8.4.  КОНТРАБАНДА ТА ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ

Контрабанда - міждержавне переміщення валюти, продукції, товарів, мистецьких виробів, цінних паперів і коштовностей поза прикордонно-мит­ним контролем або з їх приховуванням від його проходження у пунктах пе­ретинання державного кордону.

Контрабанда - це будь-яке рухоме або нерухоме майно, яке вивозиться за межі держави незаконно, тобто всі ті речі і товари, на які у власника не­має офіційно оформлених документів.

До контрабандних товарів належать наркотичні речовини та препарати, зброя (біологічна, вибухова, стрілецька, мисливська, спортивна, хімічна, ядерна тощо), боєприпаси, отруйні засоби та речовини, радіоактивні матері­али, шкідливі відходи, дорогоцінні метали, вироби мистецтва, які належать державі та мають історичну цінність.

Сьогодні особливо загострюється проблема боротьби з торгівлею людьми. Контрабандне переміщення людей через держкордони здійснюється з метою:

1) нелегальної міграції;

2) скоєння терористичних актів та інших злочинів;

3) вбивств заради вилучення внутрішніх органів, їх продажу і пересадки хворим особам;

4) організації та розгортання проституційного бізнесу;

5) незаконного усиновлення дітей;

6) відмивання тіньових капіталів;

7) втечі від правосуддя.

Будь-яка контрабанда карається національним карним законодавством і переслідується міжнародним карним правосуддям. Ось чому національні правоохоронні органи, Інтерпол та спеціальні служби беруть контрабандис­тів на відповідний облік.

Контрольована контрабанда - спеціальний робочий термін, що застосо­вується у правоохоронних органах, які переслідують контрабандистів.

Контрольована контрабанда означає спостереження за транскордонним переміщенням тих осіб, які намагаються нелегально транспортувати через державні кордони предмети, речовини і товари, на вивезення яких має бути документально оформлений спеціальний дозвіл.

Контрольована контрабанда передбачає пропуск через державний кор­дон власників контрабандних товарів для їх арешту після скоєння злочи­ну. Це робиться для того, щоб виявити міжнародне організовану групу кон­трабандистів, яка діє на території кількох держав.

Злочинна діяльність у світі. Сучасна світова цивілізація, як не парадок­сально це звучить, прямує до глобальної злочинності, що реалізується як норми поведінки на всіх рівнях державного, господарського і повсякденного життя. Злочинна діяльність чи злочинність - історично зумовлене соціальне явище, яке охоплює всю сукупність злочинів, вчинених у певній державі, ре­гіоні, у світі за визначений проміжок часу. Злочинна діяльність притаманна будь-якому ступеню розвитку людського суспільства, будь-якій з відомих в історії суспільно-економічних формацій чи цивілізацій. Марксистське вчен­ня стверджувало, що злочинна діяльність притаманна лише тим формаціям, які ґрунтуються на приватній власності на засоби виробництва, експлуатації й соціальній нерівності людей, на ідеології користолюбства, наживи, егоїзмі, людиноненависництві. Визнавалось, що за капіталістичної формації злочин­на діяльність набуває особливого поширення. Однак нині вже відомо, що зло­чинна діяльність притаманна була й радянському суспільству, де існувала не приватна, а загальнонародна, соціалістична власність на засоби виробни­цтва, де немовби не було експлуатації людини людиною, прищеплювалась ідеологія рівності, справедливості, безкорисливості.

У понятті злочинна діяльність кримінологи виділяють такі компоненти, як стан злочинності, структура та динаміка злочинності. Стан злочинності - це її кількісна характеристика, що дає уявлення про абсолютну кількість злочинів, вчинених у країні, регіоні за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць). Стан злочинності визначається також коефіцієнтом (або індексом), який вирахову­ється з загальної кількості злочинів у розрахунку на одну, десять або сто тисяч чоловік. Індекс злочинності може бути обчислений і для окремих соціальних або вікових груп. Структура злочинності - це кількісна характеристика, яка дає уявлення про співвідношення тяжких, менш тяжких і незначних злочинів, про співвідношення груп скоєних злочинів за їх кваліфікацією або покарання­ми, про рецидивну, резонансну та організовану злочинність, про злочинність неповнолітніх, про територіальну (регіональну) розповсюдженість злочинів або окремих їх груп тощо. Динаміка злочинності характеризує її рух у напрямі зростання чи зниження впродовж певного відрізку часу. У структурі злочин­ності нині кримінологи відзначають тенденцію до зростання тероризму, орга­нізованої злочинності, так званої «білокомірцевої» та вуличної злочинності. Вони наголошують, що корупція все більш захоплює найвищі ланки державної машини, незалежно від того, демократична, тоталітарна чи авторитарна вона.

