3.1.  СОЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЇ

Зазначимо, що соціальне регулювання міграції - інженерія та техноло­гія, адаптована до умов міграційного процесу, має ширше коло взаємопов’я­заних комбінаційних можливостей, здатних менш болісно, аніж директив­не чи нормативне, впливати на хід, розвиток та протікання явищ, процесів і тенденцій, що визначають спрямованість і характер соціальної мобільності населення.

З метою поліпшення умов роботи з мігрантами, а також для раціональні­шого науково-дослідного пошукового процесу варто відмежувати політику від управління. Адже як політика, так і управління мають свої соціально- регулятивні рівні, сфери, функції. їх виважене і всебічно обґрунтоване роз­межування надасть можливість: а) ліквідувати паралелізм в роботі; б) забез­печити координацію повноважень і функцій; в) унормувати на державному рівні, оновивши їх політичний та управлінський статус.

Отже, йдеться про ключові наукові диспозиції, методами і формами мис­лення яких можна домогтися вдосконалення дослідно-пошукового інтелекту, про арсенал методик та понятійний апарат, логічність і точність у ви вченні, пізнанні, осмисленні й узагальненні міграційних явищ.

Відповідно можна говорити про державне управління і соціальне регулювання міграції як про два взаємодоповнюючі способи наукового мислення та дійові механізми владного державницького впливу.

Нарешті, міграційний світогляд особи, який містить два різні, амбівалентні підходи до науково-дослідних проблем соціальної мобільності населення, людських і матеріальних ресурсів, є завданням наукової ваги, соціального спрямування і суспільного призначення.

Ці наукові завдання, осмислені та узагальнені, диктують науковцям проблему наукової розробки та впровадження у державну та суспільно-корисну практику концепції міграційної політики будь-якої країни. У ній слід чітко визначити та окреслити об’єкти і суб’єкти динамічного еміграційно-імміграційного процесу, діапазони, параметри та основні напрями (спрямування) м граційної політики, механізми, режими й системи міграційної безпеки, стратегію і тактику держави в управлінні та соціальному регулюванні міграції.

До окремого кола наукових проблем можна віднести, по-перше, завдання ви­вчення, дослідження та осмислення міграційних відносин, по-друге - усвідом­лення практичних суспільних наслідків від реалізації державної міграційної політики. Це пояснюється тим, що керівництво державою, особливо на перехід­ному етапі від централізованої до ринкової економіки, має, безумовно, нагальну потребу науково-дослідного обґрунтування та, вже як наслідок, забезпечення державного управління і соціального регулювання пострадянських держав.

Встановлено, що є критичний поріг, за яким еміграційні настрої пере­стають бути просто «еміграційними мотивами», а чітко трансформуються у виїзні наміри, стимульовані зарубіжними соціоперевагами.

Теоретично і практично, як це випливає з міграціознавчого аналізу, в підґрунті міграції лежить світоглядно-філософська проблема самоствер­дження особистості, а з боку міжнародного права, якщо на цю проблему ретранслювати ще не менш важливі юридичні аспекти, — гуманістичні за­вдання охорони та захисту прав і свобод людини. Це досить глибокий та ши­рокий пласт науково-дослідних і пошукових проблем, особливо актуальних і гострих в умовах геополітичних змін, які сталися внаслідок розвалу Ра­дянського Союзу та держав-учасниць соціалістичної співдружності.