АКТУАЛЬНІСТЬ ВИВЧЕННЯ МІГРАЦІЙНОГО ПРАВА

Як зрозуміло з вищенаведеного, «міграційна сфера людського буття», «міграційні переміщення», «міграційні процеси», «міграційний простір», «еміграція», «імміграція», «депортація» - ці поняття дедалі більше входять до наукового обігу та практичного вжитку, відображуючи складні та болісні процеси трансферу населення, на жаль, забарвленого темними кольорами трагедій людських доль, несправедливості та брутальності. Саме тому мі­граційні процеси перебувають в епіцентрі уваги світового та європейського співтовариств, національних урядів демократичних країн.

Міжнародна міграція набула актуальності з кінця 80 - початку 90-х років. Пояснюється це, передусім, її глобальними масштабами, регіональним харак­тером вияву та тісним взаємозв’язком сучасної міграції з інтеграційними проце­сами. Нині міжнародна міграція вийшла зі стану епізодичного хвилеподібного розвитку та набула постійних і багатоманітних форм. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), загальна кількість легальних та нелегальних мі­грантів у світі становила в 1990 році 80 млн осіб, тобто 1,7 % населення Землі.

Міжнародна міграція сьогодні характеризується низкою особливостей, серед яких: 1) зростаючі масштаби та інтенсивність; 2) зміни статево-вікової і кваліфікаційної структури мігрантів; 3) різким зростанням чисельності бі­женців серед іммігрантів.

Міграція набула глобального характеру, коли всі континенти опинилися під впливом цього феномена. Окрім традиційної міграції, коли трудящі (поодинці чи з сім’єю) в’їжджають з дозволу властей для працевлаштування на порівня­но короткий термін (кілька місяців), у 90-ті роки стали практикуватися в’їзди молоді для навчання та профперепідготовки на один-два роки, запрошення се­зонних робітників за контрактами на певні об’єкти, значно зріс «відтік умів», суттєво збільшилася кількість біженців, змінилася географія міграції.

Звідси - гострота проблем, від розв’язання яких залежить майбутнє тих чи інших країн. До них належать:

13 регулювання імміграційних потоків, які з епізодичних явищ перетво­рюються на постійний чинник;

0 коригування відносин з нелегальними мігрантами, визначення стату­су біженців у сучасних умовах;

0 розроблення та здійснення заходів із адаптації іммігрантів до умов праці, побуту та культури країни їх перебування - пошук довгостро­кових рішень щодо пом’якшення тиску демографічного чинника на економічний розвиток через міжнародні заходи в галузі інвестицій, торгівлі, співробітництва при забезпеченні прав людини-мігранта.

Гуманітарний інтерес і, зокрема, захист прав людини передбачають то­лерантність щодо переселенців, осіб, що рятуються від грубих посягань на їхні права втечею, членів «розірваних» сімей, - все це втілилось у принципі невідмови, підтвердженому в Конвенції 1951 року.

При цьому варто виходити з того, що імміграція може позитивно вплива­ти на розвиток суспільства та економіки країни - привносяться свіжі ідеї та ресурси, посилюється творчий потенціал країни. Проте виникають питання правового регулювання цих гострих проблем.

Лейтмотивом нашого підходу до проблеми є така позиція: міжнародно-пра­вові інститути, роль яких у соціально-політичному врегулюванні міграційних процесів постійно зростає, мають і повинні розвиватися, а національному за­конодавству вкрай потрібно адаптуватися до міжнародно-правових норм. Цьо­му завданню можуть сприяти вже існуючі розробки з питань «мінімальних» та «максимальних» стандартів, які західна правова думка пропонує взяти за основу правового механізму міжнародного захисту прав і свобод мігрантів.

Ураховувалося й те, що досі немає відповідної узгодженості між націо­нальними законодавствами з міграційних питань та міжнародно-правовими нормами в ряді країн СНД. Наявний неоднозначний підхід до розроблення та впровадження науково-методологічного інструментарію щодо досліджен­ня міграційного простору. Низка положень, які застосовуються в політичній діяльності та міграційній практиці, не здатні відтворити міграційне буття в усій його багатоманітності і цілісності, і не можуть претендувати на універ­сальність. Саме тому актуалізується надто гостра наукова проблема доціль­ності «інвентаризації», переосмислення та оновлення понятійного апарату з фундаментальних проблем міграції.

Наукові підходи до міграції ґрунтуються на трьох вимірах - міжнарод­ному, європейському та національному. Адже сучасні міграційні процеси, якщо враховувати їх оцінку з боку міжнародного, європейського співтова­риств та національних держав, повсюдно поділяються на внутрішні (іммі­граційні) та зовнішні (еміграційні). А міжнародно-правова думка стосовно міграційних процесів відштовхується у своїх науково-дослідних і пошуко­вих ретроспективах від соціальних переміщень у планетарному масштабі та соціальної мобільності населення в національному просторі.

