6.2. ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ В ОКРЕМИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

Примусова чи обов’язкова праця. Згідно з Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 р.) для цілей розділу 1 не включає в цей термін:

а) будь-яку роботу, яку зазвичай повинна виконувати особа, що знахо­диться в ув’язненні згідно з положенням ст. 5 цієї Конвенції чи умов­но звільнена від такого ув’язнення;

б) будь-яку службу військового характеру, а в тих країнах, де законною визнається відмова від військової служби з релігійно-етичних моти­вів, службу, призначену замість обов’язкової військової служби;

в) будь-яку службу, обов’язкову у випадку надзвичайного стану чи лиха, що загрожують життю чи благополуччю населення;

г) будь-яку роботу чи службу, які входять в громадянські обов’язки. Працевлаштування в Угорській Республіці. Мінпраці Угорщини під політикою зайнятості та праці розуміє створення сприятливих умов як для робочої сили, так і роботодавців, тому регулювання ринку пра­ці у цій країні вважається багатовекторним процесом.

Прийнятий у 1991 р. закон «Про зайнятість» врегулював такі пробле­ми: а) загальну політику держави щодо безробіття; б) розміри, персональну спрямованість і форми надання допомоги безробітним; в) створення центрів з питань зайнятості; г) розроблення концепції активних і пасивних заходів у боротьбі з безробіттям, кризою на ринках праці.

На середину 1997 р. вищезазначені центри були створені в столиці та в кожній області, їх штат налічував більш як 4700 працівників. Обласні цен­три у справах зайнятості відкрили свої філії (170) у різних куточках Угорщи- ни. Паралельно розвинулася мережа центрів перекваліфікації населення. Центри розглядають також клопотання про працевлаштування іноземців.

У 1993 р. в Угорській Республіці прийнято закон «Про професійну підго­товку», який визначив підвищені вимоги до працевлаштування і переквалі­фікації робочої сили. Так, фінансувати перекваліфікацію має роботодавець. У разі відмови від цього він зобов’язаний переказати певну суму грошей на рахунок Республіканського фонду професійної підготовки.

Закон «Про працю» від 1995 р. регулює весь широкий комплекс питань на угорському ринку праці. В ньому викладені, зокрема, права та обов’язки дер­жавних службовців другої категорії (працівників закладів охорони здоров’я, освіти, музеїв, митних органів і т. п.) на відпустку, працю, соціальний захист.

Закон від 1996 р. «Про захист праці» регулює порядок забезпечення ро­бітників спецодягом, засобами зв’язку й рятування, встановлює санітарно- гігієнічні норми процесу праці.

Працевлаштування іноземців та осіб без громадянства в Угорщині ре­гулюється постановою Мінпраці від 1991 р., якою передбачено суворий кон­троль за виданням дозволів на проживання з метою отримання роботи. Одер­жати роботу в Угорщині можна лише за клопотанням роботодавця, який по­винен узгоджувати це питання з центрами зайнятості та Мінпраці.

Працевлаштування іноземців у країнах Бенілюкс. Ринки праці у Бель­гії, Нідерландах і Люксембургу склалися протягом багатьох років. Остан­нім часом у цих країнах почав формуватися спільний для ЄС ринок праці Єв­ропи. Проте, незважаючи на це, кожна держава-учасниця ЄС залишається самостійною в своїй внутрішній політиці, в тому числі й з питань зайнятості населення, перекваліфікації робочої сили, боротьби з безробіттям.

Основними регулюючими механізмами ринку праці виступають, з одного боку, стимулятори розвитку економіки, інвестиції та створення нових робочих місць, а з другого - запобігання напливу додаткових найманців, особливо не- кваліфікованих. Для першої групи вищезазначених регуляторів показовим може бути приклад Нідерландів, які на 1993 р. отримали від ЄС 2,2 млрд гуль­денів для вирішення проблем зайнятості, що сприяло скороченню безробіття в цій країні, а також полегшило циклічну економічну кризу початку 90-х років.

