4.     Сутність і зміст управлінських відносин

У процесі управлінської діяльності суб’єкти та об’єкти управління, органи управління і кожна людина, що задіяна в цій діяльності, вступа­ють між собою в особливого роду суспільні відносини, а саме — п управ­лінські відносини, які можна поділити на дві частини: пов’язані з ціле- покладанням, аналізом інформації, постановкою завдань, з одного боку, і з організацією їх виконання, з іншого.

Сутність управлінських відносин проявляється у функціональних, організаційних та інформаційних зв’язках, виникаючих між людьми, їх спільнотами в процесі управління. Ці відносини надають можливість виробляти управлінські команди та готовність ці команди виконувати.

26 Веснин В.Р. Основы менеджмента: Учебник. - М.: Изд-во «Триада, Лтд», 1996. - С.5.

161

Вони фіксуються у формі функцій соціальних систем, їх організаційних структур, обов’язків посадових осіб, методів та процедур управління, що застосовуються, і т.п.

Управлінські відносини різняться виключною складністю, являючи собою єдність об’єктивного і суб’єктивного, і реалізуються в діяльності суб’єктів управління. Вони не є первісними відносинами, а базуються на більш глибинних відносинах, таких як економічні, політичні або ж мо­рально-етичні27. Зрозуміло, що у реальній практиці відносини управління мають комплексний характер, але стосовно певних рівнів і об’єктів управ­ління спостерігається домінування окремих видів відносин управління. Наприклад, в залежності від конкретної галузі ці відносини набувають економічну, політичну, ідеологічну направленість. Може також відбува­тися зміна у часі взаємних позицій відносин управління різних видів.

За своїм змістом управлінські відносини виступають як організацій­ні, оскільки за їх допомогою забезпечується формування, а також ціле­спрямоване та упорядковане функціонування соціальних систем28.

Таким чином, управлінські відносини можна визначити як кон­кретну форму соціальних зв’язків свідомо-вольового та організаційного характеру, в яких одна сторона (суб’єкт) є носієм функцій управління, а інша (об’єкт) відчуває її регулюючий вплив, відповідний до цілей соціаль­ного управління.

Можна також охарактеризувати ці відносини як такі, що виникають між суб’єктами управлінської діяльності з приводу розподілу та вико­ристання влади, з приводу інформації, дисципліни, ініціативи, відпові­дальності а також розподілу різних благ та ресурсів29.

Організаційні відносини як необхідний елемент механізму управ­ління мають свою внутрішню структуру, в якій виділяють відносини централізму та самостійності, субординації та координації, відповідаль­ності, змагальності та ін. Вони поділяються на вертикальні та горизон­тальні, формальні та неформальні.

Управлінські відносини субординації та координації виділяються, виходячи з характеру зв’язків між суб’єктом і об’єктом. Першим з них

27 Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. - 3-є изд. - М.: Гардарики, 2002. - С.26.

28 Малков В.Д. Сущность и содержание социального управления // Проблемы теории и социологии управления органами внутренних дел. Труды Академии. - М.: Академия МВД РФ, 1992.-C.il.

29 Государственное управление: основы теории и организации. Учебник. В 2 т. Т.1/ Под ред. В.А. Козбаненко. Изд.2-е, с изм. и доп. - М.: «Статут», 2002. С.20.

притаманні розпорядництво (тобто адміністрування) керівника і ви­конавство підлеглих. Залежно від типу організації управління, прийня­того в тій чи іншій соціальній системі, відносини субординації можуть бути лінійними, функціональними та змішаними. Однак усі різновиди відносин субординації передбачають вплив на волю учасників спільної діяльності за принципом «влада — підпорядкування». При відносинах координації, тобто відносинах між членами організації, що знаходяться на одному ієрархічному рівні, на перший план висуваються взаємне по­годження цілей та дій учасників управлінської діяльності, виходячи зі спільних завдань керівництва чи виконання.

Формальні та неформальні управлінські відносини виокремлюються за ознакою соціальних ролей учасників управління. Перші з них — це офіційні, ті, що регулюються правом, відносини між суб’єктом і об’єктом управління. Правова регламентація організаційних відносин дає змогу упорядкувати компетенцію та структури органів управління, персоніфі­кувати юридичні права та обов’язки сторін. Але управлінській діяльності притаманні також елементи творчості, котрі не піддаються у повній мірі нормуванню. До того ж, у регулюванні управлінських відносин «беруть участь» й інші соціальні норми та правила організаційного характеру. Тому поруч з офіційними управлінськими відносинами в організацій­них структурах виділяються і неформальні управлінські відносини, що складаються, як правило, на основі психологічної сумісності людей: від­повідності їх характерів, збігу інтересів, симпатій та антипатій. На від­міну від формальних відносин, що базуються насамперед на «авторитеті влади», неформальні відносини ґрунтуються на «владі авторитету».

Треба пам’ятати, що формальна побудова органу за підрозділами і посадами створює лише зовнішню логічну схему для організаційної ді­яльності, котра кожний раз, з урахуванням якостей конкретних людей, повинна бути співвіднесена з неформальною структурою. Тільки тоді управлінська діяльність має шанс на успіх311. Момент неформальних від­носин в організаційній діяльності нерідко не враховується, керівники роблять акцент на особисту волю або ж близьке оточення. Тоді управ­лінська діяльність губить свій потенціал, а її ефективність знижується. Особливо актуальним це є для великих соціальних організацій, суспіль­ства в цілому, де морально-психологічні регулятори отримують все біль­ше значення.

30 Основы социального управления: Учебное пособие / Под ред. В.Н. Иванова. - М.: Высш. шк., 2001. - С.20-21.