7.16.        БІЖЕНЦІ У КРАЇНАХ СНД

Біженці в Республіці Бєларусь. Правовий статус біженців у Республіці Бє- ларусь визначається та регулюється Конституцією Республіки Бєларусь та За­коном Республіки Бєларусь про біженців, що набув чинності 1 липня 1995 р.

Біженець - це особа, яка не є громадянином Республіки Бєларусь і при­була на її територію, залишивши державу своєї громадянської належності або свого колишнього місця проживання (для осіб без громадянства) через цілком обґрунтовану небезпеку переслідувань на основі расової, релігійної належності, громадянства, національності, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів, і яка не може або не бажає користуватися за­хистом держави своєї громадянської належності або місця проживання.

Закон про біженців не поширюється на іноземних громадян і осіб без громадянства, які:

0 здійснили злочини проти людства, що визначені міжнародними актами;

0 вчинили тяжкі злочини неполітичного характеру за межами Респуб­ліки Бєларусь до прибуття на її територію;

0 користуються захистом або допомогою органів, установ Організації Об’єднаних Націй, крім УВКБ.

Підставою для початку процедури визнання іноземця біженцем є його письмове звернення з проханням про визнання його біженцем у Республі­ці Бєларусь, подане до відповідного територіального органу Державної мі­граційної служби Республіки Бєларусь одразу після прибуття на територію країни.

Після реєстрації клопотання про визнання біженцем іноземець отримує тимчасове свідоцтво встановленого зразка та направлення Державної мігра­ційної служби республіки на тимчасове поселення. Іноземець, що подав кло­потання про визнання його біженцем, має право на:

0 проживання до трьох місяців у пунктах тимчасового поселення або в сім’ї громадянина Республіки Бєларусь або особи, що постійно про­живає в Республіці Бєларусь за наявності згоди їхніх сімей на спільне проживання незалежно від наявної житлової площі;

0 медичну допомогу та соціально-побутові послуги;

0 отримання одноразової або іншої грошової допомоги в розмірі, визна­ченому Кабінетом Міністрів.

Іноземець, що подав клопотання про визнання його біженцем, зобов’язаний:

0 повідомляти відповідним органам міграційної служби інформацію, необхідну для розгляду цього клопотання;

0 після отримання направлення на тимчасове поселення негайно відбу­ти в пункт тимчасового поселення та в триденний термін зареєструва­тися в місцевому органі внутрішніх справ;

0 виконувати законодавство Республіки Бєларусь, а також встановле­ний порядок проживання в пункті тимчасового поселення;

0 проходити медичний огляд на вимогу органів охорони здоров’я.

Рішення про визнання іноземця біженцем у Республіці Бєларусь (або відмові в цьому) приймається керівництвом державної міграційної служби республіки на підставі висновку відповідної обласної, міжміської, міської міграційних служб, ураховуючи проведену процедуру, а також матеріали особистої справи іноземця не пізніше як через ЗО днів після їх отримання. Іноземець, який набув статусу біженця, має право на:

0 проживання в одному із населених пунктів, запропонованому орга­нами Державної міграційної служби Республіки Бєларусь або обра­ному біженцем самостійно, при умові, що в населеному пункті, який обрав біженець самостійно, він може поселитися в сім’ї громадянина Республіки Бєларусь або іноземця, який постійно проживає в респу­бліці, при наявності згоди їхніх сімей на спільне проживання, якщо при вселенні біженця житлова площа становитиме не менше шести квадратних метрів на кожного проживаючого;

0 отримання за допомогою відповідних органів державного управління інформації про родичів, що проживають у державі, територію якої за­лишив біженець, а також про залишене там майно;

0 набуття відповідно до законодавства Республіки Бєларусь громадян­ства Республіки Бєларусь;

0 охорону здоров’я в порядку, передбаченому законодавством для гро­мадян Республіки Бєларусь;

0 отримання грошової допомоги у порядку, що визначається кабінетом міністрів.

Біженець зобов’язаний виконувати Конституцію Республіки Бєларусь, інші законодавчі акти, рішення та розпорядження державних органів і ор­ганів місцевого самоврядування.

