1.     Тектологія

Тектологія (від грецьк. тесляр, будівельник, творець) — всезагальна організаційна наука, яка являє собою спробу розгорнутої будови загаль­ної теорії організації і структури систем. Автор і розробник даної кон­цепції О.О. Богданов (справжнє прізвище Малиновський).

Термін «тектологія» було уведено Е. Геккелем, яким він визна­чив дисципліну, що описує принципи будови живих організмів. Пе­редумовою тектології, за 0.0. Богдановим, є положення про те, що закони організації систем є єдиними для будь-яких об’єктів, речових і духовних, завдячуючи чому уможливлюється її вивчення в узагаль­неній формі.

На думку Богданова, висхідний пункт полягає у тому, що структурні відносини можуть бути узагальнені до такого ж ступеню формальної чи­стоти схем, як у математиці відносини величин, і на такій основі організа­ційні задачі можуть вирішуватися способами, пю є аналогічними матема­тичним. Як і математика, тектологія протистоїть приватним наукам, що досліджують специфічні для кожної галузі закони і властивості.

Визначення організованої системи формується в тектології за прин­ципом «ціле є більшим за суми своїх частин», зміст якого розкривається через аналіз взаємодії позитивного прояву окремих частин (активнос­тей) і таким, що їм протистоять, нейтралізуючих проявів (опорів), при­чому перші в межах цілого сумуються, а другі не сумуються або суму- ються неповно.

У тектології розглядаються:

- основні організаційні механізми (що формують системи та регу­люють їх);

- стійкість і організованість форм;

- надається класифікація систем (централістичні, злиті, четочні) і форм стійкості (кількісні, структурні тощо);

- вивчаються кризи у розвитку систем, а також підбір як чинник цього розвитку і деякі форми рівноважності;

- особливе значення надається процесам відбору, які розглядають­ся як основні, так і універсальні механізми формування і пере­творення систем.

Методи тектології є аналогічними загальним методам природознав­ства. Це, передусім, різноманітні форми індукції, з яких найвищою є аб- страктно-аналітична індукція. У тектології є припустимим як реальне (експеримент), так і розумове абстрагування. Типовий тектологічний експеримент — моделювання явищ з однієї області за допомогою засобів з іншої. Таким чином не лише пояснюються конкретні явища, але й від­криваються загальні для різних областей науки принципові механізми явищ. На основі відкритих таким шляхом закономірностей уможливлю­ється тектологічна дедукція, що використовується для розв’язання про­блем у приватних науках. Виявлення загальних закономірностей сприяє встановлення спільної мови для різних наук, що полегшує не лише за­своєння знань, але й перенесення методів з однієї області в іншу.

Створення тектології належить до останнього періоду творчості Богданова, коли він заперечував значення філософії, у тому числі і влас­ні філософські погляди, що були піддані критиці В. Леніним. Богданов підкреслював, що універсальність законів тектології не надає підстав ототожнювати її з філософією, яка, за його думкою, є зайвою. Ця нігіліс­тична теза, а також доволі помітні елементи механіцизму та інших філо­софських помилок Богданова у самій тектології створили її предметом ніщивної критики у низці праць 20-х років XX століття. Внаслідок цієї критики були не лише розкриті дійсні помилки Богданова, але й від­кинуто те позитивне, що містила у собі тектологія. Після виникнення кібернетики була знайдена помітна схожість її принципів і окремих по­ложень з рядом тез тектології. Це стосується основної постановки про­блеми вивчення загальних принципів, що стосуються систем, котрі є різними за складом і походженням, до питання про роль моделювання, про спільну для різних наук мову, до розроблення принципу зворотного зв’язку (у тектології називається бірегулятором), до розповсюдження принципу відбору на процес моделювання.

Основна ідея тектології полягає у тотожності організації систем різ­них рівнів: від мікросвіту — до біологічних і соціальних систем. Щодо соціальних процесів О.О. Богданов вважав, що будь-яка людська діяль­ність об’єктивно є організуючою і дезорганізуючою. Богданов вважав, що дезорганізація є приватним випадком організації. В усьому світі від­бувається боротьба організаційних форм, і у ній перемагають більш ор­

ганізовані форми. Це відбувається через те, що організаційна система завжди є більшою, ніж сума її складових елементів, а дезорганізаційна — завжди є меншою суми своїх частин. Звідси головне завдання тектології полягає у кращій організації речей, людей і ідей.

