1.1.  Сутність, зміст і специфіка державного управління

У широкому змісті під державним управлінням розуміють організу­ючу, впорядковуючу діяльність держави, державне регулювання різних суспільних (а іноді — і деяких особистих) відносин шляхом діяльності всіх гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової, їх органів, держав­них службовців. Інакше кажучи, це політичне управління справами всього суспільства, яке в англомовній літературі позначається поняттям «public administration». Його призначення полягає в упорядкуванні, збереженні або перетворенні життєдіяльності та відносин особистості, колективу, дер­жави та суспільства, встановленні їх раціональних взаємозв’язків шляхом застосування державної влади. Цей підхід використовується в певній мірі теорією держави та права, конституційним правом, державознавством.

Таким чином, державне управління має політичний (або телеологіч­ний) та адміністративний аспекти. Перший з них полягає в цілепокла- данні, а другий — у цілездійсненні.

Нижче державне управління буде розглядатись комплексно, як ціле­спрямований вплив органів держави, її установ і службовців на адміні­стративно-політичну сферу, поведінку індивідів, їх колективів (у тому числі й у самій системі органів внутрішніх справ).

Природа державного управління випливає з його особливої со­ціальної функції, спрямованої на упорядкування процесів розвитку в інтересах усього суспільства шляхом узгодження різноманітних вимог, потреб та форм діяльності, де державний апарат виступає дієвим меха­нізмом уособлення публічної влади і забезпечує здійснення державної політики через систему адміністративних установ.

Специфіка державного управління серед інших видів управління обумовлюється наступними, тільки йому притаманними трьома власти­востями:

а) у своєму здійсненні спирається на державну владу — організа­ційну силу суспільства, котра має як джерело правову обумовле­ність (легітимність), а в реалізації — на силу державного апарату, що володіє і засобами примусу;

б) поширює свій вплив на все суспільство (навіть за його межі, на інші спільноти людей у рамках міжнародної політики, що прово­

диться державою), піддаючи управлінському впливові його най­важливіші явища, процеси і взаємозв’язки;

в) діє системно, поєднуючи функціонування таких структур, як ме­ханізм держави, державний апарат, державну службу і публічні прояви суспільства.

Саме наявність останньої властивості надає державному управлінню необхідну узгодженість, координацію, раціональність та ефективність.

На підставі виділення цих властивостей Г.В. Атаманчук дає таку де­фініцію державного управління1:

Державне управління — це практичний, організуючий та регулю­ючий вплив держави на суспільну та приватну життєдіяльність людей з метою її впорядкування, збереження або перетворення, що спирається на владну силу держави.

Перевага цього визначення автор убачає в тому, що воно з’єднує в логічну цілісність щонайменше три моменти, три складові системи суб’єктно-об’єктних залежностей: 1) державу як системно організова­ний суб’єкт управління або його окремий керуючий компонент (орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи посадова осо­ба, які наділені владними повноваженнями зі здійснення державного управління); 2) об’єкт управління у вигляді суспільної життєдіяльності людей, котра сприймає керуючі впливи та реагує на них; 3) самі керуючі впливи, що утворюють активні взаємодії та взаємозв’язки між державою та суспільством. Тим самим надаається простір для теоретичного опису багатоманітних проявів державного управління, їх адекватного розумін­ня та практичного використання.

Деякі інші вчені, розширюючи визначення категорії «державне управління», уточнюють, що керуючий вплив держави здійснюється шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів держав­ної влади, наділених необхідною компетенцією, і до найбільш суттє­вих ознак державного управління відносять додатково наступні2:

• державне управління — це соціальне, політичне явище, вид сус­пільної діяльності, пов’язаної зі здійсненням державної влади в країні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

1 Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. Изд. 2-е, дополн. - М.: Омега-Л, 2004. - С.62.

2 Державне управління: Навч. посіб. /Кол. авт,; За ред. А.Ф. Мельник. - К.: Знання- Прес, 2003.-С. 31-32.

• державне управління має процесуальний характер, що охоплює процеси цілевизначення, цілепокладання та цілездійснення;

• державне управління — це систематично здійснюваний ціле­спрямований вплив держави на суспільну систему в цілому або на окремі її ланки, на стан і розвиток суспільних процесів, на свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою реалізації державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, в інтересах оптимального функціо­нування та розвитку суспільства;

• цілі та функції державного управління адекватні цілям, завдан­ням і функціям держави та становлять відповідні сукупності де- композованих цілей, завдань і функцій держави, сформованих політичною системою з урахуванням соціально-економічного та політичного стану держави;

• цілі державного управління формуються політичною системою та реалізуються механізмом держави;

• органи державної влади як суб’єкти державного управління ді­ють у межах компетенції, визначеної для них у відповідних нор­мативних актах, та наділені необхідними державно-владними по­вноваженнями;

• виконавчо-розпорядчу діяльність з реалізації зазначених цілей в основному здійснюють державний апарат і органи місцевого са­моврядування в межах делегованих повноважень;

• державний апарат формується на підставі законодавчих актів за дорученням держави.

Державне управління містить об’єктивні та суб’єктивні передумови свого здійснення. Відповідальність за зміст управління мають нести ті, хто є суб’єктом управління. Суб’єктивне за змістом державне управлін­ня об’єктивно детерміноване тими умовами й факторами, в межах яких воно функціонує.

Важливо також, що державне управління існує для того, щоб піз­навати громадські потреби та інтереси, оцінювати та структурувати їх, ставити цілі, розробляти рішення й діяти з метою їх практичного ви­рішення.

Тому соціальний механізм формування та реалізації державного управління можна зобразити єдиним ланцюгом взаємопов’язаних сус­пільних явищ, опосередкованим державою як суб’єктом управління: по­треби — інтереси — цілі — рішення — дії — результати.