П

Паблік рілейшенз (англ. Public Relations (PR) — публічні відноси­ни) —система заходів по зв’язках з громадськістю.

Переваги (англ. preferences) — сукупність властивостей і здібностей суб’єкта за визначенням цінності, корисності і т.д. альтернатив (дій, ре­зультатів діяльності і т.д.), а також їх порівняння.

Персонал органів внутрішніх справ — це сукупність осіб, які вико­нують як основну професію або спеціальність, нормативно-службові обов’язки в межах штатної чисельності органу або підрозділу внутрішніх справ і одержують за це винагороду в вигляді грошового утримання.

Персоніфіковане управління — управління агентом, в загальному ви­падку для кожного агента — своє (див. також «уніфіковане управління»).

Підхід (англ. approach) — початковий принцип, вихідна позиція вивчення предмету дослідження, основне положення або переконан­ня (логічний і історичний підходи, змістовний і формальний, якісний і кількісний, феноменологічний і сутнісний, одиничний і загальний (уза­гальнений) — пошук загальних зв’язків, закономірностей, типологічних рис).

План — 1) намічена на певний період робота з вказівкою її цілей, змісту, обсягу, методів, послідовності і термінів виконання; задум, про­ект, основні риси; 2) у теоретико-ігрових моделях — бажана з погляду центру дія або результат діяльності агента.

Планування — а) як функція управління — визначення завдань кон­кретним підрозділам на основі загальних цілей системи, та складання відповідної системи взаємопов’язаних завдань, які визначають порядок і терміни виконання комплексу або окремих заходів; б) як частина про­цесу управління — вироблення та прийняття управлінського рішення, що знаходить вираз у формі плану.

Планувати — складати план діяльності, розвитку чогось; визначати план.

Побічний платіж — змінна, що адитивно входить (з різними знака­ми) в цільові функції центру і агента (або двох агентів).

Поведінка — властива живим істотам взаємодія з навколишнім се­редовищем, опосередкована їх зовнішньою (рухової) і внутрішньою (психічної) активністю. Вищий рівень поведінки — людська діяльність.

Політика (грец. politike — державна діяльність; державні або сус­пільні справи; мистецтво управління державою) — початково означала різні форми державного правління. Сьогодні можна виділити декілька основних тлумачень політики: 1) як діяльність, пов’язану з відносина­ми між класами, націями та іншими соціальними групами, партіями та державами; 2) як панування, пов’язаного із завоюванням та використан­ням влади; 3) як управління, упорядкування суспільного життя; 4) як діяльність органів державної влади, партій, громадських організацій у сфері внутрішньодержавного управління та міжнародних відносин; 5)

як системи принципів та норм регулювання життя суспільства в цілому та соціальних груп, що є в даному суспільстві.

Політичний режим — сукупність способів, засобів і методів прак­тичного здійснення правлячими колами, головним чином вищими по­садовими особами, державної владної волі.

Поняття — думка, що відображає в узагальненій формі предмети і явища дійсності і зв’язку між ними за допомогою фіксації загальних і специфічних ознак, як які виступають властивості предметів і явищ і відношення між ними.

Порядок — послідовний хід чого-небудь; правила, по яких здійсню­ється що-небудь, існуючий устрій, режим чого-небудь.

Порядок функціонування — послідовність (порядок) отримання ін­формації і ухвалення рішень учасниками організаційної системи.

Потреба — стан індивіда, що створюється випробовуваною їм потре­бою, виступаюче джерелом активності.

Праксеологія — загальна теорія організації ефективності дії.

Предмет — категорія, що позначає деяку цілісність, виділену з сві­ту об’єктів в процесі людської діяльності і пізнання; все, що може зна­ходитися у відношенні або володіти якою-небудь властивістю; сторона, аспект, точка зору, з якою дослідник пізнає цілісний об’єкт, виділяючи найбільш суттєві із його точки зору ознаки об’єкта.

Принцип (лат. ргіпсіріит — початок, основа) — 1) основне вихідне положення якоїсь теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організа­ції. На відміну від закономірностей принципи суб’єктивні за своєю при­родою. Вони формулюються людьми на основі пізнання закономірнос­тей та досвіду практичної діяльності.