Іноземець втрачає статус біженця, якщо він:

0 набув громадянства Республіки Бєларусь або іншої держави;

0 виїхав на постійне проживання за межі Республіки Бєларусь;

0 не може більше відмовлятися від використання захисту держави сво­го колишнього постійного місця проживання та якщо більше не існує обставин, на підставі яких він визнаний біженцем.

Іноземець позбавляється статусу біженця державною міграційною служ­бою Республіки Бєларусь, якщо він:

0 зумисне повідомив про себе неправдиві свідчення, що стали підставою для визнання його біженцем;

0 засуджений до позбавлення волі вироком суду Республіки Бєларусь, який набув чинності;

0 загрожує державній безпеці, громадському порядку, здоров’ю насе­лення Республіки Бєларусь.

Рішення та дії органів державної влади і управління, службових осіб, що ущемляють права біженця, встановлені законодавством Республіки Бє­ларусь, можуть бути оскаржені у вищестоящі органи або суд.

Біженці в Російській Федерації. Правовий статус біженців у Росії визначаєть­ся Конституцією, Законом Російської Федерації «Про біженців», що набув чин­ності 20 березня 1993 р., та загальноприйнятими нормами міжнародного права.

Біженець - це особа, що прибула чи бажає прибути на територію Росій­ської Федерації, не має громадянства Росії і повинна була або має намір по­кинути місце свого постійного проживання на території іншої держави вна­слідок вчиненого стосовно неї насилля або переслідування в різних формах або загрози реальній безпеці чи іншого переслідування (за ознакою расової чи національної належності, віросповідання, мови, а також належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів).

Біженцем не може бути визнана особа, що здійснила злочин проти миру, людства або інший тяжкий умисний злочин.

Особа для визнання її біженцем у Російській Федерації зобов’язана не­гайно після прибуття звернутися особисто або через уповноваженого пред­ставника з клопотанням за місцем свого перебування у відповідний орган Федеральної міграційної служби Росії - орган міграційної служби республі­ки у складі Російської Федерації, автономної області, автономного округу, краю, області, міст Москви і Санкт-Петербурга, а при їх відсутності - у від­повідний орган виконавчої влади.

У випадку реєстрації клопотання про визнання біженцем особи, що по­дала клопотання та перебуває на території Російської Федерації, отримує направлення на тимчасове поселення і в порядку, встановленому урядом Ро­сійської Федерації, йому забезпечується право проїзду і провезення багажу до місця тимчасового проживання.

До вирішення питання про визнання особи біженцем вона має право:

0 проживати в місці тимчасового поселення і користуватися комуналь­ними послугами;

0 отримувати харчування за встановленими нормами;

0 користуватися медичною та лікарняною допомогою;

0 отримувати разову та іншу допомогу, визначену урядом Російської Федерації.

При відмові в реєстрації клопотання про визнання особи біженцем йому в п’яти­денний термін з дня прийняття рішення про це вручається, або, якщо зазначена осо­ба перебуває за межами Російської Федерації, направляється письмове повідомлен­ня із зазначенням причин відмови і порядку оскарження прийнятого рішення.

Особі, яка визнана біженцем, видається посвідчення встановленого зраз­ка. Особі, якій відмовлено у визнанні біженцем, у п’ятиденний термін з дня прийняття рішення про це вручається письмове повідомлення із зазначен­ням причин відмови та порядку оскарження прийнятого рішення.

Рішення про відмову у визнання особи біженцем може бути оскаржене в Федеральну міграційну службу Росії або в суд упродовж місяця з дня отри­мання письмового про це повідомлення.

Особа, що визнана біженцем, користується всіма правами громадянина Російської Федерації, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

На біженців поширюються пільги щодо податків, зборів, встановлених чинним законодавством Російської Федерації для вимушених переселенців.

