7.14.        ІММІГРАЦІЯ У КРАЇНАХ СНД

Прибалтійська специфіка полягає в наявності значної кількості росіян, що бажають повернутися в Росію або виїхати на Захід. Є чинники, що сприяють міграції: економічні зрушення та збільшення шансів на отримання роботи та житла у країнах колишнього СРСР за межами Прибалтики; зростання безро­біття в країнах Балтії (у Латвії більше 2/3 робітників - нелатиші), піднесення в промислових центрах Росії, України, Бєларусі тощо; застосування законів про мову для службовців, вчителів та студентів. У країнах Балтії сподіваються, що виїзд росіян та інших сприятиме послабленню напруги по таких аспектах:

1. Прибалтійські етнічні групи все ще відчувають загрозу з боку мільйо­нів іноземців, що поселилися в Прибалтиці внаслідок військової оку­пації СРСР. У Ризі, скажімо, мешкають 37 % латишів, які до того ж складали всього 44 % міського населення. Вони становили меншість у всіх вікових групах від 19 до 44 років. У 1989 р. латиші складали 52 % всього населення, а лише 22,2 % росіян говорить латиською мо­вою. Будь-яка зміна етнічного співвідношення на користь латишів, естонців, литовців допоможе послабити напругу та дозволить їм бути більш лояльними щодо інших етнічних груп.

2. Прибалтійці були вислані Сталіним з метою безпеки, або ж у пошуках європейської атмосфери та кращих умов життя, були завербовані та запрошені в силу гострої нестачі кваліфікованої робочої сили. Диском- фортний стан росіян (живуть в іноземній державі, змушені коритись чужим порядкам, говорити іноземною мовою) отруює атмосферу як в їх колах, так і значно посилює напруженість серед етнічних груп.

3. Існує загроза інтервенції у прибалтійські країни. Відбуваються су­тички на різних міжнародних форумах, загрози економічних та ін­ших санкцій, що проголошуються під приводом « допомоги росіянам у Прибалтиці» і є серйозною перепоною нормалізації відносин між країнами Балтїї та Росією. Можлива й гіпотетична ескалація, поді­бна тій, яку застосував Гітлер щодо Чехословаччини у 1938 р.

Основну відповідальність за зворотну міграцію апатридів має нести Ро­сія як правонаступниця СРСР. Німеччина також несе моральну відповідаль­ність за незаконну окупацію та заселення Прибалтики. Німеччина має за­пропонувати:

а) грошову допомогу бажаючим повернутися у колишній СРСР;

б) технічну допомогу - комп’ютеризовані роботі центри, центри пересе­лення, транспорт для переїзду.

Європейське співтовариство має визначити квоту для апатридів у При­балтиці щодо своїх держав-членів.

Велика кількість чужоземців у Литві та Естонії - основне джерело напруже­ності в Європі, а негармонійні етнічні відносини погіршують стосунки з Росією.

Імміграція в Литовській Республіці. Закон Литовської Республіки «Про міграцію», що набув чинності 1 січня 1992 р., визначає умови та порядок прибуття, тобто імміграції іноземців на постійне проживання до Литви. Ім­мігрантом визнається іноземець, який прибуває на постійне проживання до Литовської Республіки. Іноземець може іммігрувати до Литовської Республі­ки тільки у встановленому вищезазначеним законом порядку, якщо отримав дозвіл на проживання в Литві без перевищення імміграційної квоти.

Дружина або чоловік іммігранта та його діти віком до 18 років, що за­лишились проживати в інших державах, мають право на запрошення іммі­гранта прибути на постійне проживання до Литовської Республіки.

Іноземці можуть клопотатися про дозвіл на проживання в Литві лише на підставі запрошення від громадян країни.

Умови й порядок видачі запрошень до Литовської Республіки встанов­люються урядом Литовської Республіки.

Іноземцю не видається дозвіл на імміграцію до Литовської Республіки, якщо він:

1) хворий небезпечними інфекційними хворобами;

2) розумово відсталий або психічно хворий;

3) зловживає наркотичними, токсичними речовинами або спиртними напоями;

4) не має легального джерела проживання в державі, з якої хоче вибути;

5) не має постійного місця проживання в державі, з якої хоче вибути;

6) упродовж останніх п’яти років вчинив тяжкий умисний злочин;

7) займається діяльністю, спрямованою проти Литовської Республіки;

8) відповідно до Закону про імміграцію впродовж п’яти останніх років був висланий з Литовської Республіки;

9) домагається отримання дозволу на проживання в Литовській Респу­бліці, представляючи свідомо неправдиві дані, або іншим способом обману;

10) не має документів, що засвідчують тотожність його особи. Верховна Рада Литовської Республіки кожного року визначає імміграційну квоту за пропозиціями уряду.

Іммігранту за його бажанням створюються умови для вивчення литов­ської мови і ознайомлення з основами Конституції Литовської Республіки. Умови й порядок адаптації іммігрантів визначаються урядом.