Основними найпоширенішими видами злочинної діяльності є міжна­родний тероризм, міжнародний наркобізнес, відмивання «брудних» гро­шей, корупція, організована злочинність, нелегальна міграція, комп’ютер­на злочинність. Нині швидко йде процес інтернаціоналізації злочинної ді­яльності. Вона охоплює всі країни - як високорозвинені індустріальні, так і малорозвинені. Надзвичайно небезпечна злочинна діяльність угруповань, пов’язаних з міжнародними злочинними групами, синдикатами. Саме вони намагаються контролювати нелегальну міграцію, незаконний обіг наркоти­ків та зброї, фальшування грошей та проституцію. Але найпривабливішою сферою для розгортання злочинної діяльності міжнародних злочинних ор­ганів, формувань, груп є зовнішньоекономічна діяльність. Спостерігаєть­ся процес зрощення злочинних груп, що діють у цьому секторі економіки, з посадовими особами державних структур різного рівня багатьох країн. Корупція, мафіозна злочинність - один з найнебезпечніших видів організо­ваної злочинності. Особливої загрози вона набуває в державах колишнього «східного блоку» та країнах «третього світу», де головною метою банд і зло­чинних синдикатів є проникнення в економіку та політичну верхівку. За даними Інтерполу, на кінець 1996 р. зареєстровано близько 250 тис. членів діючих міжнародних злочинних угруповань.

Боротьба з тероризмом у світовому вимірі потребує також вдосконален­ня із залученням міжнародного співтовариства. Особливе занепокоєння ви­кликає той факт, що ряд країн європейського і американського континентів не координують на належному рівні своїх дій. Тому непоодинокі випадки, коли терористичні угруповання здійснюють теракти в одній країні, а знахо­дять притулок і сховище в іншій, територію якої використовують як плац­дарм для підготовки підривних операцій. І навпаки - чітко скоординовані зусилля кількох країн у боротьбі з міжнародною злочинністю приносять по­зитивні результати.

На одне з чільних місць у міжнародному вимірі висувається така злочин­на діяльність, як наркоманія і незаконний обіг наркотиків, наркотичних за­собів. Ця проблема нагальна для багатьох країн світу, в тому числі України. Протягом останніх років її територію почали використовувати міжнародні наркосиндикати для транспортування наркосировини зі Сходу в країни За­хідної Європи. Незаконний обіг наркотиків поширився. Як свідчить світо­вий досвід, з часом транзитна територія наркотиків неодмінно стає їх актив­ним споживачем. Україна також не стала винятком. Правоохоронні органи тепер виявляють не лише легкі, а й важкі синтетичні наркотики (героїн, ко­каїн, крек тощо). Щоправда, поки що вони надходять дрібними партіями. В Україні за останній період знешкоджено понад 150 організованих злочин­них груп з міжнародними зв’язками.

Актуальною стає боротьба з комп’ютерною злочинністю, яка перетвори­лась на злочинність міжнародну. Скоєння злочинів у сфері економіки дедалі частіше трапляються із застосуванням мережі електронних розрахунків та електронної обробки інформації.

Стурбованість міжнародної громадськості злочинною діяльністю у сві­ті знаходить відгук у багатьох міжнародних і регіональних форумах. Так, на 8-му засіданні Парламентської асамблеї держав Чорноморського еконо­мічного співробітництва (ПАЧЕС), яке відбулось у Тбілісі 1996 р., поряд з іншими розглядались проблеми боротьби з організованою злочинністю та тероризмом.

Зміни стратегії насильництва та ситуація толерантності. На відміну від того, що можна було б назвати стратегіями тотального нищення у добу ядер­ного протистояння суспільних систем, сучасний тип політики військового, найбільш брутального насильства, очевидно, змінився. Розмова у термінах конфлікту вказує на спрямованість практики не на тотальне винищення (системи, держави, суспільства, спільноти), а на обмежене, «локальне» ни­щення військових засобів і меншою мірою - самого противника. Поняття «надточної» зброї, зброї з локалізованим масштабом знищення, військ швид­кого реагування тощо свідчать про зміни у політиці застосування сили. В умовах існування збройних сил із глобальними можливостями оперативного втручання так звані локальні конфлікти є виявами військового нищення, що стримується, тобто це - певним чином дозоване, контрольоване насильство.

