2.8.  МІГРАЦІЯ: КАТЕГОРІЇ

Вікова міграція - це прибуття або вибуття громадян або осіб без грома­дянства у процесі вивчення яких беруться до уваги не кількісні, а якісні по­казники, насамперед вік переселенців та членів їхніх сімей.

Це питання важливе з огляду на те, що соціологічний аналіз вікової мі­грації дозволяє визначити набуття або втрату різних вікових категорій на­селення, а особливо тих, які належать до інтелектуальної чи наукової еліти нації або держави. Дане положення актуальне за незворотних міграцій.

Під час зворотних міграцій обчислення вікових міграцій теж має неаби­яке значення. Воно дозволяє виявити міру і ступінь включення громадян певного віку у виробничий процес або навпаки - визначити їх вилучення з нього. Так, у 1994 році соціологічні опитування в Чопі та Мостиську «чов­никових» мігрантів України засвідчили, що серед молоді до 20 років 34,2 % виїздили за кордон з метою торгівлі, 16 % - з намірами працевлаштуватися. Поміж особами віком 20 - 35 років відповідно - 40 і 5 %, 35 - 50 років – 35 та 4 % . Це дослідження показало, що на «човникову» торгівлю відтягувала­ся найбільш дієздатна частина трудових ресурсів України.

Урахування віку осіб, які входять до складу міграційних потоків, набу­ває актуальності передусім тоді, коли за кордон виїжджають дипломовані спеціалісти або люди похилого віку. За цих випадків з’ясовується, що ви­никає потреба конвертації їхніх дипломів або переведення пенсій. Успішне вирішення такого роду питань вимагає якнайменше двосторонніх міждер­жавних угод, а відтак - розвитку правової бази на рівні консульств.

Міграцій внаслідок природних катастроф спричиняє масові соціально-просторові переміщення населення, якщо на території компактних поселень або поблизу людських помешкань відбуваються екологічні катаклізми, на­приклад, виверження вулкана, зсуви гірських порід чи снігових лавин, опу­щення під воду суходолу тощо.

Подібні переміщення означають тимчасову або безповоротну втечу від природних катастроф, які можуть повторюватись. Якщо аномальні явища бувають епізодичними, але не надто катастрофічними, то вони спричиняють міграцію за принципом маятника, тобто за вектором «звідти-туди- назад». Природні катастрофи, яка відбуваються один раз на 50 або більше років, якщо їх наслідки не надто тривалі й тому не такі небезпечні, - протягом пев­ного часу все одно забуваються.

Цим можна пояснити повернення потерпілих від природних катастроф на місця їх колишніх розселень, причому за той проміжок часу, коли сти­хійні сили ще не зовсім вгамувалися і не призупинили свого загрозливого наступу на людину. У таких ситуаціях потяг до історичної території, де ви­ростали, жили й працювали батьки, діди й прадіди, виявляється сильнішим за природні небезпеки.

Міграція внаслідок реформ - об’єктивний процес просторового та часово­го руху населення під впливом політичних і соціокультурних змін, що зако­номірно відбуваються в державах та їх суспільствах, які здійснюють реоргані­зацію державного управління, політичного устрою, економічного ладу тощо.

Міграція внаслідок реформ містить амбівалентні, тобто двоїсті світо­глядні зрушення, що відбуваються в результаті суб’єктивного сприйняття реформаційних заходів як у особистісному, так і колективному світогляді. По-перше, усі державні реформи, як свідчить історичний досвід, зустрічають на своєму шляху і сприяння, і опір. По-друге, реформування суспільств, осо­бливо в сучасних умовах, і якщо воно здійснюється у просторі та часі синх­ронно, швидко дозволяє відстежувати у трансформаційних зрушеннях різ­них держав позитиви і негативи. «Прозорі» кордони істотно сприяють втечі від негараздів і переслідувань, спричинених невдалими спробами з боку тих урядів, що очолюють соціально-економічні та культурно-політичні перетво­рення змінити стан справ на краще. Тому там, де рівень або ступінь соціаль­ного розвитку та способу життя набувають прогресивного, а не регресивного значення, створюються сприятливі умови для імміграційного процесу.

