3.6.  СУБ’ЄКТИ МІГРАЦІЙНОГО ПРАВА

Ними є носії (юридичні і фізичні особи) різних міжнародних та національних прав і обов’язків, що виникають або створюються відповідно до ти умов, які регулюються загальними нормами і правилами, визначають мі граційну поведінку в конкретних обставинах і ситуаціях.

У збірному контексті суб’єкти міграційного права - це фізичні або юридичні особи, вчинки, діяння або поведінка яких безпосередньо чи опосередковано регулюються міжнародними нормативно-правовими актами. Та особи можуть бути і стають учасниками як національних, так і міжнародних правових відносин у сфері міграції. Ці відносини можуть бути публічним тобто міжвладними правовзаєминами.

Є, як бачимо, національна та міжнародна правосуб’єктність усіх, без в нятку, учасників міграційних процесів. Вона означає не лише зобов’язання перед національним і міжнародним правом з питань міграції, але й володіння та користування цими правами. Коло суб’єктів міграційного права визначається їхньою здатністю та спроможністю вступати в міграційні відносини, які регулюються національним або міжнародним правом. Тільки безпосередня участь у міграційному процесі дає підстави для виникнення і розвитку суб’єктних відносин.

Правоздатність суб’єктів міграційного права визначається міжнарод­ними конвенціями, договорами, угодами, а також національним законо­давством. Суб’єкти міграційного права - це міжурядові організації (ООН, УВКБ ООН, МОМ тощо), а також мігранти, права і свободи яких охороня­ються законом.

Департамент з гуманітарних питань ООН очолює та обслуговує Міжустановчий постійний комітет, що розглядає питання щодо внутрішнього та зовнішнього переміщення населення. Він також збирає та очолює щомі­сячно міжустановчі консультації з раннього попередження нових потоків біженців та переміщених осіб.

Департамент з економічної та соціальної інформації та аналізу ООН. Його демографічний відділ під керівництвом Комісії з народонаселення та розвитку здійснює дослідження рівня та тенденцій міжнародної міграції та взаємозв’язку між міжнародною міграцією та розвитком нещодавно опублі­кував доповідь з політики в галузі міжнародної міграції та статусу жінок-мігрантів. Будучи частиною секретаріату Міжнародної конференції з народо­населення та розвитку, Демографічний відділ провів нараду групи експер­тів щодо розподілу та міграції населення, яке стало основою для підготовки розділу X (з міжнародної міграції) Програми дій, прийнятої Конференцією. Під керівництвом Статистичної комісії Департамент розробляє стандарти зі збору та розповсюдженню статистичної інформації про міжнародну мігра­цію, переглядає рекомендації щодо статистики міжнародної міграції, здій­снив дослідження з соціальних аспектів міжнародної міграції.

Департамент з питань координації політики та стабільного розвит­ку. Опікується питаннями демографічної динаміки та стабільності груп населення, що піддалися небезпеці внаслідок погіршення навколишнього середовища, народонаселення та міграції, глобальними економічними про­блемами, координує та бере активну участь у всесвітніх конференціях, між­народних нарадах тощо.

Всесвітній банк. Опікується міжнародною міграцією щодо біженців, координує допомогу, економічну та секторальну роботу, політичний діалог, надзвичайну реабілітацію, надання різних позичок та технічної допомоги для сприяння урядам країн, що постраждали, щодо планування та здійснен­ня програм реінтеграції біженців, котрі повертаються. Допомогу координує з УВКБ та ін. У 1994 р. Комітет з питань розвитку банку дійшов висновку про кончу потребу проведення наукових досліджень, більше зорієнтованих на питаннях політики, а також тісного співробітництва з міжнародними організаціями. Здійснив певну роботу щодо зв’язку між торговельною полі­тикою та міжнародною міграцією стосовно кваліфікації мігрантів, а також нормативних елементів міграційної політики країн, що розвиваються.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку - ЮНКТАД. Постійний комітет ЮНКТАД у липні 1994 р. визнав тимчасові пересування фізичних осіб важ­ливим засобом, за допомогою якого країни, що розвиваються, можуть брати участь у міжнародній торгівлі, послугах та клопотатися перед ЮНКТАД про зосередження уваги на виявленні бар’єрів, що перешкоджають таким пересу­ванням на шляху розвитку торгівлі, надання послуг. Комітет підготував базу даних про відповідні заходи з метою розширення експорту послуг країнам, що розвиваються, ЮНКТАД разом з міжнародною організацією міграції здій­снив також дослідження впливу прямих іноземних інвестицій, торгівлі та до­помоги в галузі економічного розвитку та міжнародної міграції.

