

Після падіння гітлерівського диктату в Німеччині міжнародне співто­вариство розробило систему нормативно-правових заходів, що забороняють соціальний аменсалізм, запобігають вчинкам та діянням, спрямованим на дискримінацію людей.

Ці заходи являють собою міжнародне право з питань міграції, забезпе­чення прав і свобод національних меншин, етнокультурних утворень і релі­гійних об’єднань.

Міграційне сальдо негативне - кількісний статистичний показник, з ви­користанням якого вимірюється міграційний обмін між державами, регіо­нами, областями, районами, населеними пунктами.

Негативне сальдо вказує на реальні, а не умовні втрати населення в резуль­таті міграційного обміну, більший виїзд з держави, аніж в’їзд до неї. Цим по­казником характеризується відтік громадян, в результаті якого обсяги насе­лення зменшуються та скорочуються. Негативне міграційне сальдо - це домі­нування (переважання) відтоку над притоком (А притік - Б відтік = М. с. н.).

Негативне міграційне сальдо дозволяє підраховувати міграційні втрати, причому за певний проміжок часу (місяць, квартал, півріччя, рік). Щоб це зробити, використовують математичні методи та соціологічну статистику, вдаючись, звичайно, до інформаційних банків даних. Створення таких бан­ків даних (систематизованих і узагальнених відомостей про міграцію на­селення) зумовлює потребу мати інформаційно-аналітичну мережу джерел отримання та постачання звітних матеріалів.

Негативне міграційне сальдо - це кількісний показник, який ще не характеризує якісний склад населення, що виїжджає за кордон. Але за цифрами та фактами завжди приховується інформаційно-аналітична кар­тина міграції, яку досвідчений фахівець може прослідкувати. Таке сальдо, може означати втрату людських та матеріальних ресурсів, наукового по­тенціалу, кваліфікованих кадрів, молоді тощо. Якщо сальдо стабільне, це свідчить про безперервний відтік з країни робочої сили. Вона може попо­внюватися за умови переважання народжуваності над смертністю, що, до речі, рідко буває.

Міграційне збудження - це така зміна духовного, емоційного та психоло­гічного стану особи, що перебуває у відносному спокої, коли брати до уваги ставлення людини до можливості або необхідності її переїзду з одного місця проживання в інше, яка спричиняє міграційну активність, загальновідому в науці про міграцію як соціальна мобільність та соціальні переміщення з метою пошуку собі кращого місця облаштування чи працевлаштування.

Міграційне збудження означає зміну внутрішнього стану особи, транс­формацію її поглядів на місце та умови проживання, зосередження думок та волі людини на еміграційних мотивах і прагненнях переїхати з одного місця в інше, поступальний або ж спонтанний перехід від звичних орієнтацій до не­сподівано однозначного висновку - виїзд просто неминучий. Це може мотиву­ватися втечею від дискримінації, злиднів, переслідувань, колишнього спосо­бу життя, етнорелігійних і національних упереджень, пошуком притулку.

Міграційне збудження - це, як правило, емоційний стан роздумів про мі­грацію, період важливого вибору: залишитися чи ні? Він означає обговорен­ня чи зважування всіх «за» і «проти» щодо майбутнього переїзду, аналіз об­ставин і ситуації в країні перебування та державі можливого облаштування.

Міграційне збудження є психологічно уразливим. Воно може раптово охо­плювати своїм неоднозначним впливом найширші верстви та прошарки населен­ня, навіть посадових осіб держави, громадських діячів, кваліфікованих робітни­ків, інтелігенцію тощо. Під час міграційного збудження особа визначає своє став­лення до очікуваного переїзду, до якого її можуть схиляти і « вороги », і «друзі».

Міграційне збудження - це складний та визначальний етап на життєво­му шляху мігранта. Саме від того, чи залишиться він на попередньому місці перебування, чи виїде за межі батьківщини залежить майбутнє цієї особи, її дітей, родини.

Міграційний авантюризм - вчинки, діяння, наміри, поведінка й стерео­типи людської самосвідомості, що майже не враховують або просто ігнорують специфіку об’єктивних і суб’єктивних природних та соціальних умов, що ото­чують особистість, або навіть ціле етнічне мультиутворення того чи ін. серед­овища, внаслідок чого як сам індивід, так і міграційний осередок потрапляє в ситуацію, в якій їхня поведінка не може бути адекватною реальній дійсності.