Клопотання про імміграцію розглядаються, рішення приймаються, до­зволи видаються або скасовуються міністерством внутрішніх справ Литов­ської Республіки у встановленому урядом порядку. Клопотання про іммі­грацію має бути розглянуте не пізніше як через рік з дня його подання.

Дозвіл на проживання іноземцю в Литовській Республіці може бути ска­сований упродовж 10 років від дня його отримання, якщо:

1) дозвіл отримано шляхом обману;

2) іммігрант здійснив умисний злочин, за який його позбавлено волі;

3) іммігрант займається діяльністю, спрямованою проти Литовської Республіки.

Після скасування дозволу на проживання іноземець не пізніш як за ЗО днів зобов’язаний вибути з Литовської Республіки. Якщо впродовж визна­ченого терміну іноземець не вибув з країни, його висилають. Умови й поря­док висилання встановлюються урядом республіки.

Імміграція в Республіці Грузія. У Республіці Грузія імміграція регу­люється Законом «Про правове становище іноземців», який набув чинності 8 червня 1993 р., Законом «Про імміграцію», що діє від 1 вересня 1993 р., та іншими законодавчими актами. Якщо міжнародним договором, у якому бере участь Грузія, визначені інші правила, що відрізняються від законодав­ства республіки, тоді застосовуються правила цього договору.

Законодавство Республіки Грузія про імміграцію визначає порядок і умови прибуття або імміграції громадян іноземної держави, а також осіб бег громадянства в країну на постійне проживання без ущемлення інтересів гро мадян Грузії, а також регулює інші відносини, що виникли у зв’язку з цим.

Іммігрантом у Грузії вважається іноземець, що отримав право на постій не проживання в країні. Статус іммігранта може бути наданий:

1) грузину за походженням, тобто громадянину іншої держави або особ без громадянства, батько якої є грузином;

2) батькам громадянина (громадянки) Республіки Грузія, його дружи (чоловіку), дітям віком до 18 років або повнолітнім недієздатним дітям

3) батькам, чоловіку (дружині) іммігранта, його дітям віком до 18 років або повнолітнім недієздатним дітям;

4) особам, що перебувають під опікою громадянина Грузії;

5) іноземцю, що є опікуном громадянина Грузії;

6) висококваліфікованим спеціалістам у галузі науки, діячам мистецтва, прибуття яких відповідає інтересам Грузії, а також висококваліфіко­ваним спеціалістам - технікам і робітникам, що потрібні народному господарству держави.

Для отримання статусу іммігранта іноземець повинен мати постійне легальне джерело доходу, що дає йому право забезпечувати свої (і членів своєї сім’ї) міні­мальні потреби. Грошовий еквівалент цих потреб затверджує Кабінет Міністрів.

Іноземцю може бути відмовлено в імміграції до Республіки Грузія, якщо:

1) ним здійснено злочин;

2) упродовж останніх 5 років ним здійснено тяжкий кримінальний зло­чин і стосовно нього порушено кримінальну справу;

3) його прибуття створить загрозу державній безпеці Грузії, громадсько­му спокою або негативно вплине на моральність населення;

4) він заражений СНІДом, венеричним захворюванням або іншою хво­робою, що входить до переліку, визначеного Міністерством охорони здоров’я, страждає на алкоголізмом чи наркоманію;

5) для отримання дозволу на проживання на території Республіки Гру­зія та візи на в’їзд ним були надані підроблені або такі, що втратили силу,документи;

6) раніше був видворений із Республіки Грузія;

7) в інших випадках, передбачених законодавством Грузії.

Кожен іммігрант зобов’язаний протягом 10 днів з моменту в’їзду до Респу­бліки Грузія стати на облік в органах внутрішніх справ за місцем проживання.

Права, свободи й обов’язки іммігранта в Республіці Грузія визначаються Законом про правове становище іноземців та іншими законодавчими акта­ми Республіки Грузія. Підстави для видворення іммігранта з країни перед­бачені Законом про імміграцію.

Імміграція в Республіці Казахстан. Виходячи з загальновизнаних норм міжнародного права та відповідно до інтересів держави і її народу, Республіка Казахстан формує свою зовнішню міграційну політику. Закон «Про іммігра­цію», що набув чинності 1 грудня 1992 р., є її складовою частиною. Виїзд з республіки та в’їзд до Казахстану, а також транзитний проїзд через його тери­торію регулюються спеціальними законами та актами Кабінету Міністрів.

Закон «Про імміграцію» Республіки Казахстан складає правову основу регулювання і організаційно-цільового забезпечення переселення в респу­бліку, створення необхідних умов життя на новому місця для біженців, осіб і сімей, що повертаються на свою історичну батьківщину.