Біженець має право:

0 проживати протягом трьох місяців у місці тимчасового поселення та користуватися іншими правами, передбаченими Законом «Про бі­женців »;

12 упродовж трьох місяців обрати місце свого постійного проживання або населений пункт, що йому пропонується органом Федеральної служби Росії, або населений пункт, у якому проживають його родичі, за їхньої згоди на спільне проживання;

0 працювати за наймом або займатися підприємницькою діяльністю, придбати у власність нерухоме майно, на умовах, встановлених для іноземних громадян законодавством Російської Федерації;

0 отримувати при сприянні відповідних органів державного управлін­ня інформацію про родичів, що проживають у країні, територію якої покинув біженець, а також про залишене там майно;

0 звертатися відповідно до законів Росії «Про громадянство» з прохан­ням про надання йому громадянства Російської Федерації;

0 добровільно повернутися в країну свого попереднього постійного про­живання.

Особа, що визнана біженцем, зобов’язана дотримуватися Конституції Ро­сійської Федерації, Конституцій республік Російської Федерації, де вона про­живає, інших законодавчих актів Росії та відповідної республіки у складі РФ.

Біженець не може бути повернений до країни, яку він залишив.

Рішення та дії органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування та посадових осіб, що ущемляють права біженця, встанов­лені законодавством Російської Федерації, можуть бути оскаржені до ви­щестоящих органів або в суд.

Особа втрачає статус біженця, якщо вона:

0 набула громадянства Російської Федерації або іншої держави, добро­вільно скористалась захистом держави, територію якої покинула;

0 виїхала на постійне проживання за межі Російської Федерації.

Особа позбавляється Федеральної міграційною службою Росії або її ор­ганом статусу біженця, якщо вона зумисне повідомила неправдиві дані, що послужили підставою для визнання її біженцем.

Питання прийому, визнання, розміщення, благоустрою та зайнятості бі­женців вирішує Федеральна міграційна служба Росії та її органи.

Біженці в Республіці Таджикистан. Біженець - це особа, що прибула або бажає прибути до Республіки Таджикистан, не є громадянином Таджикиста­ну, змушена або бажає покинути місце свого постійного проживання через об­ґрунтований страх переслідувань за ознаками раси, національності, релігій­них переконань, політичних поглядів, належності до певної групи або через загрозу життю її та членів сім’ї, безпеці і свободі в результаті масових пору­шень суспільного порядку та з інших обставин, що порушують права людини.

Статус біженця не може бути надано особі, що здійснила злочин проти миру, людства або інший умисний злочин.

Правовий статус біженців, що встановлює правові, економічні, соціаль­ні права та гарантії захисту біженців у Республіці Таджикистан, визнається Конституцією держави, Загальною декларацією прав людини, Міжнарод­ною конвенцією про статус біженців 1951 р. та її Протоколом про статус бі­женців 1967 р. та Законом Республіки Таджикистан «Про біженців», що на­був чинності 20 липня 1994 р.

Особа, що змушена була покинути країну свого проживання, прибула на те­риторію Республіки Таджикистан, упродовж одного місяця зобов’язана зверну­тися в головне управління по справах біженців Міністерства праці та зайнятості населення і його органи на місцях з проханням про надання статусу біженця.

Особа, що бажає прибути до Республіки Таджикистан на постійне про­живання, зобов’язана направити відповідну заяву через дипломатичні або консульські місії Республіки Таджикистан, що знаходяться в країні її пере­бування, про надання статусу біженця.

Особа, що звернулася з клопотанням про надання статусу біженця, і чле­ни її сім’ї під час прийняття рішення за її клопотанням мають право на:

0 звільнення від усіх податків, що пов’язані з процедурою надання ста­тусу біженця, за необхідності їм надаються послуги перекладача;

0 отримання тимчасового житла, безкоштовний проїзд до нього;

0 отримання основної допомоги, включаючи харчування, тимчасове житло, доступ до послуг охорони здоров’я та одноразової фінансової допомоги у розмірі, визначеному Радою Міністрів республіки;

0 отримання тимчасового посвідчення, що підтверджує факт розгляду клопотання про надання статусу біженця.

Особа, що звернулася з клопотанням про надання статусу біженця, зо­бов’язана:

0 надавати відповідним органам відомості, необхідні для розгляду кло­потання про надання статусу біженця;

0 отримавши направлення, відбути у зазначене місце тимчасового по­селення;

0 дотримуватися встановленого порядку проживання у місці тимчасо­вого помешкання;

0 проходити медичні огляди на вимогу органів охорони здоров’я.