Міжнародна організація праці - МОП є єдиною організацією системи ООН, яка має мандат сприяти реалізації політики в галузі міжнародної мігра­ції та розв’язувати проблеми, пов’язані з правами трудящих-мігрантів. Вона прийняла Конвенцію МОП (1949) про міграцію робітників з метою працевла­штування (зі змінами) та Конвенцію МОП 975 (143) про зловживання у галу­зі міграції та про забезпечення трудящим-мігрантам рівних можливостей та гідного поводження, обидві вони набули чинності. Відповідно до своєї програ­ми в галузі міжнародної міграції з метою працевлаштування МОП здійснила дослідження, опублікувала 10 книг та 72 робочі документи, провела ряд се­мінарів, практикумів, засідань («Вплив економічних реформ у країнах Цен­тральної та Східної Європи на міжнародну міграцію робітників», «Міграція у країнах з перехідною економікою»). Надає допомогу Польщі, країнам Пів­нічної Америки в узгодженні їх міграційної політики. Нині МОП здійснює дослідження з питань вироблення стратегій, що підвищують роль глобальної економіки та забезпечують права учасникам міжнародної міграції.

Статут Міжнародної організації праці (МОП) визнає, що праця не є това­ром, і підтверджує, що всі люди, незалежно від раси, релігії чи статі мають право на здійснення свого матеріального добробуту й духовного розвитку в умовах свободи і гідності, економічної стійкості та рівних можливостей.

З часу свого створення в 1919 р. як автономної організації, пов’язаної з Лігою Націй, МОП вважає за основне завдання формулювання міжнарод­них норм у галузі праці та їх ефективне здійснення. Міжнародній конферен­ції праці, яка проходить щорічно, вдалося з часом виробити цілий ряд між­народних конвенцій і рекомендацій у галузі праці, багато з яких стосуються таких проблем прав людини, як заборона примусової праці, захист права на організацію, включаючи права профспілок, ліквідація дискримінації у га­лузі праці і занять, застосування принципу рівної винагороди за рівноцінну працю чоловіків і жінок, заохочення повної зайнятості, безпеки та гігієни праці, а також соціального забезпечення.

Значною є роль Організації економічного співробітництва та розвитку - ОЕСР. Під керівництвом Робочої групи з міграції Управління з питань освіти, зайнятості, праці та соціальних питань ОЕСР здійснила низку науково-дослідних проектів щодо економічних аспектів міжнародної міграції, а також сприя­ла проведенню міжурядового діалогу, створила постійну систему представлен­ня доповідей з питань міжнародної міграції (СОПЕМІ), яка дозволяє своєчасно обмінюватись статистичною інформацією з питань міжнародної міграції в кра­їнах ОЕСР. Провела дві міжнародні конференції, опублікувавши їх матеріали у книгах «Зміни напрямків міжнародної міграції» і «Міграція та розвиток: нове партнерство і тісне співробітництво». У 1994 р. ОЕСР організувала практикум зі стратегії розвитку, зайнятості та міграції з метою дослідження питань зв’яз­ку таких чинників, як допомога, торгівля, зайнятість та торговельна політика, інвестиції та інші потоки капіталу, навколишнє середовище та міграція.