Президент Республіки Казахстан за поданням Кабінету Міністрів за­тверджує квоту імміграцій на кожен календарний рік, якою визначаються кількість і види іммігрантів із зазначенням країн, з яких вони прибувають, матеріально-фінансові ресурси, необхідні для їх прийняття, благоустрою і адаптації, а також регіони, куди вони мають переселятися, типи госпо­дарств, у яких вони мають бути працевлаштовані.

Квота повинна передбачати диференційовані допомогу і систему пільг для біженців і репатріантів.

Іммігранти, що отримали посвідку на проживання в республіці, зобов’я­зані дотримуватися Конституції і законів Республіки Казахстан, поважати державну мову, культурні традиції казахського народу та інших національ­них меншин країни.

Громадяни інших держав, що проходять військову службу в частинах, розташованих на території Казахстану, є персоналом іноземних посольств, консульств та представництв. Іноземні громадяни, які тимчасового чи постій­но проживають у республіці за трудовими чи іншими контрактами, і ті, що перебувають на навчанні, не є іммігрантами їх правове становище регулюєть­ся міжнародними та міжурядовими угодами, нормами міжнародного права.

Надання статусу біженця іноземцю в кожному конкретному випадку ви­рішується імміграційним відомством.

Особам казахської діаспори, що мешкають в інших державах і мусять повертатися в Республіку Казахстан внаслідок їх переслідування і притис­нення, обмеження їхніх прав і свобод, а також у зв’язку із поєднанням зі своєю історичною батьківщиною, надається статус біженців.

Співвітчизникам та особам корінної національності, що покинули терито­рію Республіки Казахстан у результаті масових репресій, насильницьких за­ходів і переслідування, а також військовим полоненим та їх нащадкам, що по­вертаються на свою батьківщину, надається статус біженців-репатріантів. Усі інші особи, що переселяються з різних обставин до Казахстану, мають статус іммігрантів. Питання про надання політичного притулку особам інших дер­жав у кожному конкретному випадку вирішується президентом республіки.

Колективна імміграція допускається за тих обставин і мотивів, що й ім­міграція окремих осіб, проте рішення з цього питання приймає Кабінет Мі­ністрів Казахстану.

Емігранти з інших держав, що переселяються в Республіку Казахстан з сімейних та сімейно-побутових мотивів, не є біженцями.

Інтереси об’єднання та збереження цілісності сімей є найважливішим принципом, що лежить в основі питання про сімейну імміграцію.

У регулюванні трудової міграції пріоритетне значення має залучення до республіки спеціалістів високої кваліфікації із-за кордону в інтересах кадро­вого забезпечення провідних галузей господарства, а також для навчання міс­цевих спеціалістів. Питання залучення з умовою переселення в республіку на­званої категорії осіб вирішується Кабінетом Міністрів Республіки Казахстан.

Посвідки на проживання в Республіці Казахстан поділяються на тимча­сові та постійні. Питання про видання посвідки на проживанням переселен­цям усіх категорій вирішується імміграційним відомством.

Тимчасова посвідка на проживання надається особам, що отримали ста­тус біженців, іммігрантів у встановленому порядку, а також особам, що пе­реселились згідно з міжурядовими угодами.

Тимчасова посвідка на проживання, що надається біженцям і переселен­цям, має випробувальний характер. За цей період вони мають пройти адап­тацію в нових умовах, набути трудових навичок, що забезпечать їм прожит­ковий мінімум, показати позитивні моральні якості та повагу до конститу­ційного ладу Республіки Казахстан.

Тимчасова посвідка на проживання надається на 5 років. За необхіднос­ті посвідка на проживання подовжується ще на три роки.

Іноземцю при укладенні шлюбу з особою, що постійно проживає в Ка­захстані, при отриманні візи на в’їзд видається посвідка на тимчасове про­живання.

Постійна посвідка на проживання іммігранту, що клопочеться про це, як правило, видається після закінчення трирічного терміну тимчасового проживання в країні.

Біженцям та переселенцям, що прибувають у республіку як на історич­ну батьківщину, надається постійна посвідка на проживання без іспитово­го терміну. Набуття ними громадянства здійснюється відповідно до Закону «Про громадянство Республіки Казахстан», що набув чинності 1 березня 1992 р. Посвідка на проживання не видається:

0 нелегальним іммігрантам, а також біженцям та переселенцям, що пе­реслідуються за здійснення кримінальних злочинів у країнах, вихід­цями з яких вони є;

0 особам, що звільнилися із місць позбавлення волі, постійне місце про­живання яких до здійснення злочину було за межами Казахстану;

0 особам, що здійснили злочини проти людства;

0 з інших причин за вмотивованим рішенням імміграційного відомства.

Відмова у виданні посвідки на проживання може бути оскаржена в Кабіне­ті Міністрів Республіки Казахстан або в суді, рішення яких є остаточним.

Іммігрант, що порушив закони Республіки Казахстан, залежно від тяж­кості правопорушення може бути притягнений до адміністративної або кри­мінальної відповідальності, позбавлений посвідки на проживання.