Міграційний авантюризм - це недооцінка або ж переоцінка власних мож­ливостей, сукупності набутих чи зібраних уявлень про держави в’їзду-виїз- ду, їх економічні, культурні, політичні, правові й соціальні умови, а також перспективи. На практиці виявляється, що емігрант, перед тим як переїха­ти до іншого місця проживання, має знати багато чого про: а) імміграційне законодавство країни прибуття: б) етнокультурну та релігійну ситуацію; в) рівень економічного, культурного, політичного, освітнього та соціального розвитку; г) наявність житлового фонду і стан ринку праці; д) систему охо­рони здоров’я, материнства, соціальних пільг тощо.

Відсутність достовірної інформації про це дуже часто призводить до того, що іммігрант потрапляє в природне і соціальне середовище, яке зовсім не є і не може бути таким, яким воно уявлялося до від’їзду з етнічної батьківщи­ни. Такий стан речей зумовлює безліч втрат як економічного, морального, культурного, так і побутового характеру. Добре, якщо міграційний авантю­ризм долається успішним пристосуванням до інших умов, проте надто пога­но, коли навколишнє середовище виявляється майже згубним для конкрет­ної особи. Наприклад, незнання мови або низька професійна кваліфікація

фактично стають тими істотними перешкодами, які важко подолати або підкорити собі. За цих обставин іммігрант, зазнавши втрат від міграційного авантюризму, може повернутися до країни виїзду або залишитися на «соці­альному дні» держави в’їзду, а ще - потрапити в криміногенне середовище, стати «човниковим» мігрантом або наркоманом.

Будь-які втрати від міграційного авантюризму пагубно позначаються на облаштуванні, працевлаштуванні, освіті, здоров’ї і тривалості життя мі­грантів, членів їх сімей та родин.

Міграційний ажіотаж - ділова метушня, що виникає на біржах і ринках праці, у містах і населених пунктах, у яких поширюються стійкі еміграційні настрої, спричинені геноцидом, дискримінацією, збройними конфліктами, соціальним протистоянням, погіршенням умов проживання, накопиченням кризових процесів та явищ.

Сферою поширення такого ажіотажу є соціальний простір тієї чи іншої держави, в якому відстежуються явища деградації або занепаду промисло­вого виробництва, сільського господарства, охорони здоров’я, системи на­родної освіти, масової культури, сімейного побуту, соціального забезпечен­ня тощо. Проте міграційний ажіотаж може зумовлюватися також нерівно­мірним економічним та соціальним розвитком окремих держав, внаслідок якого рівень і спосіб життя в різних країнах стає неоднаковим. Як тільки це трапляється, виникають умови для поширення еміграційних настроїв та спричинення міграційного ажіотажу.

Міграційний ажіотаж - це психологічний стан індивідуума чи групи людей, на якому майже завжди і скрізь позначаються емоційні враження, переживання, уявлення. Тому його можна порівнювати з психічними епі­деміями, які вражають ті чи інші верстви та прошарки населення. В умовах міграційного ажіотажу важко обрати правильне рішення, вірно визначити­ся з пропозиціями на переїзд до іншої країни. Міграційний ажіотаж - це своєрідна «психологічна лихоманка», що вражає як знедолених людей, так і тих, хто належить до привілейованих соціальних груп.

Міграційний антибіоз - унеможливлення існування на спільній терито­рії представників одного етносу в присутності іммігрантів з середовища ін­шого народу, здебільшого ворожого або етнічно далекого від духовної і мате­ріальної культури першого, адаптація до якої стає просто безперспективною та малоймовірною.

Наприклад, якщо людина з цивілізовано розвинених країн раптом потра­пляє у середовище примітивних племен, які ще живуть первіснообщинним ла­дом, то вона зустрічається з проблемами міграційного антибіозу. Це означає, що ані рівень культури, ані спосіб життя не дозволять їй призвичаїтися до тих умов, в яких ця людина перебуває, а також до тих соціальних чинників, що по­стійно та настирливо здійснюють на неї переважно відчужуючий вплив.