Міграція внаслідок реформ - це масовий виїзд з території тих країн, у межах яких: а) обмежуються права і свободи людини; б) здійснюються ре­формаційні заходи, що боляче вдаряють по життєвих і суспільних інтере­сах; в) створюється етнічне, політичне, релігійне та соціальне напруження;

г) ініціюються збройні конфлікти та соціальні протистояння; д) здійснюєть­ся перехід від світських держав до релігійних суспільств; е) зміщуються ак­центи на розбудову держави та суспільства за національними пріоритетами та спрямуваннями; є) витісняються так звані «інородці», причому з щаблів державної влади органів управління і місцевого самоврядування.

Міграція внаслідок реформ настає в результаті соціальних переміщень, у тому числі міждержавного характеру, які свідчать про те, що в країні, яка здійснює реформи, скорочується промислове та сільськогосподарське ви­робництво, матеріальне та моральне стимулювання праці, ринок зайнятості й товарного забезпечення, можливості для самореалізації особистості, соці­альні перспективи на майбутнє.

Історія знає чимало прикладів, коли реформи, наприклад, у Австро-Угорській, за Ф. Енгельсом, «клаптиковій монархії», витісняли за кордон західноукраїнське населення - буковинців, гуцулів, галичан, бойків, лем­ків тощо. Перебудова спричинила розпад СРСР та утворення національних держав, а в результаті цього - масові соціальні переміщення росіян, україн­ців, молдаван, кавказьких народів тощо.

Міграція грошей - просторовий чи часовий обіг національної чи інозем­ної валюти як у готівковій, так і в безготівковій формі, що здійснюється для оплати праці, продукції, послуг чи товарів, а також з метою кредитування, інвестування, подарунка, позички, сплати боргу, покриття витрат, вигідно­го розміщення капіталовкладень.

Міграція грошей означає їх майже безперервний рух від покупця до про­давця, від боржника до кредитора, від інвестора до підприємця, від банку до клієнта. Сам обмін грішми - це, як наслідок, їх передання однієї фізичної чи юридичної особи іншій. Міграція грошей здійснюється в результаті купівлі або продажу землі, консультацій, рухомого чи нерухомого майна, мистець­ких виробів, продукції, сировини, послуг тощо.

Міграція грошей можлива як на внутрішньому національному, так і на зовнішньому міждержавному ринку промислових і господарських товарів і послуг. Вона забезпечує обслуговування обігу товарів у культурній та соці­альній сфері, розрахунки, виплату пенсій, проведення торговельних опера­цій, налагодження та інтенсифікацію виробництва, розвиток туризму і т. д. Унаслідок міграції грошей їхні власники обмінюються грошовими знаками з метою купівлі та продажу створюваних духовних і матеріальних благ.

Без постійної міграції грошей не можна собі уявити розвиток національ­ного та міжнародного ринку праці, процес переміщення товарів, експорт та імпорт соціальних послуг, в’їзд-виїзд громадян, господарський і економіч­ний обіг, банківську чи біржову діяльність.

Особи, що переїздять з однієї держави до іншої, мають брати до уваги різну вартість грошей у країнах в’їзду-виїзду, наявність у себе відповідної їх кількості, насамперед, достатньої для перебування в чужій країні. Незнання або неврахування цього може спричинити для них різні проблеми, включно з проблемою проживання і харчування. Ось чому консульські установи, які дають іноземцям дозвіл на їх в’їзд до країни перебування, з’ясовують, за ра­хунок чиєї сторони буде проживати на території держави в’їзду та чи інша особа. Ще вимагається наявність страхового полісу як гаранта своєчасного лікування у випадку хвороби.

Економічна міграція - переселення із соціально-економічних причин, унаслідок погіршення умов життя і праці, які призводять до бідності та зли­денності широких трудящих мас, а також водночас спричиняють масове розшарування в суспільстві, що створює підґрунтя для поляризації та про­тистояння, конфліктів і суперечностей.

