7.18.        КОНФЕРЕНЦІЯ КРАЇН СНД З ПРОБЛЕМ МІГРАЦІЇ (ОДИН РІК ПОТОМУ)

У 1997 р. діяльність УВКБ ООН в країнах СНД спрямовувалась на розбу­дову урядових структур та недержавних установ, проводилась за 6-ма напря­мами, до яких належать: технічна допомога під час визначення політики і розробки законодавства з питань біженців та гуманітарного права, розбудова національних органів управління, що займаються питаннями впровадження зазначеного законодавства; матеріальна допомога біженцям і переміщеним особам, включаючи заходи, що сприятимуть тимчасовій або постійній інте­грації цих груп; допомога добровільному поверненню переміщених осіб; дер­жавне інформування й інші стратегічні заходи, спрямовані на поширення етнічної толерантності та відвернення конфлікту; використання елементів гуманістичної уважності до політичних процесів розв’язання конфліктів.

МОМ планує привернути увагу до 4-х сфер діяльності, а саме: управління міграційними процесами, включаючи допомогу в розробці міграційної по­літики, законодавства та адміністративних інституцій; надання підтримки процесам інтеграції, прямої допомоги, програми розвитку малого бізнесу, удосконалення роботи центрів прийому мігрантів та розселення екологічних мігрантів; допомога у сфері міграційних процесів, і насамперед, програми повернення транзитних мігрантів; організація та використання наукових досліджень і масове розповсюдження інформації.

Для фінансування діяльності УВКБ ООН та МОМ було заявлено 88 млн дол., зокрема фінансовий запит УВКБ ООН дорівнював 58,7 млн дол., потре­би МОМ обмежувались 29,5 млн дол. Створення фонду НУО для активізації діяльності її місцевих структур щодо виконання Програми дій передбачало­ся в розмірі один мільйон доларів.

З метою впровадження мікропідприємств та фінансових схем для пере­міщених осіб розмір спільної пропозиції про фінансування з боку УВКБ ООН і МОМ становив 14 млн дол. Приблизно 2 млн дол. необхідні для програм правової освіти та посилення верховенства закону. Планувалося залучити 1 млн дол. для виконання освітніх програм та програм засобів масової інфор­мації, спрямованих на сприяння міжнаціональній толерантності.

Відгук донорів на прохання про фінансування розчарував. Єдиний солід­ний внесок було зроблено СІЛА у сумі 14,1 млн дол. на програми підтримки біженців і переміщених осіб з колишнього Радянського Союзу. З цієї суми приблизно 4 млн буде витрачено на фінансування загальних програм УВКБ

00Н, ще 5,5 млн надійде до фонду спеціальних програм. З цієї суми МОМ одержить лише 4,6 млн. Проголошуючи суму свого внеску, США ставили умовою, що 0,5 млн дол. з цих коштів буде окремо виділено фонду програм НУО. Внесок меншого розміру 200 тис. дол. було зроблено Японією, Нідер­ланди дали 500 тис. дол. спеціально для Вірменії. Внесок Швейцарії (при­близно 700 тис. дол.) надано для проведення заходів у Грузії та Чечні. Євро­пейський Союз пожертвував близько 350 тис. дол. для Чечні.

Після травневої конференції деякі спостерігачі, і серед них Інститут Відкри­того Суспільства, висловили сум з приводу втрачених можливостей поширення діяльності НУО, що можна розглядати як оптимальний шлях боротьби з причи­нами, що викликають вимушену міграцію. Хоча Програма дій проголошувала цю важливу мету, тривалий опір широкій участі НУО у процесах підготовки та проведення конференції закреслював добрі наміри. Незважаючи на перепони, значна кількість недержавних організацій продемонструвала своє прагнення ві­дігравати активну роль у процесах, започаткованих конференцією.

Після закінчення конференції відбулись деякі зміни. Під час зустрічі Робо­чої групи в жовтні було підтверджено право НУО, акредитованих конференці­єю, відвідувати майбутні наради Робочої групи. Зацікавлені НУО, що не були акредитовані, можуть бути акредитовані як спостерігачі. Наступна зустріч, яка відбулась у липні 1997 р. в Женеві, надає можливість міжнародним НУО акредитувати до п’яти представників, місцевим НУО дозволяється включити до складу делегації не більш двох представників. З метою забезпечення участі в цій роботі представництвом НУО з країн СНД надається фінансова підтримка.

Найвагоміших результатів у виконанні рішень конференції досягнуто незалежними організаціями. Скажімо, Проект «Вимушена міграція» запро­вадив кілька програм, що відповідають цілям, проголошеним конференці­єю. Це пробні проекти, невеликі за обсягами, пов’язані з біженцями та пере­міщеними особами, що спрямовані на розвиток громадянського суспільства та верховенства права. Здійснення першої групи проектів, започаткованих за ініціативою місцевих НУО, розпочалося наприкінці 1996 р. До них нале­жать план утворення Дослідницької ради СНД з міграційних питань, надан­ня юридичної допомоги у Москві та Душанбе (Таджикистан), випуск інфор­маційного бюлетеня з проблем міграції в Україні, підготовка стислого звіту та довідника-покажчика місцевих НУО у Північнокавказькому регіоні.

Як приклад розглянемо проект, започаткований у Таджикистані. Юридична допомога біженцям та переміщеним особам у розв’язанні правових питань, пов’я­заних з власністю, роботою, помешканням, та інших проблем, що виникають з сучасного статусу цієї категорії осіб, надається двома юристами. Від започатку- вання проекту (із середини жовтня до кінця 1996 р.) близько 200 біженців та пере­міщених осіб одержали безкоштовні юридичні поради та правову допомогу.

