2.1.  Управлінські концепції в державах Стародавнього світу

У ході становлення та розвитку управлінської діяльності формува­лося поняття про управління як мистецтво, тобто здатності ефективно застосовувати накопичений на практиці досвід. Це поняття склалося ще в давні часи, коли межі світу мистецтва та світу науки ще не усвідомлю­вались скільки-небудь виразно.

Близько 4 тисяч років тому в Давньому Єгипті був написаний трак­тат про методи та стиль управління колективом — «Повчання Птаххо- тепа», де містяться думки, що не втратили актуальність і для сучасних керівників. Приблизно в той же час був написаний вже згадуваний нами кодекс законів царя Вавилона Хаммурапі, яким чітко була встановлена відповідальність за доручену роботу, визначався рівень мінімальної за­робітної плати та необхідність документальної звітності.

Багато оригінальних управлінських ідей, що відображали інтереси різних верств суспільства, в VI — III століттях до н.е. було напрацьовано в Стародавньому Китаї. Так, прихильники даосизму, висловлюючи настрої общинної верхівки, що втратила свій колишній вплив, виступали за по­вернення до системи правління, яка була властива первісному ладу. Вони закликали правителів не втручатися активно у справи общини.

Однією з провідних ідейних течій, що вагомо вплинула на становлен­ня управлінських поглядів, приведення їх у певну систему, було конфу­ціанство. Засновник цього напряму Конфуцій (551 — 479 рр. до н.е.) взяв за основу свого навчання ідеї людинолюбства, відданості правителю, вірності обов’язку, синовньої шанобливості, шляхетності, поваги до стар­ших. Управлінські ідеї складали органічну частину світогляду цього філософа. Конфуцій дотримувався патерналістського підходу до управ­ління підданими. У конфуціанстві послідовно стверджувалася думка, що керувати народом слід на основі моралі, причому високоморальною особою повинен бути перш за все правитель.

Позиція китайської спадкової аристократії в управлінській сфері якнайповніше була представлена легістами, або законниками. Найви- датнішим представником раннього легізму був Шан Ян (390 — 338 рр. до н.е.). На користь служивої знаті та багатих общинників їм була роз­

роблена програма реформ, спрямована на подолання патріархальних по­рядків. Найважливішими управлінськими положеннями програми були: ідея централізації державної влади, зосередження її в руках верховного правителя; перетворення намісників з незалежних правителів провінцій на підлеглих верховній владі чиновників, збільшення в державному апа­раті числа представників заможних верств населення шляхом продажу чиновницьких посад; районування країни й організація служби чиновни­цтва на місцях; обмеження місцевого самоврядування, приєднання його до юрисдикції місцевої адміністрації; вдосконалення техніки відправлен­ня влади; посилення каральної політики держави аж до застосування до непокірних смертної кари. За Шан Яном у зразковій державі влада пра­вителя спирається на силу та жодним законом не пов’язана5.

Наведені ідеї так чи інакше застосовувалися в практиці управління державами Стародавнього Китаю протягом багатьох століть, до того ж не втратили свого значення і натепер.

Значний досвід соціального управління на зорі людської цивіліза­ції був накопичений у Стародавній Греції.

Ідеологія рабовласницької демократії знайшла вираз у вченні софіс­тів у другій половині V ст. до н.е. Одним із засновників цього напряму в політичній думці Стародавньої Греції був Протагор. У софістів були визначені ідеї, що обґрунтовували демократичну форму правління в Афі­нах. Найважливішими з погляду соціального управління були наступні.

• В управлінні державою повинні брати участь усі громадяни. Встановлювалось, що це повинні бути вільні громадяни, ті, хто бере участь в ухваленні законів, реалізуючих справедливість.

• Міра всіх речей — людина. Формула софістів сприймається нині як найважливіша мета соціального управління, пов’язана з орі­єнтацією на людину, його потреби та запити.

• Закони — це договір, спільне виявлення громадян, які пови­нні їх виконувати. Таке розв’язання питання стало своєрідним прологом до ідеї суспільного договору, обґрунтованої згодом Ж.-Ж. Руссо.

• За природою всі люди рівні. Виходячи з цієї посилки, софісти розглядали рабство не як інститут природи, а як наслідок соці­альних відносин.

Великий оратор та філософ Сократ (470 — 399 рр. до н.е.) поєднував управління зі знаннями, законами та справедливістю. З погляду Сокра-

5 Див.: История политических и правовых учений: Домарксистский период. М., 1991. С.48.

29

та, всі форми правління не погані і не добрі самі по собі. Вони можуть бути оцінені залежно від того чи дотримаються в ході здійснення прав­ління закону та справедливості. Знання, законність, справедливість, людські чесноти — отакі, на думку Сократа, основи управління6.

Видатні філософи античності Платон і Аристотель були представ­никами рабовласницької аристократії і система їх поглядів протистояла ідеології софістів.

Платон (427 — 347 рр. до н.е.), засновник об’єктивного ідеалізму, за­снував в Афінах школу під назвою «Академія». Як політичний мислитель Платон розробляв концепцію ідеальної держави, що віддзеркалилася в його праці «Держава». Якнайкращою формою він вважав аристократич­не правління, виступав за станову державу. Платон не припускав жодної участі народу в управлінні державою. Він сформулював положення про те, що мірою всіх речей є не людина, а Бог. Заслугою Платона в теорії управління є також введення ним поняття спеціалізації.