Рішення про надання статусу біженця за клопотанням, що надійшло через відповідні дипломатичні чи консульські представництва Республіки Таджикистан, приймаються Головним управлінням у справах біженців Мі­ністерства праці та зайнятості населення Республіки Таджикистан і його ор­ганами на місцях. Термін прийняття рішення - не більше одного місяця від дня реєстрації клопотання про надання статусу біженця.

Особа, що отримала статус біженця, користується такими особливими правами:

0 безкоштовні послуги перекладача з питань, що стосуються статусу бі­женця, та інших важливих питань;

0 безкоштовне харчування у місцях тимчасового проживання та інші пільги протягом трьох місяців;

0 право вибору місця проживання у своїх родичів за наявності їх згоди;

0 право вибору місця проживання зі списку населених пунктів, що на­дається Головним управлінням у справах біженців Міністерства пра­ці та зайнятості населення;

0 отримувати від компетентних органів Республіки Таджикистан інформа­цію про родичів, що проживають у його країні, та про залишене майно;

0 працювати за наймом або займатися підприємницькою діяльністю, купувати у власність нерухоме майно на умовах, визначених для іно­земних громадян законодавством Республіки Таджикистан;

0 право добровільного повернення в країну свого попереднього проживання.

Особа, що отримала статус біженця, зобов’язана дотримуватись Консти­туції, законів Республіки Таджикистан, інших законодавчих актів, а також актів органів місцевого самоврядування, виконувати законні вимоги орга­нів міграційної служби, інших державних органів.

Біженець не може бути повернений, проти його волі, в країну, яку він залишив.

Дії та рішення Головного управління у справах біженців Міністерства праці та зайнятості населення Республіки Таджикистан, інших державних органів і посадових осіб, що порушують права біженців, передбачені законо­давством, можуть бути оскаржені до суду.

Статус біженця втрачається, якщо особа:

0 набула громадянства Республіки Таджикистан або іншої держави;

0 добровільно скористалась захистом держави, територію якої вона змушена була залишити;

0 виїхала на постійне місце проживання за межі Республіки Таджикистан.

Особа, що навмисно повідомила неправдиву інформацію, яка послужила підставою для визнання її біженцем, позбавляється статусу біженця.

Особа, позбавлена статусу біженця, має право оскаржити до суду рішен­ня Головного управління у справах біженців і зайнятості населення Респу­бліки Таджикистан і його органів на місцях.

Біженці та вимушені переселенці в Азербайджанській Республіці. Згідно з Законом Азербайджанської Республіки «Про статус біженців та вимушених переселенців», що прийнятий 29 вересня 1992 р. і набув чинності ЗО верес­ня 1992 р., визначається статус біженців та вимушених переселенців, право­ві, економічні й організаційні заходи його здійснення на території Азербай­джану. Біженцями на його території визнаються особи, що не є громадянами Азербайджанської Республіки, перебувають поза межами свого проживання і не можуть користуватися захистом держави постійного проживання або не бажають цього захисту через небезпеку переслідувань за ознаками національ­ності, раси чи громадянства, віросповідання, мови, а також політичних моти­вів, належності до певної соціальної групи, з виникненням реальної загрози життю, сім’ї, майну; вимушеними переселенцями на території Азербайджан­ської Республіки вважаються особи, що переселилися до іншої місцевос­ті, були змушені покинути місце свого постійного проживання на території Азербайджанської Республіки, або громадяни республіки, що прибули до неї, вимушено покинувши місце свого постійного проживання в іншій країні.

Біженець чи вимушений переселенець, що прибули на місце свого тим­часового або постійного проживання, звертаються до відповідних держав­них органів, щоб отримати статус біженця або вимушеного переселенця.

Відповідні органи, зареєструвавши їх, видають не пізніше, ніж через три місяці - біженцям, та не пізніш, ніж через один місяць - вимушеним пересе­ленцям документ про статус біженця або вимушеного переселенця. Цей тер­мін за рішенням відповідного органу може бути продовжений за наявності поважної причини (хвороба, нещасний випадок, відсутність транспортних засобів та інші випадки).