Проект «Вимушена міграція» у співробітництві з Лабораторією перемі­щень населення Інституту економічного прогнозування Російської Академі' наук розробив структурну схему майбутньої організації та запросив 11 високо

поважних академіків Москви виступити засновками Дослідницької ради СНД. Крім того, визначено ще 17 експертів-дослідників з інших країн СНД, які залу­чатимуться до дослідницьких розробок, з метою допомоги урядам, міжнарод­ним інституціям та незалежним учасникам у визначенні та формуванні політи­ки у сфері міграції. Дослідницький потенціал Ради може набути особливої ваги у контексті втілення в життя рішень конференції та здійснення Програми дій. Дослідницька рада повинна стати інструментом сприяння співробітництву та поновленню співпраці серед дослідницьких кіл регіону.

Наведені приклади дають уявлення про різноманітність ролей, які можуть відігравати НУО (як міжнародні, так і місцеві), у сприянні та втіленні завдань конференції. Конкретні дії зможуть відвернути труднощі та допомогти у по­ліпшенні умов життя біженців і переміщених осіб.

Вочевидь зрозуміло, що Конференція СНД нині знаходиться на роздоріжжі. Якщо негайно не вжити заходів для втілення Програми дій, включаючи відпо­відні зобов’язання урядів про донорську допомогу та широкомасштабне залу­чення представників незалежного сектора, то міжнародне співтовариство може втратити нагоду належним чином розв’язати згадані проблеми та полегшити становище переміщених осіб. Хоча масовий похід зі Сходу на Захід, що кілька років тому вселяв страх, поки що не відбувся, є наполегливі спроби нелегальних транзитних переміщень, пересування у пошуках притулку, що непокоїть уряди сусідніх країн регіону та примушує турбуватися про свою безпеку. Зрозуміло, що уряди західних країн, особливо в Європі, зацікавлені в посиленні здатності держав регіону регулювати та керувати міграційними процесами. Але навіть ці прозорі інтереси поки що не спонукали західні країни до відповідних дій.

З точки зору довготривалої перспективи розбудова правової та інституцій- ної бази у міграційній сфері сприятиме підвищенню ролі закону, утвердженню його верховенства в регіоні.

Щодо діяльності НУО, то цій справі можна сприяти таким чином. В одних місцях регіону перш за все необхідні зусилля щодо вдосконалення податкових законів та правил реєстрації НУО. В інших - налагодження зв’язку між ново­утвореними місцевими НУО та міжнародними організаціями, що з’явилися у регіоні, буде достатньо для плідної роботи.

Конфліктогенна ситуація в країнах СНД. У республіках Балтії це пов’яза­но з проживанням там значної кількості етнічних росіян та російськомовних жителів, тобто інонаціоналів, що не належать до «титульної» національності, точніше - зі спробами обмежити їх статус, як політичний, так і економічний, визначаючи їх вже не просто «окупантами», а «іноземцями», «апатридами» тощо. У Грузії - серйозні проблеми з Абхазією та Південною Осетією, а на Пів­нічному Кавказі - осетино-інгушетський конфлікт, чеченська криза. На «чер­зі» - проблеми у Дагестані, російського козацтва тощо. І якщо в СРСР було 15 республік, то нині в РФ їх вже 21, а якщо, за виразом Г. Старовойтової, «мат- рьошку» розкривати та вирівнювати, то може статися внаслідок 33 - 34 дер­жавних утворення.

Особливо гострою є конфліктогенна ситуація у Середній Азії, зокрема у Таджикистані, частково - Узбекистані та Киргизстані. Є міжетнічне проти­стояння і в Казахстані.

Конфронтаційні установки та підходи потребують примирення багатовіко­вих сусідів, економічних, політичних та культурних партнерів, пом’якшення та згладжування масових національних пристрастей, пошук політиками та національно-державними інституціями виходу із кризи.

Потрібно вкласти пристрасті у «мирні» рамки, спокійно та зважено долати національні непорозуміння, вдаватися до твердих та зважених оцінок, спря­мовувати громадську думку до пошуку розумних альтернатив, об’єднавши зу­силля із залученням усього кращого та передового зі світових досягнень, керу­ючись морально-етнічними цінностями та мудрістю

Політична конфліктогенність пострадянських країн пов’язана з вкрай хво­робливою, а для частини суспільства до того ж насильницькою та надто швид­кою трансформацією цих країн у постсоціалістичне, а тепер у пострадянське суспільство. Населення опинилося у іншому політико-географічному та дер­жавному просторі, в іншій соціально-економічній та політичній системі. Гли­бокі зміни у соціально-політичній стратифікації суспільства супроводжуються і частково викликаються радикальним перерозподілом власності та влади. Доко­рінно змінюються практично всі сторони життя суспільства та людини. Для од­них це - довгоочікувана та бажана революція, а для інших - контрреволюція.

Ці та інші чинники природно ведуть до поляризації суспільства, яка супро­воджується такою особливістю політичної культури, як ідеологічна дихотоміч- ність, коли кожного розставляють по різні боки барикади. Замість традицій полі­тичного компромісу спостерігається нетерпимість до інакомислячих: є свої та во­роги, яких треба знищити, якщо вони не здаються. Звідси - майже всі конфлікти політизуються таідеологізуються: «червоно-коричневі», «комуно-фашисти» - з одного боку, «окупаційний уряд» , «слуги західного імперіалізму» - з іншого, «справжні патріоти», «реформатори» та «контрреформатори», з третього тощо.