7.9.  ДЕКЛАРАЦІЯ КОНФЕРЕНЦІЇ ПО КРАЇНАХ СНД

Розпад Радянського Союзу змінив політичну карту світу, загострив ет­нічні конфлікти, викликав гострі політичні, економічні та соціальні по­треби. Соціально-економічна нестабільність, характерна для перехідного періоду в країнах СНД, прояви в деяких з них насильства ігнорування прав людини та гуманітарного права, екологічні катастрофи, а також труднощі, з якими зіткнулися певні групи у процесі інтеграції, є основними причинами стихійної міграції та недобровільних переміщень населення, які зачепили мільйони людей. Такі масові та неврегульовані переміщення населення мо­жуть підірвати політичні та економічні реформи в СНД та мати несприятли­ві наслідки для міжнародної безпеки та стабільності. Визначаючи актуаль­ність і гостроту цих проблем та визнаючи, що хоча основна відповідальність за їх врегулювання лежить на самих країнах, вони не можуть розв’язатися власними зусиллями нових суверенних держав через обмежені ресурси та нестачу досвіду. Країни СНД закликали до угоджених дій та міжнародно­го співробітництва. Міжнародне співтовариство готове підтримати зусилля країн СНД щодо розв’язання вказаних проблем, оскільки усвідомлює як масштаби гуманітарних проблем, так і наслідки у галузі безпеки.

У Декларації наголошується на вагомості регіональної конфедерації країн СНД з розгляду проблем біженців, переміщених осіб, інших недобро- вільно переміщених осіб, яку підготували УВКБ спільно з МОМ, ОБСС та її Бюро по демократичних інститутах та правах людини (БДІПЛ). Зрозуміло, що Конференція мала потрійну мету: забезпечити для країн СНД надійний форум для обговорення проблем недобровільних переміщень населення та проблем біженців у гуманітарному те деполітизованому дусі, розглянути пе­ресування населення в регіоні, виявляючи при цьому категорії мігрантів, що викликають стурбованість, виробити Програму дій для країн СНД, яка не носить обов’язкового характеру.

У Декларації зазначено: держави, які беруть участь у Конференції, ви­знають, що концепція регіональної та міжнародної безпеки будується на зміцненні демократичних інститутів та захисті прав людини і основних сво­бод. Вони виробили заснований на цій концепції превентивний підхід, спря­мований на оздоровлення ситуації, та співпрацювати у дусі взаємної поваги та рівноправності при розробці всеосяжної стратегії врегулювання міграцій­них потоків і розв’язання проблем недобровільних і масових переміщень на­селення у країнах СНД. Ця стратегія ґрунтується на універсальних правах людини та прийнятих у всьому світі принципах, що стосуються врегулюван­ня переміщень населення та запобігання ситуацій, які призводять до нових масових недобровільних переміщень, з урахуванням ситуації у кожній краї­ні та особливостей міграційних потоків між ними. Вони є важливим кроком у розв’язанні довгочасних завдань регулювання міграційними потоками та запобігання недобровільних переміщень населення у цьому велетенському та неоднорідному регіоні, де розташовані країни СНД. Хоча ця стратегія була розроблена спеціально для країн СНД, усі держави-учасниці підтрима­ли життєво важливий процес реалізації заходів Програми. Усі держави та зацікавлені міжнародні організації висловили свою готовність підтримати практичне втілення цих заходів у необхідній формі та на належному рівні.

Запобіжні заходи. Програма дій країн СНД щодо недобровільного перемі­щення населення має забезпечувати захист прав людини та повагу до міжна­родного гуманітарного права. Країни СНД закликані ратифікувати та викону­вати відповідні міжнародні документи, що стосуються цих прав в прав біжен­ців, та привести внутрішнє законодавство у відповідність з цими документами. Необхідно надати підтримку загальнодержавним інститутам, відповідальним за нагляд та підтримку захисту прав людини; створити посаду уповноваженого з прав людини (омбудсмена), функції якого відповідали б рекомендаціям, ви­робленим на зустрічі експертів ООН з демократичних інститутів (1991, Осло). Слід визнати та підтримувати важливу роль міжнародних та НУО у захисті прав людини, прав біженців, гуманітарного права. Державам - учасницям До­даткового Протоколу до Женевської Конвенції слід визнати роль Міжнародної комісії з виявлення фактів. Спеціальні заходи мають спрямовуватись на запо­бігання та скорочення безгромадянства відповідно до міжнародних конвенцій, гарантувати вільний доступ до інформації щодо вимог та процедур стосовно на­буття громадянства. У країнах СНД слід розробити політику, законодавство та обов’язки на основі Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, Декларації ООН про права осіб, що належать до національних чи етнічних, релігійних та мовних меншин, Копенгагенського документа НБСС та інших відповідних до­кументів НБСС/ОБСЄ, а також Конвенції Ради Європи про захист національ­них меншин (1995). Там, де це можливо, необхідно повністю використати чин­ні процедури та механізми, створені міжнародним співтовариством. Пропону­ється також використати у повному обсязі відповідні інструменти та механізми ОБСЄ та інших міжнародних організацій. Країнам СНД слід співпрацювати з Верховним Комісаром ОБСЄ у справах національних меншин та здійснювати