За Богдановим будь-яку діяльність людини можна розглядати як певний матеріал організаційного досвіду і досліджувати з організацій­ного погляду. Це положення — є ключовим у сучасному менеджменті.

О.О. Богданов одним з перших у світі увів поняття системності. Стан системи визначається рівновагою протилежностей. Внаслідок без­перервної взаємодії формується три види систем, які поділяються на:

1) організовані;

2) неорганізовані;

3) нейтральні.

У рамках тектології розроблено ідею структурної стійкості системи та її умовах. У самій системі було виділено дві закономірності:

1) формуючі, тобто закономірності розвитку, що призводять до пе­реходу в іншу якість;

2) регулюючі, тобто закономірності функціонування, що сприяють стабілізації сучасної якості системи.

Було введено ряд цікавих понять, що характеризують етапи розви­тку різних систем. До них, зокрема належать: організованість і дезорга- нізованість; організовані комплекси, активності-опори.

0.0. Богданов виділив два основні організаційні механізми, меха­нізм формуючий і механізм регулюючий.

Механізм формуючий він виразив через поняття кон’югації, ланцюгово­го зв’язку, інгресії, дезінгрессії, окремішність комплексів, кризи, різності.

Комплексія — етап розвитку системи, коли вона становить собою суто механічне поєднання елементів, між якими ще не почались проце­си взаємодії. Це є характерним для випадків, коли створюється система безпеки (ухвалено закон, закуплено устаткування, набраний персонал), але вона ще не функціонує.

Кон’югація — початковий момент, що породжує зміни, виникнення, руйнування, розвиток організаційних форм, основа формуючого текто- логічного механізму, поєднання комплексів.

Регулюючий механізм знайшов своє відображення через: консерва­тивний підбір, рухому рівновагу, прогресивний підбір.

Одним із концептуальних завдань тектології є розширення звичних амок звичайної та вузькоспеціалізованої наукової свідомості, подолан­ня її обмеженості й однобічності, які здебільшого виражаються слова­ми — «з одного боку», або «у той же час», «поряд з цим». Богданов об­рав організаційну систему координат і ця ідея виявилася надзвичайно корисною. На його думку, на атомному рівні й в галактичному просторі, а також у таємничому світі людської психіки і мислення, діють одні й ті самі організаційні закони поєднання частин до єдиного цілого, підтри­мання цього цілого у динамічній рівновазі з іншим світом і переміщення його за циклічною траєкторією розвитку. Саме ці ідеї сприяли усвідом­ленню позитивної ролі хаосу, який має таку ж фундаментальну основу як закони збереження і збільшення ентропії. Майже через 50 років ці ідеї будуть знову усвідомлені і розгорнуті у вигляді нової теорії — синерге­тики, яка вивчатиме випадковість як норму, а хаос в якості конструк­тивного чинника функціонування будь-якої нелінійної неврівноважної системи. Втім, як можна чітко побачити, саме Богданов першим звернув на це увагу, а не Хакен, Пригожин і Стенгерс, які вважаються засновни­ками теорії синергетики і всіх її основних постулатів.

Маститими висновками Богданова є те, що він помістив спостеріга­ча до центру динамічного процесу взаємодії, увів у науковий обіг цілу гаму подвійних понять: активність — супротив, асиміляція — дезасимі- ляція, кон’югація — диз’юнкція, інгресія — дезінгресія та інші. Причому дані поняття не становлять собою антиномії, а є робочими інструмента­ми, що дозволяють розтягувати вербальну однобічність мови, а відтак і мислення для роботи у системі недвозначної логіки, де існують окремо «активності» і «супротиви», а системі логіки з перемінним центром (до­центровість), де існує єдине поняття «активність — супротив».

Богдановим було розроблено ідеї подвійності, до яких належать на­ступні.

1. Будь-яка ознака володіє подвійністю, оскільки ми не можемо створити річ, не створивши паралельно те, чим вона не є. Це структурна подвійність.

2. Будь-яка подвійність передбачає межу між тим, що є сама річ і чим вона не є.

3. Будь-яка межа має на увазі подвійність, оскільки ми можемо пе­ресікати її двома основними способами: «звідси — туди» і «звід­ти — сюди». Ці способи не є еквівалентними і передбачають різ­ні взаємодії, інакше межа була б непомітною. Оскільки перетин межі — це процес, пов’язаний із взаємодією, то це отримало назву динамічної подвійності.