Статус біженця надається на п’ять років.

Біженці користуються правами та свободами громадян Азербайджан­ської Республіки, мають однакові з ними обов’язки, якщо інше не випливає з Конституції, Закону «Про статус біженців і вимушених переселенців» та інших законодавчих актів.

Особі, що отримала статус біженця або вимушеного переселенця, у вста­новленому порядку гарантуються:

0 безкоштовне проживання у спеціально відведених місцях до забезпе­чення не пізніше трьох місяців роботою та помешканням;

0 безкоштовний проїзд і перевезення майна до місця тимчасового про­живання;

0 отримання за місцем тимчасового проживання людьми похилого віку, дітьми, малозабезпеченими та особами, що втратили годувальника, необхідної безкоштовної лікарської допомоги і товарів повсякденного попиту на пільгових умовах;

0 навчання дітей у дошкільних установах, підлітків та молоді - у відпо­відних навчальних закладах;

0 купівля продовольчих та промислових товарів у населених пунктах на однакових умовах з постійно проживаючими громадянами;

0 отримання призначеної державою та іншої допомоги;

0 виплата, навіть за відсутності необхідних документів, пенсії та гро­шової допомоги у мінімальному розмірі;

0 першочергове розміщення одиноких пенсіонерів і непрацездатних ін­валідів у спеціальних установах соціального забезпечення;

0 отримання у встановлений законом термін статусу біженця і вимуше­ного переселенця;

0 звільнення на п’ять років від сплати за квартиру, комунальні послу­ги - газ, воду, електроенергію (за винятком витрат на виробничо-гос- подарські потреби);

0 вибір запропонованого їм відповідними державними органами у три­місячний термін постійного місця проживання.

Біженці та вимушені переселенці добровільно обирають місце роботи із за­пропонованих їм державними органами з питань праці або змінюють професію.

Забезпечення біженця або вимушеного переселенця тимчасовим або по­стійним житловим приміщенням здійснюється місцевими органами вико­навчої влади в порядку, визначеному урядом республіки відповідно до чин­ного законодавства.

Припиняється поширення на особу статусу біженця:

0 через п’ять років після отримання статусу біженця;

0 якщо вони знову користуються захистом країни свого громадянства;

0 після позбавлення громадянства тих, хто добровільно набув нового громадянства та захисту нової країни свого громадянства;

0 якщо вони добровільно знову поселились у країні, яку покинули або закордоном якої опинились в результаті загрози переслідування;

0 зникли обставини, що були підставою для отримання статусу біженця.

Припиняється поширення на особу статусу вимушеного переселенця, якщо особа:

0 повернулась до колишнього місця проживання або безоплатно забез­печена іншим місцем проживання у тому ж регіоні;

0 забезпечена місцем проживання на рівні, встановленому спеціальним рішенням держави;

0 добровільно виїхала з території Азербайджанської Республіки в іншу країну.

Питаннями переселенців опікується Державний комітет Азербайджан­ської Республіки по роботі з особами, що вимушено покинули місце постій­ного проживання.

Вибухонебезпечна спадщина СРСР. За кордоном і на теренах незалеж­них держав, що утворилися після розпаду СРСР, численні науковці, публі­цисти й пересічні громадяни замислюються над тим, як же трапилось, що така супердержава, Радянський Союз, раптом, без нападу ззовні, розвали­лася на складові частини - союзні республіки, які негайно проголосили себе суверенними незалежними державами? Здавалось, що СРСР як багатонаці­ональна держава, керована єдиною партією, озброєна єдиною ідеологією та з «вірно» розв’язаним національним питанням - це моноліт на віки. Розпад Радянського Союзу, безумовно, стався внаслідок дії не однієї, а комплексу причин. Всупереч офіційним твердженням про те, що національне питання в Союзі вирішене раз і назавжди, реальне життя свідчило про інше. Безмеж­ний унітаризм, централізм, командно-адміністративні методи управління, що звужували, точніше обмежували права союзних республік та інших на­ціонально-державних утворень, зводили нанівець декларований за формою федералізм. Диктат центру в усіх сферах соціального, економічного, націо­нального, культурного життя багатонаціонального радянського суспільства був атрибутом і засадничою основою тоталітарного режиму.