відповідні заходи щодо виконання його рекомендацій. Варто заохочувати спів­робітництво країн СНД в рамках Конвенції СНД про захист прав осіб, що нале­жать до національних меншин. Можуть знадобитися відповідні заходи щодо сприяння використанню мов меншин у сфері освіти та культури, у судочинстві та адміністративних органах, засобах масової інформації, а також в економіч­ній і соціальній сферах, як це вказано в документах НБСЄ/ОБСЄ та Рамкової Конвенції Ради Європи про захист національних меншин. Як підкреслено у висновках Женевської наради експертів НБСЄ по національних меншинах та ін., встановлення та підтримка безпосередніх контактів між особами, що нале­жать до національних меншин, а також транскордонні контакти між особами, що належать до національних меншин, та особами, з якими вони поділяють спільне етнічне чи національне походження, культурні набутки чи релігійні вірування, сприяє взаємопорозумінню та розвитку добросусідських відносин. Визнається роль НУО та інших атрибутів громадянського суспільства у зміц­ненні транскордонної довіри.

Глибше двостороннє співробітництво між країнами походження та кра­їнами, що приймають, допомогли уникнути недобровільних переміщень на­селення. Необхідно, зокрема, зміцнювати транскордонне співробітництво, розповсюджувати достовірну інформацію щодо можливості переселення в країну походження та заохочувати інтеграцію в країні, що приймає. Сприя­ти заходам, що запобігають соціальному відторгненню всіх категорій осіб та заборонити дискримінацію на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, ре­лігії, політичних чи інших переконань, громадянства чи соціального похо­дження, майнового стану, народження тощо. Неурядові організації можуть надати допомогу в створенні атмосфери дружби та терпимості для таких осіб. З метою боротьби з расизмом, расовою дискримінацією та ксенофобією необ­хідно розвивати освіту в галузі прав людини, що сприятиме встановленню терпимості та поваги до демократичних цінностей. Організовувати спеціалі­зовану підготовку кадрів для НУО, включаючи асоціації мігрантів. Необхід­но здійснювати заходи з попередження ескалації на общинному рівні та вну­трішніх заворушень, що призводять до порушень прав людини, насильства чи вимушених переміщень населення. Такі заходи включають превентивну дипломатію, раннє оповіщення, створення і розвиток демократичних інсти­тутів та розв’язання конфліктів. Превентивна дипломатія означає надання необхідних послуг, проведення переговорів, запитів. Посередництво на при­мирення повинні ґрунтуватися на конфіденційності та співробітництві.

Слід вітати зусилля країн СНД, спрямовані на розвиток взаємоприй­нятних підходів, зокрема розробку стратегій запобігання та врегулювання конфліктів у країнах СНД. Необхідно ретельно розглянути прямі та побічні наслідки державної соціально-економічної політики для потенційних не­добровільних переміщень населення. Особливу тривогу викликає жебрац­тво незалежно від того, є воно непередбачуваним результатом здійснення економічних реформ чи тенденцій, що існували раніше. Існує зв’язок між жебрацтвом пригнічених груп, соціальною стабільністю та переміщенням населення. Слід надавати перевагу створенню в СНД ефективних систем со­ціального захисту на державному рівні. Щоб уникнути деградації середови­ща та виникнення екологічних катастроф, необхідно узгодити екологічні норми з міжнародними стандартами та забезпечити ефективну безпеку всіх ядерних та хімічних установок. Важливою є політика, спрямована на шир­ше розповсюдження інформації з питань екології та навчання населення ме­тодам зменшення ризику виникнення природних та техногенних катастроф і мінімізації їх наслідків, широко залучати громадськість до планування та прийняття рішень в галузі екології. Необхідно використовувати науковий та технічний потенціал для того, щоб запобігти виникненню ситуацій, що можуть спричинити недобровільні переміщення.

