С

Синергетика — міждисциплінарне поле досліджень, яке веде пошук загальних принципів, які керують поведінкою систем, що самооргані- зуються. Такі системи можуть спонтанно породжувати макроскопічні просторові, часові і функціональні структури, а їх поведінка у точках біфуркації є не прогнозованою. С. вивчає виникнення нових властивос­тей. Основне питання, яке розглядається С., полягає у тому, чи існують взагалі принципи, які керують поведінкою складних систем, коли у них відбуваються якісні зміни (термін запропонував Г. Хакен)

Система — множина взаємопов’язаних елементів, які у своїй орга­нічній єдності утворюють нову якість.

Система кібернетична — будь-який предмет, явище або процес, що являє собою якісно визначену сукупність взаємопов’язаних та взаємо­діючих між собою елементів, котрі створюють таке єдине ціле, що його функції не зводяться до функцій елементів, що його складають.

Система контролю — певна для даного рівня управління сукупність суб’єктів та об’єктів контрольної діяльності, що взаємодіють як єдине ціле на основі встановлених форм, методів і засобів контролю в інтересах до­

сягнення цілей та розв’язання завдань системи. Система контролю функ­ціонує тільки в процесі управління, коли включається в дію її механізм, тобто причини, цілі, завдання, форми, методи, засоби контрольної діяль­ності. Необхідність в ній зумовлюється потребами управління, прагнен­ням його суб’єкта раціонально організувати функціонування системи.

Система управління — 1) сукупність двох підсистем: об’єкта управ­ління та управляючої підсистеми і каналів передачі інформації; 2) су­купність взаємопов’язаних елементів (цілей, функцій, організаційних структур управління, методів управління, персоналу тощо) і підсистем управління, що взаємодіють між собою для досягнення головної і осно­вної мети діяльності організації. Характеризується цілісністю і впоряд­кованістю елементів і підсистем, що відображають особливості об’єкта управління; 3) складна система, створена для збору, аналізу і переробки інформації х метою отримання максимального кінцевого результату за визначених обмежень.

Системне мислення — мислення, що ґрунтується на методології системних досліджень.

Системний аналіз — 1) сукупність методів і засобів, які використо­вуються при дослідженні і конструюванні складних і надскладних об’єк­тів, передусім методів вироблення і обґрунтування рішень при проекту­ванні, створенні і управлінні соціальними, економічними, антропними системами; 2) певний тип науково-технічної діяльності, необхідний для досліджень і конструювання складних і надскладних об’єктів; 3) наукова дисципліна, розробляє загальні принципи дослідження складних об’єк­тів з урахуванням їх системного характеру; 4) методологія дослідження об’єктів представленням їх як систем та аналізу цих систем.

Системний підхід — 1) методологічний напрям в науці, основне за­вдання якого полягає у розробленні методів дослідження і конструю­вання складноорганізованих об’єктів — систем різних типів і класів; 2) підхід, за якого елементи системи детермінуються цілим і лише в його рамках дістають своє функціональне пояснення та виправдання (див.: редукціоністський підхід).

Системний підхід у управлінні — методологічний підхід, за якого управлінська діяльність розглядається як система, тобто сукупність еле­ментів, що здійснюють взаємодію між собою у просторі і часі, функціо­нування яких спрямовано на досягнення спільної мети.

Системні ознаки — ознаки, що характеризують певну множину еле­ментів як систему.

Системогенез — процес зародження, становлення, функціонування та розвитку систем.

Системологія — наука про системогенез.

Службова підготовка — це вид навчання, який охоплює систему підвищення професіоналізму працівників ОВС, шляхом удосконалення спеціальних навиків з метою успішного виконання оперативно-службо- вих завдань і функціональних обов’язків.

Соціальне забезпечення — це передбачена законодавством система ма­теріального забезпечення та обслуговування громадян у старості, на випадок хвороби, повної або часткової втрати працездатності, в трати годувальника, а також забезпечення сімей, в яких є малолітні й неповнолітні діти.

Соціальне управління — 1) свідома дія людей на суспільну систему в цілому та окремі її ланки на основі пізнання та використання притаман­них їй об’єктивних закономірностей в інтересах створення оптимальних умов функціонування та найбільш повного досягнення поставлених цілей; 2) цілепокладаючий, організуючий та регулюючий вплив людей та їх організаційних структур на суспільство в цілому або окремі його ланки для забезпечення їх необхідними умовами життєдіяльності, вдо­сконалення та розвитку.

Спільність — єдність, наявність нерозривних зв’язків.

Стиль керівництва — сукупність найбільш характерних і стійких методів вирішення типових завдань і проблем, які виникають в процесі реалізації функцій управління; певна система методів, які постійно ви­користовуються .

Стратегія — наука, мистецтво і досвід здійснення перетворень, реформ та інших дій, покликаних якісно змінити нинішній стан об’єкта. Головне у стратегії — спрямованість на нову якість, новий рівень, новий стан.

Суб’єкт управління — органічна структурно-функціональна складо­ва соціальної системи управління, якою є індивід (конкретна особа) або ж група людей (колегіальний орган управління), наділені владними по­вноваженнями (у широкому, соціологічному значенні) приймати управ­лінське рішення, здійснювати вольовий, інтелектуальний та моральний вплив на інших.