7.8. ПРОГРАМА ДІЙ КРАЇН СНД ЩОДО НЕДОБРОВІЛЬНОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ
Виконання та наступні заходи. Визначаючи масштабність пересування населення в країнах СНД, учасники конференції прийняли цю Програму дій як основу для розв’язання вже існуючих проблем у цій галузі та запобігання ситуації, що
призводить до недобровільних переміщень населення. Буде здійснюватися співпраця з іншими організаціями та установами (включаючи міжнародні фінансові установи) з тим, щоб залучити зацікавлені сторони до виконання Програми дій.
Верховний Комісар ООН з прав людини буди включати основні елементи Програми дій у теперішні та майбутні проекти, які здійснює центр прав людини в країнах СНД. Ця діяльність буде координуватися зі здійснюваними та майбутніми заходами ОБСЄ в галузі прав людини, а також з діяльністю УВКБ та МОМ, доповнюючи стратегію, розроблену останніми. Департаменту ООН з гуманітарних питань слід враховувати ключові елементи Програми дій у світлі роботи з надання надзвичайної гуманітарної допомоги країнам СНД з відповідною координацією. Неурядовим установам пропонується самостійно розглядати здійснення Програми дій та оцінювати можливість здійснення заходів у рамках Програми. їх заохочують до взаємодії на загальнонаціональному та міжнародному рівнях з метою визначення пріоритетів та можливостей їх подальшого внеску у процес Конференції.
Було створено спільний відділ щодо здійснення заходів у рамках процесу Конференції, до складу якого увійдуть УВКБ, МОМ та ОБСЄ (БДІПЛ). Відділ створюється у рамках діючих структур для нагляду за ходом виконання. На основі Програми дій складено перелік головних питань та рекомендацій, який став основою для оцінки досягнутого прогресу та паралельного нагляду за виконанням спільної стратегії УВКБ/MOM. Цей відділ буде працювати через місцеві представництва УВКБ та МОМ при тісній координації з діяльністю національних урядів, міжнародних і неурядових організацій та у тісному співробітництві з місіями та інститутами ОБСЄ. Тут певну роль змогли б відіграти субрегіональні центри з міграції.
Керівна група, створена в Женеві у процесі Конференції (представники урядів та міжнародних організацій), збереться знову після Конференції для нагляду за здійсненням прийнятих рішень. Неурядові організації будуть запрошуватися до участі в цих засіданнях як спостерігачі та для подання незалежних доповідей. В міру потреби можуть також здійснюватися зустрічі на загальнодержавному та субрегіональному рівнях. Керівна група зможе висловити свої міркування щодо доповідей та рекомендацій, наданих відповідним Відділом, та вносити пропозиції урядам, МОМ, УВКБ, ОБСЄ та іншим міжнародним та національним організаціям (урядовим та неурядовим) щодо подальшого виконання Програми дій.
Вироблення політики. Програма дій країн СНД щодо недобровільного переміщення населення передбачає розробку державної політики з метою врегулювання міграційних рухів, вирішення питань недобровільних переміщень та усунення ситуацій, що ведуть до них, боротьби з незаконною міграцією, включаючи незаконну транзитну міграцію та переправлення мігрантів через кордон. Міграційна політика має включати механізми координації та співробітництва з сусідніми та зацікавленими країнами, а також з відповідними міжнародними організаціями, враховуючи особливі потреби груп мігрантів та приймаючих територій, щодо яких вона буде здійснюватися. Репатріанти, недобровільно переселені особи та особи, які належать до раніше депортованих народів, потребують допомоги з розселенні після повернення в країни їх громадянства чи походження, а також для інтеграції їх у суспільство. Недобровільно переміщені особи можуть також вимагати надзвичайної допомоги. Оскільки особи, що належать до раніше депортованих народів, знаходяться у становищі меншин, необхідні гарантії дотримання їх прав людини Тому політика повинна спрямовуватися на надання за необхідності надзвичайної допомоги, полегшення розселення/повернення та сприяння інтеграції, причому особлива увага повинна приділятися захисту прав осіб, які належать до раніше депортованих народів.
Екологічним мігрантам надається допомога в сприянні їх інтеграції в інших місцях проживання, а у випадку екологічних катастроф - надзвичайна допомога. Державна політика повинна включати принципи міжнародного захисту біженців. Держави мають здійснювати необхідні заходи по виконанню принципу невидворення (нон рефлюмеман), наданню біженцям притулку. Статус біженця має бути адекватно визначеним, а біженцям гарантована їхня безпека та благополуччя в крані притулку. Функція захисту включає також заохочення участі уряду та міжнародних організацій у подоланні причин, які викликають пересування біженців. Якщо добровільна репатріація можлива, то функція захисту включає в себе сприяння пошуку іншого довгострокового рішення (інтеграція на місці чи переселення в третю країну).
Особи, що знаходяться у ситуації, схожій з ситуацією біженців, також потребують міжнародного захисту. Держави мають надавати їм належний статус. Недобровільні переміщення (всередині країни) роблять їх більш вразливими з погляду прав людини. Звідси - гарантування у повному обсязі прав людини та основних свобод, як вони викладені у міжнародних документах з прав людини. Необхідні додаткові заходи щодо захисту прав людини та основних свобод, особливо під час надзвичайного стану, коли найбільша потреба у захисті осіб, переміщених всередині країни.
Заборона насильницького переселення чи повернення у небезпечні райони повинна однозначно відображатись у державній політиці. Вона має також враховувати необхідність ефективного виконання принципів та положень гуманітарного права, зокрема ст. З, спільної для всіх чотирьох Женевських конвенцій, яка забороняє посягання на життя та фізичну недоторканість, захоплення заручників та посягання на людську гідність. Важливе значення має також Додатковий протокол до Женевських конвенцій (1977), зокрема, ст. 17, в якій розглядаються питання, пов’язані з недобровільним переміщенням цивільного населення в умовах внутрішніх збройних конфліктів та встановлюються обмеження на такі переміщення. Вона надає цивільному населенню гарантії, коли через військові обставини відбуваються ці переміщення, і забороняє насильницькі переміщення населення з причин, пов’язаних з конфліктом. Повернення незаконних мігрантів - невід’ємна складова ефективної міграційної політики. Вони, у випадку повернення, мають бути оперативно прийняті назад. Держави зобов’язуються приділяти особливу увагу незаконній міграції, включаючи незаконне переправлення іноземців через кордон, і вживати заходів щодо її скорочення, а також чинити перепони такому незаконному переправленню. Така політика не повинна завдавати шкоди праву осіб, що шукають притулку, на отримання належного захисту. Державам слід здійснювати двостороннє та багатостороннє співробітництво у боротьбі з незаконною міграцією та злочинною діяльністю, часто пов’язаною з переправленням наркотиків та зброї. Одинокі люди, діти, які залишилися без піклування, жертви тортур та психологічного шоку, люди похилого віку та інваліди мають особливі потреби. Країнам СНД настійно рекомендується задовольняти такі потреби шляхом надання гуманітарної, правової та фінансової допомоги.