МІЖНАРОДНЕ МІГРАЦІЙНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

(Замість передмови)

КООРДИНУЮЧА ФУНКЦІЯ І ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО МІГРАЦІЙНОГО ПРАВА

Започаткування міграційного права пов’язано зі зростанням координу­ючої функції міжнародного права з питань міграції. Йдеться про розробку, виконання і дотримання міжнародним правом, що регулює міграційні про­цеси, певних еталонів або стандартів, які мають встановлювати для суб’єк­тів міграційної політики вимоги та умови узгодження ними своїх особистих вчинків або діянь, а також їх конкретних спрямувань, насамперед щодо пе­реселення.

Координуюча функція міжнародного права полягає в тому, що саме воно створює для національних законодавств загальновизнані норми або стандар­ти їх міжнародної поведінки, в тому числі в галузях і сферах міграційної по­літики. Це дозволяє, з одного боку, встановлювати єдину позицію світового співтовариства щодо забезпечення прав і свобод людини, а з іншого - кон­тролювати їх діяння щодо цього.

Розрізняють різні політичні рівні координуючої функції міжнародного права. Перший з них означає координацію міграційних зусиль у планетар­ному масштабі. Другий - забезпечує взаємопов’язані заходи щодо відносин на міждержавному і національному рівнях. Третій - передбачає втручання у національні законодавства з тим, щоб домогтися від них стандартизованих або типологізованих міграційних рішень.

Координуюча функція міжнародного права - це узгоджена між держа­вами регуляція міграційних процесів і явищ з метою їх упорядкування, а також забезпечення прав і свобод особи, її можливості мігрувати.

Міграційне право засновується на таких принципах:

0 невідчуженості основних прав та свобод (згідно зі ст. 4 Міжнародного пакту ООН про громадянські та політичні права);

0 праві на громадянство та праві на самовільний вибір громадянства чи права на зміну громадянства;

0 забороні застосування збройної сили для обмеження здійснення осо­бами чи групами осіб прав людини чи з тим, щоб позбавити їх націо­нальної, релігійної, культурної, мовної чи етнічної самобутності;

0 забороні таких заходів, як примусове переміщення населення чи будь-які інші акти, які могли б призвести до насильницького переміщення людей;

0 праві клопотання про надання та користування в інших країнах при­тулком від переслідувань;

0 праві покидати будь-яку країну, включаючи свою власну, та праві по­вертатися у будь-яку країну;

0 принципі невисилання біженців;

0 необхідності врахування - через вжиття заходів, спрямованих на по­передження, виправлення ситуації - специфічних потреб таких враз­ливих груп, як жінки, глави сімей, безпритульні діти, жертви кату­вань та травм, люди похилого віку та інваліди;

0 застосовності прав та свобод, закріплених у міжнародних нормах, що стосуються прав людини, до кожної людини, незалежно від її раси, кольору шкіри, статі, громадянства, мови, віросповідання, етнічного та соціального походження.

Додатково та разом із переліченими принципами та нормами в галузі прав людини, важливе значення для міграційного права мають принципи міжнародного права, що визначають мирні та дружні відносини між держа­вами. Серед них:

0 принцип мирного врегулювання спорів між державами;

0 принцип, згідно з яким як двосторонні, так і багатосторонні відноси­ни у зв’язку з міжнародними пересуваннями людей повинні здійсню­ватися на основі закону;

0 принципи, згідно з якими надання притулку є актом миролюбного та гуманного характеру, який не повинен розглядатися будь-якою дер­жавою як недружній вчинок;

0 визнання того, що попередження виникнення потоків біженців та появи осіб без громадянства, а також зменшення кількості осіб, що потребують міжнародного захисту, мають суттєве значення для під­тримки миру та безпеки у світовому та регіональному масштабах;

0 принцип, відповідно до якого питання щодо прав людини, фундамен­тальних свобод та верховенства закону мають міжнародне значення, а обов’язки держав з дотримання прав людини стосуються питань, до яких виявляють безпосередній та законний інтерес усі держави у сфе­рі діяльності ОБСЄ;

0 принцип міжнародного співробітництва, солідарності та поділу тяга­ря щодо великих потоків біженців і переміщених осіб, які потребують міжнародного захисту та допомоги.

Зрештою, універсальні норми міграційного права - це нормативно-пра- вові документи (декларації, конвенції, пакти, угоди), які регулюють від­носини між усіма суб’єктами міграційних відносин, складають загально­визнане міжнародне право з питань соціального переміщення та соціальної мобільності населення.

Вони базуються на універсальних принципах міжнародного права, що сприяють захисту та охороні прав і свобод людини. Як універсальні норми міграційного права, так і їх визначальні принципи лежать в основі націо­нальних законодавств з питань міграції.

Універсальні норми міграційного права, зміст і сутність яких відобра­жуються в Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, Між­народному пакті про громадянські та політичні права (1966), Конвенції про статус біженців (1951), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм ра­сової дискримінації (1966) та інших міжнародних документах, відображу­ють також норми і принципи Статуту ООН. Ці норми є складовою міжнарод­ного правопорядку, а відхилення від них розглядається як спроба порушити міжнародне міграційне право, тобто права і свободи людини.

Універсальні норми міграційного права створюють формальні джерела міграційного права - власне саме ті нормативно-правові акти, в яких відо­бражуються міжнародні та національні законодавчі ініціативи. Зазначені норми покладені в основу міграційного нормотворчого процесу - це прин­ципи та правила, які певною мірою визнаються майже всіма державами, в тому числі й тими, що перебувають у суперечках.

Взаємодіючи з універсальними нормами міграційного права, суб’єкти міграційного процесу не лише діють відповідно до їх нормативно-правових вимог, а й вносять до них належні доповнення чи уточнення, збагачують і розвивають національне міграційне право.

Разом з тим міграційне право ґрунтується на концепції міжнародного захисту прав люди. В його основі - принцип захисту прав людини, який ра­зом з міжнародним механізмом захисту є необхідною умовою для розвитку сучасного світу.

Йдеться про загальну повагу прав і свобод людини, принцип, який вста­новлює для держави обов’язкову умову - дотримуватися прав і свобод люди­ни як найвищих ідеалів і цінностей. Повага до прав і свобод людини є уні­версальною правовою нормою, відповідно до якої всі держави світу мають їх не лише гарантувати, а й практично забезпечувати, щоб упереджувати як дискримінацію, так і утиски. Звідси розуміння того, що ця норма служить усім державам свого роду взірцем, еталоном або стандартом, згідно з яким розробляються власні національні законодавства, що ставлять індивіда в центр суб’єктних відносин міграційного права.

Як галузь міжнародного права - міграційне право ґрунтується на такому його принципі як заборона довільного полишення громадянства що закріп­лено в ст. 15 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1998 року. Це означає, що громадянство є тією концепцією, яка пов’язує приватну особу з міжнародним правом. Відсутність в особи певного громадянства - досить скрутне становище для людини, принижує її гідність, робить менш упевне­ною в собі, своїх правах і свободах.

З цього погляду, за визначенням американського вченого Д. Вейсброда, міграційне право ґрунтується на відносинах особи й держави з акцентом на громадянстві та правах іноземців.