Погіршення соціально-економічних умов на Буковині, Галичині та За­карпатті наприкінці XIX ст. спричинило масову еміграцію з цих регіонів України до СІЛА та Канади. У пошуках щастя чи кращої долі не лише з України, а й з інших держав Східної та Центральної Європи за океан виїзди­ли англійці, німці, поляки, угорці тощо.

Причини економічної міграції: а) соціально-економічна криза; б) спад виробництва та криза народного господарства; в) реформаційні прорахунки та невдачі, що настають у результаті політичних нововведень; г) відмивання «тіньових капіталів», яке вимагає їх міграційного руху у міждержавному просторі; д) загострення економічних протиріч і соціальних суперечностей; е) скорочення ринку праці, що призводить до масового безробіття та мігра­ційних зрушень. Цей перелік можна продовжувати, але й наведене засвід­чує економічну міграцію як наслідок соціально-економічних потрясінь.

Так, на обстежених у 1995 р. ПРООН/МОП підприємствах України було виявлено 40 тис. скорочених робочих місць, що становило 7,1 % загальної кількості працюючих. Водночас ступінь використання промислового облад­нання, згідно з офіційними даними цих підприємств, зменшився у середньо­му на 44,5 %. Внаслідок цього два з п’яти підприємств дійшли висновку, що вони могли б скоротити більшість найманих працівників без особливої шкоди для потреб виробництва.

У 1990 році, коли проблема економічної міграції в СРСР загострилася, посол СІЛА у Москві Дж. Метлок з подивом зазначав за досвідом СІЛА, що наплив біженців є одним із самих коштовних багатств для будь-якої держа­ви. Наприклад, протягом 80-х років до СІЛА прибуло 1,5 млн осіб з вищою освітою. Ця держава виграла лише від того, що використання тільки одного «середнього» інженера дало прибуток у 253 тис. дол., а лікарі, скажімо, - 646 тис. дол.. Майже 11 млн іммігрантів, які нині проживають у СІЛА, за­робляють 240 млрд дол., сплачуючи при цьому податки на загальну суму 90 млрд дол., а ще - податки у державну казну в розмірі 5 млрд дол.

Порівняно із США Російська Федерація прийняла у 1994 році із «ближ­нього зарубіжжя» понад 27,3 % усієї кількості російськомовних мігрантів - білорусів, казахів, українців тощо. Серед них вищу освіту мали 19,4 %. За статистичними даними російських експертів з Міннауки, частка науково- технічних кадрів у цьому потоці становила 6,5 - 8,5 %, а майже всі вони були працездатними особами чи кваліфікованими робітниками.

Економічна міграція є постійним соціальним явищем. Це твердження пояснюється нерівномірним господарсько-економічним та культурно-політичним розвитком держав, їх неоднаковим підходом до розв’язання завдань і проблем ринкової, передусім соціально зорієнтованої, економіки.

Тому економічна міграція розглядається комплексно, що потребує ура­хування всіх тих різнобічних чинників, що явно або приховано впливають на її стан і перспективи.

Міграція інвестицій та капіталів - це безперервний процес адміністра­тивно-територіального, тобто внутрішньодержавного, а також транснаці­онального переміщення валютних і фінансових ресурсів, в результаті чого вони змінюють своє місцеперебування, стимулюючи розвиток виробництва чи інших сфер галузевого життя на різний період.

Причинами такої міграції можуть бути державні рішення про дотації або субсидії окремим регіонам, галузевим відомствам, організаціям та устано­вам, адресним підприємствам і фірмам тощо. Унаслідок державного управ­ління інвестиції та капітали переміщуються туди, де в них є потреба. Через міграцію інвестицій та капіталів здійснюється валютно-грошовий обіг і за­безпечується кредитно-ресурсний процес, завдяки якому функціонує еконо­мічна та соціальна сфера.

