1.     Поняття та зміст економічної безпеки

Для усвідомлення змісту економічної безпеки як об’єкта досліджен­ня у даному розділі, доцільно проаналізувати основні концепції щодо забезпечення національної безпеки в економічній сфері. Це надасть змо­гу до усвідомлення змісту цієї діяльності і стане органічною передумо­вою розгляду питань, пов’язаних із безпосередньо управлінням міліцією економічною безпекою.

Отже, нині можна виділити основні концепції розуміння змісту за­безпечення економічної безпеки України.

1. Забезпечення макроекономічної безпеки є виключно прерогативою держави. Ніхто інший не в змозі вирішити цю задачу у повному обсязі. Держава повинна створити певну систему самозбереження, яка б авто­матично приводила в дію захисні механізми при виникненні в економіці форс-мажорних обставин. Відтак головним і визначальним суб’єктом за­безпечення національної безпеки в економічній сфері є держава.

2. Економічна безпека має дві складові: внутрішню та зовнішню. Це означає стійкість економіки до спонтанних і умисних загроз, які над­ходять від іноземних суб’єктів. В умовах зростаючої глобалізації еко­номіки різниці між зовнішніми і внутрішніми економічними загроза­ми стають все менш помітними. За своєю формою загроза може бути зовнішньою, а за виникненням внутрішньою, і навпаки. Це важливо у

тому сенсі, що дозволяє на практиці відрізнити зовнішню форму про­яву загрози від глибинних, сутнісних явищ та процесів, які протікають у надрах економіки, тобто зсередини держави. Неправильне виявлення джерела (суб’єкта) економічної загрози може призвести до нераціональ­ного використання засобів та сил, зміщення пріоритетів у забезпечен­ні безпеки та інших небажаних наслідків. Загрози економічній безпеці України носять переважно внутрішній характер, зосереджені у внутріш­ньополітичній, економічній, соціальній, екологічній, інформаційній та духовній сферах. Саме цим зумовлено приділення уваги діяльності саме органів внутрішніх справ, як одного з головних суб’єктів забезпечення економічної безпеки. При аналізі загроз економічній безпеці розрізня­ють два аспекти проблеми: звичайну конкурентну боротьбу іноземних структур з українськими виробниками за вигідне вкладання капіталу, високу норму прибутку з використанням елементів недобросовісної конкуренції і умисний, цілеспрямований підрив української економіки в цілях послаблення її конкурентноздатності. Відтак концепція забез­печення економічної безпеки, зважаючи на пріоритет внутрішніх загроз, базується на активній участі, передусім, органів внутрішніх справ.

3. У теорії і практиці забезпечення економічної безпеки виключ­не значення має визначення граничних значень загроз, які виникають в економіці детерміновано граничними показниками загроз, які мають бути чітко визначені у Доктрині економічної безпеки.

4. Важливу роль у визначенні пріоритетів економічної безпеки ма­ють чітке визначення економічних інтересів України і публічне оголо­шення їх. Лише за цих умов можна створити систему адресних заходів із захисту української економіки від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також сформувати і реалізувати політику національної безпеки в еконо­мічній сфері. Відсутність чітко сформульованих економічних інтересів робить розмитим і малозрозумілим процес управління національною безпекою в економічній сфері. Отже, забезпечення економічної безпе­ки - процес, що цілком залежить від національних інтересів. Його зміст полягає в створенні сприятливих умов для реалізації національних ін­тересів в економічній сфері, а також нормального функціонування сис­теми національної безпеки в цілому.

5. Забезпечення економічної безпеки України здійснюється систе­мою органів, у якій одне з провідних місць посідає міліція. На сьогодні діяльність кожного з підрозділів по забезпеченню економічної безпеки у не достатній мірі регламентується відомчими нормативними актами,

відсутнє чіткий розподіл повноважень, не налагоджений ефективний механізм взаємодії і координації суб’єктів, що робить забезпечення еко­номічної безпеки малоефективним, структурно-складним і заплутаним. При чому ситуація ускладнюється тим, що дослідженням проблемами забезпечення економічної безпеки на науковому рівні займаються лише економісти, у той час як юристи майже повністю виключені з науково­го дослідження націобезпекових проблем в економічній сфері. Згідно з даними положеннями, забезпечення економічної безпеки — спільна, узго­джена за цілями, принципами, функціями, методами, організаційною, правовою, соціально-психологічною та інформаційною основою діяль­ність суб’єктів, спрямована на створення сприятливих умов для форму­вання могутності держави.