У вищезгаданому середовищі накопичуються такі культурні та соціаль­ні чинники, які зумовлюють міграційний антибіоз, тільки не обов’язково поміж усіма учасниками поліетнічного конгломерату, а лише серед тих з їх числа, що мають протилежне виховання, освіту, світогляд тощо.

Яскравим прикладом міграційного антибіозу може бути співіснування рабовласників і рабів у Стародавньому Римі, поляків та українців за часів Речі Посполитої, євреїв і фашистів на території гітлерівської Німеччини, англосаксів та ірландців у Великій Британії.

Міграційний антибіоз - це таке співіснування, яке виключає соціальний консенсус і закінчується лише вигнанням, знищенням, ізоляцією, приду­шенням, спонуканням до втечі.

Міграційний вибух - різке, підготовлене чи спонтанне зростання кількос­ті в’їздів-виїздів громадян з метою зміни місця проживання або перебування з однієї держави до іншої, переміщення людських ресурсів з території пев­ного регіону до іншої місцевості заради працевлаштування, але вже у межах тієї самої країни, втеча переслідуваних від дискримінації, загроз фізичному існуванню під впливом соціальних катаклізмів і збройних конфліктів.

Міграційний вибух - це здебільшого раптове та стрибкоподібне перемі­щення людей, які добровільно чи вимушено емігрують під потужним тис­ком внутрішніх чи зовнішніх обставин. Він означає переважно зростання кількості в’їздів-виїздів великих потоків громадян чи осіб без громадянства не в математичній, а геометричній прогресії.

Міграційний вибух - це, наприклад, «заробітчанська еміграція» з те­риторії західноукраїнських земель наприкінці XIX ст. до Канади та СІЛА, виїзд росіян та українців з Чечні під час війни Ічкерії з політичним керів­ництвом Російської Федерації або масова втеча албанців до Італії у 1997 р., коли у цій країні надто загострилася внутрішньополітична ситуація. Розпад Югославії, що спричинив на політичній і релігійній основі кривавий зброй­ний конфлікт між сербами, мусульманами і хорватами, також зумовив мі­граційний вибух, так само як і довголітня війна в Афганістані, що призвела до масових переміщень у межах цієї країни та поза її територією.

У результаті міграційний вибух на етнополітичній карті світу майже за­вжди фіксуються масові динамічні переміщення

Міграційна галофобія - психологічний та фізіологічний стан людського організму, який настає внаслідок того, що переселенець, облаштувавшись на засолених ґрунтах і вживаючи вирощені на них овочі, фрукти та інші види продовольчої продукції, в тому числі молоко та м’ясо свійських тварин, від­чуває шкідливий для себе їх вплив на загальний стан і самопочуття.

«Соляна інтенсифікація» організму людини, що зазнала від неї певних хвороб і психологічних травм, закономірно викликає галофобію, яка озна­чає боязнь і страх за своє подальше існування в умовах підвищеної засоле­ності води і ґрунту. Це може виявлятися в боязкості до адаптації на новому місці проживання, якщо особа знає про те, що засолені води та ґрунти спри­чиняють у неї хворобливий стан, емоційну неврівноваженість чи психоло­гічну збудженість, що може перейти у панічні настрої.

Засолені води та ґрунти можуть містити у собі широкий спектр мікрое­лементів, надлишок яких згубно або шкідливо позначається на самопочутті людського організму. Тому мігранту доцільно знати - якщо він жив у пріс­новодному навколишньому середовищі, а оселяється в засолену місцевість, то через це в нього можуть виникнути хворобливі стани під час адаптації організму до нових умов.

Територіальна дезінтеграція - це розпад цілого на частини. Вона настає в період глобальних суспільних зрушень, кризових явищ, в період революцій. За таких умов відбувається перегляд, переосмислення уявлень щодо терито­ріального устрою держави, форм територіального управління, статусу тери­торій. Територіальна дезинтеграція також спричиняється внаслідок суттєвих змін економічного, соціального, етнічного, демографічного чи будь-якого іншого характеру, в той же час продовжують існувати старі форми і способи управління, які фактично перетворились у гальмо подальшого розвитку.

