3.2.  Дослідження Т. Бернса ІДж. Сталкєра

Т. Берне і Дж. Сталкер обстежували близько 20 промислових підпри­ємств у Великобританії, намагаючись з’ясувати, як пов’язані між собою особливості управлінської діяльності з планування, організації і контролю з характеристиками зовнішнього середовища. На підставі польових спо­стережень, інтерв’ю і опитувань дослідники виявили ряд закономірностей, що характеризують взаємодію організації із зовнішнім середовищем.

Ще в своїх ранніх роботах Берне і Сталкер виявили, що процеси управління не є універсальними для всіх організацій, а значно різнять­ся залежно від галузі і середовища. Будь-яку організацію, із їхньої точ­ки зору, можна розглядати як сукупність інформаційних потоків. При цьому інформація розуміється ними в дуже широкому сенсі — від візу­альної наявності заготовок у робітника-верстатника до зауваження ге­нерального директора про необхідність замислитися над виробництвом продукції нового покоління.

Берне і Сталкер вирішили вивчити передбачуваність вимог зовніш­нього середовища до організації. Вони оцінили різні умови за п’ятибаль­ною шкалою від «стабільних» до «найменше передбачених», а потім спробували визначити, як кожен тип зовнішнього середовища пов’яза­ний з різними організаційними процесами.

Серед обстежених організацій були компанії різних профілів, на­приклад, фабрика з виробництва віскозного волокна, інженерно-техніч- на фірма, електронна компанія і т.д.

Так, віскозна фабрика працювала в найбільш стабільному і перед­баченому середовищі. Ця стабільність зумовлювала організаційні про­цеси: рольові функції працівників були чітко визначені, завдання мали спеціалізований характер, низхідний потік інформації був зведений до мінімуму, ухвалення рішень сконцентровано на вищому рівні управлін­ня, чітка ієрархічність рівнів управління забезпечувала швидке прохо­дження рішень від стратегічного апекса до оперативного рівня.

Інженерно-технічна фірма працювала в динамічнішому комерційно­му середовищі. Коливання в середовищі вимагали частих змін в органі­заційних процесах. Тому структура організації була гнучкішою і рухомі­шою. Завдання мали меншу спеціалізацію, лінії влади і відповідальності не були так явно формалізовані, як на віскозній фабриці.

У найменше передбаченому середовищі діяла компанія з розробки електронних товарів. Тут не було конкретної спеціалізації, поточні за­вдання розподілялися в індивідуальному порядку між керівництвом і підлеглими. Оперативне ухвалення рішень диктувалося швидко змін­ною ситуацією. Іншими словами, структурні характеристики цієї компа­нії визначалися непередбачуваними змінами зовнішнього середовища.

Результати дослідження привели Бернса і Сталкера до висновку, що структура і процеси організації передусім детерміновані середовищною не­визначеністю. Така невизначеність, на їхню думку, є функцією технологіч­них і ринкових змін: наукових відкриттів, технічних винаходів, попиту на продукти, які раніше не існували і не привертали уваги споживачів і т.д.

Слід особливо відзначити, що структура органічних організацій за­снована на компетентності в рішенні поточних проблем. У них немає жорсткої ієрархії, і структура багато в чому служить лише для ство­рення найзагальніших рамок поведінки працівників і уникнення хао­су. Лояльність співробітників концентрується навколо робочої групи (підрозділи), якій вони належать. Саме група є джерелом задоволення основних потреб співробітників. Органічна структура забезпечує ви­живання і успіх діяльності в нестабільних зовнішніх умовах. Така ор­ганізація успішніше адаптується до технологічних новинок і коливань ринку. Жорсткість структури механістичних організацій послаблює їх здібність до зміни і розвитку, що робить їх адекватнішими для діяльнос­ті в стабільнішому і менш складнішому середовищі.

Вплив середовища на організаційну структуру залежить від його на­ступних характеристик:

1) складність середовища — визначається кількістю його компо­нент, які впливають на функціонування організації та інтенсив­ність взаємодії між ними;

2) динамічність середовища — характеризується кількістю змін се­редовища за одиницю часу та подібністю змін;

3) невизначеність середовища — визначається кількістю інформації про компоненти та зміни в середовищі, а також якістю та визна­ченістю такої інформації.

Перше достатньо глибоке дослідження взаємозв’язків між серед­овищем і структурою було проведено Т. Барнсом і Дж. Сталкером. Вони ідентифікували два крайніх типа середовища: стабільне (яке залишаєть­ся відносно постійним у часі) і нестабільне (для якого характерні неви­значеність та швидкі зміни).

Далі вони встановили, що організації, які функціонують в стабільно­му середовищі звичайно мають структуру, яка відрізняється від струк­тур, що мають організації в нестабільному середовищі. Такі типи органі­заційних структур дістали назву відповідно механістичної та органіч­ної (див. табл. 2.6.).

Таблиця 2.6.

Порівняльна характеристика механістичної та органічної структур Т. Бернса і Дж. Сталкера

Параметри

Характеристики організаційних систем

механістична (закрита, стабільна)

органічна (відкрита, адаптивна)

1. Загальне середовище

спокійна

турбулентна

2. Передбачення змін середовища

добра

недостатня

3. Технологія

стабільна

динамічна

4. Вплив середовища на організацію

слабкий

сильний

5. Наголос в діяльності організації

на виконання робіт

на вирішення про­блем

6. Процес прийняття рішень

піддається програму­ванню

не піддається програ­муванню

7. Загальноорганізацій- ні цінності

ефективність, перед­бачуваність, безпека, запобігання ризику

результативність, адаптивність, сприйняття ризику

8. Процедури та пра­вила

багато, часто формалі­зовані, письмові

мало, часто нефор­мальні

9. Кількість ієрархіч­них рівнів

багато

мало

10. Джерело влади

позиція в організацій­ній ієрархії

рівень знань індиві­дуума

Параметри

Характеристики організаційних систем

механістична (закрита, стабільна)

органічна (відкрита, адаптивна)

11. Відповідальність

визначена посадою

приймається самим індивідуумом

12. Міжособистісні стосунки

формальні

неформальні

13. Мотиваційні фак­тори

нижчі рівні спожи­вачів

вищі рівні споживачів

14. Стиль керівництва

автократичний

демократичний

15. Зміст комунікацій­них процесів

безособова передача рішень та інструкцій

поради та нефор­мальне спілкування

16. Процеси контролю

використання правил і регуляторів

міжособистісні кон­такти, переконання та підтримка

Механістична структура — дуже схожа на бюрократичну модель М. Вебера. Функціонуючи в умовах стабільного середовища, організації структурують свою діяльність передбачуваними шляхами — через пра­вила, спеціалізацію робіт та централізацію влади.

Органічна структура більш придатна для нестабільного середовища. Постійні зміни у середовищі вимагають і більш високого рівня її рухли­вості (гнучкості).