Є організовані та спонтанні міграції інвестицій та капіталів. Як одні, так і інші, якщо вони стають інтенсивними, можуть «витягувати» з певних територій інвестиційні кошти та ресурсні капіталовкладення. Тому такі мі­грації треба розглядати крізь призму позитивного і негативного явища або процесу, внаслідок якого відбувається переливання виробничих і соціаль­них ресурсів.

Останнім часом розвинені держави світу заохочують міграції інвестицій та капіталів шляхом створення таких імміграційних законів, які стимулю­ють інвесторів і капіталовкладників працювати саме на їхніх територіях. Де­які суміжні країни укладають між собою двосторонні угоди, щоб забезпечити інвестиціям або капіталам найсприятливіші політичні умови. Для міграцій інвестицій та капіталів важливою є міра та ступінь політичного ризику, що може існувати в тих або інших країнах, становити загрозу для інтересів ін­весторів або капіталовкладників, У цьому випадку мова йде про «інвестицій­ний клімат», що не скрізь однаковий, бо національні традиції, в тому числі виробничі, бувають не лише різними, а й діаметрально протилежними.

Міграція інвестицій та капіталів свідчить про просторовий рух фінансо­вих ресурсів, а також майна, якщо воно переміщується як певний капітал.

Спадщина, що відривається в одній державі та передається громадянину ін­шої держави, - це теж міграції інвестицій та капіталів.

Інтелектуальна міграція - це соціальні переміщення у межах націо­нальної території або і міждержавному просторі тієї категорії осіб, які зай­маються розумовою діяльністю, створюють суспільні блага та матеріальні цінності внаслідок інтелектуальної діяльності.

У внутрішньодержавному просторі інтелектуальна міграція означає пе­реїзд із села до міста, перехід від фізичної до розумової праці, тобто соціаль­ну мобільність за вертикаллю та горизонталлю, але обов’язково пов’язану з інтелектуальною діяльністю. В основі такої міграції лежать мотиви та при­чини світоглядного характеру, навіть якщо йдеться про возз’єднання сімей або родин, міжнародні шлюби тощо.

На міждержавному рівні інтелектуальна міграція - це втеча «умів» за кордон, перетягування інтелектуальних ресурсів з однієї країни в іншу. Дер­жави світу, їх фізичні та юридичні особи заохочують таку міграцію, адже вона сприяє соціально-культурному розвитку. За інтелектуальним потенціа­лом активно полюють ті підприємства й фірми, транснаціональні корпорації чи об’єднання, що успішно використовують його для інноваційних нововве­день, причому як у сфері виробництва, так і в мистецтві, культурі, науці.

Інтелектуальні мігранти - це не лише талановиті особи, а й професіо­нальні кадри та кваліфіковані робітники, рівень знань і підготовки яких до­зволяє розв’язувати виробничі та соціальні завдання оптимально.

Чинники, що інтенсифікують інтелектуальну міграцію, - це політичні та соціальні рішення в окремих державах, які ставлять інтелектуальну пра­цю на високий рівень її суспільної значимості.

Культурна міграція - різновид соціальних переміщень мобільного на­селення, яке емігрує-іммігрує за світоглядними мотивами, у пошуках саме тих культурних умов, що є для індивіда або групи найбільш прийнятними, етнічно чи релігійно привабливішими.

Для особи, що реалізує себе у суспільстві шляхом самоствердження че­рез культурну діяльність, важливе значення має як місце праці, так і серед­овище. Тому цій категорії людей притаманний потяг до культурних центрів, причому не лише національного, а й міжнародного значення. Так, скажімо, письменнику цікаво жити і працювати в Парижі або Москві, якщо саме там, а не в іншому місці є умови для плідної діяльності.

Культурна міграція характерна для творчих людей - артистів, митців, лі­тераторів, художників тощо. Етичне та моральне виховання, що лежить у під­ґрунті формування індивідуального світогляду, зумовлює чималий вплив на процеси і явища, які спричиняють і живлять культурні міграційні потоки.

