1.     Сутність функції організації

У процесі вивчення цієї теми важливо, насамперед, усвідомити сут­ність трьох ключових категорій: «організація», «організаційний процес (діяльність)», «організаційна структура». Всі вони тісно пов’язані між собою, але не є синонімами.

Організація — це функція управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками та їх групами та узгоджен­ня їх діяльності. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності.

Організаційна діяльність — це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людь­ми щодо роботи або повноважень і створює середовище, придатне для їх спільної діяльності.

Основними складовими організаційного процесу (організаційної ді­яльності) є (докладніше вони розглядаються у третьому питанні лекції):

а) розподіл праці — розподіл загальної роботи в організації на окре­мі складові частини, достатні для виконання окремим робітником відпо­відно до його кваліфікації та здібностей;

б) групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відді­ли, сектори, цехи, виробництва тощо) — департаменталізація,

в) підпорядкування кожної такої групи керівникові, який отримує необхідні повноваження (делегування повноважень)',

г) визначення кількості робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові (встановлення діапазону контролю)',

д) забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності (створення механізмів координації).

Організаційний процес - це достатньо складний вид діяльності. Його складність полягає у необхідності вибору рішення з безлічі мож­ливих альтернатив, кожна з яких не поступається решті з точки зору раціональності прийняття організаційного рішення. Кінцевим результа­том організаційної діяльності є вибір певної позиції на всіх континуумах складових організаційної діяльності. Такий вибір у підсумку і формує організаційну структуру.

Організаційна структура в теорії управління визначається як аб­страктна категорія, що характеризується трьома організаційними пара­метрами: 1) ступенем складності; 2) ступенем формалізації; 3) ступенем централізації.

Під складністю розуміється те, як багато виразних ознак має орга­нізація. Чим глибше розподіл праці, чим більше вертикальних рівнів в ієрархії управління, тим більше структурних підрозділів, тим складніше координувати діяльність людей в організації.

Ступінь, у якому організація покладається на правила та процедури, спрямовуючи поведінку своїх робітників і є ступенем формалізації. Чим біль­ше правил та регуляторів в організації, які вказують, що можуть робити спів­робітники, а що — ні, тим більш формалізованою є структура організації.

Централізація визначає місце, де переважно зосереджено право прийняття рішень. Якщо всі рішення (або їх більшість) приймаються вищими керівниками, тоді організація є централізованою. Децентралі­зація означає, що право прийняття певних рішень передається з вищих рівнів управління на нижчі.