3.1.  Зміст та особливості управління у сфері внутрішніх справ держави

Період економічних і політичних реформ в Україні супроводжується об’єктивними труднощами перехідного періоду: безробіття, невиплата за­робітної платні, падіння реальних доходів громадян і, як наслідок, — зни­

12 Дивдокл.: Человек и общество: Краткий энциклопедический словарь-справочник (политология) / Отв.ред. Борцов Ю.С. - Ростов-на-Дону: изд-во «Феникс», 1997. - С.365-367.

ження рівня життя і люмпенізація значної частини населення, утворення численних маргінальних груп. Подібне положення цілком закономірно породжує зростання загальної кількості правопорушень, більша частина з яких скоюється організовано. Об’єктами протиправних посягань час­тіше за все стають особа, власність, громадський порядок. У подібних умовах демократичні інститути держави піддаються серйозним випробу­ванням. При цьому особливе навантаження лягає на органи внутрішніх справ, діяльність яких традиційно була направлена на захист громадян, громадського порядку від будь-яких форм протиправних посягань. Тому забезпечення ефективності державного управління внутрішніми справа­ми — одне з найактуальніших завдань української держави.

Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи національної безпеки та забезпечення громадського порядку. Забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфери завдань публічної адміністрації (органів виконавчої влади), Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини і громадянина, Кабінету Мі­ністрів України, місцевих державних адміністрацій та в місцевого са­моврядування. Таким чином, забезпечення громадського порядку, гро­мадської безпеки та спокою громадян в широкому плані є завданням як державних, так і недержавних організацій.

Громадський порядок — це певна система відносин, належний по­рядок, що склався у суспільстві, який відповідає інтересам держави та всіх її громадян. Це сукупність встановлених у державі правил поведінки як у громадських місцях, так і поза ними, які регулюються правовими, моральними та іншими соціальними нормами. Громадський порядок потрібно розглядати як стан соціальної урегульованості, при якому за­безпечуються охорона життя, здоров’я, прав та свобод громадян, люд­ська гідність, громадський спокій, створення максимально сприятливих умов для нормального та безперебійного функціонування державних та громадських організацій, виховання поваги до суспільства та дотриман­ня громадської моралі13.

Громадська безпека включає такі відносини, які попереджують або усувають шкідливі для життя та здоров’я людини наслідки, котрі мо­жуть бути заподіяні в результаті дій людей або штучним чи природним

13 Див. докл.: Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник./ За заг. ред. І.П. Голосніченка та Я.Ю. Кондратьєва. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. - С.13-21.

джерелом підвищеної небезпеки. Найважливішою рисою громадської безпеки є урегульованість дій конкретних осіб, що виконують відповідні операції з джерелами підвищеної небезпеки.

Взагалі під термінами «громадська безпека» і «громадський порядок» розуміється певний позитивний стан, що існує в суспільстві, забезпечен­ня якого гарантує уникнення певних небезпек як перед суспільством, так і перед окремими громадянами. При цьому причинами виникнення небез­пеки можуть бути стихійні лиха, епідемії, неправомірні дії, що посягають на такі цінності, як життя, здоров’я, власність, неконтрольоване викорис­тання механізмів і машин, що є джерелом підвищеної загрози, а також проведення окремих робіт, пов’язаних з ризиком для населення, тощо.

Сфера внутрішніх справ держави є багатоструктурною. Вона включає ряд складних груп суспільних відносин, які пов’язані із захистом прав, свобод та інтересів особи, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань; попередженням і припиненням злочинів та ін­ших правопорушень; здійсненням оперативно-розшукової діяльності, ді­знання і досудового слідства; забезпеченням безпеки дорожнього руху; здійсненням ліцензійно-дозвільної діяльності; забезпеченням реєстрацій­ної та міграційної роботи; охороною власності за договорами і т. ін.

Як наслідок, правоохоронна діяльність охоплює не якійсь певний вид суспільних відносин, а систему зв’язків та відносин, виникаючих у різноманітних галузях соціуму, котрий закономірно та цілеспрямовано прагне правопорядку і задовольняє свої потреби в останньому за допо­могою відповідного управління. Таким чином, головна особливість пра­воохоронної діяльності полягає в її багатооб’єктній спрямованості1,1.

Специфічні якості суспільних відносин, що формуються у сфері внутрішніх справ держави, обумовлюють існування управління вну­трішніми справами як особливої сфери, котра відрізняється від інших сфер та галузей державного управління.