Саме спосіб існування конфлікту як контрольованого прояву насильства чи, в кращому разі, у вигляді намірів насильницького втручання, обґрун­товує необхідність сучасного визначення ситуації толерантності. Толерант­ність розглядається як спосіб дій (поведінки), спроможний утримати кон­фліктуючі сторони від актуального насильства, тобто свідомого творення ситуації толерантності. Наведемо кілька її важливих ознак.

Передовсім йдеться про можливість домовитися. Домовляння - це замі­щення реального силового зіткнення мовно-комунікативними (політико-ди- пломатичними, легальними) та інформативно-просвітницькими діями: про­рахувати можливі наслідки, вигоду та невигідність руйнівних дій, зістави­ти власні інтереси та можливі вчинки протилежної сторони, запропонувати розумний вихід із ситуації, що склалася, й т. ін. Ситуація толерантності - це ситуація створення умов, у тому числі ідеологічними та погрожувально-си- ловими засобами, раціонально-критичного, аргументативного дискурсу, спрямованого на досягнення взаємоприйнятної угоди, договору, що мав би чинні нормативно-стримувальні наслідки. Все це означає, що досягнення ситуації толерантності можливе тоді, коли існують умови, сказати б, ра­ціонально-договірного розв’язання конфлікту - є силовий (стримувальна, у більшості випадків військова, сила) та інформаційний простір (інформа­ційне забезпечення, допомога у виробленні власної позиції), що дозволяють прийняти рішення, що обмежує власну нетерпимість.

Іншими словами, толерантність, зазвичай, розглядається на тлі загальної стратегії, спрямованої на раціональне подолання зіткнення у разі конфлікту. В основі такого сприйняття ситуації толерантності ще криється надія подо­лати конфлікт на спільній основі інтелектуального зусилля самостримання, в тому числі колективного раціонально-вольового самостримання. Таку надію уможливлює обов’язкове припущення, на яке варто вказати. Це самоочевид­не розуміння того, що існує загальний владно-правовий інститут (традиційно це була держава, у сьогоднішньому розумінні це може бути система колек­тивної безпеки, військово-політичний блок і т. ін.), у силових межах якого культурно-політичні розходження або, кажучи словами Дж. Локка, спекуля­тивні уявлення та віра в Бога не загрожують громадянському миру. Подібні класичні визначення толерантності спираються на передумову існування уні­версальної силової основи, акумульованої в певних державних інституціях і спроможної стримувати конфлікт світоглядів у стані взаємотерпимості.

Якраз тому толерантність, якщо говорити про її наявні визначення, не є лише суб’єктивною терпимістю до всього інакшого в сенсі чужих поглядів та вірувань. Толерантність передбачає практичну дію для стримування ідіо­синкразії щодо чужого. Толерантність завжди є мірою «допуску», «дозволе­ного відхилення від певних стандартів та норм», тобто мірою активного кон­тролю над власними діями. Але всі ці визначення не завжди спрацьовують, якщо звернутися до сучасної практики конфліктів. Конфлікти виникають навіть у надзвичайно зміцнених військовою та інформаційною підтримкою ситуаціях толерантності, тобто в ситуаціях, де майже вся сучасна військово- технічна міць здатна утримувати простір, відкритий для раціонально-інте- лектуальних вирішень боротьби. Йдеться не лише про міжнародні, міжна­ціональні сутички. Внутрішні, громадянські конфлікти, як це відбувалося восени 1993 року на вулицях Москви, так само можуть вибухати в достатньо контрольованих військовою силою ситуаціях.

Вияви насильства змінюють форму, трансформуючись від прямого вій­ськового зіткнення на лінії фронту через партизанські дії за активною допо­могою населення до непередбачуваних терористичних актів. Конфлікт існує та триває навіть в умовах інтенсивних договірних контактів, як це ми бачи­мо на відомих прикладах Чечні та палестинсько-ізраїльського конфлікту. Ситуація толерантності, незалежно від безконечних апеляцій до людської толерантності та численних конференцій, на яких аналізуються теоретичні та практичні проблеми, зазнає поразки за поразкою.