Безпека є глибокозмістовним і складно-структурованим поняттям. Вона обумовлюється об’єктивними процесами розвитку сучасного світу, природних та соціальних систем, цивілізацій, держав, суспільств, націо­нальних економік, а в останнє десятиліття — глобальної економіки і гло­бального суспільства. Відповідно до цього змінюються і умови безпеч­ного існування людини і основних інститутів, які історично сформувало і розвиває людство. З урахуванням теоретичних знань у галузі безпеки, зокрема формування націобезпекознавства, змін у сучасному світі, утво­рення нових концептуальних поглядів на умови забезпечення безпеки і стратегічної стабільності у сучасному світі сформульовані фундамен­тальні визначення глобальної безпеки, спільних форм міжнародної без­пеки, співвідношення міжнародної, регіональної та національної безпе­ки, типології національної безпеки, включаючи деталізовану типологію ядра національної безпеки — економічної безпеки.

У загальному розумінні безпека — свідомий цілеспрямований вплив на загрози та небезпеки, за якого створюються необхідні і достатні умо­ви для реалізації інтересів об’єкта.

У сучасному світі головні загрози пов’язані з економічною безпе­кою. У 70-х роках минулого століття вперше з’явився термін «економіч­на безпека». Він достатньо швидко розповсюдився у розвинених капіта­лістичних країнах. Саме тоді, відстоюючи реальну оцінку обставин, що склалися на міжнародному рівні, представники країн Західної Європи виступили за використання економічних методів забезпечення націо­нальної безпеки.

Забезпечення економічної безпеки — це гарантія незалежності країни, необхідна умова стабільності й ефективної життєдіяльності суспільства, його стабільного і гарантованого розвитку. Це пояснюється тим, що еко­номіка являє собою одну з життєво важливих сторін діяльності суспіль­ства, держави й особистості, і, отже, поняття національної безпеки буде беззмістовним без оцінки життєздатності економіки, її могутності за умови дії потенційних зовнішніх і внутрішніх загроз.

Отже, забезпечення економічної безпеки належить до числа най­важливіших напрямів державної політики національної безпеки.

Одним з головних завдань економічної безпеки є збереження та зміцнення позицій країни у світовій економічній системі, становлення держави України в якості реального і потужного суб’єкта сучасного гео- економічного суспільства.

Економічна безпека являє собою у сучасному світі складну багато­рівневу систему, побудовану за принципом глобальності охоплюваних проблем. Перший рівень займають проблеми світового господарства, другий — держави, третій — регіону (міста, району), четвертий — під­приємства (організації), п’ятий — особи.

Економічна безпека — складова національної безпеки, свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на загрози та небезпе­ки, за якого державними та недержавними інституціями створюються необхідні і достатні умови для забезпечення здатності держави до від­творення внутрішнього валового національного продукту та кількісної і якісної збалансованості зовнішньоекономічних відносин, конкуренто­спроможності економіки і стійкого функціонування кредитно-фінансо­вої системи.

На сучасному етапі забезпечення економічної безпеки — загально­національна система заходів, спрямованих на створення сприятли­вих умов для стійкого розвитку і удосконалення економіки країни, що обов’язково передбачає функціонування ефективного механізму управ­ління загрозами та небезпеками з боку транснаціональних корпорацій, міжнародної економічної і організованої злочинності.

Специфіка позиціонування України у сучасному світі вимагає враху­вання цілої низки специфічних моментів, які визначають унікальність її положення як самостійної цивілізації, трансєвразійського географічно­го та природнокліматичного простору, геополітичної та геостратегічної суб’єктності, різноманіттям земельних площ і родовищ, і працьовитим і толерантним менталітетом народу. Україна сформувалась як багатомір- ний історичний, культурний, економічний, політичний і багатоетнічний простір, що має певні особливості.

1. Наша держава не зростала крок за кроком природним шляхом, а відкололася як уламок від могутнього і самодостатнього лише своєю ці­лісністю політичного та економічного організму. Згодом приходить ро­зуміння складнощів самостійного прийняття життєво важливих рішень. Україна за своїми соціально-економічними показниками посідає місце серед бідних країн світу. Ми поступово «проїдаємо» успадкований ви­робничий потенціал та природні ресурси, не створюючи нічого нового. За всіма параметрами суспільного розвитку наша країна крок за кроком, втрачає і те невисоке місце серед інших, яке вона посідала за радянських часів. Разом з цим, зростає економічна злочинність, до якої поки не ви­роблені шляхи ефективної, а не декларативної протидії.

