1.     Поняття, сутність та класифікація методів управління

Саме слово «метод» походить від грецької і в перекладі означає — шлях дослідження або спосіб пізнання.

У словнику спеціальних термінів правоохоронної діяльності даєть­ся таке визначення «метод» — дія або сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного характеру, спрямованих на досягнення пев­

ної мети. Щодо процесу соціального управління метод означає спосіб, прийом, засіб впливу суб’єкта на об’єкт.

Метод управління — науково обґрунтований, дозволений законом спосіб дії на об’єкти управління для найбільш правильного оператив­ного розв’язання управлінських завдань та досягнення максимальної ефективності управління.

В.М. Плішкін дає таке визначення: метод управління — це спосіб організуючого впливу суб’єкта управління на керовану систему або кон­кретний об’єкт управління, за допомогою якого реалізуються функції, вирішуються поставлені завдання, досягаються цілі. При цьому безпо­середній зміст методу управління може бути встановлений лише в зв’яз­ку з об’єктом його прикладення.

О.М. Бандурка розглядає метод управління як сукупність прийомів, операцій і процедур підготовки та прийняття, організації та контролю виконання управлінських рішень, які приймаються учасниками управ­лінського процесу. Для здійснення управління його суб’єкти використо­вують відповідний до ситуації управлінський механізм. Він являє собою сукупність пізнаних закономірностей і принципів, які застосовуються на їх основі, форм і методів взаємодії суб’єкта і об’єкта управління в конкретних історичних та економічних умовах суспільства. Якщо зако­ни визначають суттєві відносини між суб’єктом і об’єктом управління, якщо принципи, виходячи з цих відносин, установлюють основні прави­ла побудови й діяльності суб’єкта та об’єкта, то методи управління ви­ступають у ролі конкретних засобів взаємодії суб’єкта та об’єкта в про­цесі управлінської діяльності.

Усі методи, які використовуються в процесі управління, практич­но пов’язані між собою, доповнюють один одного, використовуються в органічній єдності. Мистецтво керівника якраз і полягає в тому, щоб із усього комплексу методів управління вибрати найбільш дієві, які надій­но ведуть до досягнення мети, складають їх гнучку комбінацію та вико­ристовують її, віддаючи перевагу то одному, то іншому залежно від ситу­ації. Правильне, розумне поєднання різних методів є одним із важливих напрямів удосконалення управління на сучасному етапі.

Метод управлінського мистецтва — це емпіричний метод пізнання, який заснований на дослідженні конкретних зразків (ситуацій) управ­лінського мистецтва і служить для його узагальнення.

Методи управління являють собою своєрідну абстракцію, деяку можливість дії в його процесі. Саме ж управління завжди здійснюється в конкретних формах. За допомогою форми абстрактна можливість ме­тода дістає вираження, реалізується практично. Форма є вираженням сутності методу. Як правило, будь-який метод здійснюється у формах, які з певного часткою умовності можуть бути віднесені до правових, організаційних організаційно-технічних. Так, організаційно-розпоряд­чий метод, який використовується за наявності в системі відносин під­леглості, субординації виявляється в управлінській діяльності керів­ників органів внутрішніх справ як в імперативній, та і в організаційній і організаційно-технічній формах. Імперативне начало реалізується в різних правових формах: планах, наказах, розпорядженнях і т. ін.; ор­ганізаційне — знаходить вираження у формах інструктування, інспек­тування, проведення нарад, поширення позитивного досвіду і т. ін., організаційно-технічне — в проведенні великого обсягу технічної ро­боти щодо підготовки документів, їх реєстрації, передачі виконавцям і т. ін. За допомогою правових форм організаційно-розпорядчого ме­тоду закріплюються відповідні дії суб’єкта управління, а за допомогою використання організаційних та організаційно-технічних форм забез­печується його організуюча діяльність щодо запровадження в життя прийнятого рішення.

Методи соціального управління обумовлені: соціально-політичним та економічним ладом суспільства; конкретно-історичними умовами розвитку держави; складністю вирішуваних завдань; характером об’єк­тів, що підлягають управлінню.

Основні риси методів управління: забезпечують злагодженість, ор­ганічне поєднання індивідуальних, колективних та суспільних інтересів; показують зв’язок суб’єкта управління з об’єктом; є засобом здійснення керуючого впливу суб’єкта управління на об’єкт; є прийомами досягнен­ня загальних цілей спільної діяльності; є найбільш активними і рухоми­ми елементами в системі управління; носять альтернативний характер.

Вимоги до методів управління: висока продуктивність та ефектив­ність діяльності структурних підрозділів та окремих співробітників; на­лежна взаємодія структурних підрозділів при виконанні поставлених завдань; чітка організація діяльності у відповідності з вимогами норма­тивних актів.

Класифікація методів управління:

1) за спрямуванням: а) методи за суб’єктом управління: централі- ованого управління; децентралізованого управління; б) щодо об’єкта правління: стосовно всієї системи в цілому; стосовно окремого струк­

турного підрозділу; стосовно окремих працівників; в) щодо певної орга­нізаційної форми: накази, інструкції, розпорядження, плани.

2) за організаційною основою: організація системи управління; ви­значення мети і завдань системи; формування функціональної, інфор­маційної, соціально-психологічної структури;

3) за функціональною ознакою: пізнавально-програмуючі (методи пізнання); організаційно-регулюючі (методи впливу).

Не піддаючи сумніву якість багатьох існуючих класифікацій методів управління, автор вважає, що найбільш плідним буде функціональний змістовний підхід у цьому питанні: є функції управління і є відповідні методи їхньої реалізації.

Звичайно, будь-яка класифікація є лише схематичне, формалізова­не відображення реальності; в дійсності ж всі методи, як відомо, тісно взаємопов’язані. Зокрема, методи вироблення і прийняття управлін­ського рішення можуть бути включені до групи пізнавально-програ- муючих, а методи організації виконання управлінського рішення — до групи організаційно-регулюючих. Однак класифікація методів управ­ління за функціональною ознакою дозволяє, по-перше, більш системно уявити всю їхню різноманітність, а по-друге, більш чітко відобразити процес управління. Тому подальший розгляд методів буде здійснюва­тися на її основі.