З другої групи регуляторів заслуговують на увагу механізм видачі ліцен­зій для роботодавців, дозволів на облаштування та працевлаштування іно­земців у країнах Бенілюкс. Це - порядок видання та продовження віз, пере­бування іноземців, отримання громадянства тощо. Практично отримати візу, дозвіл на проживання та працевлаштування громадянам країн - не членів ЄС можна тільки: а) набуваючи статусу біженця; б) з причин гуманітарного порядку (возз’єднання сімей, одруження тощо); в) у випадку зацікавленості держави (запрошення вченого, фахівця, кваліфікованого робітника).

Головне у політиці країн-членів Бенілюкс з питань регулювання ринку праці та іноземної робочої сили полягає у формуванні балансу між попитом і пропозицією, обмеженні допуску іноземців на національний трудовий ринок.

Працевлаштування іноземців у Республіці Польща. Політика Польщі у питанні зайнятості населення умовно може бути поділена на три провідних напрями: 1) комплекс заходів виключно господарсько-економічного харак­теру, спрямований на реструктуризацію національної економіки та створен­ня сприятливих умов для функціонування малих та середніх підприємств;

2) сукупність соціальних заходів, що передбачають перекваліфікацію та на­вчання безробітних, а також надання їм допомоги при працевлаштуванні: 3) організаційно-технічні заходи, покликані вдосконалити існуючі механізми регулювання ринку праці.

У питанні міжнародної політики Польщі з працевлаштування іноземців слід вирізнити два моменти, які також є характерними для більшості дер­жав Центральної Європи, - захист національного ринку праці від трудових мігрантів з іноземних держав і створення сприятливих умов для працевла­штування безробітних громадян Польщі за кордоном. Захист національного ринку праці в Польщі ґрунтується на такому принципі: працевлаштування іноземців має доповнюючий, а не замінюючий характер, тобто – іноземець може працювати в Польщі лише у тому випадку, якщо на це робоче місце немає кандидата серед польських громадян.

На початку 90-х років Республіка Польща уклала двосторонні угоди з Ні­меччиною, Францією, Бельгією, Голландією, Словаччиною, Данією, Украї­ною, Фінляндією та Швецією щодо взаємного працевлаштування робітни­ків. Така угода підписана з Україною 16 лютого 1996 р. у Варшаві. Громадя­ни України, які працевлаштувалися в Польщі, отримують у консульських установах спеціальну візу 06.

У Республіці Польща діє державна програма міжнародної трудової мі­грації, розроблена нормативно-правова база, напрацьовані виконавчі меха­нізми, створені відповідні установи.

Працевлаштування іноземців в Республіці Хорватія. Іноземці та особи без громадянства можуть вступати у трудові відносити та працювати в Хорватії на підставі отриманого дозволу на їх працевлаштування, якщо вони відпові­дають вимогам, що визначаються в законі Республіки Хорватія «Про працев­лаштування іноземців». Згідно з цим законом етнічні хорвати іноземцями не вважаються, а користуються трудовими правами на рівні громадян Хорватії.

Дозвіл на працевлаштування в Хорватії іноземцям видається в Цен­тральному бюро з працевлаштування, яке розташоване в м. Загребі. Під­приємства, організації та установи Хорватії не мають права вступати ані в трудові відносини, ані укладати трудові угоди на виконання тих чи інших видів робіт іноземцем, якщо вони не мають спеціального дозволу на залу­чення іноземної робочої сили.