Держави з поліетнічними суспільствами, з розвиненими демократич­ними та культурними традиціями заохочують культурну міграцію, майже щорічно або через два-три роки виділяють імміграційні квоти для здібних і талановитих осіб. Зокрема так вчиняють Канада та СІЛА, Велика Британія або Російська Федерація, в імміграційному законодавстві яких передбачені механізми культурної міграції.

Ті країни, які заохочують культурну міграцію, здебільшого виграють від того, що генії чи таланти працюють на їхні державно-суспільні інтереси. Будь-яка культурна еміграція, якщо вона не тимчасова, а постійна, негатив­но впливає на стан і перспективи національної політики.

Міграція матеріальних ресурсів - переміщення або перевезення пред­метів, речей і товарів соціально-побутового та культурно-світоглядного при­значення, які складають державну, колективну або приватну власність.

Державна власність як різновид соціальної власності спроможна перемі­щуватися не лише у межах національних кордонів, а й у транснаціональному вимірі, тобто на міждержавному рівні. Ця міграція означає для тих державних службовців та посадових осіб, у тому числі для приватних власників, потребу дотримання міжнародних норм, правил і умов експортного перевезення різ­них вантажів, причому з обов’язковим урахуванням національних інтересів.

Матеріально-технічні ресурси військового, промислового, наукового, сіль­ськогосподарського комплексу, якщо вони юридично належать до їх законної власності, теж можуть переміщуватися з метою купівлі або продажу. Цей про­цес завжди регулюється як чинним законодавством України, так і національ­ними законодавствами іноземних держав. Так, є національний і міждержав­ний рівень переміщення продукції, послуг і товарів масового призначення.

Міграція матеріальних ресурсів здійснюється за державними, колек­тивними або приватними угодами чи домовленостями, укладеними або до­сягнутими між конкретними власниками.

Міграція матеріальних ресурсів з одного місця на інше означає їх кон­центрацію саме в тих соціально-економічних умовах, які сприяють експор- ту-імпорту.

Якщо під матеріальними ресурсами вважати усе те, що належить фізич­ним та юридичним особам, а також націям та державотворчим етносам, то по­трібно нагадати про їх відповідальність за стан і перспективи цього процесу.

Без міграції матеріальних ресурсів унеможливлюється розбудова соці­ального та культурного простору, видозміна побутових і матеріальних умов, конкретного соціоландшафту.

Міська міграція - різновид соціальних переміщень і соціальної мобіль­ності населення, який характеризується тим, що особа чи група індивідуу­мів змінюють своє проживання або працю за наймом у межах одного населе­ного пункту, не переїжджаючи до іншого міста.

Міська міграція спричиняється потребою працевлаштування, щоденно або кілька днів на тиждень добиратися до заводу, фабрики, навчального за­кладу, установи тощо. Відстань між місцем проживання та роботи є для осо­би тим простором, який цілеспрямовано долається то в одному, то в зворот­ному напрямку. Це маятниковий тип соціальних переміщень, зумовлений необхідністю працювати.

Іншим різновидом міської міграції є переселення з «біднішого» району міста в «багатший», з менш престижного у престижніший. Такий вид місь­кої міграції свідчить про соціальне розшарування, а особливо тоді, коли ціни на житло в центрі міста та на його окраїнах дуже різняться. Небагата особа чи сім’я не може дозволити собі таку розкіш, як переїхати з приміського району до центру столиці. Водночас збідніла людина може залишити центр, обмінявшись з цією метою квартирами.

Транспортні переміщення - це також міська міграція, але не лише гро­мадян. У цей спосіб мігрують дорослі й діти, мандрівники та туристи, авто­буси і тролейбуси, вантажівки та легковики, будівельні та промислові това­ри, побутові предмети й речі. Такого роду мобільність або ж переміщення здійснюються по міській території, від одного кварталу до іншого, з центру міста до його околиць і в зворотному напрямку.

Міська міграція може зумовлюватися та спрямовуватися соціальною і расовою дискримінацією, що існує в державі та суспільстві. У деяких краї­нах світу, наприклад, є міські квартали для бідних і кольорових.

