5.     Види соціального управління

Суспільна життєдіяльність, якою управляють, тобто сукупність керованих об’єктів створює складну систему, що складається з різних людей, задіяних у виробничих, соціальних, духовних та інших сферах. Цю систему в компонентно-структурному відношенні можна подати у наступних рівнях:

• окрема людина в проявах її свідомості, поведінки, трудової та гро­мадської діяльності, у своїй цілісній соціально-продуктивній ак­тивності;

• колективи та об’єднання людей, що виступають первинною фор­мою спілкування та спільної діяльності;

• суспільство в цілому, його соціальні утворення, відносини, зв’язки та процеси, виникаючі внаслідок суспільної та приватної актив­ності людей та їх об’єднань.

Керована система у змістовному «зрізі» (за соціальними функціями) структурується за такими критеріями: цілі та напрями функціонування (діяльності) керованих об’єктів; зміст їх основної за характером діяль­ності; матеріальні, духовні та соціальні результати діяльності; законо­мірності їх функціонування та організаційної форми, що переважають.

У відповідності з основними сферами суспільного життя і вказани­ми критеріями керовані об’єкти поділяються на такі видові групи: еконо­мічні, соціальні, духовні та політичні (останні мають подвійну природу і багато в чому являють собою суб’єкти управління).

Властивості та структура керованих об’єктів, у свою чергу, вплива­ють на характер управляючих впливів та обумовлюють їх види.

У залежності від обраних критеріїв у системі соціального управління можна виділити відповідні види управління. Іноді це роблять за сферами суспільного життя, іноді — за керованими об’єктами. Як уважає визна­ний фахівець у галузі державного управління Г.В. Атаманчук, подібним критерієм видів управління може бути тільки суб’єкт управління (його влада), бо саме суб’єкт формує та реалізує управляючі впливи63.

За цим критерієм він виділяє наступні види соціального управлін­ня, котрі визначеним чином співвідносяться між собою:

• державне управління;

• місцеве самоврядування;

• менеджмент;

• громадське управління;

• групова (колективна) саморегуляція;

• доцільна поведінка (або дія) окремої людини (індивіда).

Перший, найважливіший вид управління в людському суспільстві являє собою державне управління. Таке управління в умовах демократії реалізується державою, її апаратом від імені та за дорученням народу, суспільства в цілому у відповідних легітимних формах і процедурах й розповсюджується на все суспільство, впливаючи на системоутворюючі складові суспільних відносин. Державне управління не може і не пови­нно втручатися в усі сторони життя людей, але воно повинно забезпечу­вати цілісність, упорядкованість та безпеку суспільства, того, що зветь­ся конституційним ладом (устроєм). Головна особливість державного управління полягає в тому, що воно спирається на державну владу — ор­ганізовану силу суспільства31.

До другого виду соціального управління слід віднести місцеве само­врядування (самоуправління), яке полягає в тому, що мешканці посе­лень, адміністративних територій безпосередньо або через створювані ними структури (органи місцевого самоврядування) управляють своїми відносинами за місцем проживання. Це дуже актуальний вид управлін­ня, який, на жаль, традиційно недооцінюється і використовується до­волі слабо. Суб’єктом управління тут виступають мешканці поселень, адміністративних територій.

Третій вид соціального управління — менеджмент отримав під впливом північноамериканських інтерпретацій навмисно невизначені контури. В той же час, з точки зору управління, менеджмент означає управління власністю зі сторони власника (хазяїна, господаря). Зрозумі­ло, що мова йде про власність як суспільні відношення, в якому задіяні різні люди зі своїми інтересами, а не про просте користування речами, послугами, майном тощо. Менеджмент слушно включає в себе підпри­ємництво, бізнес, виробництво, маркетинг, торгівлю, фінанси, викорис­тання знань, інформацію та багато інших соціально-економічних явищ. Головний момент тут пов’язаний із цілепокладанням, яке полягає в основному в прирощенні власності, тобто в отриманні доходу, прибутку, ренти, у матеріально-фінансовому забезпеченні своїх потреб.

Четвертий вид соціального управління — це громадське управління, суб’єктами якого виступають інституалізовані (юридично оформлені)

31 Атаманчук Г.В. Предисловие ко всему изданию «Энциклопедия управленческих знаний» в книге “Основы современного социального управления: Учебное пособие/ Под ред. В.Н. Иванова. - М., 2000. - С.9.

громадські об’єднання. Вони управляють як зсередини своїх власних організацій, так і поза ними, у відповідності зі своїми статутними функ­ціями і повноваженнями. Зокрема, до нього можна віднести конфесійне управління23. У громадянському суспільстві цей вид соціального управ­ління займає дуже важливе місце.

П’ятим видом соціального управління є групова (колективна) са­морегуляція, завдяки якій декілька осіб чи більше вільно (за своїм розсудом) управляють спільною діяльністю. Даний вид управління зустрічається буквально на кожному кроці, адже людям завжди до­водиться якось регулювати різноманітні групові та масові контакти й взаємовідносини. Розширення свободи передбачає, що все більше пи­тань взаємодії людей повинно вирішуватись ними самими, виходячи з їх потреб, інтересів та цілей.

Шостий вид соціального управління вбачається у доцільних пове­дінці або діях окремої людини (індивіда), коли ця людина ставить собі в житті творчі, гуманні цілі й для їх досягнення віддає свої знання, сили, час. Це підгрунтя, фундамент всіх інших видів управління, оскільки саме від характеру поведінки та дій людини залежать зміст, обсяг та механізми останніх. Адже тільки розумна поведінка кожного індивіда служить передумовою розумного, правильного розвитку суспільства в цілому.

Чотири перших з вищенаведених видів соціального управління від­буваються, як правило, у великих системах-організаціях. У таких орга­нізаціях можна виділити наступні три типи управління в залежності від того, які саме внутрішні умови створюються, підтримуються та роз­виваються керівниками в інтересах майбутніх результатів діяльності тих або інших організаційних ланцюгів24:

1) адміністративно-організаційне управління, об’єктом якого є про­цеси створення організації, формування структури та системи управління нею, механізму реалізації управлінських функцій, вироблення регламентів та інструкцій тощо;

2) кадрово-ресурсне управління, пов’язане із забезпеченням системи виконавцями високого фахового рівня, їх стимулюванням та за­безпеченням їх діяльності необхідними матеріально-технічними, інформаційними, фінансовими та іншими видами ресурсів;

32 Більш детальний розгляд державного управління буде проведено нами пізніше.

33 Карпичев В. С. Социальное управление как наука и учебная дисциплина // Социальное управление: Курс лекций. - М.: Изд-во РАГС, 2000. - С.13.

З) процесно-організаційне управління, що передбачає планування, та організацію діяльності виконавців, контроль та здійснення по­трібних коректив, оцінку результатів діяльності виконавців.

Разом з тим важливо пам’ятати і на практиці виходити з того, що всі види соціального управління:

• підлягають конституційному чи іншому регулюванню, котре вста­новлює тісний зв’язок державного управління з іншими видами соціального управління;

• взаємопов’язані між собою доповнюють, замінюють, посилюють або послаблюють один одного. Тобто потрібна системна організа­ція всіх видів соціального управління.