3.8.  Теорія ефективності організації

Важливою проблемою в менеджменті та в соціології організацій є визначення ефективності організації. Основна функція керівника — ви­конати свої завдання не самому, а за допомогою інших людей, своїх під­леглих. У такому разі успіх його діяльності повинен оцінюватися про­дуктивністю праці підлеглих. Для того, щоб відрізнити успішного керів­ника і ефективного керівника, американський соціолог Б. Басе скорис­тався наступною моделлю.

Припустимо, що керівник А намагається вплинути на працівника В, аби той краще впорався з своїм завданням. Спроби А оцінюються як успішні або неуспішні залежно від того, як впорався з своєю роботою В. При чому успіх може вимірюватися безліччю точок на континуумі. Якщо навіть він досяг високої точки на шкалі і його дії слід оцінити як успішні, ми все одно нічого не зможемо сказати про їх кінцеву ефектив­ність. Припустимо, що А і В недолюблюють один одного або перебува­ють у ворожих відносинах, і В підкоряється А лише через властиву по­саду А. У цьому випадку ми можемо укласти, що А є успішним, але не ефективним керівником. З іншого боку, якщо В виконує свою роботу тому, що він цього хоче, тобто не через страх перед покаранням, а через внутрішню мотивацію до діяльності, вважаючи, що досягнення мети ор­ганізації наближає його до досягнення власної мети, або що зусилля, що витрачаються, адекватно винагороджуються (компенсуються з деякою надбавкою), то А оцінюється як успішний і ефективний керівник. Такі відносини взаємної співпраці і поваги.

Мистецтво керівника — ставити такі цілі, які відповідають власним устремлінням підлеглого. Наприклад, мета підвищення продуктивності праці в 2 рази, прагнення працівника — збільшення окладу в 1,5 рази. Або: поєднання професій (фактично виконання роботи, на яку немож­ливо знайти людину) і збільшення заробітної платні на 60%.

Отже, якщо керівник зацікавлений лише в успіху, то він робить ак­цент на позиційній (формальній) владі та жорсткому контролі. Навпа­ки, коли він прагне бути ефективним — на персональній (неформаль­ній) владі і спільному контролі.

Перший тип влади відрізняється делегуванням повноважень зверху вниз, другий — генеруванням авторитету від низу до верху через згоду підлеглих добровільно визнати такий розподіл ролей. Керівник може бути успішним, але неефективним (коли робить короткочасний вплив

на поведінку інших), а може бути і успішним, і ефективним (якщо на­цілює підлеглих на довготривале зростання продуктивності й організа­ційний розвиток).