5.3.  ШЕНГЕНСЬКА УГОДА

З цієї точки зору вартісною є Шенгенська угода від 14.06.1985. З метою зміцнення взаєморозуміння, солідарності між народами Бельгії, Нідерлан­дів, Люксембургу, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, скасуван­ня всіх перешкод для вільного переміщення людей, товарів і послуг уряди названих країн уклади Угоду (так звану Шенгенську) про поступове скасу­вання контролю на спільних кордонах. У ній визначаються заходи двох рів­нів чи двох етапів: короткотривалі та довготривалі.

На першому етапі, починаючи з 15 червня 1985 р., відносно пересуван­ня осіб поліційні та митні органи здійснювали, як правило, елементарний візуальний контроль за власними транспортними засобами, що перетина­ють кордон на пониженій швидкості, не вимагаючи їх зупинення. Однак вони можуть здійснювати і більш ретельний контроль, вибірково переві­ряючи транспорті засоби. Для полегшення візуального контролю грома­дяни держав - членів Європейських Товариств, що перетинають спільний кордон на транспортному засобі, можуть закріпити на лобовому склі тран­спортного засобу коло зеленого кольору не менше 8 см в діаметрі. Це озна­чає, що вони дотримуються розпоряджень прикордонної поліції і перево­зять товари, дозволені для безмитного ввозу, а також виконують вимоги стосовно обміну грошей.

Були утворені спільні контрольні пости на суміжних національних контрольних пунктах, а згодом - контрольні пости в інших прикордонних пунктах з урахуванням місцевих умов. Уживаються необхідні заходи для полегшення пересування через кордон громадян, що живуть обабіч кордо­ну, з метою дозволу їм перетинати кордон поза контрольними пунктами, або в часи, коли пропускні пункти закриті. Країни докладають зусиль для збли­ження візової політики, а також подолання розбіжностей в законодавстві країн щодо боротьби з незаконною торгівлею наркотиками. Також взаємно узгоджується режим ліцензування комерційного автотранспорту при пере­тинанні кордону з метою спрощення і полегшення, а згодом і заміни ліцензій на поїздку на визначений термін. Держави скорочують стоянки залізнично­го транспорту, пов’язані з виконанням формальностей на кордоні.

Стосовно пересування людей докладені зусилля для скасування конт­ролю на спільних кордонах. Здійснюються заходи співробітництва поліції у сфері запобігання правопорушень і проведення розслідування, пошуку шляхів ефективної боротьби зі злочинністю. Передбачається привести у від­повідність закони та нормативні акти стосовно наркотиків, зброї і вибухо­вих речовин, реєстрації мандрівних осіб у готелях; узгодити візову політику та умови в’їзду на територію країн. Держави докладають зусиль як у межах Європейських Товариств - збільшують норми на безмитне проведення пали­ва, узгоджують податки на нього; розвивають співробітництво для спрощен­ня процедури позбавлення товарів, що переміщуються через загальний кор­дон, від митних зборів за допомогою систематичного і автоматичного обміну необхідними даними, зібраними на підставі єдиного документа.

Країни розглядають можливість скасування обмежень на норми без­митного провозу, які надаються на загальних кордонах для осіб, що меш­кають у прикордонній зоні. Розроблена також Конвенція про застосування Шенгенської угоди 19 червня 1990 р. В ній визначено терміни «внутрішні кордони», «зовнішні кордони», деталізовано процедури пересування через кордон, видачі віз для короткочасних і довготривалих поїздок, умови, що регламентують пересування іноземців тощо.

Одним з важливих проявів інтеграційних процесів у рамках ЄС у консуль­сько-правовій сфері є формування єдиної інфраструктури візового та митно­го контролю на зовнішніх кордонах західноєвропейських держав. Правовою основою цього процесу виступають так звані Шенгенські угоди, які створю­ють механізм спільної політики держав-учасниць у згаданій сфері.

Важливим етапом на шляху завершення формування цієї системи стало засідання Виконавчого комітету країн Шенгенської групи, яке відбулося у Парижі 18.10.1993. На засіданні було прийняте рішення про набуття чин­ності основних положень Шенгенської угоди для п’яти держав - країн Бені­люкс, ФРН та Франції, починаючи з лютого 1994 р.

Згідно з попередніми рішеннями, набуття чинності було заплановане з 01.12.1993. Проте терміни було перенесено у зв’язку з необхідністю подаль­ших змін у чинному законодавстві Франції з питань регулювання емігра­ційних процесів та порядку надання політичного притулку відповідно до по­годжених між країнами Шенгенської групи нормативів та критеріїв. Щодо цього слід зазначити, що в Німеччині передбачена імплементація згаданих міжнародно-правових врегулювань відбулася раніше.