Важливе значення мають регіональні комісії. Група діяльності у галузі на­родонаселення Європейської економічної комісії (ЄЕК) здійснює власні науко­ві дослідження, ініціює та координує дослідження у регіоні, а також поширює відомості та інформацію у галузі міжнародної міграції. З 1992 р. двічі на рік видає «Бюлетень міжнародної міграції», який містить інформацію про тенден­ції у галузі міжнародної міграції, зміни у законодавстві, результати конферен­цій та семінарів. Вийшли публікації: «Міжнародна міграція: регіональні про­цеси та зустрічні заходи», в якій зібрані документи, що стосуються глобаль­ної міграції; «Міжнародна міграція у Центральній та Східній Європі», в якій міститься 11 країнознавчих досліджень; «Транзитна міграція у Центральній Європі». Крім того, у 1994 -1995 рр. у Литві, Польщі та Україні було здійсне­но ряд поглиблених міжнародних досліджень у галузі міграції для вивчення причин, наслідків та умов міжнародної міграції у країнах перехідного етапу. У рішеннях 1995/206 «Регіональне співробітництво», яке було прийняте Еко­номічною та Соціальною Радою ООН, була схвалена ініціатива виконавчих секретарів регіональних комісій та прийнята спільна рекомендація «Вплив міжнародної міграції на країни, що приймають, та країни походження для міжрегіонального співробітництва в галузі соціального розвитку». Запланова­ні дослідження та відповідні заходи з цієї теми протягом кількох років.

Секретаріат ООН. Центр з прав людини у рамках Комісії з прав людини має мандат зосереджувати свою діяльність на питаннях прав людини, пов’я­заних з переміщенням всередині країни особами та з масовими пересуван­нями населення. Являють для Центру інтерес права трудящих-мігрантів з часу, коли він обслуговував міжнародну групу, що розробляла проект Між­народної Конвенції із захисту прав трудящих-мігрантів та членів їх сімей, яка була відкрита для підписання у 1990 р. (нині цю Конвенцію підписали 4 та ратифікували 3 держави).

Фонд ООН у галузі народонаселення - ЮНФПЛ відповідно до свого ман­дату на стійкій та систематичній основі надає допомогу країнам, що розвива­ються, у розв’язанні їх демографічних проблем і сприяє розумінню громад­ськістю наслідків демографічних проблем, відіграє провідну роль у системі ООН щодо пропаганди програм з народонаселення. Фонд сприяє здійсненню наукових досліджень про зв’язок міжнародної міграції та розвитку, виділяє кошти на реалізацію проектів та проведення нарад.

ЮНЕСКО діє у рамках демографічного компонента свого проекту з осві­ти, охорони навколишнього середовища та проблем народонаселення, інфор­мації про розвиток людських ресурсів. Здійснює у рамках програми ЮНІТ обмін досвідом між університетами розвинених країн та країн, що розвива­ються, створення спеціальних груп ЮНЕСКО у країнах, що розвиваються, які розширюють можливості викладачів університетів та запобігають «від­пливу умів». У рамках Програми освіти, прав людини та демократії ЮНЕС­КО сприяє міжнародному діалогу та забезпеченню прав мігрантів.

Верховний комісаріат ООН у справах біженців було створено в 1951 р. з метою «надавати міжнародний захист... і шукати надійних розв’язань про­блем біженців». Робота організації - гуманітарна і виключно аполітична. Верховний комісаріат, мандат якого спершу обмежувався особами, що опи­нилися за межами рідної країни, поступово почав допомагати або захищати репатріантів у межах їхніх країн та особливі групи переміщених осіб, які пе­ребувають у себе вдома в ситуації, що прирівнюється до становища біженців.

Конвенція про статус біженців від 1951 р., яка є наріжним каменем Верховного комісаріату, має чинність закону. Вона дає загальне визначення біженця, яке не прив’язує його до певних національних груп, чітко встановлює принцип невідкидання, за яким ніхто не може бути примусово висланий на територію, де він може зазнати переслідувань, і визначає норм поводження з біженцями, їхній юридичний статус, зайнятість і добробут.