Сучасний етап інтенсивного економічного, і суспільно-політичного роз­витку свідчить про те, що в суспільстві відбуваються як інтеграційні, так і дезінтеграційні процеси. Природно відбуваються, з одного боку, об’єднання земель, територій, держав, а з іншого - територіальна дезінтеграція, децен­тралізація, автономізація. Варто розглядати територіальну дезінтеграцію діалектично, інтерпретувати її доцільність або недоцільність залежно від конкретно-історичних умов.

Територіально-етнічні зазіхання - претензії одного етносу на терито­рію, в межах якої інший етнос (інша нація) здійснює свій суверенітет. У гро­мадянському суспільстві на відміну від етнократичного носієм суверенітету виступає не домінуюча етнічна група, а нація в цілому, яка є тією чи іншою мірою неоднорідною.

Такі зазіхання можуть у ряді випадків зачіпати інтереси націй, а не лише етносів, які домінують на тій чи іншій конкретній території. Вони пов’язані з виникненням міжетнічних конфліктів, які, як правило, є об’єктивними, а корені нерідко йдуть у глиб історії. Підстави для конфліктів мають яскраву регіональну специфіку, але досить часто породжені реалізацією національ­но-територіального принципу державного устрою на фоні етнічної мозаїч­ності розселення народів колишнього СРСР. Проведення кордонів між адмі­ністративно-територіальними одиницями за етнічною ознакою, а також час­ті та довільні зміни цих кордонів за радянський період слугують стимулом виникнення у наш час територіально-етнічних зазіхань та конфліктів.

Територіально-етнічні зазіхання мають в своїй основі ряд причин, які в цілому можна об’єднати в 6 основних груп:

0 спірність ліній кордонів, пов’язана з її змінами, а відповідно зі зміна­ми національно-державної приналежності територій;

0 спірність належності та статусу територіальної одиниці, пов’язаної з їх змінами, а також з ліквідацією чи злиттям автономій;

0 відсутність автономій у окремих етнічних груп, що мають держав­ність на інших територіях чи не мають її взагалі;

0 етнічна неоднорідність національно-державних утворень (національ­них автономій);

0 етнічна історична, конфесійна, економічна спільність території, роз­діленої національно-політичними кордонами, або ж навпаки - будь- якої території за вищезгаданими ознаками;

0 неможливість проживання народу на даній території (як наслідок де­портацій), заяв про винятковість прав певного етносу на його «одві­чній» території.

Висунені територіально-етнічні зазіхання - це ніби зліпок розглянутих підстав та причин конфліктів.

Тепер щодо глобалізації. Надзвичайно важливим конфліктогенним чин­ником є процес глобалізації. Як відомо, глобалізація, тобто поширення по всій планеті спільних для всього людства технологій, культури, ідей, цін­ностей, способу життя та ін., призводить до досить суперечливих наслідків. З одного боку, вона зміцнює взаємозв’язки і взаємозалежність країн і наро­дів та сприяє їх інтеграції, а з іншого, притаманні їй уніфікація і стандар­тизація призводять до посилення етнічної та національної самосвідомості та зростання етнічної диференціації і фрагментації, що збільшує можливості виникнення етнополітичних конфліктів.

Те саме стосується і модернізації, тобто процесу переходу людства від досить стабільного доіндустріального, традиційного, аграрного суспільства до індустріального та постіндустріального, які характеризуються швидки­ми радикальними змінами та нестабільністю. Модернізація, як і глобаліза­ція, теж призводить до етнічної диференціації і фрагментації людства і по- ліетнічних суспільств. До того ж, модернізація, особливо запізніла, наздо­ганяюча, що має місце в посттоталітарних країнах, нерівномірно впливає на різні етнонаціональні спільноти. Одні з них, передовсім багаточисельні, домінуючі, вона ставить у вигідне становище, а інше - переважно суборди- новані, малочисельні, розпорошені - у невигідне. У останніх модернізація викликає зростаючі почуття непевності та незахищеності у великому модер­нізованому відчуженому суспільстві та небезпеки і безперспективності сво­го існування як специфічної групи. Все це служить чудовим «гумусом» для виникнення і розгортання етнополітичних конфліктів.