2.2.  Теорія К. Арджіріса

У центрі уваги К. Арджіріса було вивчення впливу організаційної структури на поведінку працівників. При цьому він виходив з уявлень про людину як організму, що розвивається. Таким чином, поведінка ці­кавила його передусім у світлі того впливу, який обмеження формальної організації накладають на розвиток її членів.

Необхідні тенденції розвитку індивіда в організації Арджіріс сфор­мулював в наступних постулатах:

1) від пасивності до активності;

2) від залежності до незалежності;

3) від потреби негайного задоволення потреб до здатності їх від­строченого задоволення;

4) від здатності виконувати тільки конкретні операції до здатності здійснювати абстрактні операції;

5) від декількох здібностей до їх різноманіття.

Арджіріс вважав, що багато організаційних форм не забезпечують ре- алізацію вказаних постулатів і відповідно розвитку людей, вступаючих н організацію. 11<‘ неминуче породжує з боку індивіда певну внутрішню напру /і і 11 її 11., яка провокує його до цілого ряду дій: абсентеїзму, частій їм і 11 і роїііпи, профспілкової діяльності, апатії. Спостерігаючи подібну

поведінку у своїх співробітників, традиційна організація, як правило, починає «закручувати гайки», підсилює контроль, тим самим не тільки не знімаючи причини небажаної поведінки, а лише посилюючи ситу­ацію. Адекватним рішенням цієї проблеми, на думку Арджіріса, може бути лише копітка робота з усунення чинників, що заважають індивіду­альному розвитку співробітників, і здатна перетворити організацію на організм, що постійно розвивається.

Не володіючи значним інструментальним потенціалом, підхід К. Ар­джіріса виявився дуже продуктивним в методологічному плані. Він по­ставив питання про необхідність постійного і прогнозованого розвитку «організації і зумовив формування нового напряму досліджень — орга­нізаційного розвитку.