Верховний комісаріат намагається:

0 заохочувати уряди ратифікувати міжнародні й регіональні конвенц' щодо біженців, репатріантів та переміщених осіб;

0 домогтися, щоб із біженцями поводилися відповідно до визнани міжнародних стандартів і щоб вони набували відповідного юридичн го статусу і отримували такі самі економічні та соціальні права, що громадяни країни, яка надала їм притулок;

0 сприяти наданню біженцям притулку, наприклад, домагатися, щоб ' приймали в надійні країни без небезпеки примусової репатріації до країни, де вони матимуть усі підстави боятися переслідувань чи небезпек

0 упевнитися в тому, що прохання про надання притулку розглядаються чесно і що прохачі притулку перебуватимуть під захистом протягом розгляду їхньої справи від примусової репатріації;

0 допомагати біженцям перестати бути біженцями або сприяючи віль обраній репатріації, або шляхом набуття нового громадянства;

0 сприяти реадаптації поверненців і контролювати поважання амн тій, гарантій та страховок, які передували їхньому поверненню;

0 сприяти фізичній безпеці біженців, прохачів притулку та репатріант'

Матеріальна допомога Верховного комісаріату включає негайні захо допомогу у вільно обраній репатріації або у входженні до нової національ громади, соціальне забезпечення, освіту і юридичну допомогу.

Статут УВКБ визначає біженця як людину, що перебуває за межами бать­ківщини і на відміну від звичайних іноземців не користується захистом своєї колишньої батьківщини. Особи, що підлягають цьому визначенню, є біженця­ми незалежно від того, були вони чи ні визнані біженцями владою чи УВКБ. Особи, що бажають бути прийняті як біженці, визначаються як особи, що шу­кають притулку. Вони можуть визнаватись біженцями на основі групового ви­знання. Верховний Комісар зобов’язаний втрутитися для того, щоб забезпечи­ти їм хоча б тимчасовий притулок та гарантувати, що вони не будуть відправ­лені назад чи в будь-яку країну, де вони відчуватимуть страх переслідувань, у чеканні визначення їх статусу біженця та надання нового притулку.

Статут УВКБ ООН, прийнятий 14 грудня 1950 р. Вміщує 3 розділи і 22 пункти. Статут визначає характер і головні напрями діяльності УВКБ ООН, компетенцію та коло обов’язків Верховного Комісара щодо надання міжнародного захисту тим біженцям, які підпадають під дію цього статуту, та пошуку повного розв’язання проблеми біженців. Статут визначає напря­ми діяльності Верховного Комісара, шляхи забезпечення виконання ним своїх обов’язків, порядок організації та фінансування УВКБ.

Розділ 1 формулює загальні положення, відповідно до яких Верховний Комісар ООН у справах біженців, діючи під керівництвом Генеральної Асамб­леї, бере на себе зобов’язання з надання міжнародного захисту під егідою ООН тим біженцям, котрі підпадають під дію цього Статуту, та пошуку повного розв’язання проблеми біженців шляхом надання сприяння урядам і, за зго­дою відповідних урядів, приватним організаціям для полегшення добровіль­ної репатріації зазначених біженців або їх асиміляції у нових країнах.

У Статуті підкреслюється, що діяльність Верховного Комісара є абсолют­но аполітичною за своїм характером, вона має гуманітарний та соціальний ха- актер і стосується, як правило, лише окремих груп і категорій біженців.

Верховний Комісар керується директивами, котрі надаються йому Генеральною Асамблеєю або Економічною і Соціальною Радою.

Розділ 2 визначає обов’язки Верховного Комісара, а також осіб, на яких розповсюджується компетенція Верховного Комісара, і коло осіб, на яких вона не розповсюджується.

