2.3.  Ієрархічна теорія потреб Маслоу

Першим, хто усвідомив закони будови людських потреб, був амери­канський психолог Абрахам Маслоу (1908-1970). По-перше, він зрозу­мів, що не сама по собі потреба рухає людиною, а ступінь її незадово­лення (тобто актуальності для індивіда). По-друге, він правильно вказав критерій, завдяки якому потреби вишиковуються в ієрархію. Це доміну­вання незадоволених над задоволеними потребами.

А. Маслоу вперше опублікував свою концепцію в 1943 р. Незабаром вона стала класичною і увійшла до всіх підручників. Його теорія нази­вається ієрархічною тому, що самі потреби розташовуються по висхідній лінії від нижчих (матеріальних) до вищих (духовних):

- фізіологічні, вітальні потреби — у відтворенні людей, їжі, дихан­ні, фізичних рухах, одязі, житлі, відпочинку;

- екзистенціальні потреби, або потреби в безпеці існування. Вони розпадаються як би на два підкласи — фізичні й економічні. Фі­зична безпека — це, наприклад, потреба в збереженні здоров’я, у відсутності насильства над особою і життям людини. Це потре­би в екзистенції, тобто у фізичному існуванні. У даному підкласі потреб йдеться передусім про упевненість у завтрашньому дні, стабільності умов життєдіяльності, потребі в певному порядку, а також про прагнення уникнути несправедливого поводження. Економічні потреби сягають коріннями у сферу праці: гарантія зайнятості, страхування від нещасних випадків, бажання мати постійні засоби існування (заробіток);

- соціальні потреби виникають з нашої колективної природи. Ми жадаємо дружби і прихильності, приналежності до групи, спілку­вання, участі у формальній або неформальній організації, турбо­ти про інших, уваги до себе, допомоги близьким;

- престижні потреби — в пошані з боку «значущих інших», служ­бовому рості, досягненні, статусі, престижі, незалежності, визна­нні й високій оцінці. їх ще називають потребами в оцінці, або его­їстичними потребами, бо вони орієнтовані на самого себе;

- духовні потреби — в самовираженні через творчість. Це потреба реалізувати все, на що здатна людина, актуалізувати свою креа- тивність.

Такі основні потреби, які філогенетичні, тобто пов’язані із мірою до­рослішання людини, і онтогенетичні, тобто пов’язані із мірою реаліза­ції їх як необхідних умов існування, слідують одна за одною. Перші два типи потреб Маслоу називав первинними (природженими), три інші — вторинними (соціально придбаними); процес підвищення потреб є про­цесом заміни первинних потреб на вторинні.

Проте сама по собі класифікація мотиваційних чинників не є най­ціннішою і цікавішою знахідкою. Подібні спроби робили багато інших. Гідність концепції Маслоу в її «руховій пружині» — принципі ієрархії: потреби кожного нового рівня стають актуальними (насущними) лише після того, як задоволені попередні запити. Тому принцип ієрархії на­зивають ще принципом домінанти. Маслоу припустив, що задоволення потреби служить мотивом або спонукою.

Тільки незадоволена потреба організує поведінку індивіда, змушу­ючи його вчинити дії, щоб задовольнити її. Образно кажучи, людську цивілізацію творили глибоко незадоволені люди. Реальний потенціал (сила дії) потреби є функція від ступеня її задоволення.

Інтенсивність потреби пов’язана із місцем, що вона посідає. Фізіо­логічні потреби первинні і виступають домінантою поведінки до тих пір, поки не задоволені хоча б на мінімальному рівні, після чого домінують потреби наступного шару — в безпеці і т.д. Нижчі потреби незалежні не тільки одна від одної (дихання незалежно від голоду), але і від вищих по­треб. Тому людина навряд чи піде в музей, якщо вона голодна. Навпаки, виші потреби залежать від нижчих. Крім того, вищі потреби на відміну від нижчих ніколи не можна задовольнити повністю, адже людина по­стійно удосконалюється, а це означає, що вона прагне кращого задово­лення тих самих потреб. Вищі потреби не є константою, вони виникають і зникають, формуються і деформуються. Всі потреби вишиковуються в певному порядку: на одному полюсі перебувають неконтрольовані, не­підвладні людині потреби (дихання, голод), на другом — контрольовані та керовані (духовні).

Якщо нижчі потреби властиві всім людям в рівній мірі, то вищі — в неоднаковому ступені.

Із соціальної точки зору людину значно менше характеризують пе­реваги в їжі (чи любить вона м’ясо або рибу), ніж способи задоволення потреби в спілкуванні, наприклад, в обранні друзів або кола знайомих, поетів. Вищі потреби виступають ще і засобом диференціації людей. Крім того, вони більшою мірою, чим інші потреби, впливають на форму­вання особистості людини. У свою чергу, чим вищі потреби, тим значні­ша роль самої людини в їх формуванні. Виходить взаємоспрямований процес: потреби рухають людиною, а вона формує їх. І чим вищі запити особи, тим складніше процес формування потреб. От чому сучасна мо­лодь, що має високий рівень освіти, часто розчаровується в праці, якщо їй надається рутинна, малокваліфікована робота. Звідси зрозуміло, що довшим виявиться вибір професії, який сприймається молодою люди­ною як фундаментальне питання пошуку свого місця в житті. Мабуть цим пояснюється пізніше перетворення на кадрових робочих, часта змі­на місця роботи в період до ЗО років.

Усі потреби функціонують циклічно, тобто знов повторюються. Якщо йдеться про статусні потреби, то на початку своєї кар’єри людина задовольняється малою: невисоким заробітком, рівним статусом з ін­шими. Проте у міру службового зросту претензії зростають, колишній статус рівного його не влаштовує, він прагне виділитися, робити більше впливу, мати вищий заробіток, престижні знайомства або вгамований голод через деякий час знов заявить про себе, коли людина зголодніє. І все піде по колу.

З метою перевірки концепції Маслоу проведені сотні конкретних до­сліджень. Американський соціолог У. Рейф порівнював власні результа­ти з ієрархією потреб Маслоу. Він дійшов висновку, що його дослідження не підтверджує теорію Маслоу. У числі найважливіших респонденти ви­ділили потреби в самовираженні та безпеці, а у Маслоу вони відносилися лише до другого рівня. Навіть, як слід не задовольнивши економічні по­треби, багато хто перескакував відразу на високу — духовну потребу.

У 1943 р. в статті «Теорія людської мотивації» А. Маслоу писав про те, що середній громадянин задовольняє приблизно 85% своїх фізіоло­

гічних потреб (перший рівень), 70% потреб в безпеці (другий рівень), 50% — в любові та прихильності (третій рівень), 40% — в самооцінці (четвертий рівень) і, нарешті, 10%— в самореалізації. Така, на думку Маслоу, ідеально-типова модель, що описує сучасне капіталістичне сус­пільство, наприклад, США.