4. Зважаючи на те, що дослідник застосовує для описування мову «посейбічності», визнається наявність опису мовою «потойбіч- ності», яка не може бути вираженою мовою чуттєвого сприйнят­тя дослідника, втім є споріднена з ним.

5. Неможливо уявити що-небудь, не визначивши ці два стани, а ви­значити ці два стани неможливо, не створивши чотирьох елемен­тів або гілок: дві структурні і дві динамічні. Жодна з них існує окремішньо одна від одної.

6. Якщо обидві структурні гілки подвійності є спостережними, то з двох гілок динамічної подвійності одна гілка (що відповідає пе­ретину межі «звідти — сюди») не є такою, що її можна спостері­гати. Втім тій динамічній гілці, яка не є спостережною, відповідає одна зі структурних гілок подвійності.

До основних ідей тектології можна віднести наступні.

1. Рухома рівновага — частини цілого (мінімум дві) обмінюють­ся потоками енергії та речовини, що взаємодіють один з одним таким чином, що хоча нам і не видно змін, але це через те, що дві рівні і проти­лежні тенденції взаємно маскують одна одну.

2. Організація і дезорганізація. Організація за Богдановим визна­чається як результат поєднання двох частин у ціле, яке є більшим суми своїх частин. Дезорганізація протилежна організації, за дезорганізації ціле є меншим цієї суми.

3. Цикл Карно. Цикл Карно складають два види процесів — ізо­термічний і ізоентропічний; кожний з них, у свою чергу, протікає дві­чі — у прямому і зворотному напрямі. Відтак, знову можна спостерігати подвійне роздвоєння, внаслідок чого знову виникає четвірка об’єктів і спостерігається дворівнева подвійність. Вимальовується структура по­двійності, що складається з чотирьох параметрів, які попарно поєднані один з одним. Поєднані параметри утворюють дві гілки, процеси руху в яких спрямовані у протилежні боки. Одна з гілок може бути невиди­мою у тому сенсі, що апаратними засобами спостереження іншої гілки вона не виявляється, оскільки належить до іншого структурного рівня. Оптимальному співвідношенню двох гілок, вираженому у мірах енергії, просторових співвідносин або часу, відповідають рівність величин, котрі слугують вираженням міри, золотому перетину.

4. Інгресія і дезінгресія. Інгресія — всезагальна форма ланцюгово­го зв’язку, виражає етап переходу системи до нової якості. Ланцюговий зв’язок утворюється зі спільних для двох комплексів елементів, так зва­них організуючих комплексів, які входять між комплексами, що органі­зуються і утворюють зв’язок. Дезінгресія — негативна інгресія (розрив зв’язків), тобто основна форма дезорганізації, процес деградації систе­ми, її розпаду як цілісного об’єднання. Поняття інгресії і дезінгресія ви­являються подвійними одне до одного щодо організаційної межі: якщо інгресія межа із заповненням, то дезінгресія — це теж межа, втім межа розриву.

5. Окремішність і безперервність. Коли йдеться про окремішність якого-небудь комплексу, то завжди мається на увазі певні активності, до яких і належить дане поняття, і виключаються інші, яких воно не стосується. Питання про окремішність певних комплексів зводиться до питання про умови, в яких практично виявляється перерва дії декотрих активностей-супротивів. Умовою окремішності двох комплексів є рів­ність активностей-супротивів на межі кон’югаційних процесів; рівність у подвійному сенсі — як структурно взаємознищення, так і динамічного урівноваження.

6. Підбір і відбір. Відбір — це вибір із системи (у загальному ви­падку неупорядкованої) серії окремих елементів, об’єднаних спільною ознакою, який розпізнається критерієм, що перебуває поза цією сис­темою (у зовнішньому середовищі). Підбір — це збір елементів, також у загальному випадку неупорядкованої системи, до єдиної системи на підставі критерію, який перебуває у самій системі. Відтак, ці поняття є подвійними одне для одного.

7. Підбір: консервативний і прогресивний. Усе, що виникає, має свою долю, і її простий вираз зводиться до дилеми: збереження і зни­щення. Консервативний підбір спрямований на збереження, а прогре­сивний на знищення форм, при чому зміна комплексу, його розвиток можна трактувати, як знищення початкової форми. В обох випадках в основі лежить рухома рівновага: асиміляції і дезасиміляції.