Принцип — 1) основне положення якої-небудь теорії, науки і т.д.; 2) пе­реконання, погляд на речі; 3) основна особливість в устрої чого-небудь.

Принцип адекватності — система повинна бути адекватна по своїй складності, структурі, функціям і т.д. тим умовам, в яких вона функціо­нує, і тим вимогам, які до неї пред’являються.

Принцип декомпозиції гри агентів — використання центром управ­лінь, при яких існує рівновага в домінантних стратегіях гри агентів. На­приклад, для задачі стимулювання агента в багатоелементній системі фактичні витрати компенсуються лише у разі виконання їм плану, неза­лежно від дій інших агентів.

Принцип декомпозиції періодів функціонування — використання центром управлінь, при яких вибір агентів в поточному періоді не за­

лежить від історії гри. Наприклад, для задачі стимулювання агента в динамічній системі в кожному періоді витрати компенсуються лише у разі виконання їм плану в цьому періоді, незалежно від результатів по­передніх періодів.

Принцип довіри — агент довіряє інформації, повідомленій йому центром. Наприклад, у разі інформаційного управління зміною безлі­чі допустимих стратегій центру завдання може без втрати спільності розв’язуватися в припущенні, що агент повністю довіряє центру і ви­користовує при прийнятті рішень в точності ту інформацію, яку йому повідомив центр.

Принцип додатковості — висока точність опису системи несумісна з її високою складністю.

Принцип достатньої рефлексії — глибина рефлексії агента визнача­ється його інформованістю.

Принцип зворотного зв’язку — для ефективного управління необ­хідна інформація про стан керованої системи.

Принцип компенсації витрат — оптимальним є рішення задачі сти­мулювання, яке в точності компенсує витрати агентів.

Принцип монотонності — властивість складних систем, переду­сім — біологічних, що полягає в тому, щоб «не упускати досягнутого».

Принцип раціональної централізації — в ієрархічній системі існує раціональний рівень централізації управління, ресурсів і т.д.

Принцип рівномірності — стан системи повинен оцінюватися з ура­хуванням станів всіх її елементів (див. також «максимальний гаранто­ваний результат»). Більш приватне формулювання — швидкість змін в будь-якій системі обмежена і, в основному, визначається найбільш інер­ційними її елементами, інакше кажучи, «швидкість ескадри визначаєть­ся швидкістю найповільнішого корабля».

Принцип узгодження — управління організаційною системою пови­нне максимально узгоджувати інтереси її учасників.

Принципи соціального управління — вихідні положення, основні правила, які випливають із об’єктивних законів суспільного розвитку, якими потрібно керуватися при проведенні досліджень та в практич­ній діяльності по удосконаленню управління. В принципах соціального управління виражені необхідні основи діяльності органів управління та самоуправління керуючих кадрів, тобто, суб’єктів управлінських від­носин. Принципи соціального управління синтезують в собі соціальні закони і конкретний підхід до їх реалізації на практиці. Якщо закони

соціального управління виражають суттєві відносини між суб’єктом і об’єктом управління, то принципи соціального управління виходячи із цих відносин встановлюють основні правила побудови та дії суб’єк­та і об’єкта управління повинні: бути заснованими на законах розвитку суспільства його соціальних та економічних законах, а також законах і закономірностях соціального управління; відповідати цілям соціаль­ного управління відображати основні властивості, зв’язки та відносини управління; враховувати часові та територіальні аспекти процесів соці­ального управління; мати в різних нормативних документах, оскільки кожний принцип соціального управління цілеспрямований: його вико­ристовують для вирішення конкретних організаційно-політичних та со­ціально-економічних завдань.

Припущення — положення, яке тимчасово береться за можливо іс­тинне, поки не буде встановлена істина.

Проблема — 1) виявлена, усвідомлена відмінність між бажаним і на­явним станом системи; 2) теоретичне або практичне питання, яке необ­хідно вивчити і вирішити.