Паралельно з цим мета книги - осмислити міграцію під кутом зору та науково-пошукового підходу до прав людини, адже в підґрунті соціальних переміщень завжди лежать: а) прагнення особистості до самоутвердження, в тому числі з використанням шляхів та каналів еміграції-імміграції; б) розу­міння міграції як природного і невід’ємного права людини на вільний вибір місцеперебування, переміщення, облаштування, працевлаштування, реалі­зації власного інтелекту; в) політичні потреби та інтереси особи, етнічних груп та держави, у всій їх сукупності та глибинному взаємозв’язку.

Актуальність вивчення міжнародних міграцій, зокрема, міграційних процесів на сучасному етапі, з їх обов’язковим системним аналізом, прак­

тичним осмисленням, політичним усвідомленням і всебічним урахуванням саме тих світоглядно-політологічних аспектів, які пов’язуються з соціо- культурною мобільністю населення, динамікою і статикою його транскор­донних переміщень, визначається завданнями та потребами демократично­го правового розвитку країн (світової та європейської співдружності). І це не випадково. Адже, як свідчить зарубіжний та вітчизняний досвід, коли до міграційних зрушень ставитися байдуже, то вони можуть безконтрольно і спонтанно еволюціонувати, деструктивно впливаючи на соціальну інфра­структуру, політичне та духовно-культурне життя.

Отже, подолання певних наслідків тих міграційних зрушень, які харак­теризуються небувалими досі масштабами та розмірами, потребує уважного осмислення цього всепланетарного феномена, насамперед, з позицій та до­сягнень соціально-політичних наук. Адже в підґрунті міграції як явища, міс­тяться засади для загострення актуальної проблеми міжнародного захисту та охорони прав і свобод людини- мігранта. Ось чому саме імміграція як соціаль­ний процес регулюється не лише національним законодавством, а й міжна- родно-правовими нормами. У такій ситуації доцільно, передусім для України та інших держав, на перспективі життєдіяльності й розвитку яких познача­ються впливи міграційних «навантажень», розглядати міграційні процеси між двома кутами зору - соціальним і політичним. Таким чином, соціальні наслідки безконтрольної обсягової та спонтанної міграції є, за більшості ви­падків, надто відчутними і пов’язаними саме з такими явищами, як неконт- рольована міграція, транскордонна мобільність організованої злочинності, галузеві інфраструктурні перевантаження, етнокультурні та світоглядно-по­літичні суперечності, етнорелігійні та етнонаціональні конфлікти тощо.

Саме тому у книзі робиться спроба проаналізувати міграційне буття в системі соціально-політичних координат, виокремити для вивчення, осмис­лення та узагальнення власне міграційний простір, міграційні відносини, їх предмет, об’єкти та суб’єкти.

Міграційні відносини у національному вимірі та міжнародному аспекті завжди були, є і будуть актуальними саме в політичній та соціальній ретро- спективі, оскільки саме вони всеохоплююче позначаються на духовності, виробництві, культурі і навіть на світогляді. Досить зазначити, що лише етнічна міграція спричиняє динамічні зрушення в демографії та соціострук- турі національних суспільств. А, скажімо, нелегальна імміграція привнесла з собою торгівлю людьми, наркотичними препаратами і речовинами, страте­гічною сировиною тощо.

Актуальність міграційних проблем пов’язана також з тим, що вони охо­плюють глибокий шар соціального простору. Зрештою, це не лише міграція людських ресурсів, а й переміщення, як правило, інвестицій, капіталовкла­день, майна чи скарбів. їх соціальна мобільність, якщо вона пов’язується з рухом суспільних або приватних багатств, часто зумовлює змушену реструк­туризацію соціальної інфраструктури, перерозподіл різних національних

благ, посилення або послаблення національної ринкової економіки. Вже тому залучення кваліфікованих імміграційних ресурсів до активної участі в місцевому виробництві дає позитивний ефект, а їх еміграційна втрата, сво­єю чергою, завжди спричиняє скорочення як виробництва, так і духовних та матеріальних благ. Ось чому відстеження часового і просторового пере­міщення у соціальному полі певних культурних благ і суспільних цінностей є завданням наукової та політичної ваги.

Міграційне право, звертаючись до міграційних проблем і соціальних на­слідків, які ними зумовлюються, може зайняти гідне місце у справі форму­вання у населення правильних та науково обґрунтованих уявлень саме про цю сферу людської діяльності. Воно здатне, і не без успіху, вказати офіцій­ній владі на існуючі в міграційному законодавстві прогалини і протиріччя, подолання яких уможливлюється за рахунок:

1) приєднання тієї чи іншої держави до тих міжнародних угод, що регу­люють проблеми зовнішньої та внутрішньої міграції;

2) внесення доповнень та уточнень у ті нормативно-правові акти, котрі мають у цю законодавчу потребу;

3) розроблення для державних службовців та імміграційних чиновни­ків лекційних курсів, пов’язуючи їх зміст і спрямованість з правами та свободами людини.