Інтеграція розглядається як першорядна мета для репатріантів, осіб, що недобровільно переселяються, та осіб, що належать до депортованих народів, які повернулися (переселились) у країну свого громадянства чи походження, а також для екологічних мігрантів, які напевне не зможуть повернутися у місця колишнього проживання. Для біженців, осіб, які перебувають у ситуації, схо­жій з ситуацією біженців, та осіб, переміщених всередині країни, інтеграція може розглядатися як довгочасне вирішення їх проблеми у тих випадках, коли стає зрозуміло, що ані добровільна репатріація (повернення) в місця колишньо­го проживання, ані переселення неможливі у найближчому майбутньому.

Інтеграція передбачає також врахування докорінних інтересів місцевих груп населення. Програма дій включає акцент на повагу прав людини, осіб, що інтегруються відповідно до положень міжнародних документів. При реа­лізації інтеграційних програм слід уникати дискримінації між групами, що отримують допомогу, а також між ними та місцевим населенням. Необхідно гарантувати збереження національної, етнічної, мовної та релігійної само­бутності інтегрованих осіб. Сама ж інтеграція не повинна призводити до на­сильницької асиміляції. Бажані розробка та здійснення житлових програм, які передбачають, серед іншого, виділення земельних ділянок, надання до­помоги та субсидій. Можна було б також розробити програму пільгового опо­даткування та кредитування для деяких груп осіб, що отримують допомогу.

Концентрація інтегрованих груп у густонаселених, економічно депре­сивних чи екологічно несприятливих районах може утруднити їх повну ін­теграцію у місцеве суспільство і створити напруженість у відносинах з місце­вим населенням. Щоб запобігти цього, при розробці інтеграційних програм слід враховувати необхідність правильного розподілу інтегрованих осіб по території держави. Такі міркування не повинні обмежувати свободу вибор місць проживання громадянами у межах власної країни.

Необхідно здійснювати заходи з надання допомоги особам, які інтегру ються, у пошуках роботи із залученням, зокрема, служб зайнятості та про грам з професійної підготовки та перепідготовки. Програми розвитку виді діяльності, що приносять прибуток, та малого підприємства будуть стимулювати процес інтеграції. Слід створювати та зміцнювати структури, які сприяють досягненню самозабезпечення та самодостатності. Необхідно за­охочувати методи щодо забезпечення опори на власні сили для надання під­тримки підприємницької діяльності мігрантів. Общинам мігрантів можна допомагати через центри прийому, навчати їх навичкам підприємництва, а також через надання фінансових та інших кредитів для створення малих підприємств. Такі програми лише виграють, якщо будуть пов’язуватися з ширшими програмами економічного розвитку.

У цій справі важливу роль можуть відіграти неурядові організації, осо­бливо ті з них, що створені інтегрованими особами. Інтегрованим особам слід гарантувати прямий доступ до основних соціальних послуг, таких як соці­ально-культурна орієнтація та медична допомога, а також відповідна право­ва допомога. Особливу увагу слід приділити пенсійному забезпеченню. Інте­граційні програми повинні враховувати особливі потреби різних категорій осіб. Для осіб, що належать до депортованих народів, набуття громадянства має першорядне значення, дозволяючи їм у повному обсязі користуватися правами і свободами, що надаються громадянам.

У разі втрати майна при від’їзді з місця постійного мешкання слід пе­редбачати виплату компенсацій через двосторонні та багатосторонні угоди та інші механізми співпраці з міжнародними організаціями. Заохочується розробка цільових програм для найбільш вразливих груп мігрантів, вклю­чаючи одиноких, дітей, що залишилися без опікунства, жертв тортур, пси­хологічного шоку, жертв злочинів та сексуальних домагань чи жорстокого поводження з особами похилого віку та інвалідами. Допомога буде спрямо­вана на задоволення першорядних потреб цих осіб і забезпечення основними засобами до існування та сприяти інтеграції цих осіб у суспільство.

Необхідно надавати жінкам можливості отримувати прибуток шляхом надання їм права користування землею, володіння власністю, отримання кредитів. Усім зацікавленим учасникам необхідно вжити відповідних за­ходів з тим, щоб місцеве населення з більшою увагою ставилося до осіб, що підлягають інтеграції.

Необхідно використовувати всі засоби, включаючи кампанії у засобах масової інформації та системі освіти. Міжнародні та неурядові організації можуть відіграти важливу роль у зменшення напруженості та подоланні не­довіри всередині общини. Осіб, «зачеплених» недобровільним переміщен­ням, необхідно заохочувати до створення об’єднань з метою активізації їх участі у прийнятті рішень, що їх стосуються.