Дозвіл на працевлаштування іноземця видається за умови, що в Централь­ному бюро з працевлаштування серед зареєстрованих безробітних немає тих категорій осіб, які б дали згоду на виконання саме цього виду народногоспо­дарських та інших робіт. Дозвіл на працевлаштування іноземцеві видається на визначений термін, але не більш як на 1 рік. Якщо іноземець має дозвіл від компетентних органів державної влади та управління Хорватії на постійне проживання в цій країні, то він може отримати право на працевлаштування на необмежений термін. У цьому випадку іноземець особисто звертається до Центрального бюро з працевлаштування з клопотанням про видачу йому пер­сонального дозволу на працевлаштування. Такий персональний дозвіл може видаватися тому іноземцеві, який працює за направленням від тієї країни, що уклала з Хорватією двосторонню угоду на зовнішньоекономічну діяльність, науково-технічне співробітництво або виробничу кооперацію.

Іноземцю, що набув статусу біженця, також може видаватися персо­нальний дозвіл на працевлаштування з занесенням його даних до Реєстру Центрального бюро з працевлаштування. Дозвіл на працевлаштування іно­земця втрачає свою чинність: а) при закінченні терміну дії цього дозволу; б) коли припиняються трудові відносини з роботодавцем; в) при вилученні дозволу. За цих та деяких інших умов, наприклад, при скасуванні дозволу на постійне місце проживання у Республіці Хорватія, трудові відносини, як правило, призупиняються. Про їх закінчення завжди повідомляється Цен­тральне бюро з працевлаштування.

Працевлаштування іноземців у Союзній Республіці Югославія (СРЮ). Поря­док працевлаштування іноземців у СРЮ регулюється законом про умови, необ­хідні для встановлення трудових відносин з іноземним громадянином, прийня­тим у 1978 р., до якого вносилися зміни та доповнення в 1989,1992 та 1994 рр.

У цьому законі стверджується, що іноземець може вступити у трудові відносини з підприємством, громадською організацією, банком чи іншою фінансовою інституцією, страховою компанією, співтовариством та інши­ми організаціями, з іноземною особою, а також з окремим робітником, який самостійно займається певною діяльністю, сільськогосподарським товари­ством, представництвом іноземної фірми та дипломатично-консульським представництвом СРЮ, якщо при цьому виконує загальні умови, визначені законом, колективним договором і загальним актом. Іноземець може отри­мати роботу, якщо він має дозвіл на постійне або тимчасове проживання в СРЮ. Він може працевлаштуватися і без дозволу, якщо це безпосередньо пов’язується з виконанням професійної діяльності, зумовленої наявними в СРЮ двосторонніми угодами про ділове і технічне співробітництво, довго­строкову виробничу кооперацію, впровадження технологій тощо.

Союзна організація, що займається працевлаштуванням, визначає пере­лік професій та посад, на які можуть прийматися іноземці, а також інфор­мує про це республіканські та крайові інстанції.

Роботодавці погоджують питання наймання на роботу іноземця з цією союзною організацією, обґрунтовуючи при цьому необхідність використан­ня чужої робочої сили.

Дозвіл на працевлаштування іноземця, який видає відповідний респу­бліканський чи крайовий орган, є дійсним протягом зазначеному в ньому періоду.

Під час прийому на роботу іноземець дає письмову згоду про те, що в разі виникнення спору з адміністрацією підприємства чи фірми, трудовий кон­флікт розбиратиме югославський суд.

Припинення трудової угоди настає коли: а) закінчується термін дозволу;

б) іноземцю відмовляють у тимчасовому проживанні в СРЮ; в) анулюється дозвіл на постійне проживання.

Югославський законодавець може укласти трудову угоду про тимчасо­ве працевлаштування іноземця на період, який не перевищує трьох місяців протягом календарного року.

Питання виплати пенсій іноземцям в СРЮ регулюються «Законом про основні права, що випливають з пенсійного страхування та пенсій по інва­лідності» (прийнятий у 1982 р., доповнення та зміни внесені в 1985, 1987, 1989 та 1990 рр.). Його загальними положеннями визначається, що чолові­ки мають право на отримання пенсій за віком у 60 років, а жінки - в 55 років при трудовому стажі 20 років.