За майже сім десятиліть існування Союзу національна політика, заходи щодо розв’язання національного питання не були адекватні вимогам часу. В теорії національної політики панував безмежний догматизм, відірваний від життя. Жива практика становлення нового типу національних відносин з при­таманними їм суперечностями належним чином не досліджувались, новими проблемами не цікавились, їх взагалі ігнорували, замовчували. На практиці це об’єктивно означало гальмування етнонаціонального розвитку, що спри­чиняло зростання негативних чинників у сфері національної політики.

Формально проголошені конституціями союзних, автономних респу­блік в СРСР, що вони є суверенними державами, насправді такими не були. Практично ніякої самостійної влади держави на своїй території вони не здій­снювали. Тобто ніякого державотворчого процесу в межах держав-фікцій за їх ініціативи не відбувалось. Була імітація державності; декор держави і атрибутика держави: Верховні Ради (парламенти), Основні закони (консти­туції, Ради міністрів (уряди), міністерства, суди, прокуратура, державний гімн, державний прапор тощо. Загальновизнаний світовим співтовариством принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову та досвід їх функціонування не втілювався в життя та й не міг втілюватися за умов дик­тату компартійної номенклатури.

Протягом десятиліть ігнорувались специфічні соціально-економічні та уховно-культурні потреби націй (етносів). Будь-який вияв національної са- обутності, традицій, культурно-духовних особливостей поза ідеолого-полі- ичними рамками заборонявся і переслідувався. Потрібно було реформувати

суспільно-політичну систему, демократизувати суспільство, стати на шлях створення правової держави. Але імперські амбіції партійно-комуністичної верхівки були на заваді цьому. Вона демонструвала специфічний наддер­жавний шовінізм, байдуже ставилась не лише до малих народів (етносів), а й до мільйонних за чисельністю націй - все це породжувало й накопичувало болісні національні симптоми. У СРСР особливо в повоєнні роки передовсім пануючою була позиція зневажливого ставлення до людей, зокрема до на­цій, які мали свою тисячолітню історію, досвід державного життя, багату культуру (Україна, Грузія, Вірменія, Узбекистан, Таджикистан та ін.). Іг­норування загальнолюдських принципів гуманізму, котрі мали бути прита­манними міжнаціональним, міжетнічним відносинам.

Незважаючи на масову пропаганду дружби народів, інтернаціоналізму, турботи про кращу долю націй і народів, які нібито притаманні пануючій то­талітарній системі, ці ілюзії швидко втрачали свій зовнішній привабливий блиск. Тому не випадково виникали численні соціальні, економічні, політич­ні, етнонаціональні, екологічні, психологічні напруження в суспільстві, заго­стрювались різного роду конфлікти, масові безпорядки, для придушення яких тоталітарний режим застосовував Збройні сили, внаслідок чого виникали чис­ленні людські жертви. В 70-80-х роках проблема національно-державного будівництва висувалась на перший план. Кардинальне вирішення її могло б знати чимало суперечностей і відхилень у національній сфері, але цього не ста­лося. Вибухонебезпечний матеріал продовжував нагромаджуватись, призвів­ши у 1991 р. до розпаду СРСР та утворення нових незалежних держав.

Виїзд та в’їзд у Російську Федерацію регламентується відповідним за­коном РФ, прийнятим Державною Думою 18 липня 1996 р. Порядок пере­тину державного кордону регулюється Законом РФ «Про державний кордон Російської Федерації» та зазначеним законом.

Закон передбачає порядок оформлення та видання документів, порядок в’їз­ду, оформлення та видачі документів для виїзду, порядок транзитного проїзду іноземних громадян та осіб без громадянства, в’їзду в РФ та виїзду іноземних громадян і осіб без громадянства за порушення цього федерального закону.

Характерно, що ст. 5 передбачає: якщо на території іноземної держави ви­никає надзвичайна ситуація, РФ гарантує вжиття дипломатичних, економіч­них та інших передбачених міжнародним правом заходів щодо забезпечення безпеки громадян РФ, які перебувають на території цієї іноземної держави.