2. Україна переживає складний історичний період: іде процес ста­новлення нового державного ладу, корінним чином змінюються соці- ально-економічні відносини. Всі ці процеси проходять у суперечливих обставинах. Поряд з позитивними результатами у країні відбуваються негативні процеси як у економіці, так і в інших сферах. У низці випадків складно формуються відносини України з іншими державами, зокрема з Росією, що обумовлено відсутністю чіткого плану геополітичного роз­витку, а також механізмів партнерських відносин зі сторонами, що ма­ють протилежні інтереси одна щодо одної.

3. Глобалізація тіньових економічних відносин і транснаціоналіза- ція злочинності призводить до того, що українська тіньова економіка і світ злочинності все більше і більше втягуються у глобальну тіньо­ву економіку і міжнародне кримінальне співтовариство. Це створює сприятливе середовище для загострення загроз національній безпеці з боку криміналітету і вимагає врахування. Сучасні тенденції розвитку економічної безпеки знаходять свій вираз у різкому посиленні її міс­ця та ролі, розширенні кордонів і ускладненні її структури, у форму­ванні різних рівнів її забезпечення, у створенні нових і реформуванні діючих інститутів у цій галузі. Як і стосовно національної безпеки в цілому, слід говорити про глобальну економічну безпеку, спільні фор­ми міжнародної безпеки окремих країн і регіональних інтеграційних союзів, співвідношення міжнародної та національної економічної без­пеки, типології національної економічної безпеки. Очевидним є те, що нині міжнародно-правові інститути і організаційні структури світово­го співтовариства не здатні адекватно і у повній мірі реагувати на ви­клики глобальної тіньової економіки, транснаціональної злочинності, і міжнародного тероризму.

Не дивлячись на різноманітність прийнятих конвенцій, рекомен­дацій, резолюцій ООН, Ради Європи, інших міжнародних організацій, єдиного правового поля для боротьби з транснаціональною економічною злочинністю поки не створено. Національні законодавства (і Україна не є виключенням) не уніфіковані з діючими міжнародними актами. Ефек­тивність чинних міжнародно-поліцейських структур за останні роки також знизилась і постійно відстає від активних дій міжнародних зло­чинців, оскільки сучасні інтернаціональні злочинні і терористичні спів­товариства діють як високоорганізовані, інформаційно і технічно надос- нащені глобальні мережі. За цих умов Україна стала привабливим об’єк­том для транснаціональної злочинності. Через країну проходять трафіки міжнародної наркоторгівлі, контрабанди, відмивання коштів в особливо великих розмірах, отриманих незаконним шляхом тощо. Наркобізнес су­проводжується циркуляцією по каналах глобальної фінансової системи «брудних» коштів з їх подальшою легалізацією і реінвестуванням у ле­гальний бізнес і тіньову економіку України. Таким чином, кримінальні загрози набувають міжнародного характеру і вимагають відповідної ко­ординації діяльності зацікавлених країн і міжнародних інститутів.

Необхідно відмітити, що з урахуванням нових реалій доцільним є реформування діяльності Інтерполу, Європолу і характеру участі МВС України в цих організаціях. Вони склалися у період, коли світове спів­товариство і світова економіка функціонували як співтовариства на­ціональних держав і національних економік, нині ж вони погано при­стосовані до реалій сучасного глобального співтовариства і глобальної економіки. Очевидно, що виклики зі сторони глобальної тіньової еко­номіки та транснаціональної злочинності вимагають відповіді у вигляді глобальних інститутів забезпечення економічної безпеки (міжнародної і національної), нових форм взаємодії зі спільними міжнародними і на­ціональними правоохоронними інститутами.