8. Прогресивний відбір: позитивний і негативний. Зміна структу­ри може відбуватись шляхом як ускладнення, виникнення нових зв’яз­ків (позитивний відбір), так і шляхом спрощення, руйнування зв’язків (негативний відбір). Елементарні акти прогресивного відбору (негатив­ного і позитивного) розкладаються на два ряди процесів: інгресія і дезін­гресія, які постійно крокують поруч.

9. Структура злита і чіточна. Структурну стійкість будь-якої сис­теми можна розглядати ще з однієї позиції. Її середовище впливає на неї так само, як і вона на своє середовище, безпосередньо лише там, де вони обидві стикаються, в прикордонній області. Причому величина прикордонної області, тобто кількість дотиків, може збільшуватися або зменшуватися. Чим більшою є кількість дотиків із середовищем, тим асиміляції з неї відносно більші. Чіточність характеризується неврівно- важними зв’язками у різних частинах комплексу або у різних напрямах; чим вищою є її рівномірність, тим більшою злитість.

10. Системи рівноваги: стійкі і нестійкі. Якщо система рівноваги піддається впливу, що змінює будь-яке з умов рівноваги, то у ній вини­кають процеси, спрямовані таким чином, щоб протидіяти таким змінам.

11. Розходження форм. Системні диференціація і контрдиферен- ціація. Два ряди безперервних і паралельних процесів прогресивного під­бору, позитивного і негативного, регулюють розвиток структури системи. Вони регулюють розвиток в напрямі найбільш стійких відносин, оскільки менш стійкі, негативним підбором мають поступово відмітатися, а більш стійкі — позитивним закріплюватися. Водночас цей розвиток, крокує шляхом розходження, оскільки частини цілого володіють окремішністю. Отже, збільшення розбіжностей, призводить до все більш стійких струк­турних співвідносин. Ідея зв’язку усього сущого, світової інгресії, стано­вить собою увесь доступний нам Всесвіт як диференційовану систему, що безкінечно розгортається, а усі процеси вирівнювання, що протікають у кожному пункті — як безперервну котнрдиференціацію.

12. Сходження форм. Аналогії і гомології. Сходження форм — по­няття подвійне до розходження. Якщо при розходженні диференціація комплексів, що розходяться, компенсується внутрішнім механізмом — контрдиференціацією, то при сходженні форм, схожість комплексів за­безпечується зовнішнім середовищем. Форми сходження утворюють ряди аналогій і протиставляються явищам гомологій. Аналогічні форми різнорідні за походженням, але, які стали подібними завдячуючи схо­жим функціям — це сходження форм. Гомологічні — це органи, однорід­ні за походженням, але такі, що втратили схожість через різне функціо­нальне застосування — це розходження форм.

13. Егресія і дегресія. Якщо інгресія і дезінгресія пов’язані з дина­мічними характером тиску комплексів, що взаємодіють один з одним, то егресія і дегресія — також подвійні поняття, але такі, що мають явно виражений структурний зміст. Егресія (вихід з ряду) — зв’язок між комплексами централістичного типу; незворотні інгресивні зв’язки схо­дяться до одного центрального комплексу — егресивного центру. Орга­нізаційне значення егресії полягає у тому, що вона концентрує актив­ності-супротиви. Дегресія (сходження донизу) — означає організаційну пластичність, рухомий, гнучкий характер зв’язків комплексів, легкість перегрупування її елементів. Егресія і дегресія являють собою вираз системної диференціації, а у сучасній термінології ними описують від­повідно, структури ієрархічного і сітьового типу.

14.    Асиметрія процесів організації і дезорганізації. Будь-який про­цес, що відбувається в бік організації, збільшує подальші організаційні можливості, тоді як той, що відбувається в бік дезорганізації, навпаки, зменшує дезорганізаційні.

Ідеї тектології є близькими до сучасної проблематики системних до­сліджень, зокрема до ряду проблем, що поставлені у загальній теорії сис­тем Л. Берталанфі. На цій основі початкова негативна оцінка тектології була піддана у сучасній науковій літературі значному перегляду, і нині тектологія розглядається як одна з перших фундаментальних спроб по­будови загальнонаукової концепції, в якій поставлено широке коло про­блем організації, управління і розвитку складних системних об’єктів.