Одним з принципових рішень, прийнятих на згаданому засіданні Ви­конавчого комітету, була домовленість про завершення до лютого 1994 р. створення Шенгенської інформаційної системи. Іншими важливими момен­тами, що обговорювались під час засідання, були:

0 порядок видачі спільної Шенгенської візи і пов’язана з цим розробка відповідних єдиних інструкцій для всіх консульських представництв країн Шенгенської групи;

0 розробка єдиного довідника щодо контролю на зовнішніх кордонах Шенгенської групи;

0 єдиний порядок контролю в аеропортах;

0 уніфіковане законодавство щодо порядку розгляду клопотань про на­дання притулку.

У центрі уваги країн Шенгенської групи на шляху реалізації відповідних угод залишаються, по-перше, вдосконалення контролю на зовнішніх кордонах договірних сторін, по-друге, боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів.

Важливу роль у розв’язанні обох завдань має відіграти вищезгадана Шенгенська інформаційна система (ШІС). За підрахунками експертів, вона має містити в собі близько 10 млн інформацій щодо конкретних осіб, автомо­білів, одиниць зброї цінних паперів тощо і буде використовуватись у спільній візовій, консульській, прикордонній та митній практиці договірних сторін.

У цілому стосовно Шенгенського процесу зазначається, що його форму­вання з політичної точки зору завершується своєчасно. Зміна політичної ситуації у багатьох західноєвропейських країнах, передусім - під тиском міграційних процесів, значною мірою могла б, на думку експертів, усклад­нити вирішення вищезгаданих питань, якби вони ставились уперше.

Практична реалізація Шенгенських домовленостей як складової части­ни процесу західноєвропейської інтеграції матиме важливі наслідки як у консульсько-правовій сфері, так і в ширшому контексті формування нових відносин західноєвропейських країн з іншими державами світу в економіч­ній сфері, взаємодії у боротьбі з різними проявами організованої злочиннос­ті (наркобізнес, тероризм, контрабанда тощо).

Ці наслідки вважали б за необхідне врахувати у розробці подальшої по­літики у консульській галузі щодо країн Шенгенської групи, зокрема в тих її сферах, що вже зараз потребують оперативних та адекватних кроків.

Реалізація країнами Шенгенської групи єдиної політики в галузі бо­ротьби з різними проявами організованої злочинності, створення спільних інформаційних систем відкривають додаткові можливості для більш тісного співробітництва компетентних установ цих країн та відповідних структур в Україні, насамперед Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки Укра­їни, митних та прикордонних служб.

Безпосередні контакти згаданих установ у плані обміну інформацією та досвідом могли б бути ще більш ефективними. Вони віддзеркалювали б практику та доробки у цій галузі не однієї окремої держави, а всіх провідних західноєвропейських країн.

Не можна не звернути увагу на Конференцію європейських міністрів, що відповідають за питання міграції, яка відбулась у вересні 1991 р. у Люксем­бурзі та констатувала, що економічні та політичні перетворення у країнах Центральної та Східної Європи пов’язані з новим потоком внутрішньоєвропейської міграції, що визначає необхідність узгодженої стратегії європей­ських країн. Як зазначалось у Резолюції, внаслідок докорінних політичних змін стає можливим вільне пересування в Європі, що є вирішальною умовою розвитку вільних суспільств та процвітаючих культур, хоча свобода пересу­вання не означає свободу проживання в іншій країні. Конференція зверну­ла увагу на те, що чимало осіб намагаються використати статус біженця та перебування в країні з гуманітарних підстав, щоб обійти імміграційні обме­ження. Незважаючи на обмеження на міграцію робочої сили, в європейські країни прибула значна кількість іноземних громадян під приводом возз’єднання сімей чи як прохачі притулку. Значна кількість іммігрантів перебуває на нелегальному становищі, часто живе в екстремальних умовах та піддається експлуатації. Значна кількість осіб прибула як тимчасові мігранти, проте згодом оселились на постійне проживання у країнах - членах РЄ.

Міжнародне співтовариство, прагнучи скорочення масових пересувань 1 населення, повинно з’ясувати першопричини у визначенні міжнародні стратегії перед новою хвилею міграції. Саме тому інтеграція в суспільство мігрантів та груп людей іммігрантського походження, що законно проживавають у країні, має стати одним із основних завдань урядової політики.

Конференція зобов’язала уряди прийняти чітко визначену політику з питань міжгромадських відносин та забезпечити проведення її в життя у всіх сферах урядової діяльності.

Активна політика в галузі міжгромадських відносин повинна засновува­тися на таких принципах:

0 гарантія на проживання для законних мігрантів, зокрема тих, хто мешкає у країні багато років;

0 рішучі дії, спрямовані на досягнення справді рівних можливостей, зокрема щодо професійної підготовки, зайнятості та житла, та на бо­ротьбу проти всіх форм дискримінації;

0 ефективні заходи боротьби з расизмом та ксенофобією, зокрема ретельно роз­роблені заходи в галузі інформації, освіти та відповідного законодавства;

0 заохочення участі якомога більшої кількості мігрантів та осіб іммі­грантського походження в житті суспільства;

0 шанобливе ставлення до культури життя та побуту мігрантів.

Міністри вирішили розповсюдити доповідь серед зацікавлених кіл у кожній країні та сприяти її публічному обговоренню.