Теорію ідеальної держави розробляв далі учень Платона Аристотель (384 — 322 рр. до н.е.). Свої погляди на форми правління він висловив у «Політиці». В цьому творі він виступив прихильником приватної влас­ності та рабства, вважаючи ці інститути природним станом суспільства. Всі форми державного управління Аристотель поділяв на правильні та неправильні. До правильних він відносив монархію, аристократію і по- літію, до неправильних — тиранію, олігархію, демократію. Кращою фор­мою правління він вважав політію, оскільки вона втілює середній шлях між олігархією та демократією. Така форма, на його думку, зберігаючи достоїнства олігархії (влади багатих), разом з тим усувала недоліки де­мократії (влади народу)7.

Не можна не назвати і такого сучасника згаданих філософів Стародав­ньої Греції, як великий мислитель-історик Ксенофонт, що затвердив управ­ління людьми як особливий вид мистецтва. У ті ж роки перський цар Кір ви­вчав причини, що спонукають людей до праці, тобто проблеми мотивації. У 325 р. до н.е. великий полководець Олександр Македонський створив орган колегіального планування та управління військами — штаб.

Погляди давньогрецьких філософів на форми правління отримали широке розповсюдження та розвиток у Давньому Римі. Особливий інтер­ес у цій площині являють погляди Марка Тулія Цицерона (106 — 43 рр.

6Див.: Нерсесянц В.С. Сократ. - М., 1977. С.110-112.

7 Див.: Реале Д., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. В 3 кн. Кн. 1. Античность / Пер. с итал. СПб., 1994. С.160.

до н.е.). Політичним ідеалом Цицерона була римська сенатська респу­бліка. Монархічний початок у ній було представлено владою консулів, аристократичний — правлінням сенату, демократичний — народними зборами та владою трибунів.

Також не треба забувати, що світові релігії поряд з системою ідеалів, цінностей, інших настанов обов’язково містили значну кількість управ­лінських елементів, пов’язаних з практичним цілепокладанням, органі­зацією та регулюванням свідомості, поведінки та діяльності людей.

Історія цивілізації дає багато прикладів різних стилів управління, але людство швидко забуває ці уроки. Переможна хода легіонів Рим­ської імперії була результатом чіткої структури управління армією, де в кожній центурії, когорті та легіоні діяла залізна дисципліна, були на­мічені чіткі цілі та методи вирішення конкретних завдань. Практично кожна військова перемога, особливо над чисельно переважаючим супро­тивником, завжди відрізняється тим, що її автор знаходить несподівані управлінські рішення та успішно їх реалізує. Як тут не згадати перемогу греків над перським царем Дарієм І у вересні 490 р. до н.е. чи перемогу Ганнібала над римлянами у битві при Каннах у серпні 216 р. до н.е.

Ясна і проста структура Римської католицької церкви, створена за­сновниками християнства, забезпечила її успішне функціонування без особливих змін до наших днів. Проте структури управління і організа­ційні основи старовини істотно відрізняються від сучасних, що добре видно з таблиці 1.І8.

Ось у чому полягають основні управлінські концепції і погляди ви­датних представників політичної і духовної еліти стародавнього світу, що відобразили суть політичного устрою держав, систем правління того часу. Багато хто з них мріяв про ідеальну державу, про забезпечення прав і свобод громадян, про справедливий розподіл суспільного багатства, про рух людства до все більшої соціальної і економічної свободи.

Ідеї мислителів античності, не дивлячись на історичну обмеженість, зробили великий вплив на передову суспільно-політичну думку серед­ньовіччя. Особливо широке визнання вони отримали в епоху Відроджен­ня, коли люди, вирвавшись із полону середньовічної схоластики та засил­ля Церкви, знов стали налагоджувати життя за більш справедливими та прогресивними канонами. І Іоза сумнівом, закладений у думках і діяннях стародавніх потенціал прогресу має нескороминуще історичне значення.

8Мескон М.Х., Альберт М., Хсдоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 1995. С.63.

Таблиця 1.1.

Порівняння давньої і сучасної організації управління

Давня організація

Сучасна організація

- Мала кількість крупних організацій, відсутність гігантських організацій

- Відносно невелика кількість керівників, практична відсутність керівників середньої ланки

- Управлінська робота часто не виділялася і не відокремлювалася від неуправлінсь-кої діяльності

- Заняття керівних постів в організації частіше всього за правом народження або шляхом захоплення силою.

- Мала, кількість людей, здатних ухвалю-вати важливі для організації рішення.

- Акцент на наказ і інтуїцію

- Колосальна кількість надзвичайно могутніх великих організацій як комерційних, так і некомерційних

- Велика кількість керівників, у тому числі керівників середньої ланки

- Чітко обмежені управлінські групи, управлінська робота відокремлюється від неуправлінської діяльності

- Заняття керівних постів в організації частіше всього за правом компетентності із дотриманням законності.

- Велика кількість людей, здатних ухвалювати важливі для організації рішення.

- Акцент на колективну роботу.