Порушення прав і свобод людини, якщо вона добре знає їх, а також по­інформована про кращі, ніж у себе на батьківщині, соціальні умови, здатні спричинити міграцію. Так само можна стверджувати не тільки про особис- тісні, а й колективні права, наприклад, про право етнічних груп на об’єднан­ня з метою розвитку своїх звичаїв, обрядів, традицій, тобто власне - історич­но-національної культури в умовах поліетнічного розвитку чи в середовищі інокультурного соціального походження, яке створив не материнський, а «чужий» етнос.

Уперше у працях такого ґатунку у «поле» міграційної сфери введена та­кож етнологічна парадигма. Чому саме вона і що це дає для наших міграцій­них рефлексій?

Зрештою, перехід людства до індустріального суспільства призвів до того, що етнорозподільний процес відбувався переважно у формі пересе­лення європейців, здебільшого англійців, голландців, іспанців, французів до Америки, Африки й Австралії. Тут під впливом багатьох чинників, го­ловним з яких була модернізація, відбулося виникнення нових етносів, бо ж навіть формування нових політичних націй. Такими є загальні наслідки міграційних процесів, що фактично змінили політичну та етнічну картину світу. Постіндустріальне суспільство привнесло в «старі» етноси новий ет­нічний фермент - потоки мігрантів у Західну Європу з країн Африки, Азії та Латинської Америки, туди ж - з «бідних» європейських країн, а останній час - з країн Центральної та Східної Європи.

Навряд чи вони сприятимуть утворенню «модерних» націй, проте наяв­ність значної кількості мігрантів іншої національності, скажімо, у Європі, змінює її обличчя, примушує розібратися в сутності міграційних процесів, їх реальному впливі на подальший етнонаціональний розвиток тих чи ін­ших країн.

Мігранти складають від п’яти до десяти відсотків усього населення Єв­ропи (20 млн чол.), а сам континент дедалі більше стає схожим на такі краї­ни іммігрантів, як США, Канада та Австралія.

Хочемо ми цього чи ні, у всьому світі відбувається процес етнічного роз’єднання або етнічного розподілу (етнічної дезінтеграції), під час якого від попередньої етнічної спільноти відокремлюються певні групи внаслідок переселення частини етносу за кордон. Йдеться, зокрема, про такий різно­вид етнічного роз’єднання, як етнічна дисперсизація, яка полягає у відо­кремленні від первинного етносу відносно невеликих груп. Цей процес від­бувається шляхом міграцій, які були у всі часи і у всіх народів.

Слід водночас враховувати, що разом з процесом роз’єднання (дезінте­грації) відбувається такий же глобальний процес, як об’єднання (інтегра­ція), зокрема, етнічностей як важливого зрізу етносоціального та етнополі- тичного розвитку людства.

Поряд із зазначеними процесами відбувається етнічне розмежування (етнічна диференціація) та етнічне згуртування (етнічна солідаризація).

Стосовно міграційної сфери ці процеси готують підґрунтя, створюють сприятливі умови для роз’єднання або об’єднання. Етнонаціональна полі­тика тієї чи іншої держави має враховувати намагання іммігрантських об­щин (етнічних груп) зберегти свою етнічну самобутність. Адже позитивне ставлення до «власних» цінностей - цілком об’єктивний процес і гальмува­ти його навряд чи варто. Тобто до представників нових етносів слід ставити­ся, як до «своїх» національних меншин: з глибокою повагою, розумінням та всебічною підтримкою.

Етнічне роз’єднання безпосередньо стосується міграції і тому, що у зв’язку з розпадом СРСР та утворенням нових незалежних держав від росій­ського етносу «відірвалися» і опинилися за кордоном близько 25 млн його представників, від українського - близько 8 млн етнічних «родичів» (тіль­ки на території «ближнього зарубіжжя»). У Прибалтиці, скажімо (Латвія та Естонія), вони опинилися в становищі мігрантів, осіб без громадянства, принаймні, іноземців з усіма негативними наслідками для них.

Інший бік цієї проблеми становить російськомовне населення колиш­нього СРСР, яке протягом останніх років мігрує не лише в Росію, айв Укра­їну, Бєларусь тощо.

Значні міграційні потоки, зокрема в Україну, пов’язані з особами інших національностей з «гарячих точок» - Вірменії, Азербайджану, Таджикиста­ну. Придністров’я, Абхазії, Чечні тощо. І весь цей етнічний «конгломерат» треба «перетравити», звичайно, не в стилі американської концепції «пла-

бильного казана », а з урахуванням передусім « залізного закону етнічності», відкритого ще на початку XX ст. батьком етноконфліктології У. Самнером, тенденції політизації етнічності (Дж. Ротшильд), їх суверенізації тощо.

Наявність у тій чи іншій країні значних мігрантських груп іноземців зу­мовлює водночас проблему їх інтеграції у нове суспільство.

Інтеграція мігрантів іншої національності збігається з ще одним проце­сом - етнонаціональною консолідацією суспільства, з одного боку, інтегра­цією титульної нації на основі політичного чинника, з іншого.

На відміну від дещо формалізованих уявлень, схематизованих описувань та розрізнених понять, міграційне буття набуло власного «обличчя», переду­сім як важливий складовий елемент соціальних переміщень населення.