У Статуті визначено головні шляхи забезпечення захисту біженців, турбота про яких входить до компетенції УВКБ, зокрема: сприяння укладенню а ратифікації міжнародних конвенцій про захист біженців, нагляд за виконанням постанов цих конвенцій, сприяння виконанню заходів, що мають а меті полегшення становища біженців і скорочення чисельності біженців, котрі потребують захисту, одержання від урядів інформації стосовно чисельності біженців на їх території та становища їх, а також законів і постанов, о їх стосуються, тощо.

У Статуті записано, що Верховний Комісар, у межах наданих у його розпорядження засобів, займається іншими видами діяльності, в тому числі репатріцією та розселенням, котрі можуть бути визначені Генеральною Асамблеєю.

Верховному Комісару доручається завідування усіма громадськими або при­ватними коштами та засобами, що одержані для надання допомоги біженцям.

Згідно зі Статутом Верховний Комісар щорічно надає доповідь Генераль­ній Асамблеї через Економічну і Соціальну Раду, його доповідь розглядаєть­ся як окремий пункт порядку денного Генеральної Асамблеї.

Статут визначає організацію та фінанси, регламентує порядок обрання Верховного Комісара, призначення його заступника і представників у краї­нах, призначення персоналу УВКБ.

Верховний Комісар обирається Генеральною Асамблеєю за представлен­ням Генеральним секретарем відповідної кандидатури. Умови призначення Верховного Комісара пропонуються Генеральною Асамблеєю.

Верховний Комісар консультується з урядами країн постійного місця проживання біженців відповідно до необхідності призначення в цих країнах його представників. У кожній країні, що визнає в тому необхідність, може бути призначений представник.

Статут визначає, що у межах бюджету Генеральний секретар надає Вер­ховному Комісару необхідні обладнання та устаткування.

Управління Верховного Комісара у справах біженців знаходиться в Же­неві (Швейцарія).

Статут визначає фінансування УВКБ. Керівництво роботою УВКБ під­порядковане фінансовим положенням ООН та фінансовим правилам, що ви­даються Генеральним секретарем на підставі цих положень.

Останнім часом УВКБ бере участь у наданні допомоги репатріантам, а також конкретним групам переміщених всередині країни осіб, які не пе­ретнули міжнародний кордон, але знаходяться у становищі, аналогічному становищу біженця; іншим групам населення, яке постраждало внаслідок конфліктів. Геноцид в Руанді та втеча у 1994 р. понад 2 млн її громадян ста­ли однією з найтрагічніших подій останнього часу, який був безпрецедент­ним викликом УВКБ. Масові переміщення населення відбулися у колиш­ній Югославії, Південно-Західній Азії, Африканському розі та Північному Кавказі. У 1995 р. загальна кількість людей, що стали предметом турботи УВКБ, склала 27,4 млн чоловік (переміщені особи, особи, що потребують гуманітарної допомоги, передусім населення, яке постраждало внаслідок конфліктів, репатріанти, що потребують допомоги). У 1994 р. УВКБ надало матеріальну допомогу 17,5 млн чол. (в 1993 р. - 13,8 млн).

Сучасний період невизначеності та перебудови у міжнародних відноси­нах характерний збільшенням масштабів переселення людей. УВКБ продо­вжувало змінювати свій потенціал реагування на надзвичайні ситуації, орі­єнтувалося на запобігання проблем біженців та пошук їх рішень, забезпечу­вало високий рівень готовності до надзвичайних ситуацій, надавало захис так, щоб уникнути повторного виникнення потоків біженців.

Лише за 1994 р. та першу половину 1995 р. УВКБ здійснило 17 операці“ у різних районах світу, відіграючи провідну роль у реагуванні міжнародного співтовариства на надзвичайні ситуації. Були застосовані нові методи - зміцнення співробітництва з установами та програмами ООН і фондом ООН з народонаселення по наданню продовольчої допомоги, імунізації та охоро­ни здоров’я, плануванню сім’ї та освіти тощо. УВКБ запропонувало урядам країн-донорів взяти на себе виконання оперативних функцій шляхом надан­ня самостійних послуг із наявних ресурсів, мобілізованих в їх військових структурах та структурах цивільної оборони. Використання цих пакетів «послуг» у Руанді продемонструвало, як при певних умовах унікальні на­вички чи можливості військових можуть підтримати заходи УВКБ щодо на­дання надзвичайної допомоги. Це призвело до того, що УВКБ почало процес переговорів з урядами про використання подібного механізму.

