3.     Загальна характеристика організаційно-регулюючих методів управління

Організаційно-регулюючі методи управління є способами безпосе­реднього впливу на функціонування та поведінку керованих об’єктів і осіб. До загальних методів впливу в сфері, що розглядається, належать переконання та примус.

Так, у словнику спеціальних термінів правоохоронної діяльності за­значено метод впливу — це способи, прийоми організації та регулюван­ня процесів і явищ із метою їх удосконалення.

Метод переконання — спосіб цілеспрямованого впливу на свідо­мість і поведінку учасників управлінських відносин, який виявляється в комплексі роз’яснювальних, рекомендаційних, виховних та заохочу­вальних заходів, що застосовуються для забезпечення правомірності їх поведінки, підвищення правосвідомості та законослухняності, зміцнен­ня дисципліни, соціальної організованості, а також з метою профілакти­ки правопорушень.

Методи переконання — стимулювання усвідомленої, бажаної, відпо­відної інтересам працівника поведінки в процесі праці.

Форми методу переконання: а) виховання; б) агітація; в) роз’яснен­ня; г) заохочення; д) показ позитивного досвіду тощо.

Метод примусу — це спонукання працівника до належної поведінки всупереч його бажанню.

Форми примусу: а) дисциплінарний; б) адміністративний; в) кримі­нальний, г) матеріальний.

Названі загальні методи впливу більшістю вчених поділяються на три основні групи: адміністративні (або організаційно-розпорядчі), еко­номічні та психологічні.

Адміністративні методи — це способи впливу на діяльність підпри­ємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян з боку органів державного управління шляхом прямого встановлення їхніх обов’язків, шляхом наказу, що спирається на владні повноваження і систему підпо­рядкованості.

Адміністративні методи — способи прямого, владного (імператив­ного) впливу з боку вищого суб’єкта управління на поведінку підпоряд­кованих йому об’єктів шляхом прямих безпосередніх приписів.

Адміністративні методи поділяються на адміністративно-правові й адміністративно-організаційні.

Адміністративно-правові методи виражаються у формі нормативних чи індивідуальних актів. Адміністративно-правові методи мають дер- жавно-владний, юридичний характер. Вказівки, розпорядження суб’єк­та управління, що виражені в правовій формі, обов’язкові для тих, кому вони адресовані, і їх виконання гарантується силою держави.

Адміністративно-організаційні методи ґрунтуються на авторитеті верховенства органу, керівника або іншої особи, яка є організатором ді­

яльності керованих. До адміністративно-організаційних методів впливу можна віднести наради, засідання, методичні збори, схеми розміщення сил і коштів тощо.

Особливо варто виділити організаційні методи управлінської діяль­ності — це способи впливу на структуру системи, її внутрішню організа­цію з метою забезпечення найбільш ефективного її функціонування.

Адміністративний метод як спосіб регулювання відносин між керу­ючими і керованими системами може бути визнаний найбільш розпо­всюдженим методом управління в системі державного апарата; він має характер «влади-підпорядкування» і базується в основному на методі примуса. Накази, заборони, розпорядження — це різновид адміністра­тивного впливу, без якого державне управління неможливе. Адміні­стративному методу притаманний централізований і прямий вплив на керовані об’єкти. Адміністративний метод сполучає у собі правові та організаційні засади. Зміст адміністративного методу регулювання як способу впливу на об’єкти управління з однієї сторони, має організацій­ний характер, а з іншої, будучи відносинами між суб’єктом і об’єктом управління, — відображають вольовий взаємозв’язок між ними. Поділ правових і організаційних засад в адміністративному методі умовно і має лише на меті підкреслити неправову природу останніх.

Економічні методи, пов’язані з процесами управління, роблять на останні істотний вплив. В основі суспільного виробництва лежать еко­номічні відносини, характер яких визначається пануючим у суспільстві способом виробництва, дією об’єктивних економічних законів.

Економічні методи управління являють собою способи досягнення цілей управління на основі реалізації вимог економічних законів; це су­купність способів впливу шляхом створення економічних умов, спону­каючих працівників організації діяти в потрібному напрямі та досягати вирішення поставлених перед ними завдань.

Основною ознакою цих методів є опосередкований вплив через май­нові інтереси і потреби, стимулювання у різних економічних формах (податки, субсидії, бюджетне регулювання, преміювання, монетарна та інвестиційна політика, тарифікація заробітної плати, державний контр­акт і замовлення, різні економічні санкції — штрафи, неустойки і т. д.).

Метод економічного стимулювання — метод соціального управлін­ня, який спирається на економічні інтереси працівників.

Основні принципи економічного стимулювання: 1) взаємозв’язок та погодженість цілей економічного стимулювання із цілями розвитку системи; 2) диференціація економічного стимулювання, спрямована на реалізацію необхідних змін у структурі виробництва; 3) поєднання еко­номічного стимулювання з економічними санкціями, що передбачають матеріальну відповідальність організацій та окремих працівників.

Психологічні методи управління — це способи впливу на об’єкт управління, які базуються на використанні соціально-психологічних факторів і спрямовані на управління соціально-психологічними відно­синами, що складаються в колективі, для досягнення поставлених перед організацією цілей.

До психологічних методів належить така сукупність соціально-пси- хологічних способів впливу: формування трудових колективів з ура­хуванням соціально-психологічних характеристик людей: здібностей, темпераменту, рис характеру, що створюють сприятливі умови для їх спільної діяльності; введення системи соціального регулювання, котра включає використання договорів, зобов’язань, встановлення порядку розподілу благ, черговості їх одержання; соціальне стимулювання — створення обстановки соціально-психологічної зацікавленості у вико­нанні якої-небудь важливої праці або взагалі в досягненні певних цілей, результатів, рубежів розвитку.

Психологічні методи можна поділити на соціальні, соціально-психо- логічні та психологічні методи.

Соціальні методи — створення обстановки соціально-психологічної зацікавленості у виконанні важливої праці або взагалі в досягненні пев­них цілей. До них належать: методи морального стимулювання; соціаль­но-політичні методи; методи соціального нормування; методи соціаль­ного регулювання.

Соціально-психологічні методи являють собою конкретні спосо­би та прийоми впливу на процес формування та розвитку колективу, на процеси, що відбуваються всередині його. Соціально-психологічні методи управління насамперед розрізняються своєю мотиваційною ха­рактеристикою, яка визначає напрями впливу. Серед способів мотивації виділяють навіювання, наслідування, спонукання, переконання, залу­чення, примус. Цілями застосування соціально-психологічних методів є забезпечення соціальних потреб людини, його всебічний гармонійний розвиток і підвищення на цій основі трудової активності особистості та ефективності діяльності колективів.

Психологічні методи управління спрямовані на регулювання відно­син між людьми шляхом оптимального підбору та розстановки персона­лу. До них відносяться методи комплектування малих груп та колекти­вів; методи гуманізації праці; методи професійної орієнтації, відбору та навчання; методи психологічної мотивації.