3.6.  Управління організацією як мистецтво

Аналіз сучасних теорій організацій був би неповним, якщо б не був згаданий підхід, що стверджує, що управління організацією — перш за все, мистецтво і тому не може бути предметом наукового дослідження. Як можна упорядкувати і вивчити все різноманіття умов, ситуацій, про­блем, з якими стикається менеджер, як описати та спрогнозувати всю варіативність поведінки людей в організації?

Так, Дж. Одіорне вважає, що всі психологічні, математичні й економіч­ні моделі поведінки зачіпають лише найменш істотні аспекти діяльності менеджера. Єдиною альтернативою в цій ситуації, на його думку, є лише «екзистенціальна теорія управління», заперечлива можливість вивести які-небудь закономірності, правила і норми організаційної поведінки.

Одіорне критикує інших дослідників за те, що вони займаються дослі­дженням організаційних проблем виключно у великих корпораціях, які че­рез свою могутність захищені від дії і впливу багатьох чинників, які визна­чають життя безлічі середніх і дрібних організацій. Середні і дрібні організа­ції звичайно не тільки не досягають успіху, але і дуже часто терплять крах.

Стихійна природа управлінських відносин, запекла конкурентна бо­ротьба і більшість обставин, що супроводжують діяльність менеджера, не піддаються жодному раціональному аналізу.

Одіорне відокремлює п’ять ситуаційних обмежень, які указують на неможливість наукового вивчення управління:

1. Ситуаціональність самої діяльності менеджера, який, не встига­ючи вийти з однієї критичної ситуації, негайно потрапляє в іншу, тобто живе і діє в обстановці, що постійно змінюється.

2. Роль щасливого випадку. На думку Одіорне, більшість теорій іг­норують ту роль, яку успіх відіграє в реальному житті. Ніхто не знає, де і коли на нього чекає успіх або поразка, тому претензії науки та менедж­менту на те, що вони можуть прогнозувати і контролювати події, є не досить виправданими. Залишається лише одне — постійно пристосову­ватися до обставин, що змінюються.

3. Війна проти всіх, яка неодмінно супроводжує всю діяльність менедже­ра. Повна згода між людьми, на думку Одіорне, неможлива, оскільки людям властиво будувати свої відносини виключно з позицій сили, використовую­чи всілякі махінації і маніпуляції. Причина цієї вічної війни — суперечність між обмеженими ресурсами людства і необмеженими домаганнями людей.

4. Неминуче в роботі менеджера відчуття провини, яке постійно впливає на його поведінку. Це і свідомість провини перед самим собою за свої власні промахи, і вина перед людьми, життя яких багато в чому залежить від того або іншого рішення менеджера.

5. Останнім екзистенціальним обмеженням менеджера є кінцевість, а, отже, абсурдність його існування.

Усуньте дію всіх ситуаційних змінних в діяльності менеджерів, кон­флікт, успіх, провину, смерть, і теорія управління одержить умови для спокійного плавання. Але ви усунете тим самим і реальний світ з його фактичною невідворотністю, і одержите в результаті якісь безплідні вправи в абстрактній логіці.

Та все ж, зазначає Одіорне, ми не маємо права зовсім відмовитися від теоретичного осмислення менеджерської діяльності. Принципи цієї ді­яльності існують, але вони не наука, а інтуїція і мистецтво.

Аналіз основних напрямів теорій організації наочно показує, що значною мірою основні положення і принципи сучасної організації є тим або іншим варіантом класичних, гуманістичних і ситуаційних уявлень. При цьому класичні принципи організаційного дизайну до­тепер є стрижнем побудови більшості крупних промислових організа­цій, що забезпечують своєю діяльністю життя переважної більшості населення Землі.

Зрозуміло, значні розбіжності є не тільки в поглядах різних шкіл, але і між представниками одних і тих же напрямів. Разом з тим, у кожному підході не лише узагальнюється великий досвід досліджень і практично­го керівництва організаціями, але і полягає певна евристична цінність, що стимулює подальший розвиток знання.