Переміщення населення всередині країни викликало розробку УВКБ ряду критеріїв для визначення характеру та ступеня свого втручання у си­туації такого переміщення.

їх суть - УВКБ опікується цією проблемою, коли це буде сприяти припи­ненню появи чи розв’язанню проблем біженців. Проте це втручання не пови­нно бути перепоною для отримання притулку. Право просити його в інших країнах залишається в силі.

Допомогу переміщенню населенні всередині країни надає Міжнародний Комітет Червоного Хреста. ПРООН декілька разів була координатором між­народної допомоги цій категорії. 35 % підопічних Світової продовольчої програми складають внутрішні біженці.

Значну допомогу надають також ЮНІСЕФ, ВОЗ та МОМ, локальні власті та НУО, місцеві лідери та глави адміністрацій, релігійні общини, політичні партії та опозиційні рухи, добровільні об’єднання.

ООН поєднала політичні та гуманітарні акції: посередництво у мирних переговорах, роззброєння та демобілізацію військ, транспортування біжен­ців, реєстрацію виборців, перевірку дотримання прав людини, а також допо­моги у соціально-економічних перетвореннях.

Проте спостерігається збереження важко викорінюваних соціально-полі­тичних конфліктів та економічні проблеми, що не дає змоги зупинити ши­рокомасштабні та тривалі міграції, породжені ще конфліктами періоду хо­лодної війни. З Афганістану та Анголи іноземні війська виведено, припинена підтримка воюючих іноземними державами, підписані офіційні мирні угоди. Проте боротьба триває - 2,7 млн афганців та 175 тис. громадян Анголи продо­вжують жити в інших країнах, значна частина мігрує всередині своїх країн.

УВКБ ООН відповідає за те, щоб біженці одержували допомогу, достат­ню для задоволення їхніх основних потреб, а також за виконання довгостро­кових рішень Безпосереднім розподілом допомоги, включаючи соціальний захист, займаються, як правило, партнери-виконавці УВКБ ООН, а саме:

0 уряд країни притулку;

0 міжнародні, міжурядові організації;

0 приватні фірми і технічні консультанти.

УВКБ 00Н здійснює допомогу силами власного персоналу лише у винят­кових випадках, якщо не знайшлося належного партнера-виконавця.

Служби соціального захисту мають на меті розвинути у біженців здат­ність передбачати, зменшувати чи вирішувати свої проблеми й досягати три­валого фізичного, соціального, психологічного й економічного добробуту.

Головна відмінність служби соціального захисту від інших служб з на­дання допомоги - орієнтація на розвиток самостійності у біженців і вирі­шення проблем безпосередньо самими біженцями.

Служби соціального захисту спеціалізуються на:

0 залученні біженців до проектів, через які вони можуть задовольняти свої основні потреби;

0 навчання корисним знанням й навичкам;

0 забезпечення доступу біженців до наявних ресурсів;

0 забезпечення біженців інформацією, необхідною для прийняття рі­шень і дій.

Успіх служб соціального захисту значною мірою буде гарантованим, якщо:

0 діяльність служб соціального захисту доповнює одна одну;

0 вдається уникнути дублювання функцій:

0 повністю охоплений весь контингент біженців;

0 налагоджена чітка інформація між службами захисту біженців і службами надання допомоги.

Співробітники служб соціального захисту зобов’язані:

0 мати чітку й повну картину того, що робиться для захисту й допомоги біженцям;

0 забезпечувати, щоб персонал, котрий працює в галузі захисту й допо­моги біженцям, мав уявлення про внесок соціальних служб в задово­лення потреб біженців і досягнення довгострокових рішень.