Міські міграції - це насамперед внутрішні, що не виходять за межі міс­та, соціальні переміщення. Якщо вони перетинають міські кордони, то вже стають міжміськими міграціями на зразок «місто - місто».

Міська міграція свідчить про інтенсивність руху в міському просторі, його взаємозв’язки, напрямки, упорядкованість тощо, а також про умови праці та облаштування. Культурного та наукового обміну, культурного до­звілля та активного відпочинку, ступеня приживаності новоселів.

Політична міграція - це процес міждержавного переміщення тих грома­дян, які, займаючись політичною діяльністю, емігрують-іммігрують внаслідок можливих або вже розпочатих переслідувань з боку урядів, певних суспільних сил чи фракцій, які загрожують фізичному існуванню конкретної особи.

Політична міграція настає в результаті зміни політичних режимів. У тих країнах світу, де особа, що належить до опозиційного табору, може бути фізично або морально знищеною, створюються умови для політичної мігра­ції. Наприклад, після громадянської війни з території Росії та України емі­грували політичні діячі, генерали й офіцери царської армії, землевласники та дворяни, учасники антибільшовицького опору.

Політичний мігрант може розраховувати на своє повернення на батьків­щину лише тоді, коли зміни, що відбуваються в державі, знімають реальні за­грози його фізичному існуванню і дозволяють рееміграцію. Особливо активні та небезпечні для деяких тоталітарних режимів політичні емігранти переслі­дуються навіть за кордоном. Так були вбиті Л. Троцький та М.-Л. Кінг.

Міжнародне співтовариство розробило механізм захисту тих громадян, що зазнають або можуть зазнати політичних утисків. Сутність цього меха­нізму полягає в тому, що особа, яка відчуває для себе небезпеку і може до­вести це, має право розраховувати на політичний притулок. Ст. 14(1) Всезагальної декларації прав людини (1948) стверджує, що «кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах та користуватися цим притулком».

Слід зазначити, що ст. 33 Конвенції 1951 р. відображує фундаментальну міжнародно-правову норму, яка стосується інтересів втікачів від пересліду­вань, тобто повагу до принципу невисилання. Вона забороняє повернення цієї категорії біженців до тієї країни, в якій особі або її життю чи свободі загрожує реальна небезпека. Це означає, що переслідування за належність до певної раси, віросповідання, громадянства, соціальної групи або політич­них переконань дають підстави для клопотань про отримання притулку.

Політична міграція - це найвразливіша складова міграційного процесу. Тому міжнародний захист політичних емігрантів розпочинається із забез­печення державами впускання на свою територію особи, яка зазнає дискри­мінаційних утисків або переслідувань. Без впускання та невисилання уне­можливлюється безпека та виживання політичної міграції. В ідеальному варіанті вирішення питань з політичними мігрантами - це відновлення сис­теми їхнього захисту на своїй батьківщині.

Природна міграція - часові та просторові переміщення, пересування та переселення як масового, так і особистісного характеру, що майже завжди пов’язуються з матеріальним рухом фізичних речей, тіл, предметів явищ, а також одухотворених істот. Природна міграція означає зміну місця розта­шування або ж проживання матеріальних об’єктів, їх добровільне або при­мусове переміщення з одного ландшафту в інший.

Природна міграція - це дрейф материків, океанів, ландшафтних зон, у тому числі лісових масивів, пустель, озер або річок. Природну міграцію спричиняють геофізичні та кліматичні трансформації, що постійно видозмі­нюють вигляд (ноосферу) планети Земля. Серед них - гравітаційні, енерге­тичні та магнітні поля, які під впливом космічних сил зазнають динамічних і статичних зрушень, а вже в результаті цього своїми коливаннями істотно по­значаються на еволюційному розвитку земної матерії. Поміж інших причин, що зумовлюють природні міграції, - послаблення чи посилення енергетично­го потенціалу Землі та Місяця як її супутника, оскільки вони, взаємодіючи між собою, ініціюють фізичні переміщення у живій та мертвій природі.

