3. Спеціальні принципи управління, їх характеристика

Другу групу принципів створюють спеціальні (або організаційно-технологічні) принципи, які, в свою чергу поділяються ще на дві підгрупи:

1-ша підгрупа — принципи побудови системи управління відносять­ся принципи: ієрархічності, функціональний, територіально-галузевий, норми керованості та ін.

2-га підгрупа — принципи здійснення процесу управління або функ­ціонування системи управління. До неї, на нашу думку, слід віднести принципи: цілеспрямованості, головної (основної) ланки, відповідності, поєднання єдиноначальності та колегіальності, відповідальності органів та посадових осіб за дії або бездії, раціонального співвідношення цілей та способів їх досягнення з ресурсним забезпеченням та деякі інші.

1-ша. підгрупа. Принцип ієрархічності. Він відображає багатоступін­частий розподіл обсягу повноважень між ланками (рівнями) структури, згідно з яким кожна вищестояща ланка керує нижчестоящою, і в той же час вона сама є об’єктом управління для органу вищестоящого рівня.

Принцип функціональний — означає, що організаційна структура будь-якої системи будується насамперед, виходячи із тих основних функцій, виконання яких покладається на неї. Він потребує створення такої структури, яка б виключала виникнення в ній підрозділів з дублю­ючими функціями.

Принцип територіально-галузевий також використовується у фор­муванні організаційних структур управління. Суть його полягає в спо­лучені галузевої організації управління з державним устроєм країни, адміністративно-територіальним розподілом та економічним району­ванням. Цей принцип закріплений в Конституції України.

Принцип норми керованості (або обсягу контролю) — полягає в тому, що, виходячи із наявності в людини певної в межі можливостей засвоєн­ня інформації і, засновуючись на даних емпіричного досвіду та спосте­режень багатьох видатних адміністраторів, це правило обмежує чисель­ність безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

2-га підгрупа. Принцип цілеспрямованості. Під ним розуміється за­безпечення чіткої спрямованості процесів відповідного регулювання для забезпечення або підтримки управлінських відносин в певному ви­гляді або надання їм якостей переводу в інший стан.

Принцип головної (основної) ланки. Управління суспільством в ціло­му і окремими його елементами, будь-якими соціальними об’єктами на систему, комплекс пов’язаних між собою завдань. Ці завдання неоднако­ві за своїм значенням, місцем в загальному ланцюгу подій, способом та часом їх вирішення. Керувати — це означає передбачати, знати наперед, як обернеться перебіг подій, в якому напрямку буде розвиватися сис­тема, яке із завдань, котре можливо і не має тепер великої ваги, набуде вирішального значення або відіграватиме провідну роль.

Принцип відповідальності. Керівництво повинно делегувати вико­навцю стільки повноважень скільки йому потрібно щоб виконати ті за­вдання за які несе відповідальність.

Принцип поєднання єдиноначальності і колегіальності в процесі управління відображає співвідношення двох основних форм виявлення владних повноважень. Єдиноначальність прямо пов’язана з персональ­ною відповідальністю керівників за результати прийнятих рішень і є важливим засобом забезпечення оперативності управління. Натомість колегіальність виступає як форма колективної розробки проектів рішень і тим самим підвищує ступінь їх обґрунтованості. Колегіальність до того ж сприяє підвищенню відповідальності колективу в процесі виконання вироблених і прийнятих управлінських рішень. При цьому єдинона­чальність не втрачає своєї головної властивості, тобто відповідальність кожного керівника за прийняті ним рішення зберігається у повній мірі.

Єдиноначальність передбачає підпорядкування колективу працівни­ків волі керівника, начальника, який несе всю повноту відповідальності за діяльність певної структури (органу внутрішніх справ, підприємства).

Принцип відповідальності органів та посадових осіб за дії або без­діяльність. Цей принцип пов’язаний с функціями органів управління, спрямованими на задоволення суспільних потреб.

Принцип раціонального співвідношення цілей та засобів їхнього досяг­нення з ресурсним забезпеченням містить вказівку на необхідність попе­реднього визначення «ціни» кожного рішення, що приймається, причо­му не тільки в економічному, але й в політичному, моральному та інших аспектах.

Таким чином, усі розглянуті закони, закономірності та принципи яв­ляють систему, яка відображає сутність управління органами внутріш­ніх справ.