Оперативні рамки програми надання допомоги. Розробка та здійснен­ня програми входить у компетенцію країн СНД, які вже роблять це спіль­но з міжнародним співтовариством. Проте існуючі потреби виходять далеко за межі кадрових, технічних та фінансових ресурсів, що є в країнах СНД. Звідси - необхідність міжнародної допомоги та сприяння з боку відповідних міжнародних організацій, зацікавлених країн, неурядових організацій та інших незалежних учасників. Допомогу слід надавати постраждалим групам населення, а також відповідним державним органам та неурядовим органі­заціям. Пряма допомога може бути доповнена технічним співробітництвом, спрямованим на зміцнення потенціалу державних органів та НУО в галузі планування та здійснення програм допомоги. За практичним здійсненням програм можуть спостерігати місцеві органи управління, міжнародне спів­товариство, НУО та ін. Ці програми задоволення короткочасних та довгочас­них потреб повинні розроблятися за активною участю всіх груп, які можуть бути «зачеплені» ними (включаючи місцеве населення), і повинні повною мірою враховувати інтереси цих груп. При цьому визнається виключна роль НУО у формулюванні та викладенні цих інтересів. Згідно з цими програмами термінова допомога при необхідності та допомога в репатріації/поверненні та реімміграції в країну/регіон їх колишнього проживання чи при інтеграції на місці могла б надаватися біженцям, особам, що знаходяться у ситуації, схо­жій з ситуацією біженців, та особам, переміщеним всередині країни. Недо- бровільно переселені особи можуть вимагати термінової допомоги, необхідно сприяти їх розселенню та інтеграції на місці. Слід надавати допомогу в повер­ненні та інтеграції репатріантів та осіб, що належать до раніше депортованих народів. Термінова допомога та допомога в інтеграції може знадобитися еко­логічним мігрантам. Незаконних мігрантів необхідно повернути та прийня­ти назад, дотримуючись при цьому вимог щодо поважання прав людини.

Повернення осіб, переміщених всередині країни. Державам слід пова­жати індивідуальне право та вільно висловлене бажання зацікавленої осо­би. Організоване повернення має відбуватися впорядковано та поступово, з урахуванням здатності регіону їх походження прийняти цих людей. У разі звернень УВКБ та МОМ можуть надавати сприяння та допомогу в поверненні осіб, переміщених всередині країни. Планування програм повернення має по­чинатися завчасно і включати всі постраждалі групи населення, а також пе­редбачити надання транспорту для людей та їх майна, матеріальної та право­вої допомоги у регіону повернення тощо. Країнам СНД слід здійснити заходи з відбудови житла, основної інфраструктури та адміністративних структур. Конкретні програми мають бути для дітей, що залишилися без опікунства, жертв тортур, психологічного тиску, жертв злочинів та домагань на сексуаль­ному ґрунті чи жорсткого поводження, осіб похилого віку та інвалідів. Добро­вільне повернення осіб, переміщених всередині країни, могло б заохочуватись та множитися шляхом створення тристоронніх комісій, що відповідали б за планування та виконання програм повернення. Комісії складалися б з пред­ставників влади району повернення та відповідних міжнародних організації.

Повернення репатріантів та осіб, що належать до раніше депортованих народів. Програма акцентує увагу на сприяння упорядкованому повернен­ню репатріантів, осіб, що належать до раніше депортованих народів, та осіб, що недобровільно переміщуються, у країни їх громадянства чи походження. Країни постійного проживання та повернення (розселення), а також відповідні міжнародні організації повинні брати активну участь у розробці програм з повернення (розселення). Планування має також охопити та врахувати по­треби всіх общин, яких це стосується (включаючи тих, що повертаються, та місцеве населення), і залучити неурядові організації. Наскільки це можливо, програма дій звертає увагу на те, що бажаючі повернутися (розселитися) по­винні мати доступ до повної та об’єктивної інформації про ситуацію в країні їх громадянства чи походження з тим, щоб вони могли прийняти усвідомле­не рішення. Міжнародні та неурядові організації могли б стати активними учасниками процесу збору та розповсюдження точної інформації. Особам, які бажають повернутися (розселитись), повинна надаватися допомога у ви­гляді транспортних послуг та інша допомога, включаючи правову. Вони по­винні мати можливість перевезти своє майно через кордон, чому сприяють відповідні митні угоди. Може виникнути необхідність надання громадян­ства, отримання видів на проживання та інших відповідних документів.