1.     Внесок у розвиток світової науки менеджменту українських науковців дореволюційної доби

Серед тих, хто стояв біля витоків української управлінської науки, найпомітнішою постаттю є всесвітньо відомий український економіст М. І. Туган-Барановський (1865-1919). Його наукові уподобання охо­плювали макро- і мікроекономічну проблематику, економічну психоло­гію, соціальну економіку.

Проблеми управління народним господарством фігурують у біль­шості його наукових праць. Над теорією капіталістичних криз та іншими проблемами, порушеними в працях М. Туган-Барановського, продовжу­

вали працювати англійські економісти Артур-Сесіл Пігу (1877-1959), Джон-Мейнард Кейнс (1883-1946), Джон Хікс (нар. 1904), німецькі політичні діячі Карл Каутський (1854-1938), Роза Люксембург (1871 — 1919), Едуард Бернштейн (1850-1932), американський економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950) та російський політичний діяч Володимир Ле­нін (Ульянов) (1870-1924), розходячись з ним у поглядах на причини, симптоми виникнення та цикл відтворення промислових криз1. Попри те, вона здобула не лише теоретичне визнання, а й практичне застосуван­ня. Так, у 1912 р. у Франції на основі цієї теорії був створений постійний комітет для передбачення промислових криз і відповідної адаптації на­родного господарства.

У 1904 р. М. Туган-Барановський у журналі «Мир Божий» опублі­кував статтю «Психологічні фактори суспільного розвитку», в якій ви­окремив п’ять груп потреб людей2:

- фізіологічні — для безпосередньої підтримки життя і почуття спадковості:

- статеві;

- симптоматичні інстинкти і потреби;

- альтруїстичні;

- потреби, що ґрунтуються на практичних інтересах.

Будучи послідовником марксизму, М. Туган-Барановський кри­тично осмислював твори його засновників. Його розуміння природи та методів утвердження соціалістичного ладу істотно відрізнялося від марксистського, не мало нічого спільного з пізнішою більшовицькою теорією і практикою. Вчений розглядав майбутнє суспільство як сукуп­ність кооперативних форм виробничо-господарської діяльності людей. У багатьох своїх працях, найпомітніша серед яких «Соціальні основи кооперації» (1916), він всебічно розглянув природу кооперації, її форми і види, проблеми управління кооперативами.

Український вчений М. П. Яснопольський (1846-1937) обґрунту­вав теорію місцевого самоврядування на основі диференційованого вра­хування економічної продуктивності територій.

Значний внесок у світову науку управління зробив український еко­номіст і математик Є. Є. Слупський (1880-1946), якого можна вважати

1 Злупко С. М. Михайло Туган-Барановський: (Український економіст світової слави). — Львів: Каменяр, 1993. — 192 с.

2 Горкіна Л. Михайло Іванович Туган-Барановський: сторінки життя і творчості // Економіка України. — 1993. №11.

засновником математичного моделювання економічних та управлін­ських процесів, а також праксеологїї (від грец. praxis — справа) — галузі наукових досліджень, яка вивчає загальні умови й методи правильної, ефективної та раціональної людської діяльності.

Управлінську проблематику досліджували українські історики В. Б. Антонович (1834-1908), М. П. Драгоманов (1841-1895), М. М. Ковалевський (1851-1916), економісти М. І. Зібер (1844-1888), Г. М. Цехановський (1833-1898), юрист та громадський діяч Кость Ле- вицький (1859-1941), педагог А. С. Макаренко (1888-1939). Здебіль­шого їх дослідження були зосереджені на історико-економічній і кон­кретно-прикладній проблематиці. Більшість праць орієнтувалася на пошук українських інституцій, традицій, які могли б стати основою побудочи посткапіталістичного суспільства. Дослідження українських учених-управлінців цього періоду мали не тільки утилітарне значення для вдосконалення систем управління в царській Росії, а й стали суттє­вим внеском у розвиток світової теорії управління, отримавши визнання й відображення у працях багатьох дослідників. Тоді були започатковані основи української національної наукової школи управління, принци­пові засади якої реалізують сучасні вітчизняні вчені.