3.10.        МІГРАЦІЙНИЙ ДОСВІД КАНАДИ ТА ПРОЕКТ ПО КРАЇНАМ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АМЕРИКИ

Імміграцією займається підрозділ з питань імміграції Комісії по зайня­тості (політичні аспекти), окремий департамент уряду відповідає за питання громадянства, розвиток багатонаціональних культур. Сама ж інтеграція у канадське суспільство передбачає координацію політики, яку здійснюють міністерства федерального уряду, а також уряди різних провінцій.

Розроблене положення про в’їзд у країну робітників для тимчасового пра­цевлаштування, перевага ж надається довгостроковій міграції робочої сили.

У канадському імміграційному законодавстві визначені групи людей, яким заборонено в’їжджати в Канаду, передбачені процедури вислання осіб, що порушують положення про в’їзд.

Мігрантам надаються позички, фінансова допомога, допомога структу­рам з прийому іммігрантів на місцях, на спеціальний доступ до служб за­йнятості та мовну підготовку.

У 1989 р. проведена нова система визнання біженців, яку підтримало та ви­соко оцінило УВКБ ООН. Самі ж проблеми розв’язуються як на федеральному, так і на провінційному рівнях. Законодавство Канади передбачає поняття впо­рядкованого потоку мігрантів, а міграційна система включає не лише контроль за чисельністю, а й за категоріями людей, що в’їжджають у країну. Йдеться про програму врегульованої планової імміграції. У законі про імміграцію за­значається, що вона сприяє досягненню будь-якої демографічної мети, цілей, які уряд може поставити щодо чисельності, структури та географічного розпо­ділу населення Канади і забезпечення возз’єднання сімей, виконання міжна­родних зобов’язань щодо біженців та підтримки гуманітарних традицій щодо тих осіб, які не є біженцями, але які мають право на захист, сприяння розвитку національної економіки та забезпечення й зміцнення соціальної структури Ка­нади з урахуванням федерального та двомовного характеру країни.

Канадське законодавство дозволяє значну свободу дій щодо критеріїв допус­ку іммігрантів - усі, кого приймають, повинні мати можливість успішно облаштуватися, а критерії допуску іммігрантів мають бути недискримінаційними.

З кінця 60-х років XX ст. Канада здійснює недискримінаційну та універ­сальну політику допуску іммігрантів. Є три їх категорії чи класи, кожен з яких відображує категорії, визначені в законі про імміграцію:

0 сімейна категорія - члени сімей канадських громадян чи іммігран­тів, що вже є в Канаді;

0 біженці - особи, що відповідають визначенню Конвенції 1951 р. чи визначені урядом Канади;

0 самостійні іммігранти - відібрані в силу їх кваліфікації, роду занять професійної підготовки, рівня освіти Ці іммігранти визначаються на основі набраних балів за кожним пунктом системи відбору.

Біженці, допущені в Канаду, поділяються натри групи: державні, що ві­дібрані чиновниками за кордоном з таборів (10-15 тис. щорічно), біженці, спонсорами яких є приватна особа (60 тис. осіб), та особи, що шукають при­тулку (понад 36 тис. чол. у 1990 р.) - ті, кого прийняли як біженців, стають законними постійними жителями країни.

Самостійні іммігранти поділяються на тих, хто вливається як робітник, і тих, хто планує відкрити власну справу.

Іммігранти набувають після приїзду статусу законно проживаючих осіб і отримують майже всі права громадянина Канади, за винятком права голо­сувати на виборах. Вони мають право на свободу пересування, освіту, меди­цину, отримання прибутків, соціальну допомогу, страхування від безробіття та професійну підготовку, мають право стати громадянами після постійного проживання протягом трьох років. Діти, що народилися в Канаді, автома­тично стають громадянами країни.

Нещодавні поправки до імміграційного законодавства спрямовані на те, щоб ефективніше здійснювати керівництво програмою усунення затримок та використання більш досконалих систем, управління спрямоване на те, щоб фактичний іммігрантський потік збігався з плановим.

Міграція з метою розвитку країн Центральної Америки — проект, який передбачає регіональний розвиток та зусилля в галузі інтеграції, котрий здій­снюється цими країнами спільно з МОМ. Його основна мета - розвиток за­собів міграції, які в рамках процесу інтеграції цих країн дозволять змінити напрям визначення міграційної політики, перетворюючи ці засоби на основні функціональні інструменти процесу інтеграції та розвитку у рамках мігра­ційної політики. Цей проект може сприяти послабленню міграційного тиску, зменшенню потоку можливих жертв нелегального переправлення мігрантів.