Міграції зазнають пустелі (наприклад, Сахара), водні басейни (скажімо, Каспійське море чи озеро Байкал), ландшафтні зони (зокрема тундра або лісостеп). Мінливість повітряних потоків, особливо на небосхилі, яскраво свідчить про те, що міграція як всепланетарне явище була, є та буде пов’яза­ною з постійним рухом матерії у земному та космічному просторі. А перемі­щення об’єкта живої чи неживої природи означатиме, образно кажучи, що він мігрував під впливом своїх внутрішніх потенцій чи зовнішніх обставин, що вчиняють на них безпосередній або опосередкований тиск.

Природна міграція з однієї кліматичної зони в іншу може спричинити видозміну зовнішнього вигляду об’єкта, властивості, ознаки, риси та якості саме тих рослин, які перемішуються з півдня на північ або у зворотному на­прямку. Так, українська береза відрізняється від карельської, а сибірська ялинка - від білоруської, чи білий ведмідь - від бурого.

Природна міграція риб, тварин та птахів буває майже постійною, тобто безперервною, з метою пошуку кращих засобів існування чи задля задоволен­ня власних природних функцій (виведення потомства). Так, деякі види вугрів мігрують до Саргасова моря, де відкладають ікру, а окремі з видів птахів відлі­тають на далеку Північ або Південь, коли тепло і холод, як кліматичні сезонні явища, дозволяються їм таку подорож. Міграцію звірів обмежують водні пе­репони, а риб - земна поверхня та кліматичні умови, водночас птахів - клімат і можливості здійснити не близький, а далекий та тривалий переліт.

Часова природна міграція залежить від адаптаційних спроможностей об’єкта переміщення, а також від кліматичних умов, в яких він здатен існу­вати (перебувати). Просторова природна міграція, прагматично роз’яснена вище, різниться від часової тим, що друга ґрунтується тільки на довготрива­лому пристосуванні, а перша - не лише і не виключно на ньому, а й на при­родній мобільності та здатності рухатися за річним сонячним циклом. Ясно, втім, що й просторова, і часова природна міграція взаємопов’язані.

Природна міграція - це складні, не завжди відстежувані переміщення у надрах Землі та в її ноосфері. Вони засвідчують, що міграція є рухом матерії у найрізноманітніших його виявах, видах, способах, формах. Тривимірний простір створює можливість і нагоді для спостереження за матеріальними предметами, речами та тілами, які змінюють місце свого перебування, роз­ташування тощо. Без природної міграції просто унеможливлюється розу­міння соціальної мобільності людини, яка є невід’ємною частиною природи й піщинкою Всесвіту.

Природна міграція є науковим визначенням - поняттям, яке містить ро­зуміння соціальних переміщень та соціальної мобільності. Воно універсальні­ше за них, всеосяжніше і складніше. Термін природна міграція охоплює май­же всі, за винятком тих, які ще не відкриті, переміщення і переселення. Без досконалого знання природної міграції обмежується міграційний світогляд, особливо там, де існують спрощені та стереотипні погляди на природну мігра­цію, традиційні філістерські смаки та пересічне сприйняття руху матерії.

Регіональна міграція. Розуміння її сутності на Конференції в Пуебло призвело до таких домовленостей:

0 прискорити розроблення та прийняти всеохоплюючий об’єктивний і довгостроковий підхід до явищ регіональної міграції з тим, щоб ефек­тивно долати її причини та прояви;

0 сприяти більш чіткому розумінню регіональної міграції та міжнарод­ної міграції шляхом спеціалізованих досліджень для визначення за­ходів щодо розв’язання проблем, які породжують міграцію;

0 визначити, що міграція може зробити позитивний економічний та куль­турний внесок як у країни походження, так і в країни призначення;

0 сприяти економічному та соціальному розвитку регіону, розширенню торгівлі та виробничих капіталовкладень, використовуючи політику як чинник усунення деяких причин міграції;

