7.8.  ПРОГРАМА ДІЙ КРАЇН СНД ЩОДО НЕДОБРОВІЛЬНОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

Виконання та наступні заходи. Визначаючи масштабність пересування насе­лення в країнах СНД, учасники конференції прийняли цю Програму дій як осно­ву для розв’язання вже існуючих проблем у цій галузі та запобігання ситуації, що

призводить до недобровільних переміщень населення. Буде здійснюватися співп­раця з іншими організаціями та установами (включаючи міжнародні фінансові установи) з тим, щоб залучити зацікавлені сторони до виконання Програми дій.

Верховний Комісар ООН з прав людини буди включати основні елементи Програми дій у теперішні та майбутні проекти, які здійснює центр прав лю­дини в країнах СНД. Ця діяльність буде координуватися зі здійснюваними та майбутніми заходами ОБСЄ в галузі прав людини, а також з діяльністю УВКБ та МОМ, доповнюючи стратегію, розроблену останніми. Департамен­ту ООН з гуманітарних питань слід враховувати ключові елементи Програ­ми дій у світлі роботи з надання надзвичайної гуманітарної допомоги краї­нам СНД з відповідною координацією. Неурядовим установам пропонується самостійно розглядати здійснення Програми дій та оцінювати можливість здійснення заходів у рамках Програми. їх заохочують до взаємодії на за­гальнонаціональному та міжнародному рівнях з метою визначення пріори­тетів та можливостей їх подальшого внеску у процес Конференції.

Було створено спільний відділ щодо здійснення заходів у рамках процесу Конференції, до складу якого увійдуть УВКБ, МОМ та ОБСЄ (БДІПЛ). Від­діл створюється у рамках діючих структур для нагляду за ходом виконання. На основі Програми дій складено перелік головних питань та рекомендацій, який став основою для оцінки досягнутого прогресу та паралельного нагля­ду за виконанням спільної стратегії УВКБ/MOM. Цей відділ буде працювати через місцеві представництва УВКБ та МОМ при тісній координації з діяль­ністю національних урядів, міжнародних і неурядових організацій та у тіс­ному співробітництві з місіями та інститутами ОБСЄ. Тут певну роль змогли б відіграти субрегіональні центри з міграції.

Керівна група, створена в Женеві у процесі Конференції (представники урядів та міжнародних організацій), збереться знову після Конференції для нагляду за здійсненням прийнятих рішень. Неурядові організації будуть за­прошуватися до участі в цих засіданнях як спостерігачі та для подання не­залежних доповідей. В міру потреби можуть також здійснюватися зустрічі на загальнодержавному та субрегіональному рівнях. Керівна група зможе висловити свої міркування щодо доповідей та рекомендацій, наданих відпо­відним Відділом, та вносити пропозиції урядам, МОМ, УВКБ, ОБСЄ та ін­шим міжнародним та національним організаціям (урядовим та неурядовим) щодо подальшого виконання Програми дій.

Вироблення політики. Програма дій країн СНД щодо недобровільного переміщення населення передбачає розробку державної політики з метою врегулювання міграційних рухів, вирішення питань недобровільних пе­реміщень та усунення ситуацій, що ведуть до них, боротьби з незаконною міграцією, включаючи незаконну транзитну міграцію та переправлення мі­грантів через кордон. Міграційна політика має включати механізми коор­динації та співробітництва з сусідніми та зацікавленими країнами, а також з відповідними міжнародними організаціями, враховуючи особливі потреби груп мігрантів та приймаючих територій, щодо яких вона буде здійснювати­ся. Репатріанти, недобровільно переселені особи та особи, які належать до раніше депортованих народів, потребують допомоги з розселенні після по­вернення в країни їх громадянства чи походження, а також для інтеграції їх у суспільство. Недобровільно переміщені особи можуть також вимагати над­звичайної допомоги. Оскільки особи, що належать до раніше депортованих народів, знаходяться у становищі меншин, необхідні гарантії дотримання їх прав людини Тому політика повинна спрямовуватися на надання за необхід­ності надзвичайної допомоги, полегшення розселення/повернення та спри­яння інтеграції, причому особлива увага повинна приділятися захисту прав осіб, які належать до раніше депортованих народів.

Екологічним мігрантам надається допомога в сприянні їх інтеграції в ін­ших місцях проживання, а у випадку екологічних катастроф - надзвичайна допомога. Державна політика повинна включати принципи міжнародного захисту біженців. Держави мають здійснювати необхідні заходи по виконан­ню принципу невидворення (нон рефлюмеман), наданню біженцям притул­ку. Статус біженця має бути адекватно визначеним, а біженцям гарантована їхня безпека та благополуччя в крані притулку. Функція захисту включає також заохочення участі уряду та міжнародних організацій у подоланні при­чин, які викликають пересування біженців. Якщо добровільна репатріація можлива, то функція захисту включає в себе сприяння пошуку іншого довго­строкового рішення (інтеграція на місці чи переселення в третю країну).

Особи, що знаходяться у ситуації, схожій з ситуацією біженців, також потребують міжнародного захисту. Держави мають надавати їм належний статус. Недобровільні переміщення (всередині країни) роблять їх більш вразливими з погляду прав людини. Звідси - гарантування у повному обсязі прав людини та основних свобод, як вони викладені у міжнародних доку­ментах з прав людини. Необхідні додаткові заходи щодо захисту прав люди­ни та основних свобод, особливо під час надзвичайного стану, коли найбіль­ша потреба у захисті осіб, переміщених всередині країни.

Заборона насильницького переселення чи повернення у небезпечні райони повинна однозначно відображатись у державній політиці. Вона має також вра­ховувати необхідність ефективного виконання принципів та положень гумані­тарного права, зокрема ст. З, спільної для всіх чотирьох Женевських конвен­цій, яка забороняє посягання на життя та фізичну недоторканість, захоплення заручників та посягання на людську гідність. Важливе значення має також Додатковий протокол до Женевських конвенцій (1977), зокрема, ст. 17, в якій розглядаються питання, пов’язані з недобровільним переміщенням цивіль­ного населення в умовах внутрішніх збройних конфліктів та встановлюються обмеження на такі переміщення. Вона надає цивільному населенню гарантії, коли через військові обставини відбуваються ці переміщення, і забороняє на­сильницькі переміщення населення з причин, пов’язаних з конфліктом. По­вернення незаконних мігрантів - невід’ємна складова ефективної міграційної політики. Вони, у випадку повернення, мають бути оперативно прийняті на­зад. Держави зобов’язуються приділяти особливу увагу незаконній міграції, включаючи незаконне переправлення іноземців через кордон, і вживати захо­дів щодо її скорочення, а також чинити перепони такому незаконному пере­правленню. Така політика не повинна завдавати шкоди праву осіб, що шука­ють притулку, на отримання належного захисту. Державам слід здійснювати двостороннє та багатостороннє співробітництво у боротьбі з незаконною мігра­цією та злочинною діяльністю, часто пов’язаною з переправленням наркоти­ків та зброї. Одинокі люди, діти, які залишилися без піклування, жертви тор­тур та психологічного шоку, люди похилого віку та інваліди мають особливі потреби. Країнам СНД настійно рекомендується задовольняти такі потреби шляхом надання гуманітарної, правової та фінансової допомоги.