Управління в сфері внутрішніх справ спрямовано на втілення в жит­тя законів і підзаконних актів; профілактику правопорушень; створення громадянам, державним органам, підприємствам, установам, організаці­ям умов для реалізації їх прав і покладених на них обов’язків; виховання у громадян правосвідомості, поваги до норм права і загальнолюдських моральних підвалин.

14 Миндагулов А.Х., Туманов Г.А. Политика, власть и управление в сфере правоохрани­тельной деятельности // Проблемы теории и социологии управления органами внутрен­них дел: Труды Академии. - М.: Академия МВД Российской Федерации, 1992. - С.29-33.

Більшість суб’єктів управління у сфері внутрішніх справ виступа­ють як представники влади, що наділені правом надавати в межах сво­їх повноважень розпорядження, висувати вимоги, обов’язкові для всіх громадян і посадовців. Вони володіють повноваженнями щодо застосу­вання заходів адміністративного примусу (адміністративно-запобіжних заходів, заходів адміністративного припинення і адміністративно-про­цесуального забезпечення та адміністративних стягнень). Ряд суб’єктів управління в цій сфері можуть здійснювати оперативно-розшукові, кри­мінально-процесуальні дії.

Управлінські відносини в сфері внутрішніх справ переважно є від­носинами «влади-підкорення». Разом з тим існують численні відноси­ни, що характеризуються рівністю їх учасників. Наприклад, відносини органів внутрішніх справ з іншими державними органами, з якими здій­снюється взаємодія щодо охорони громадського порядку та зміцнення законності, з громадськими формуваннями, що беруть участь в охороні правопорядку. Більшість відносин характеризуються рівністю сторін при здійсненні міліцією функцій з обслуговування населення, напри­клад з надання невідкладної допомоги громадянам, потерпілим від не­щасних випадків або від злочинних посягань тощо.

Управління внутрішніми справами характеризується високою служ­бовою дисципліною, наявністю єдиноначальності та колегіальності та іншими особливостями.

Характер завдань, вирішуваних в процесі управління внутрішніми справами, обумовлює динамічність цієї діяльності. Кожний етап розви­тку нашої держави, як правило, супроводжуються змінами в структурі управління, направленими на поліпшення роботи. Тому динамічність управління в певній мірі сприяє оптимальному вирішенню завдань у сфері внутрішніх справ.

Управління в сфері внутрішніх справ характеризується також тим, що більшість суб’єктів управління не тільки організують, а й безпосе­редньо практично здійснюють правоохоронну діяльність.

Діапазон, сфера діяльності органів внутрішніх справ, як було сказа­но вище, настільки широкі та за своїм профілем багатоманітні, що об’єк­тивно виникає постійна потреба в створенні, удосконаленні, реформу­ванні органів внутрішніх справ, особливо їх спеціалізованих підрозді­лів, що здійснюють діяльність по боротьбі з організованою злочинністю, економічною злочинністю, незаконним обігом наркотичних засобів, торгівлею людьми та за іншими актуальними правоохоронними напря­мами. Тобто йдеться про безперервну еволюцію організації і управління в сфері внутрішніх справ держави.

Управлінська діяльність здійснюється як усередині самої системи ор­ганів внутрішніх справ, так і в зовнішньому середовищі, сфері її діяльності, у взаємовідносинах з органами, підприємствами, установами, громадськи­ми об’єднаннями, посадовцями і громадянами. Управлінські форми ви­користовуються для вирішення внутрішньоорганізаційних питань, керів­ництва всередині самої системи МВС, для керівництва нижчестоящими за підлеглістю органами і окремими працівниками, а також для реалізації зовнішньоорганізаційної діяльності, тобто в ході здійснення спеціальних (основних) функцій управління. Оскільки зовнішня діяльність спрямова­на на вирішення державних завдань у сфері внутрішніх справ, то в процесі її здійснення найбільш широко використовується правозастосовча форма діяльності взагалі і її різновид — правоохоронна — особливо.

Управління внутрішніми справами як галузь державного управлін­ня базується на його загальних принципах і, в той же час, у цій сфері діють принципи, що належать до окремих напрямів діяльності у сфері внутрішніх справ.

На підставі вищевикладеного можна сформулювати наступне визна­чення: управління органами внутрішніх справ — це цілеспрямований, організуючий та регулюючий владний вплив на систему цих органів та її структурні підрозділи з метою підвищення ефективності їх функці­онування і розвитку для успішної реалізації державної політики в сфері внутрішніх справ.