0 засудити прояви порушення прав людини-мігранта та інших осіб не­залежно від їхнього міграційного статусу;

0 сприяти усвідомленню громадськістю прав людей-мігрантів як засобу сприяння поваги до їх гідності, протидії антиіммігрантським настро­ям та усунення незаконних актів, спрямованих проти мігрантів;

0 сприяти регіональним та іншим формам співробітництв для розро­блення програм, що охопили б основні потреби мігрантів, які не ма­ють документів, доки не визначиться їх правовий статус;

0 визнавати та заохочувати роботу неурядової організації (НУО), які здійснюють програми допомоги мігрантам, доповнюють державні зу­силля в цій галузі;

0 заохочувати держави регіону сприяти розвитку механізмів для кон­сультації з міграційних проблем та захисту прав людини-мігранта державною владою, співробітниками правоохоронних органів, дипло­матичних та консульських представництв;

0 сприяти обміну інформацією та досвідом з проблем трудової міграції, законодавства та процедур;

0 координувати зусилля в боротьбі зі злочинними організаціями, які займаються нелегальним переправленням мігрантів, розглядаючи це як кримінальний злочин, сприяючи ліквідації організацій, які за­ймаються нелегальним переправленням мігрантів у регіоні;

0 створити програми громадської інформації щодо негативних на­слідків нелегального переправлення мігрантів, засуджуючи прини­ження людської гідності, зловживання. Використати програми як один із засобів, який сприяв би визначенню та здійсненню заходів, спрямованих на послаблення та розв’язання проблем нелегальної міграції;

0 розширити регіональне співробітництво з питань технічної допомоги та професійної підготовки з метою удосконалення національних сис­тем розслідування, використання доказів та судового переслідування осіб, які займаються нелегальним переправленням мігрантів;

0 заохочувати обмін досвідом на відповідних форумах, зокрема в Комісії керівників міграційних служб країн Центральної Америки (КМЦА) та інших регіональних механізмів координації.

Міграція трудових ресурсів - це переміщення кваліфікованої робочої сили та працездатного населення в національному або міждержавному про­сторі, внаслідок якого відбувається відтік чи притік тих кадрів, що забезпе­чують галузі виробництва, культури, науки, техніки тощо.

Якщо під трудовими ресурсами розуміють вже навчені та професійно підготовлені робочі кадри, то їх міграція у межах держави може означати політику заохочення або сприяння працювати в тому чи іншому місці. Так, краща оплата праці на півночі колишнього СРСР зумовлювала процес засе­лення окремих регіонів, стимулювала будівництво БАМу тощо. Наприкінці XIX ст. у Канаді та СІЛА провадилась імміграційна політика, що сприяла підйому виробництва, промисловості, сільського господарства цих держав.

Різновидом міграції трудових ресурсів є організоване та неорганізоване переміщенні трудових ресурсів. Ці переміщення можуть бути як добровіль­ними, так і примусовими.

Декілька слів про таку категорію, як «трудящі-мігранти». Це термін, який згідно з Рекомендацією МОП № 86 про трудящих-мігрантів (липень 1949 року) означає особу, яка з метою наймання на роботу мігрує з однієї країни в іншу інакше, як за власний рахунок; термін застосовується до будь- якої особи, законно допущеної як трудящий-мігрант. Згідно з Європейською Конвенцією про правовий статус трудящих-мігрантів (листопад 1977 року) термін означає громадянина договірної сторони, якому дозволено другою договірною стороною проживати на її території для виконання оплачуваної роботи. Конвенція не застосовується до:

0 прикордонних трудящих;

0 артистів, інших осіб розважальних професій та спортсменів, зайня­тих протягом короткого проміжку часу, та осіб вільної професії;

0 моряків;

0 осіб, що навчаються;

0 сезонних трудящих;

0 трудящих, які, будучи громадянами однієї договірної сторони, ви­конують конкретну роботу на території іншої договірної сторони від імені підприємства, яке має зареєстрований офіс за межами території цієї договірної сторони.