Україна і країни СНД створюють інтеграційні економічні системи різного рівня, в яких основна регулююча роль відводиться конкуренції, ринку, вільному руху праці і капіталу. За цих умов роль державних ор­ганів у регулюванні фінансових потоків як у середині країни, так і за її кордонами, зведена до мінімуму. Зовнішньоекономічна діяльність, на­буваючи ліберального характеру, але не забезпечуючись відповідними економічними і правовими інститутами, супроводжується криміналіза- цією економічних відносин, і як наслідок — зниження рівня економічної безпеки, а відтак і національної безпеки в цілому. Таким чином, назріла

необхідність реструктуризації всієї системи глобальної економічної без­пеки і стратегічної стабільності, яка, в свою чергу, здійснює відповідний вплив на національну економічну безпеку країни, а також вироблення відповідних політичних пріоритетів.

Економічна безпека досягається здійсненням єдиної державної по­літики, узгодженої, збалансованої, скоординованої системою заходів, адекватних внутрішнім та зовнішнім загрозам. Без вироблення єдиної державної політики забезпечення економічної безпеки неможливо до­могтися виходу з кризи, стабілізувати економічну ситуацію в Україні, створити ефективні механізми соціального захисту населення. Отже, за­безпечення економічної безпеки держави — один з головних напрямків діяльності державного управління.

Політика економічної безпеки ефективна за умов визначення стра­тегії і тактики економічної безпеки.

Стратегія (засади) економічної безпеки є відносно постійною скла­довою політики економічної безпеки і передбачає визначення мети і за­вдань системи забезпечення національної економічної безпеки, напря­мів їх вирішення, а також форм і способів застосування відповідних сил і засобів, можливість їх перегрупування, створення необхідних резервів для нейтралізації та локалізації можливих загроз.

Тактика економічної безпеки — це найбільш рухлива частина по­літики економічної безпеки, яка змінюється залежно від дії внутрішніх і зовнішніх загроз, зміни пріоритетності національних економічних ін­тересів тощо. Складність та мінливість економічної та соціальної ситу­ації вимагає застосування різноманітних тактичних заходів щодо забез­печення економічної безпеки.

Структура економічної безпеки включає наступні основні елементи:

Економічна незалежність — досягнення такого рівня виробництва, ефективності та якості продукції, який забезпечує її конкурентноздат- ність і дозволяє на рівноправній основі брати участь у міжнародній торгівлі, коопераційних зв’язках і обміні науково-технічними досяг­неннями.

Стабільність і сталість економіки, що передбачають захист усіх форм власності; створення надійних умов і гарантій для підприємниць­кої активності; стримування факторів, здатних дестабілізувати ситуа­цію, боротьбу з кримінальними структурами в економіці, недопущення серйозних розривів у розподілі доходів, що погрожують викликати со­ціальні потрясіння тощо.

Здатність до саморозвитку і прогресу — створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійна модернізація виробни­цтва, підвищення професійного, освітнього і культурного рівня праців­ників тощо.

Таким чином, економічна безпека — це сукупність умов і факто­рів, що забезпечують незалежність національної економіки, її ста­більність і стійкість, здатність до постійного відновлення і самовдос­коналення.

Ефективне функціонування системи економічної безпеки передбачає:

• визначення базових загроз економічній безпеці;

• створення критеріїв (показників і граничних їх рівнів, переви­щення яких свідчитиме про загрозу або небезпеку) економічної безпеки в цілому;

• встановлення специфічних загроз економічній безпеці на кожно­му рівні;

• формування базових складових системи в цілому і на окремих рівнях;

• формування системи ефективної протидії загрозам у сфері еко­номічної безпеки;

• формування правової бази, на основі якої реально працюватиме система протидії загрозам у сфері економічної безпеки.

У найзагальнішому змісті економічна безпека залежить від опти­мального співвідношення держави, суспільства і економіки. Від того, який зміст та стан інститутів влади, політичних інститутів, культури суспільства, залежить і стан забезпечення економічної безпеки. І на­впаки.

З цього можна зробити три важливі висновки.

Перший. Економічна безпека країни повинна забезпечуватися, на­самперед, ефективністю самої економіки, тобто поряд із захисними за­ходами, здійснюваними державою, вона має захищати сама себе на осно­ві високої продуктивності праці, якості продукції і т.д.

Другий. Забезпечення економічної безпеки країни не є прерогати­вою якого-небудь одного державного відомства, служби. Вона повинна підтримуватися всією системою державних органів.

Третій. Важливо, щоб при опрацюванні та прийнятті рішень із за­безпечення економічної безпеки було враховано наукові надбання у цій сфері: дисертаційні, монографічні дослідження, пропозиції, наукові та аналітичні розробки тощо.