Прогноз (грецьк.prognosis) — передбачення, передрікання. В науко­вому розумінні це поняття вперше почало вживатись у медицині. Дав­ньогрецький вчений та видатний лікар Гіппократ (460-377 рр. до н.е.), є автором праці, яку назвав «Рі^позіїке» («Прогностика»), тобто перед­бачення, передрікання (в даному випадку — перебіг хвороби).

Прогнозування — 1) науково обґрунтоване передбачення, яке дає випереджуючу інформацію про розвиток (стан) конкретних явищ і процесів у майбутньому; 2) наукове (тобто засноване на аналізі фактів і доказів, причинно-наслідкових зв’язків, закономірностей) визначення ймовірних шляхів та результатів майбутнього розвитку явищ і процесів, оцінку показників, що характеризують ці явища та процеси для більш- менш віддаленого майбутнього. Прогнозування є частиною більш загаль­ного поняття передбачення, котре поєднує всі різновиди способів здо­бування інформації про майбутнє: наукове, що засноване на знанні зако­номірностей розвитку природи, суспільства, мислення; інтуїтивне — на передчуттях людини; буденне — на так званому життєвому досвіді, при­кметах і т. ін.; релігійне пророкування ґрунтується на вірі в надприродні сили, на марновірствах.

Прогностика — наукова дисципліна, предметом дослідження якої є загальні принципи, методи і засоби прогнозування стану об’єктів будь- якої природи, закономірності розробки самих прогнозів.

Програма — комплекс операцій (заходів), пов’язаних технологічно, ре- сурсивно та організаційно і що забезпечують досягнення поставленої мети.

Програмне управління — режим управління динамічною організа­ційною системою, при якому рішення ухвалюються відразу на всі май­бутні періоди.

Програмно-цільовий підхід — розроблення програм, планів дій із досягнення цілей, що висуваються і організація їх виконання.

Проект — 1) план, задум, розроблений план споруди, пристрою, по­передній текст документа; 2 ) обмежена в часі цілеспрямована зміна окре­мої системи зі встановленими вимогами до якості результатів, можливи­ми рамками витрати засобів і ресурсів і специфічною організацією.

Проектна структура — лінійна структура, в якій декомпозиція про­водиться за проектами, що реалізовуються організаційною системою.

Простий активний елемент — агент, що функціонує в умовах такої імовірнісної невизначеності, що результат діяльності не перевищує дії.

Противитратний механізм — механізм, спонукаючий агентів знижу­вати витрати (собівартість) і ціни.

Професійна підготовка особового складу органів внутрішніх справ — організований і цілеспрямований процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками, необхідними для успішного виконання опера­тивно-службових задач.

Професійно-психологічна готовність працівника — сукупність якостей і властивостей особистості, що зумовлює стан змобілізованості психіки, настроєність на більш доцільні, активні та рішучі дії у складних чи забезпечених для життя і здоров’я умовах професійної діяльності.

Професійно-психологічна підготовка — це цілеспрямований про­цес формування та розвитку особистісних якостей і властивостей пра­цівника, які б відповідали вимогам оперативно-службової діяльності.

Процедура планування — функція, що відображає безліч допусти­мих сполучень агентів в безліч планів.

Процес — хід якого-небудь явища, послідовна зміна станів, стадій розвитку і т.д.

Процес управління — 1) діяльність, об’єднаних в визначену органі­заційну структуру суб’єктів управління (керівників), яка спрямована на вирішення практичних проблем, що виникають і досягнення поставлених перед системою управління цілей, шляхом реалізації певних видів робіт, будується на визначених принципах управління та застосуванні відповід­них методів; 2) функціонування системи соціального управління.

Пряме завдання управління — завдання знаходження оптимального управління.

Прямий механізм — механізм планування, в якому агенти повідо­мляють центру інформацію безпосередньо про своїх типів.

Психологічна захищеність — сформований стан психологічної го­товності до дій у психологічно складних та екстремальних умовах, здій­снення професійними негативних наслідків психотравмуючих впливів і професійної деформації, створення позитивного морально-психоло- гічного клімату, та безконфліктних службово-особистісних взаємин в колективі.